№ 509/2976/19

Постанова

Іменем України

30 cерпня 2022 року

м. Київ

справа № 509/2976/19

провадження № 61-8086св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Державна іпотечна установа,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року у складі головуючого судді Кириченко П. Л. та на постанову Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року Державна іпотечна установа звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 та просила стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3 614 797,96 грн, з яких: 2 039 053,69 грн заборгованості за основною сумою боргу; 873 026,50 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом, 263 719, 95 грн інфляційних втрат, 438 997,83 грн пені, шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки, якій має погоджену сторонами вартість у 1 773 076,00 грн, а саме:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного ракушнякового житлового будинку під літ. «А-2, А(1), А(2), а, а (1)», житловою площею 83, 4 кв. м, 1-7,1 спорудження, та знаходиться на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності розміром 1 000,00 кв. м;

- земельну ділянку площею 0,100 га, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), що знаходиться на території Таїровської селищної ради, на АДРЕСА_1 ,

із визначенням способу реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів у виконавчому провадженні із визначенням ціни продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; та стягнути з відповідача судові витрати у справі.

Позов мотивувала виникненням заборгованості у ОСОБА_2 перед позивачем згідно з договором про відкриття кредитної лінії від 15 березня 2007 року № 15к-62/л між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Фінанси та Кредит»).

Ця заборгованість є підставою для звернення стягнення на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,100 га на АДРЕСА_1 , які передані в іпотеку ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору від 15 березня 2007 року № 1235.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 23 грудня 2019року Овідіопольський районний суд Одеської області у позові відмовив.

Відмовляючи у позові за наявних у справі матеріалах, суд першої інстанції виходив з відсутності належних та допустимих доказів, що відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», надання ОСОБА_2 кредитних коштів за договором про відкриття кредитної лінії від 15 березня 2007 року № 15к-62/л, порядку, строків і обсягу виконання ним зобов`язань, отже і відсутності підстав для звернення стягнення на предмети іпотеки.

Вважав, що само по собі підписання кредитного договору не підтверджує отримання коштів по кредиту, враховуючи, що законний представник відповідача заперечував підписання такого договору відповідачем, і останній не проводив оплати по кредиту.

Зазначив, що позивач не надав суду першої інстанції виписки за рахунком відповідача, заявку на отримання кредиту, меморіальний ордер, платіжне доручення на перерахування кредитних коштів тощо. Розрахунок заборгованості не є підтвердженням дійсного отримання кредитних коштів відповідачем.

Місцевий суд надав представнику позивача можливість подати докази у справі, проте він цього не зробив та в судове засідання не з`явився, хоч був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішенням суду першої інстанції, Державна іпотечна установа подала апеляційну скаргу.

Постановою від 16 лютого 2021 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу Державної іпотечної установи залишив без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року - без змін

Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що місцевий суд повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам у справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, Державна іпотечна установа, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 25 травня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження Державна іпотечна установазазначила застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 04 квітня 2018 року у справі 637/922/16.

Крім того, Державна іпотечна установа оскаржила судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частиною третьою статті 411 цього ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивувала тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили в сукупності докази та в їх взаємозв`язку, а тому дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У відзиві, який надійшов до Верховного Суду у липні 2021 року, адвокат Якових Є. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить рішення судів попередніх інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Державна іпотечна установа посилається у своєму позові на те, що 15 березня 2007 року ПАТ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 уклали договір про відкриття кредитної лінії № 15к-62/л.

Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору, Банк відкрив Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у 198 000,00 дол. США на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності під 14,5 % річних.

Пункт 3.2. кредитного договору визначив, що позичальник зобов`язався повернути повністю кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 15 березня 2022 року.

У період користування кредитними ресурсами, з 15 березня 2007 року до 15 березня 2022 року, позичальник зобов`язався щомісячно, в термін в термін з 26 до останнього числа (включно) щомісячно здійснювати погашення заборгованості відповідно до додатку № 1.

Відповідно до пункту 3.4. кредитного договору, у випадку здійснення позичальником несвоєчасного або не в повному обсязі зарахування грошових коштів на погашення боргу за кредитом або процентам відповідно до пунктів 3.2., 4.3., 4.4., Банк має право вимагати достроково повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього Договору.

На виконання умов пункту 5.1. кредитного договору, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки, від 15 березня 2007 року, за яким предметом іпотеки є:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , та складається у цілому з одного ракушнякового житлового будинку під літ. «А-2, А(1), А(2), а, а(1)», житловою площею 83, 4 кв. м, 1-7,1 спорудження, та знаходиться на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності розміром 1 000,00 кв. м;

- земельна ділянка площею 0,100 га, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), що знаходиться на території Таїровської селищної ради, по АДРЕСА_1 .

11 лютого 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державна іпотечна установа уклали нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги № 17/4-В.

Відповідно до пункту 1.2. договору відступлення первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув всі права вимоги за договорами (кредитним, іпотеки, поруки тощо), зазначеними в додатках до цього Договору.

Пунктом 2.1. договору відступлення прав визначено, що пункт 1.2. цього Договору набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення первісного кредитора до категорії неплатоспроможних або на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених підпунктом 2.1.1. Договору, та однією з обставин, визначеної підпунктом 2.1.2. цього Договору або 2.1.3. цього договору або 2.1.4. цього Договору.

Постановою від 17 вересня 2015 року № 612 Правління Національного банку України віднесло ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних.

Листом від 15 жовтня 2015 року № 7355/11/2 Державна іпотечна установаповідомила позичальника про факт набуття позивачем прав вимоги за кредитним договором та іпотечним договором.

Листом від 23 листопада 2015 року № 3-242100/22658 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» Чернявська О. С. надала довідку про залишки заборгованості за іпотечним кредитам станом на 17 вересня 2015 року, згідно із пунктом 253 додатку № 2 до якого залишок основних зобов`язань позичальника за кредитним договором станом на 17 вересня 2015 року становить 2 039 053,68 грн.

31 серпня 2018 року позивач надіслав відповідачу та третій особі повідомлення про порушення основного зобов`язання з вимогою виконати у не менш ніж тридцятиденний строк порушене зобов`язання, а саме - сплатити заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 3 614 797,96 грн.

Суди встановили недоведеність видачі банком суми кредиту відповідачу ОСОБА_2 (зокрема, меморіального ордеру, платіжного доручення на перерахування кредитних коштів, тобто, відсутні первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року).

Також, відсутні докази того, що позичальник (умовний позичальник) здійснював повернення кредиту та сплачував інші обов`язкові платежі, тобто, відсутні докази фактичного виконання зобов`язань.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою касаційного оскарження Державна іпотечна установазазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 04 квітня 2018 року у справі 637/922/16.

Крім того, Державна іпотечна установа оскаржила судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частиною третьою статті 411 цього ЦПК України.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Таким чином, право задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки виникає лише у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання.

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України згідно з вимогами статей 526 527 530 ЦК України банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Між тим, у справі відсутні належні докази щодо дійсної видачі банком суми кредиту відповідачу ОСОБА_2 (зокрема, не додано меморіального ордера, платіжного доручення на перерахування кредитних коштів, тобто, відсутні первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року).

Також, відсутні докази того, що позичальник (умовний позичальник) здійнював повернення кредиту та сплачував інші обов`язкові платежі, тобто, відсутні докази фактичного виконання зобов`язань.

В обґрунтування наявності у ОСОБА_2 заборгованості в загальній сумі 3 614 797,96 грн, позивачем до суду першої інстанції надана довідка від 21 серпня 2018 року № 4298/32/28 про стан заборгованості за договором про іпотечний кредит від 15 березня 2007 року № 15к-62/л з додатками: розрахунок суми відсотків, рух коштів та розрахунок пені, розрахунок інфляційних втрат.

Проте, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зазначена довідки від 21 серпня 2018 року не є належним та допустимим доказом, оскільки розрахунок заборгованості не відображає факт видачі коштів та дійсну сплату платежів за договором позичальником. Крім того, початок розрахунку обліковується з 2015 року у гривневому еквіваленті без визначення курсу долара США (з урахуванням того, що кредит видавався у доларах США).

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Суди дійшли висновку, що надана позивачем довідка від 21 серпня 2018 року складена не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення із зазначенням всіх вищевказаних реквізитів, посад та підписів осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення, а при підготовці позовної заяви для звернення до суду.

Отже зазначена довідка від 21 серпня 2018 року не може підтверджувати існування кредитної заборгованості.

Згідно зі статтею 95 ЦПК України - письмовими доказами є документи (крім електронних документів),які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за наявними у справі документами встановити та перевірити зазначену позивачем суму заборгованості неможливо, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі.

Крім того, подані позивачем до суду заяви ОСОБА_2 про видачу коштів від 15 березня 2007 року на суму 70 000,00 дол. США, та від 10 квітня 2007 року на суму 128 000,00 дол. США, лише підтверджують факт звернення позичальника за отриманням грошових коштів, проте не є доказом отримання вказаних грошових коштів, так як таким доказом може бути виключно первинний бухгалтерський документи з підписом позичальника про отримання грошових коштів.

Додатково подані позивачем заяви на переказ готівки № 4, 5 про сплату комісії на суму 707,00 грн та на суму 9 999,00 грн від 15 березня 2007 року також підтверджують лише факт звернення позичальника за отриманням кредиту, проте не є доказом його отримання. При цьому обидві зазначені заяви датовані 15 березня 2007 року (дослівно зазначено в обох заявах: «дата здійснення операції 15 березня 2007 року»), хоча заява про видачу коштів на суму 128 000,00 дол. США, надана позивачем разом з позовною заявою, датована 10 квітня 2007 року, тобто іншою датою, що взагалі ставить під сумнів допустимість вказаних доказів, адже вони суперечать один одному, так як сплата комісії за отримання кредиту (9 999,00 грн) не може на 25 днів передувати його отриманню.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку недоведеність отримання позичальником грошових коштів від банку з підписом позичальника про їх отримання, сплати (повернення) грошових коштів банку (повернення кредиту та сплати процентів).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина друга статті 77 ЦПК України передбачає, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Частини третя та четверта статті 12 ЦПК України передбачають, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У справі, що переглядається, відповідачка заперечила справжність підпису позичальника у заявах на видачу готівки, у зв`язку із чим просила витребувати оригінали документів та призначити судово - почеркознавчу експертизу, зазначала, що боржник припинив платежі у 2015 році, тому необхідно вирішити питання про застосування позовної давності до щомісячних платежів, просила витребувати документи бухгалтерського обліку на підтвердження позову для визначення факту отримання кредиту та з`ясування суми заборгованості.

З огляду на пункт 6 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

На підставі частин другої - четвертої ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи;

3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою;

4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Державна іпотечна установа представника до суду не направила, просила розглянути справу у його відсутність, запитаних документів не надала, рекомендувала вишукувати їх у банку (т.1 а. с. 141-142, 171-172).

Така процесуальна поведінка Державної іпотечної установи унеможливила розгляд справи по суті та не узгоджуються із засадами розумності, добросовісності і справедливості, визначеними статтею 3 ЦК України.

Відмовляючи у позові за наявних у справі матеріалах, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності належних та допустимих доказів, що відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», надання ОСОБА_2 кредитних коштів за договором про відкриття кредитної лінії від 15 березня 2007 року № 15к-62/л, порядку, строків і обсягу виконання ним зобов`язань, отже і відсутності підстав для звернення стягнення на предмети іпотеки.

Доводи касаційної скарги про достатність наявних у справі доказів для задоволення позову стосуються переоцінки доказів та встановлення нових фактів, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції, визначеними статтею 400 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження Державна іпотечна установазазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 04 квітня 2018 року у справі № 637/922/16.

Разом з тим, постанова суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 04 квітня 2018 року у справі № 637/922/16, оскільки у зазначених справах і у цій справі встановлені різні фактичні обставини та інша оцінка доведеності підстав позову.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили в сукупності докази та в їх взаємозв`язку, а тому дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на законі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Отже, ці доводи не знайшли свого підтвердження у справі.

Інші доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська