Постанова
Іменем України
15 липня 2021 року
м. Київ
справа № 509/3712/16-ц
провадження № 61-13603св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз»,
представник позивача - Висоцький Сергій Олександрович,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - ПАТ «Укртрансгаз») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач є власником земельної ділянки площею 0,2277 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_1 , категорія: землі сільськогосподарського призначення, з вказівкою на обмеження у використанні земельної ділянки: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкту транспорту, площею 0,1831 га, на яку поширюється обмеження на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів».
Магістральний газопровід-відвід до газорозподільчої станції (далі - ГРС) Одеса-3, який проходить біля земельної ділянки відповідача, є газопроводом високого тиску 1 класу з умовним діаметром труб 530 мм, проектним тиском 55 кгс/ кв. см, який на сьогодні експлуатується з робочим тиском 35 кгс/кв. см, введений в експлуатацію у 1987 році.
При об`їзді та обстеженні трас газопроводів встановлено, що в охоронній зоні, на відстані 20 метрів від осі магістрального газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3 на 106,75 км території Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області навколо земельної ділянки відповідача збудована залізобетонна огорожа, що підтверджується актом інженера лінійно-експлуатаційної служби Одеського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів від 04 лютого 2016 року, фотографією із супутника, схемою проходження магістрального газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3, фото-таблицею, витягом з кадастрової карти України, листом Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 06 серпня 2015 року № 262.
Посилаючись на те, що побудована відповідачем огорожа є незаконною, оскільки встановлена в охоронній зоні магістрального газопроводу без отримання відповідного дозволу, ПАТ «Укртрансгаз» просило зобов`язати відповідача знести огорожу, що знаходиться в межах охоронної зони магістрального газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3 на 106,75 км на території Сухолиманської сільради Овідіопольського району Одеської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 березня
2017 року у задоволенні позову ПАТ «Укртрансгаз» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при встановленні тимчасової розбірної огорожі без фундаменту дотримався вимог статті 96 ЗК України, статті 376 ЦК України, огорожа є тимчасовим елементом благоустрою, вона не підлягає знесенню, оскільки лише її частина, площею 0,1831 га, встановлена в охоронній зоні. Позивач не довів, що внаслідок встановлення відповідачем тимчасової огорожі без фундаменту, порушуються правила експлуатації чи безпеки магістрального газопроводу, а сам позов направлений на перешкоджання відповідачу використовувати за призначенням належну йому земельну ділянку.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Укртрансгаз» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідачем було встановлено тимчасову розбірну огорожу без фундаменту навколо земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, яка є елементом благоустрою, а не капітальною будівлею, порушень чинного земельного та архітектурно-будівельного законодавства судом не встановлено. До того ж лише частина огорожі знаходиться в охоронній зоні.
Постановою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року касаційну скаргу ПАТ «Укртрансгаз» задоволено частково, постанову Апеляційного суду Одеської області
від 23 січня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи судове рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до цього суду, Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення положень статті 382 ЦПК України зазначених вимог закону не врахував, не перевірив доводів позивача про те, що в межах охоронної зони магістрального газопроводу, який проходить біля земельної ділянки відповідача, діє заборона на будівництво огорож для відокремлення земельних ділянок приватної власності, незалежно від способу їх встановлення. Висновок апеляційного суду є суперечливим, зокрема судом встановлено, що частина огорожі знаходиться в межах охоронної зони і відповідач не отримав дозволу на встановлення на ній огорожі, проте дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Укртрансгаз» задоволено. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Зобов`язано ОСОБА_2 знести огорожу, яка знаходиться в межах охоронної зони магістрального газопроводу - відводу ГРС Одеса - 3 на 106,75 км, розташовану по АДРЕСА_1 на території Лиманської сільської ради.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Укртрансгаз», суд апеляційної інстанції урахував, що на належну
ОСОБА_2 земельну ділянку встановлені обмеження, зокрема відповідно до інформації з Державного земельного кадастру наявна охоронна зона навколо (вздовж) об`єкту транспорту, площею 0,1831 га, на яку поширюється обмеження на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів». Частина земельної ділянки, що належить відповідачеві, обмежена у використанні, оскільки належить до охоронної зони навколо об`єкту транспорту (в даному випадку магістрального газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3), її правовий статус регулюється спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» та Правилами охорони магістральних трубопроводів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747, якими встановлено заборону на побудову огорожі для приватних земельних ділянок. Огорожа побудована відповідачем всупереч встановленим законодавчим нормам, дозвільних документів на її встановлення відповідач не надавав, попереджався про наявні порушення протягом будівництва огорожі, однак їх не усунув.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У вересні до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій він просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня
2019 року скасувати та залишити в силі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 березня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга ОСОБА_2 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована необхідністю відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові
від 27 червня 2018 року у цій справі та застосованого апеляційним судом під час нового апеляційного розгляду, про те, що режим використання земель охоронної зони магістрального газопроводу, незалежно від того як вони використовуються, регулюється Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», оскільки чинне процесуальне законодавство не містить норми, яка б давала право судам застосовувати тільки «спеціальні закони» і не враховувати положення інших нормативно-правових актів, що регулюють спірні питання. Зокрема, суд апеляційної інстанції не урахував, що відповідно до статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» для зведення на земельній ділянці тимчасових споруд без улаштування фундаментів, до яких віднесено паркани, огорожі, не потрібно ніяких дозволів, оскільки вони не відносяться до будівництва.
Зазначаючи, що режим використання земель охоронної зони магістрального газопроводу, незалежно від того як вони використовуються, регулюється Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», Верховний Суд у попередній постанові та суд апеляційної інстанції не застосували положення статті 7 Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», якою визначено, що систему заходів щодо дотримання правового режиму земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів включає: визначення охоронних зон у документації із землеустрою і внесення їх до державного земельного кадастру. У порушення зазначеної норми права, позивач не визначив межі охоронної зони на кадастровій карті України, не довів належними доказами факт встановлення охоронної зони вздовж лінії магістрального газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3 та реєстрації обмежень на земельну ділянку, що належить йому на праві власності. З огляду на наведене вважав, що не зареєстровані у державному земельному кадастрі обмеження у використанні земельних ділянок можуть вважатися юридично нікчемними.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, зокремаакта інженера ЛЕС Одеського ЛВУМГ
від 04 лютого 2016 року, фотографії зі супутника, схемою проходження
МГ-відводу до ГРС Одеса-3, фото-таблиці, витягу з кадастрової карти України та листа Сухолиманської сільської ради від 06 серпня 2015 року № 262, які суд першої інстанції визнав неналежними. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою подану ним заяву про те, що належна йому на праві власності земельна ділянка розташована у населеному пункті та, що охоронна зона газопроводу охоплює межі села, що суперечить пункту 1.5 СНіП 2.05.06-85, затверджених постановою Держбудівництва від 20 березня 1985 року № 30.
Апеляційний суд не взяв до уваги, що позивач не долучив до матеріалів справи допустимих та достатніх доказів на підтвердження класу газопроводу, хоча від цього залежить межа охоронної зони газопроводу. На момент отримання земельної ділянки у власність та встановлення тимчасової розбірної огорожі йому не було відомо про наявність охоронної зони, що підтверджується довідкою з Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області від 31 липня
2015 року за № 34-1520-0.12-11253/2-15, в якій зазначено, що виділена
ОСОБА_2 земельна ділянка рахується як землі, не надані у власність або постійне користування в межах населеного пункту. Про те, що на земельній ділянці є чи діють обмеження, пов`язані з охоронною зоною магістрального газопроводу відомості відсутні.
Апеляційний суд прийняв до уваги як доказ лист-відповідь Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області на звернення
ПАТ «Укртрансгаз» в особі Одеського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів філії УМГ «Прикарпаттрансгаз» до ДАБІ щодо порушень обмежень охоронної зони магістрального газопроводу шляхом будівництва паркану на відстані 20 метрів від вісі газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3 Ду 500 мм. Ру5,5 Мпа, 106,75 км, хоча фактично цим листом підтверджується правова позиція відповідача про те, що відповідно до статей 4, 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» огорожа не відноситься до будівлі, а є елементом благоустрою, як визначено статтею 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 жовтня 2015 рокуОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2277 га, призначеної для ведення особистого селянського господарства, розташованої по
АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 29 вересня 2015 року, категорія зазначеної вище земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення, з вказівкою на обмеження у використанні земельної ділянки: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкту транспорту, площею 0,1831 га, на яку поширюється обмеження на підставі постанови Кабінету Міністрів України
від 16 листопада 2002 року № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів».
Магістральний газопровід-відвід до ГРС Одеса-3 проходить біля належної на праві власності зОСОБА_2 земельної ділянки, введено в експлуатацію у
1987 році. Відповідно до технічного паспорта він є газопроводом високого тиску 1 класу з умовним діаметром труб 530 мм, проектним тиском 55 кгс/ кв. см, який на сьогодні експлуатується з робочим тиском 35 кгс/кв. см.
Згідно з актом від 29 липня 2015 року, складеним інженером лінійно-експлуатаційної служби (ЛЕС) Одеського ЛВУМГ Шевиріним О. В., провідним юрисконсультом Висоцьким С. О. , водієм ОСОБА_4 , при обстеженні стану охоронної зони, газопроводу «Трасполь-Одеса-3» Ру=5,5 МПа, який проходить по землях Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області виявлено наступні порушення: в охоронній зоні на відстані 20 метрів
від газопроводу-відводу 105,67 км розпочато будівництво залізобетонного паркану для відокремлення земельної ділянки. Листами-зверненнями
від 23 листопада 2015 року № 1982/16-01 та № 1983/16-01 начальник філії Управління магістральних газопроводів «Прикарпаттрансгаз» Одеського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ПАТ «Укртрансгаз» довів інформацію про факт виявлення будівництва залізобетонного паркану в охоронній зоні на відстані 20 метрів від осі газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3 Ду 500 мм. Ру5,5 Мпа, 106,75 км до відома Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області та Відділу Держгеокадастру Овідіопольського району Одеської області, та просив їх сприяти у вирішенні питання щодо припинення вказаного порушення.
Факт розташування в охоронній зоні на відстані 20 метрів від осі магістрального газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3 на 106,75 км території Сухолиманської сільської радиОвідіопольського району Одеської області збудованої залізобетонної огорожі навколо належної ОСОБА_2 земельної ділянки підтверджується: актом інженера лінійно-експлуатаційної служби Одеського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів від 04 лютого
2016 року, фотографією з супутника, схемою проходження магістрального газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3, фото-таблицею, витягом з Кадастрової карти України, листом Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 06 серпня 2015 року № 262.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом частин першої та другої статті 111 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 112 ЗК України охоронні зони створюються уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.
Режим використання земель охоронної зони магістрального газопроводу, незалежно від того як вони використовуються, регулюється Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів» (далі - Закон № 3041-VI).
На використання власником або користувачем земельної ділянки чи її частини в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються обмеження в обсязі, передбаченому цим Законом. Обмеження на використання земельних ділянок у межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів встановлюються і діють з дня введення відповідного об`єкта магістрального трубопроводу в експлуатацію. Перехід права власності чи користування земельною ділянкою не є підставою для припинення дії обмежень на використання земельної ділянки в межах земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів (стаття 8 Закону № 3041-VI).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону № 3041-VIдля забезпечення безпечної експлуатації вздовж об`єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів газопроводу високого тиску (від 300 міліметрів до 600 міліметрів включно), який проходить біля земельної ділянки відповідача, встановлюється охоронна зона у розмірі 150 м вздовж об`єктів магістральних газопроводів, етиленопроводів.
Частиною четвертою статті 22 Закону № 3041-VIпередбачено, що в охоронній зоні магістрального газопроводу забороняється, зокрема, будувати огорожі для відокремлення земельних ділянок приватної власності, лісових ділянок, садів, виноградників тощо.
Аналогічна заборона міститься у пункті 11 Правил охорони магістральних трубопроводів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України
від 16 листопада 2002 року № 1747.
Встановлення охоронних зон вздовж об`єктів магістральних газопроводів та обмежень у використанні власниками таких земель спрямоване на забезпечення належної експлуатації магістральних трубопроводів, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому, тому у разі недотримання встановлених обмежень у використанні земель охоронних зон, підприємства магістральних трубопроводів наділені правом звертатися до суду з позовами про усунення порушень правового використання земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів. У зазначеній категорії справ позивачі звільнені від обов'язку доказування можливості настання негативних наслідків.
Установивши, що ОСОБА_2 збудував залізобетонну огорожу навколо належної йому на праві власності земельної ділянки, на частину якої, площею 0,1831 га, поширюються обмеження, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів», апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених ПАТ «Укртрансгаз» вимог про усунення порушень правового використання земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів шляхом зобов`язання відповідача знести огорожу, яка знаходиться в межах охоронної зони магістрального газопроводу - відводу ГРС Одеса - 3 на 106,75 км, розташовану по АДРЕСА_1 на території Лиманської сільської ради.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд повно урахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 червня 2018 року, якою було скасовано постанову апеляційного суду від 23 січня 2018 року.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про необхідність відступлення
від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 червня 2018 року та застосованого апеляційним судом під час нового апеляційного розгляду, про те, що режим використання земель охоронної зони магістрального газопроводу, регулюється Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», з посиланням на те, що чинне процесуальне законодавство не містить норми, яка б давала право судам застосовувати тільки «спеціальні закони» і не враховувати положення інших нормативно-правових актів, що регулюють спірні питання є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду касаційної інстанції у даній справі щодо застосування законодавства та власного тлумачення ним норм права.
Цивільне законодавство складається із загальних і спеціальних норм. При їх застосуванні необхідно мати на увазі, що якщо спірні відносини регулюються спеціальними нормами цивільного законодавства, то загальні норми до таких відносин не застосовуються. За загальним принципом цивільного законодавства, який бере свої витоки з римського права «lex specialis derogal generali» у разі конкуренції норм загального (generalis) і спеціального характера (specialis), перевага у їх застосуванні надається спеціальним нормам (спеціальний закон скасовує загальний закон).
У справі, що переглядається виник спір щодо правомірності встановлення відповідачем огорожі в межах охоронної зони магістрального газопроводу. Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про трубопровідний транспорт» та іншими актами законодавства України, зокрема Законом України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», що є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання правового режиму земель охоронної зони магістрального газопроводу. З огляду на наведене, посилання заявника на помилкове застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положень Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», без урахування положень інших нормативно-правових актів, що регулюють питання будівництва на земельній ділянці тимчасових будівель (парканів, огорож) є неспроможними.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд не вбачає порушень апеляційним судом норм матеріального права при застосуванні до спірних правовідносин положень Закону України «Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів», а також підстав для відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеного у даній справі.
Перевіряючи аргументи заявника про те, що апеляційний суд встановив обставини, що мають істотне значення для вирішення справи на підставі доказів, які суд першої інстанції визнав неналежними, суд касаційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до статті 57 ЦПК України в редакції, що був чинним на час ухвалення рішення суду першої інстанції, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За визначенням частини першої статті 58 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Надаючи «критичну» оцінку наданим позивачем доказам, якими він обґрунтовував свої вимоги, зокрема акту інженера ЛЕС Одеського ЛВУМГ
від 04 лютого 2016 року, фотографії зі супутника, схемі проходження МГ-відводу до ГРС Одеса-3, фото-таблиці, витягу з кадастрової карти України та листу Сухолиманської сільської ради від 06 серпня 2015 року № 262, суд першої інстанції визнав їх неналежними, оскільки вони не є правоустановлюючими документами, що не ґрунтується на положеннях статті 57 58 212 ЦПК України, у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, та обґрунтував свій висновок посиланням на витяг з кадастрової карти, з якого, на думку суду убачається, що відстань від осі магістрального газопроводу до залізобетонної огорожі становить 45,5 м, що знаходиться поза межами охоронної зони, тоді як насправді на а.с. 67 т.1 міститься опис меж, переданої у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, з визначенням площі, на якій діє обмеження (0,1831 га) без визначення відстані 45,5 м до осі газопроводу, з внесеними кульковою ручкою графічними позначеннями та відстанями, які в установленому порядку не посвідчені.
Натомість апеляційний суд надав належну оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження, відповідно до положень статті 89 ЦПК України.
Не є обґрунтованими і твердження ОСОБА_2 про недоведення позивачем належними доказами самого факту встановлення охоронної зони вздовж лінії магістрального газопроводу-відводу до ГРС Одеса-3 та реєстрації обмежень на земельну ділянку, оскільки як вбачається з установлених судами обставин, магістральний газопровід-відвід до ГРС Одеса-3, який проходить біля земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , було введено в експлуатацію у 1987 році, тобто завдовго до набуття відповідачем права приватної власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2277 га.Розроблений ОСОБА_2 , на виконання рішення Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 22 квітня 2015 року № 418-VI «Про надання ОСОБА_2 дозволу на складення проєкту відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Сухий Лиман», проєкт землеутрою щодо відведення йому у власність зазначеної земельної ділянки містив відомості про обмеження у використанні земельної ділянки: охоронна зона навколо (вздовж) об'єкта транспорту площею 0,1831 га, які, після передачі відповідачеві у приватну власність земельної ділянки було внесено, у тому числі до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом від 29 вересня 2015 року
№ НВ-5102286062015.
Про обізнаність ОСОБА_2 про встановлені обмеження у використанні переданої йому у власність земельної ділянки, свідчить також отримане ним особисто 26 липня 2015 року попередження Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 24 липня 2015 року № 240 про усунення порушень на виділеній земельній ділянці.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи, надав наявним у справі доказам належну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги
ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак