№ 503/246/19

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 503/246/19

провадження № 61-11660свп20

Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Дундар І. О. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Крата В. І., Русинчука М. М., Тітова М. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Кодимський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 06 червня 2019 року у складі судді Сердюк Б. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2020 рокуу складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Рашків, Кам`янського району Республіки Молдова. З початку вісімдесятих років та до теперішнього часу проживає на території України. 26 березня 1997 року отримав громадянство України та паспорт громадянина України, проживав та був зареєстрований в м. Кодима Одеської області. У листопаді 2018 року, перебуваючи в особистих справах в м. Києві, втратив паспорт, про що в установленому законом порядку повідомив правоохоронні органи України. Святошинським управлінням поліції ГУ НП України в м. Києві за результатами перевірки факту втрати паспорту складено висновок від 22 листопада 2018 року, який підтвердив цю обставину. При зверненні до Центру надання адміністративних послуг Святошинської районної в м. Києві адміністрації із заявою про отримання нового паспорта громадянина України замість втраченого отримав 28 листопада 2018 року відповідь, за змістом якої у видачі паспорта відмовлено через відсутність документів, що підтверджують його проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року.

Посилаючись на вказані обставини, заявник просив:

встановити юридичний факт, що він ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 серпня 1991 року проживав в Україні, а саме в місті Кодима Одеської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 06 червня 2019 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2020 року, заяву задоволено, встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року та проживає по теперішній час.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 тривалий час не може відновити паспорт громадянина України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби за місцем реєстрації заперечень на заяву не мав та підтвердив необхідність такого рішення суду. У даній справі не йдеться про спір про право ОСОБА_1 на набуття громадянства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області подав касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Кодимського районного суду Одеської області від 06 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені заяви відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Приймаючи до уваги, що проти встановлення факту постійного проживання на території України за період станом на 24 серпня 1991 року, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області заперечує, можливо стверджувати, що у даному випадку наявний спір про право.

Заявник не звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області з заявою встановленого зразка про набуття чи встановлення належності до громадянства України, не надав до ГУ ДМС України в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку, отже заявник не використав всі можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.

Заявник не надав жодних доказів свого легального перебування на території України станом до 24 серпня 2019 року. З урахуванням пункту 4 розділу І порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень затвердженого Указом Президента України про «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка проживає в Україні на законних підставах, виникає необхідність встановлення статусу заявника та її легального перебування на території України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 503/246/19 з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року справу передано на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що встановлення факту постійного проживання особи станом на 24 серпня 1991 року необхідно для встановлення належності до громадянства України. Звертаючись до суду з даною заявою ОСОБА_1 зазначав, що в 1997 році отримав паспорт громадянина України, який в подальшому втратив, тобто підстави для встановлення належності до громадянства України відсутні. Отже, факт постійного проживання особи станом на 24 серпня 1991 року не має правового значення для видачі паспорту громадянина України, тому не може бути встановлений в судовому порядку і в задоволенні заявлених вимог належало відмовити саме з цих підстав.

Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 08 квітня 2020 року в справі з подібними правовідносинами №757/44694/17-ц (провадження № 61-14495св18)скасував рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2018 року, та у задоволенні заяви ОСОБА_2 , за участю Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, про встановлення факту, що має юридичне значення відмовив.

При цьому колегія суддів, відмовляючи у встановленні факту, зазначила, що для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого, заявник повинен подати рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи). Заявником не надано доказів ініціювання питання щодо проведення процедури встановлення особи, а також доказів звернення заявника до міграційної служби із заявою про видачу паспорта замість втраченого, на підставі якої приймають рішення про відмову чи задоволення такої заяви, що буде відповідати Порядкупровадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів у справі № 757/44694/17-ц (провадження № 61-14495св18) дійшла висновку, що відсутні правові підстави для встановлення зазначеного факту, оскільки заявником не використано досудового врегулювання даного питання відповідно до Порядку. Для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого, заявник повинен подати рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи). Ініціювання питання щодо проведення процедури встановлення особи, а також доказів звернення заявника до міграційної служби із заявою про видачу паспорта замість втраченого, не надано. Крім того, процедура встановлення належності до громадянства України не повинна застосовуватися до заявника, так як він отримував паспорт громадянина України, про що він вказує у заяві.

Передаючи справу на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17-ц (провадження № 61-14495св18).

Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2021 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Рашків, Кам`янського району Республіки Молдова.

З початку вісімдесятих років та до теперішнього часу проживає на території України.

26 березня 1997 року отримав громадянство України та паспорт громадянина України, проживав та був зареєстрований в м. Кодима Одеської області.

У листопаді 2018 року, перебуваючи в особистих справах в м. Києві, втратив паспорт, про що в установленому законом порядку повідомив правоохоронні органи України. Святошинським управлінням поліції ГУ НП України в м. Києві за результатами перевірки факту втрати паспорту складено висновок від 22 листопада 2018 року, який підтвердив цю обставину.

При зверненні до Центру надання адміністративних послуг Святошинської районної в м. Києві адміністрації із заявою про отримання нового паспорта громадянина України замість втраченого отримав 28 листопада 2018 року відповідь, за змістом якої у видачі паспорта відмовлено через відсутність документів, що підтверджують його проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року.

У цій справі про встановлення факту постійного проживання на території України з 24 серпня 1991 року і по дату ухвалення рішення суду, заявник обґрунтовував необхідністю звернення до підрозділу Державної міграційної служби України за місцем його фактичного проживання у місті Києві із заявою про видачу паспорта громадянина України замість втраченого або викраденого та подальшої перевірки даних про його особу вказаним органом згідно положень Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Згідно пункту 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Проправонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону,) подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до ІНФОРМАЦІЯ_3 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, встановлення факту постійного проживання особи станом на 24 серпня 1991 року необхідно для встановлення належності до громадянства України.

У справі, що переглядається:

звертаючись з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 посилався на те, що з початку вісімдесятих років та до теперішнього часу проживає на території України. 26 березня 1997 року отримав громадянство України та паспорт громадянина України. У листопаді 2018 року втратив паспорт, про що в установленому законом порядку повідомив правоохоронні органи України. За результатами перевірки факту втрати паспорту складено висновок, який підтвердив цю обставину. Таким чином підстави для встановлення належності до громадянства України відсутні;

суди встановили, що заявник встановлення факту постійного проживання обґрунтовував необхідністю звернення до підрозділу Державної міграційної служби України за місцем його фактичного проживання у місті Києві із заявою про видачу паспорта громадянина України замість втраченого або викраденого та подальшої перевірки даних про його особу вказаним органом згідно положень Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України.

Виходячи з викладеного, факт постійного проживання особи станом на 24 серпня 1991 року не має правового значення для видачі паспорту громадянина України, замість втраченого або викраденого, тому не підлягає встановленню в судовому порядку.

За таких обставин висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 757/44694/17 (провадження № 61-14495св18) слід конкретизуватитаким чином: факт постійного проживання особи станом на 24 серпня 1991 року не має правового значення для видачі паспорту громадянина України, замість втраченого або викраденого, тому не підлягає встановленню в судовому порядку, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні заяви.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, в задоволенні заяви відмовити.

Висновки щодо застосування норми права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Факт постійного проживання особи станом на 24 серпня 1991 року не має правового значення для видачі паспорту громадянина України, замість втраченого або викраденого, тому за обставин даної справи не може бути встановлений в судовому порядку.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області сплатило судовий збір у розмірі 576,30 грн, за подання касаційної скарги - 1536,80 грн. Тому з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2113,10 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 06 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2020 рокускасувати.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Кодимський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2113,10 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Кодимського районного суду Одеської області від 06 червня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 12 червня 2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. О. Дундар

Судді: Н. О. Антоненко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов

М. Є. Червинська