Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 501/3553/18
провадження № 61-19495св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Моноліт»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду
від 03 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Моноліт» (далі - ТОВ «БФ «Моноліт», товариство, будівельна фірма) про розірвання договору, стягнення коштів, сплачених за договором,
та пені за прострочення виконання зобов`язання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що 25 травня
2011 року між нею та відповідачем укладено договір № 71 (далі - договір),
на підставі якого вона сплатила будівельній фірмі кошти в загальній сумі 212 160,00 грн, а відповідач зобов`язався від її імені організувати будівництво квартири загальною площею 52,00 кв. м, будівельний номер 2, розташованої
на 1-му поверсі в першій секції будинку з будівельним номером АДРЕСА_1 . Планова здача будинку - IV квартал 2013 року.
З огляду на те що відповідач свої зобов`язання в установлений договором строк не виконав, уточнивши позовні вимоги та посилаючись на умови договору, ОСОБА_1 просила розірвати договір від 25 травня 2011 року № 71, укладений між нею і ТОВ «БФ «Моноліт», стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі 212 160,00 грн, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» стягнути з відповідача на її користь пеню за кожний день прострочення в розмірі 3 відсотків вартості роботи в сумі 11 978 553,60 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 13 листопада
2019 року позов задоволено частково.
Стягнено з ТОВ «БФ «Моноліт» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі
212 160,00 грн.
У задоволенні позову в частині розірвання договору та стягнення пені відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про розірвання договору
та задовольняючи вимоги про стягнення сплачених за договором коштів, суд вважав, що договір вже розірвано у зв`язку з надісланням ОСОБА_1
на адресу ТОВ «БФ «Моноліт» заяви про розірвання такого договору у зв`язку
з його невиконанням, що передбачено умовами договору, а сплачені
за договором кошти підлягають поверненню позивачеві.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення пені, суд виходив з того,
що таку вимогу заявлено з пропуском позовної давності, про що заявлено відповідачем. При цьому суд зазначив про необґрунтованість вимог позову у цій частині.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 13 листопада 2019 року
в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені в розмірі
11 978 553,60 грн скасовано і прийнято в цій частині нову постанову про часткове задоволення позову.
Стягнено з ТОВ БФ «Моноліт» на користь ОСОБА_1 пеню за період
з 25 лютого 2018 року до 25 лютого 2019 року в розмірі 6 364,80 грн.
У решті рішення залишено без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, апеляційний суд вважав, що права позивача в цій частині порушено та вважав, що стягненню підлягає пеня у розмірі 3 % від суми заборгованості за 12 місяців, що передували зверненню до суду з відповідною вимогою.
При цьому суд дійшов висновку про застосування частини другої статті 258
та статті 266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду й починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2020 рокув частині визначення розміру пені та стягнути з ТОВ БФ «Моноліт» на її користь пеню
в сумі 2 323 152,00 грн.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що апеляційний суд, розраховуючи пеню, неправильно застосовував норму права і не врахував правові висновки у справах з подібними правовідносинами, викладені
у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 501/5126/15, від 28 лютого 2020 року у справі № 501/3051/16, у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, від 08 червня 2016 року
у справі № 6-3006цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15, у зв`язку
з чим неправильно нарахував пеню.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Іллічівського міського суду Одеської області.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 501/3553/18-ц за позовом ОСОБА_1
до ТОВ «БФ «Моноліт» про розірвання договору, стягнення коштів до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи
№ 320/5115/17-ц (провадження 14-133цс20) за позовом ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів.
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року касаційне провадження
у справі № 501/3553/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «БФ «Моноліт» про розірвання договору, стягнення коштів поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 25 травня 2011 року між ТОВ «БФ «Моноліт»
і ОСОБА_1 укладено договір № 71, відповідно до пункту 1.1 якого
на умовах та в порядку, визначених цим договором, повірений
(ТОВ БФ «Моноліт») зобов`язується від імені та за рахунок коштів, отриманихвід довірителя ( ОСОБА_1 ), організувати будівництво квартири (будівельний АДРЕСА_2 .
Згідно з пунктом 1.3 цього договору планова здача будинку - IV квартал
2013 року.
Відповідно до пункту 4.7 договору довіритель має право в односторонньому порядку розірвати договір у разі невиконання повіреним пункту 1.3 цього договору. В такому випадку повірений повертає усю суму, що раніше сплачена довірителем, протягом 30-ти банківських днів з дня отримання письмової заяви від довірителя, яка стає додатком до цього договору та його невід`ємною частиною.
Пунктом 8.7 договору визначено, що у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються законодавством України.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України і цим договором.
ОСОБА_1 сплатила згідно з договором кошти на загальну суму
212 160,00 грн.
ТОВ «БФ «Моноліт» порушило пункт 1.3 договору щодо строку планової здачі будинку в експлуатацію у IV кварталі 2013 року.
24 вересня 2018 року ОСОБА_1 надіслала ТОВ «БФ «Моноліт» заяву про розірвання договору та повернення коштів у сумі 212 160,00 грн, яку відповідач отримав 28 вересня 2018 року.
У відзиві на позовну заяву представник ТОВ «БФ «Моноліт» - адвокат Латій О. В., крім іншого, заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм
процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволеннюз огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд установив, і касаційний суд погоджується з тим, що між сторонами виникли правовідносини щодо стягнення коштів у зв`язку з невиконанням зобов`язання за договором про надання послуги з організації будівництва та пені
за неналежне виконання зобов`язання за договором, умовами якого визначено, що така відповідальність сторін настає згідно з діючим законодавством.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема й сплата неустойки.
Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка,
що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Проте відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог
про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, а перебіг цього строку відповідно до статті 253 ЦК України починається
з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Проаналізувавши норми статті 266, частини другої статті 258 ЦК України можна дійти висновку, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено,
що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо
не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота
чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального
чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець -
це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги)
не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання,
не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ БФ «Моноліт» порушив строк виконання зобов`язання, визначений пунктом 1.3 цього Договору щодо забезпечення планової здачі будинку в експлуатацію у четвертому кварталі 2013 року.
Заяву про розірвання договору та повернення грошової суми в розмірі
212 160,00 грн ОСОБА_1 надіслала 24 вересня 2018 року.
Відповідач заяву отримав 28 вересня 2018 року.
25 лютого 2019 року позивач доповнила позов вимогою про стягнення пені
з посиланням на частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що договір вважається розірваним з 28 жовтня 2018 року, вказаним договором
не передбачено відповідальності ТОВ БФ «Моноліт» як повіреного у вигляді сплати пені, з огляду на що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з посиланням на частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Фінансування будівництва відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях
з нерухомістю» - це використання управителем отриманих в управління коштів на проведення проєктно-вишукувальних робіт та спорудження об`єктів будівництва за умовами договору.
Цим же законом визначено, що вартість будівництва - це погоджена управителем і забудовником у договорі вартість будівництва всіх об`єктів інвестування як складової частини об`єкта будівництва, фінансування якої здійснюватиметься.
Отже, апеляційний суд при обчисленні розміру пені урахував, що за умовами договору відповідач як повірений (управитель) лише надавав послугу
з організації будівництва квартири, розмір його винагороди не визначено, а тому дії відповідача із залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління
з метою фінансування будівництва житла слід визначити як загальна вартість замовлення, а не вартість послуги.
Подібні за змістом правові висновки щодо правової природи та порядку обрахування пені за договорами про надання послуг з організації будівництва викладені в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі
№ 501/5126/15-ц (провадження № 61-16547св18) та від 28 лютого 2020 року
у справі № 501/3051/16-ц (провадження № 61-41988св18) (а. с. 179-194).
Доводи касаційної скарги не спростовують доводів ТОВ «БФ «Моноліт»
про те, що він не виконував будівельні роботи, які мають визначену вартість згідно з договором.
При цьому відповідач як повірений (управитель) касаційну скаргу не подавав,
що свідчить про те, що він погодився з висновками апеляційного суду.
Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази у справі, надавати чи змінювати
їх оцінку, адже вчинення таких дій буде свідчити про порушення принципу правової визначеності та легітимних очікувань.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення
у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих
та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки таке судове рішення є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов