№ 509/5043/17

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 509/5043/17

провадження № 61-5662св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Бойко Наталії Василівни на постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила заборонити ОСОБА_2 перешкоджати їй у доступі до території та приміщень таких об`єктів нерухомості: земельної ділянки та об`єкта незавершеного будівництва, які розташовані на АДРЕСА_1 (далі - село Роксолани); земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_2 ; кафе-бару, розташованого на АДРЕСА_3 ; заборонити ОСОБА_2 без її згоди здійснювати заміну замків на воротах і дверях жилих та нежилих приміщень на зазначених об`єктах нерухомості; заборонити ОСОБА_2 без її згоди замовляти і отримувати будь-які офіційні документи, які містять технічну інформацію та інформацію про вартість вказаних об`єктів нерухомості; зобов`язати ОСОБА_2 надати їй дублікати ключів від всіх замків усіх воріт та від усіх замків усіх дверей житлових та нежитлових приміщень від спірних об`єктів нерухомості; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що, хоча є власником нерухомого майна, не може належним чином ним користуватись через здійснення відповідачем перешкод. Зокрема, зазначила, що відповідач замінив замки на воротах і дверях житлових та нежитлових приміщень; не допускає її до території та приміщень; без її відома та згоди замовив та отримав технічні паспорти. Відповідач її усні звернення про доступ до нерухомого майна ігнорував, а тому вона письмово звернулася до відповідача з вимогою надати доступ до майна, однак її листи залишені без відповіді.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Овідіопольський районний суд Одеської області рішенням від 28 травня 2019 року позов задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,250 га, кадастровий номер 5123783700:02:002:0024, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання вільного доступу до об`єкта нерухомого майна. Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 64,3 кв. м, житловою площею 43,4 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом надання вільного доступу до об`єкта нерухомого майна. Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,207 га, кадастровий номер 5123783700:02:002:0025, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом надання вільного доступу до об`єкта нерухомого майна. Зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні ОСОБА_1 нерухомим майном у вигляді кафе-бару, загальною площею 332 кв. м, та гаража площею 57,2 кв. м, що розташовані на земельній ділянці площею 0,102 га за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом надання вільного доступу до об`єкта нерухомого майна. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив з того, що сторони не заперечували, що між ними існує спір щодо поділу спільного майна. З урахуванням предмета позову з яким звернулась позивачка, пояснень сторін під час судового розгляду, технічних характеристик нерухомого майна, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 фактично перешкоджає позивачці у користуванні нерухомим майном, яке перебуває на території Овідіопольського району Одеської області. Власником нерухомого майна є ОСОБА_2 . З метою захисту прав та інтересів позивачки та ефективності судового розгляду суд вважав можливим зобов`язати відповідача не чинити перешкоди у користуванні спірним нерухомим майном. Водночас суд дійшов висновку, що вимоги про заборону відповідачу вчиняти певні дії щодо цього нерухомого майна, зокрема заборони міняти замки та виготовляти технічну документацію на спірне нерухоме майно не підлягають судовому захисту.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Одеський апеляційний суд постановою від 04 лютого 2020 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 травня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Заборонив ОСОБА_2 перешкоджати ОСОБА_1 в доступі до: території земельної ділянки площею 0.250 га, кадастровий номер 5123783700:02:002:0024, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0.207 га, кадастровий номер 5123783700:02:002:0025, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; нерухомого майна у вигляді кафе-бару, гаража, що розташовані на земельній ділянці, площею 0,102 га, за адресою: АДРЕСА_3 . Заборонив ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 здійснювати заміну замків на воротах і дверях житлових та нежитлових приміщень таких об`єктів нерухомості: земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки та житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; кафе-бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Зобов`язав ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 дублікати ключів від усіх замків усіх воріт та від увсіх замків усіх дверей житлових та нежитлових приміщень таких об`єктів нерухомості: земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки та житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; кафе-бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 . В решті позову відмовив.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що місцевий суд, встановивши факт порушення особистих прав позивачки та задовольнивши частково позовні вимоги, та без будь-яких обґрунтувань, обрав інший спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача не чинити перешкоди у здійсненні права власності. При цьому виходив з того, що відповідач чинить позивачці перешкоди у здійсненні права власності на нерухоме майно, а саме: змінив на воротах і дверях жилих та нежилих приміщень замки; не допускає позивача до території та приміщень; без відома та згоди позивачки замовив та отримав технічні паспорти на окремі об`єкти нерухомості. Враховуючи факт порушення права власності позивачки шляхом недопуску її до об`єктів нерухомого майна, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правильним способом захисту порушеного права є заборона вчинення відповідачем певних дій, а саме відмови в доступі до нерухомого майна, заборони здійснювати заміну замків на воротах і дверях житлових і нежитлових приміщень, які належать позивачці на праві власності. Оскільки позивачка не має доступу до спірного нерухомого майна, суд апеляційної інстанції вважав, що вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачу дублікати ключів також підлягають задоволенню. Водночас у зв`язку з відсутністю доказів того, що будівлі та споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , мають правовий статус об`єкта нерухомого майна, суд дійшов висновку, що вимоги у цій частині не підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовив через те, що ніхто не вправі заборонити співвласнику виготовлення та отримання технічної документації щодо майна, яке перебуває у спільній власності.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У березні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бойко Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що, частково задовольняючи позов апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач чинить перешкоди у здійсненні права власності на нерухоме майно, а саме: змінив на воротах і дверях житлових та нежитлових приміщень замки; не допускає позивачку до території та приміщень, однак ці обставини не підтверджені допустимими доказами. Так, матеріли справи не містять жодних доказів зміни замків на воротах та (або) вхідних дверях спірного нерухомого майна, а також не містять жодних доказів хоча б одного недопуску відповідачем позивача хоча б до одного з об`єктів нерухомості.Апеляційний суд, встановивши, що спірні об`єкти нерухомого майна (окрім земельних ділянок) є самочинним будівництвом, не зареєстрованим у встановленому законом порядку, безпідставно не застосував до спірних правовідносин статті 331 375 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Також суд не врахував, що на час розгляду цієї справи вже не існували об`єкти нерухомого майна у тому вигляді, у якому на це майно проведена державна реєстрація права власності за позивачем, оскільки це майно самочинно реконструйоване та добудоване. Забороняючи відповідачу перешкоджати ОСОБА_1 у доступі до спірних об`єктів та без її згоди здійснювати заміну замків на воротах і дверях спірних житлових і нежитлових приміщень та земельних ділянок, суд застосував саме положення частини другої статті 386 ЦК України, однак не вказав на жодну з обставин, яка свідчила б про реальну ймовірність порушення права власності позивача внаслідок нібито протиправних дій відповідача. Суд не врахував, що у примусовому порядку не може бути виконане рішення про надання, зокрема, «всіх ключів від усіх дверей», без визначення, які саме ключі, від яких саме дверей та у якій кількості мають бути надані позивачу. Крім того, апеляційний суд, частково задовольняючи позов, не дав належної правової оцінки ефективності обраного позивачем способу захисту.

У червні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Богомаз Андрій Павлович подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову -без змін посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим, оскільки апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді касаційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 червня 2020 року справа № 509/5043/17 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0.250 га, кадастровий номер 5123783700:02:002:0024, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 27 грудня 2005 року серії ЯГ № 912990.

ОСОБА_1 на праві власності на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 01 листопада 2004 року належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 19 січня 2005 року серії ЯА № 260757 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0.207 га, кадастровий номер 5123783700:02:002:0025, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

На підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2009 року та свідоцтва про реєстрацію права власності від 21 квітня 2009 року ОСОБА_1 належить нерухоме майно у вигляді кафе-бару та гаража, розташованих на земельній ділянці площею 0,102 га за адресою: АДРЕСА_3 .

Встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва у вигляді будинку за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом.

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , власником якого є позивачка, має самочинні добудови, які не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Також встановлено, що відбулася зміна площі кафе-бару, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , яка не зареєстрована у встановленому законом порядку. Водночас свідоцтво про право власності на кафе-бар, видане позивачці 21 квітня 2009 року, не містить відомостей щодо загальної площі цього об`єкта.

На замовлення ОСОБА_2 виготовлено та ним отримано технічні паспорти від 22 лютого 2017 року.

З листа Роксоланівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області встановлено, що об`єкти нерухомості, а саме: земельні ділянки на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , загороджені загальним парканом (який зроблений з каменю, залізобетонних плит та плоского шиферу), який має троє металевих воріт.

З 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо поділу спільного майна подружжя.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року оскаржена тільки в частині задоволених позовних вимог, а тому переглядається лише у частині вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

При цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно із статтею 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена правова норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції, встановивши на підставі наданих сторонами доказів, яким дано належну оцінку, факти позбавлення позивачки права користування належним їй на праві власності майном, що відповідно до статей 386 391 ЦК України є підставою для усунення порушень прав ОСОБА_1 , та наявності перешкод у здійсненні нею свого права власності, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

При цьому ОСОБА_2 не спростував доводи ОСОБА_1 щодо наявності створених ним перешкод для доступу до належних позивачці на праві власності об`єктів нерухомості. Особисті відносини сторін не можуть бути законною підставою для обмеження права власності позивачки.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій і не належить до компетенції касаційного суду.

У зв`язку з цим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про недоведеність факту існування перешкод у здійснення права власності.

Посилання відповідача на те, що позивачка обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, є безпідставним з огляду на таке.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи вищевказане, особа, звертаючись з позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Зокрема, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України). Власник майна згідно зі статтею 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Результат аналізу наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права,

Встановивши порушення вимог закону та прав позивачки у цій справі, апеляційний суд дійшов правильних висновків про необхідність захистити порушене право, у зазначений судом спосіб.

Безпідставними є і доводи касаційної скарги про те, що у примусовому порядку не може бути виконане рішення про надання, зокрема, «всіх ключів від всіх дверей», без визначення, які саме ключі від яких саме дверей та у якій кількості мають бути надані позивачу, оскільки це не свідчить про незаконність рішення, і це питання може бути вирішене у порядку, передбаченому статтею 271 ЦПК України.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Підстави касаційного оскарження судового рішення у цій справі, а саме те, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки у цій справі апеляційний суд встановив факт доведеності позовних вимог (у задоволеній судом частині), та ефективності обраного позивачкою способу судового захисту, який у цій справі є належним, про що зазначено вище. Тобто з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених судом, немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги представник ОСОБА_1 - адвокат Богомазом А. П.надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 червня 2020 року № 3/20, копію ордера від 16 червня 2020 року та квитанцію від 02 червня 2020 року на суму 3 000,00 грн.

Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бойко Наталії Василівни залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко