№ 509/4088/17

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 509/4088/17

провадження №61-16779св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з додатковою відповідальністю Страхової компанії «Глобал Гарант»,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Південно-українське страхове товариство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналось товариство з обмеженою відповідальністю «Південно-українське страхове агентство», на постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у складі колегії суддів Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Глобал Гарант» (далі - ТДВ «СВ «Глобал Гарант»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Південно-українське страхове товариство» (далі - ТОВ «ПУСТ»), з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив: визнати частково недійсним умови договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 21 січня 2017 року, а саме пп. 12.2 (глава 12 договору «Виключення із страхових випадків та обмеження страхування»), відповідно до якого страховик не відшкодовує збитки, які сталися після зміни страхового ризику (зміна власника ТЗ) без попереднього письмового узгодження зі страховиком та укладання, за необхідності відповідних додаткових угод до цього договору та оформлення належним чином документів згідно з законодавством; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 у якості страхового відшкодування, страхову суму в розмірі 1 235 000 грн та судові витрати у розмірі 82 700 грн.

Позов мотивовано тим, що 21 січня 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір страхування транспортного засобу - автомобілю LEXUS LX 570, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , (далі по тексту ТЗ).

06 червня 2017 року позивач продав автомобіль, який був предметом договору страхування, іншій фізичній особі - ОСОБА_2

18 червня 2017 року стався страховий випадок, а саме: невідомі особи незаконно заволоділи автомобілем та викрали його.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування, у виплаті якого було відмовлено.

Відмова у виплаті страхового відшкодування мотивована тим, що після продажу автомобіля позивач та інша фізична особа (покупець ТЗ) не уклали договір страхування. Відповідач обґрунтував своє рішення умовами пунктів 8.3.3., 12.2.4, 13.1.1 договору страхування.

Позивач вважає, що підпунктом 12.2 договору страхування є несправедливим та таким, що суперечить принципу добросовісності, а тому в цій частині є недійсним.

Оскільки відповідач не виконав умови договору страхування, позивач просить стягнути з відповідача на його користь страхову суму у розмірі 1 235 000 грн, та судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 82 700 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 березня 2019 року у складі судді Козирського Є. С. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним пункту 12.2 глави 12 договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 21 січня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТДВ «СК «Глобал Гарант».

Стягнуто з ТДВ «СК «Глобал Гарант» на користь ОСОБА_1 у якості страхового відшкодування, страхову суму в розмірі 1 235 000 грн.

Стягнуто з ТДВ «СК «Глобал Гарант» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 82 700 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підпункт 12.2.4 договору страхування суперечить вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема є несправедливим, а також вимогам статті 16 цього ж Закону щодо укладання договорів страхування відповідно до Правил страхування, а тому згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину - п.п. 12.2.4 суперечить актам цивільного законодавства, у зв`язку із чим підлягає визнанню недійсним. Сума страхового відшкодування у розмірі 1 235 000 грн є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність майнового інтересу у ОСОБА_1 щодо відчуженого ним застрахованого транспортного засобу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року апеляційну скаргу ТДВ «СК «Глобал Гарант» задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 06 червня 2017 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 продав автомобіль LEXUS LX 570 ОСОБА_2 , після чого транспортному засобу надано новий державний реєстраційний номер - НОМЕР_2 , тобто з 06 червня 2017 року змінився власник автомобіля LEXUS LX 570, 2008 року випуску.

Відповідно до пункту 4.10. договору добровільного страхування наземних транспортних засобів передбачено, що зміни та доповнення до договору, за винятком тих, які відбуваються автоматично відповідно до умов договору, вносяться за взаємною письмовою згодою сторін, оформлюються у вигляді додаткових угод до договору, які з моменту підписання стають його невід`ємними частинами.

Даних про те, що ОСОБА_1 (в період з 06 червня 2017 року) повідомив відповідно умов договору ТДВ «СК «Глобал Гарант» про зміну власника транспортного засобу, що створило б передумови для ініціювання хоча б однією із сторін внесення змін до договору, в матеріалах справи немає, оскільки відповідно до накладної Служби кур`єрської доставки, заява ОСОБА_1 від 06 червня 2017 року на ім`я ТДВ «СК «Глобал Гарант» про зміну власника транспортного засобу не була вручена адресату, тому твердження позивача в цій частині є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

ОСОБА_1 ОСОБА_2 не виконали обов`язків і не скористались правом, обумовлених в пунктах 8.2.2., 8.1.7. договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, не уклали договір страхування на нового власника до настання заявленої події. Отже, з 06 червня 2017 року автомобіль LEXUS LX, реєстраційний номер НОМЕР_2 не застрахований.

Договором визначено, що предметом даного договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом LEXUS LX 570, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно Договором, особою, якій належить майновий інтерес визначено страхувальника/ вигодонабувача - ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_1 продав застрахований транспортний засіб, він не є його володільцем, тому не може зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, оскільки втратив майновий інтерес щодо предмету страхування, у зв`язку із чим не може отримувати страхове відшкодування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пп. 12.2 - (глава 12 Договору «Виключення із страхових випадків та обмеження страхування»), апеляційний суд виходив з того, що умови підпункту 12.2.4. договорукореспондується з умовами Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), а позивачем не наведено обґрунтованих аргументів, які є підставою для визнання цієї умови договору судом недійсною.

Відмовляючи у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу у розмірі 82 700 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що понесення цих витрат на вказану суму не підтверджено належними і допустимими доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано та не надано належної оцінки тим обставинам, що 06 червня 2017 року позивач продав належний йому автомобіль за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 , про що проінформував відповідача, при цьому не висловлював пропозицій щодо припинення договору страхування та залишався страхувальником і вигодонабувачем згідно договору страхування.

Після продажу автомобіля та реєстрації права власності на ОСОБА_2 автомобілю був виданий державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Представник відповідача особисто був проінформований про зміну власника ТЗ та він особисто оглянув автомобіль з його фото фіксацією. Також про зміну власника ТЗ був письмово проінформований й сам відповідач. Факт інформування відповідача підтверджується квитанцією (накладною) служби кур`єрської доставки. Однак після формального оформлення переходу права власності на автомобіль до ОСОБА_2 автомобіль фактично продовжував перебувати у володінні позивача, для чого ОСОБА_2 видав відповідну нотаріально посвідчену генеральну довіреність.

Апеляційний суд не врахував та не надав належної оцінки доводам позивача, що положення (умови) Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 105678, викладені у підпункті 12.2 , згідно яких страховик не відшкодовує збитки, які сталися після зміни страхового ризику (зміна власника ТЗ) без попереднього письмового узгодження зі страховиком та укладання, за необхідності, відповідних додаткових угод до цього договору та оформлення належним чином документів згідно з законодавством, є несправедливими та мають бути визнані недійсними. Умови договору є такими, що суперечать як вимогам закону, та є такими, що порушують принцип добросовісності, а тому є несправедливими.

Згідно умов добровільного страхування наземних транспортних засобів від 17 січня 2017 року позивач є страхувальником та вигодонабувачем. Після продажу автомобіля продовжував користуватися автомобілем й мав право представляти інтереси нового власника з усіх питань, що підтверджується довіреністю від 09 червня 2017 року.

Договором не передбачена можливість автоматичної зміни сторони у договорі страхування. Договір не пов`язує особу страхувальника із особою, яка є власником ТЗ. Позивач, як страхувальник, уклав договір із страховою компанією та виконав умови договору, а саме сплатив гроші за страхування автомобіля. Під час настання страхового випадку автомобіль був застрахований, а позивач був страхувальником, вигодонабувачем та власником ТЗ (на підставі генеральної довіреності), у зв`язку з чим у страховика виникло зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування.

Суд апеляційної інстанції проігнорував факт наявності у позивача майнового інтересу у зв`язку з фактичним володінням транспортного засобу на підставі генеральної довіреності від ОСОБА_2 .

Крім того, апеляційний суд не врахував, що зміна власника ТЗ не виключає зобов`язання сплатити страхову суму вигодонабувачу, яким на момент настання страхового випадку був позивач.

У жовтні 2019 року третя особа (ТОВ «Південно-українське страхове агентство») подала заяву про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 , у якій, погоджуючись з доводами позивача, просило скасувати постанову апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ТДВ «СК «Глобал Гарант», заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту у справі постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статею 16 Закону України «Про страхування»визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 982 ЦК України визначено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Статтею 6 Закону України «Про страхування» передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договорустрахування відповідно до законодавства;

Відповідно до статті25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У справі, яка переглядається установлено, що 17 січня 2017 року між ТДВ «СК «Глобал Гарант» та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів (далі - договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом LEXUSLX 570, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер

НОМЕР_1 .

06 червня 2017 року за договором купівлі - продажу ОСОБА_1 продав вказаний автомобіль ОСОБА_2 , у зв`язку чим вказаному автомобілю надано новий державний реєстраційний номер - НОМЕР_2 .

Пунктом 4.10. договору добровільного страхування, укладеного між ТДВ СК «Глобал Гарант» та ОСОБА_1 передбачено, що зміни та доповнення до договору, за винятком тих, які відбуваються автоматично відповідно до умов договору, вносяться за взаємною письмовою згодою сторін,оформлюються у вигляді додаткових угод до договору, які з моменту підписання стають його невід`ємними частинами.

Пунктами 8.1.2., 8.1.6, 8.1.7. договоруобумовлено, що страхувальник має право: отримувати належне йому страхове відшкодування відповідно до положень договору та Правил; вносити зміни в договір за узгодженням зі страховиком; у випадку продажу або дарування транспортного засобу переоформити договір на нового власника. Зміна страхувальника допускається тільки до настання страхового випадку шляхом внесення відповідних змін до договору.

18червня 2017 року, тобто через 12 днів, після зміни власника, стався страховий випадок - автомобіль марки LEXUS LX 570, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 був викрадений. Факт незаконного заволодіння вказаним транспортним засобом підтверджено матеріалами кримінального провадження, які знаходяться в провадженні Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області.

Рішенням ТДВ «СК «Глобал Гарант» від 31 серпня 2017 року, ОСОБА_1 відмовлено у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що

ОСОБА_1 не скористався своїм обов`язком і правом, обумовленими в пунктах 8.2.2., 8.1.7. договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не уклали договір страхування на нового власника до настання заявленої події. Отже, з 06червня 2017 року автомобіль LEXUS LX, реєстраційний номер

НОМЕР_2 не застрахований.

Пунктами 8.2.2., 8.2.7., 8.2.9. договору, страхувальник зобов`язаний: при укладенні договору надати страховику всю достовірну інформацію щодо усіх обставин, які мають суттєве значення для оцінки страхового ризику та визначення умов договору, і надалі під час дії договору протягом 1 (одного) робочого дня з моменту, коли страхувальнику стало відомо про виникнення таких обставин, інформувати страховика про будь-яку суттєву зміну страхового ризику та умов договору, наприклад, зміну власника транспортного засобу;уникати обставин, що можуть привести до настання страхового випадку, та вживати всіх можливих заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; у разі настання події, що може бути визнана страховим випадком, надати документи, передбачені розділом 11 частини Б договору.

За змістом положень статей 979 980 ЦК України, статей 1, 4 Закону України «Про стархування», метою страхування при укладенні договору страхування транспортного засобу є погашення за рахунок страховика ризику майнової відповідальності перед іншими особами чи ризику виникнення інших збитків у результаті страхового випадку.

Згідно зістаттею 22 Закону України «Про страхування» у разі смерті страхувальника - фізичної особи, який уклав договір майнового страхування, права і обов`язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування. В інших випадках права і обов`язки страхувальника можуть перейти до іншоїФізичної особи чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

Установивши, що ОСОБА_1 продав застрахований транспортний засіб тане є його володільцем, не виконав умов, передбачених пунктами4.10., 8.1.7., 8.2.2., 8.2.7., 8.2.9 договору, зокрема щодо інформування страховика про зміну власника транспортного засобу, укладення додаткової угоди про зміну страхувальника за згодою страховика, апеляційний суд, з урахуванням умов договору та встановлених обставин правильно виходив з того, що зі зміною власника забезпеченого транспортного засобу позивач втратив майновий інтерес щодо предмету страхування, у зв`язку із чим не може отримувати страхове відшкодування.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що до даних правовідносин не може за аналогією застосовуватись положення статті 20-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якої у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії, оскільки в даному випадку правовідносини врегульовані умовами договору добровільного страхування, зокрема пунктами 4.10., 8.1.7., 8.2.2., 8.2.7., 8.2.9.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним підпункт 12.2 договору - (глава 12 Договору «Виключення із страхових випадків та обмеження страхування»), суд апеляційної інстанції, дав належну оцінку умовам укладеного договору у поєднанні з Правилами добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) та правильно виходив з того, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав для визнання недійсним пункту 12.2.4. частини Б Договору.

Договір добровільного страхування укладений на підставі Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) ТДВ «СК «Бенефіт» (попередня назва ТДВ «СК «Глобал Гарант» відповідно до протоколу № 6 від 25 липня 2014 року).

Пунктом 12.2.4. договору встановлено, що страховик не відшкодовує збитки, які сталися після зміни страхового ризику (використання транспортного засобу в якості таксі, передання транспортного засобу в оренду або прокат, зміна власника транспортного засобу, зміна двигуна/кузова або перефарбування транспортного засобу, зміна протиугінних пристроїв, втрата ключів, номерних знаків або реєстраційних документів на транспортний засіб, укладення інших договорів страхування транспортного засобу, надання можливості керування транспортним засобом особі, яка не зазначена в заяві на страхування транспортним засобом як особа, яка допущена до керування транспортним засобом тощо) без попереднього письмого узгодження зі страховиком та укладання, за необхідності, відповідних додаткових угод до цього Договору та оформлення належним чином документів згідно з законодавством».

Вказана умова договору кореспондується з умовами Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного), які зареєстровані уповноваженимдержавним органом, на який покладено функції державного контролю за страховою діяльністю (Нацкомфінпослуг), чимпідтверджено їх відповідність законодавству, в тому числі статті18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність у нього майнового інтересу щодо застрахованого транспортного засобу, а отже і права на страхове відшкодування у зв`язку з викраденням цього автомобіля, власником якого він не є.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналосьтовариство з обмеженою відповідальністю «Південно-українське страхове агентство», залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська