14.11.2024

№ 509/5604/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 509/5604/21

провадження № 61-7095св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рахнянської Світлани Вікторівни на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року, ухвалене у складі судді Панасенка Є. М., та постанову Одеського апеляційного суду від 18 березня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 26 жовтня 2001 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

Під час перебування у шлюбі спільними зусиллями та за спільні кошти подружжям було придбане наступне майно:

- земельна ділянка площею 0,100 га, кадастровий номер 5123755800:008:0440, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2007 року № 5177, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф.;

- житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 82 % готовності, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2007 року № 5175, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф.;

- нежитлові будівлі, загальною площею 959,4 кв. м, що складаються з: металевої будівлі складу матеріалів літ. «А», загальною площею 500 кв. м; кам`яної будівлі майстерні літ. «Б», загальною площею 418,2 кв. м; кам`яної адміністративної будівлі літ. «В», загальною площею 33,4 кв. м; кам`яної будівлі вбиральні літ. «Г», загальною площею 7,8 кв. м; навісу літ. «Д», та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер земельної ділянки 257420351210, належать ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № 23005129, виданого 14 червня 2014 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області;

- земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, загальною площею 0,3712 га, кадастровий номер 5121056800:02:001:0063, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованої 01 січня 2006 року Біляївським районним відділом Одеської філії Державного підприємства «Центр ДЗК», на підставі свідоцтва про право власності № 23005758, виданого 14 червня 2014 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області.

Відповідно до технічного заключення від 28 вересня 2021 року № 000166 за описом об`єкта незавершеного будівництва від 28 вересня 2021 року № 000165, слід вважати вірним, що житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , є 100 % готовності, а також, згідно з технічним паспортом, загальна площа вказаної будівлі літ. «А» складає 394,6 кв. м.

ОСОБА_1 зазначала, що все зазначене майно було зареєстроване за ОСОБА_2 , однак є їх спільним майном подружжя, яке підлягає поділу.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд здійснити поділ спільного майна та визнати за нею право власності на:

- 1/2 частини земельної ділянки площею 0,100 га, кадастровий номер 5123755800:008:0440, за адресою: АДРЕСА_1 , що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 82 % готовності, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частини нежитлових будівель, загальною площею 959,4 кв. м, що складаються з: металевої будівлі складу матеріалів літ. «А», загальною площею 500 кв. м; кам`яної будівлі майстерні літ. «Б», загальною площею 418,2 кв. м; кам`яної адміністративної будівлі літ. «В», загальною площею 33,4 кв. м; кам`яної будівлі вбиральні літ. «Г», загальною площею 7,8 кв. м; навісу літ. «Д», та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/2 частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, загальною площею 0,3712 га, кадастровий номер 5121056800:02:001:0063, за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно:

- житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 100 % готовності, загальною площею будівлі літ. «А» 394,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0440, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ,

У порядку поділу спільного майна, визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкти нерухомого майна, а саме:

- 1/2 житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 100 % готовності, загальною площею будівлі літ. «А» 394,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123755800:02:008:0440, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинено право власності ОСОБА_2 на об`єкти нерухомого майна, а саме:

1/2 житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 100 % готовності, загальною площею будівлі літ. «А» 394,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва 100 % готовності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,100 га, кадастровий номер 5123755800:008:0440, за цією ж адресою були придбані ОСОБА_2 у період шлюбу перебувають у спільній сумісній власності сторін, тому підлягають поділу між ними у передбачений законом спосіб.

Однак позовні вимоги про поділ нерухомого майна, зокрема нежитлових будівель, загальною площею 959,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 0,3712 кв. м, кадастровий номер 5121056800:02:001:0063, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_2 , задоволенню не підлягають, оскільки частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Юдіта» (далі - ТОВ «Юдіта») була набута ОСОБА_2 внаслідок внесення вкладу до статутного фонду/капіталу при заснуванні цього товариства у 1997 році за рахунок власних/особистих коштів ОСОБА_2 до укладання шлюбу з ОСОБА_1 .

Отже, зазначене нерухоме майно, набуте у 2014 році ОСОБА_2 внаслідок виходу зі складу учасників ТОВ «Юдіта», не є спільним майном подружжя і не підлягає поділу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року - без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що частка у статутному капіталі ТОВ «Юдіта» була набута ОСОБА_2 внаслідок внесення вкладу до статутного фонду/капіталу при заснуванні зазначеного товариства у 1997 році за рахунок власних/особистих коштів ОСОБА_2 , до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , тому і спірне нерухоме майно, набуте у 2014 році ОСОБА_2 внаслідок виходу зі складу учасників ТОВ «Юдіта», не є спільним майном подружжя і не підлягає поділу.

Доводи ОСОБА_1 про те, що свідоцтво про право власності було видане ОСОБА_2 14 квітня 2014 року, а тому є спільною власністю подружжя, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Суд вважав, що ОСОБА_2 довів належними, достатніми та достовірними доказами факт внесення ним, до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , вкладу до статутного фонду/капіталу при заснуванні ТОВ «Юдіта» у 1997 році за рахунок власних/особистих коштів, а також довів те, що до 18 червня 2014 року зміни складу засновників та змін до установчих документів, реєстраційних дій зміни вкладів та/або часток засновників товариства не відбувалося, а спірне нерухоме майно передано у приватну власність ОСОБА_2 в рахунок повернення внесеного вкладу/частки на підставі рішення загальних зборів учасників, вже в період шлюбу, тому зазначене майно є його особистою приватною власністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рахнянська С. В. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 березня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Рахнянської С. В. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не прийняли до уваги довід про те, що свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно було видане 14 червня 2014 року, тобто в період шлюбу з ОСОБА_1 . Отже, щодо спірного майна діє презумпція належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Також, судами попередніх інстанцій не враховано того, що ОСОБА_2 , на якого покладено обов`язок спростування того, що спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, не надав суду належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що дане майно є його особистою власністю. ОСОБА_2 не доведено того, що його частка в статутному капіталі ТОВ «Юдіта» була повністю внесена до укладення шлюбу з ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 18 березня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, зокрема суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2107 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 405/2391/15-ц (провадження № 61-21846св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), від 18 травня 2023 року у справі № 344/5528/22 (провадження № 61-2003св23).

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У травні 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 жовтня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджує свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , видане відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м. Одеси.

Під час перебування у шлюбі сторонами було придбане наступне майно:

Відповідно до відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФ БТІ» від 28 вересня 2021 року № 000165 за описом об`єкта незавершеного будівництва, слід вважати вірним, що житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , є 100 % готовності, а також, згідно з технічним паспортом, загальна площа вказаної будівлі літ. «А» складає 394,6 кв. м, що також підтверджує технічний паспорт будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений станом на 28 вересня 2021 року.

Також встановлено, що у 1997 році засновано і зареєстровано ТОВ «Юдіта», код ЄДРПОУ 25038914. Засновниками/учасниками цього товариства були ОСОБА_2 зі вкладом до статутного фонду - 8 000,00 грн і часткою 80 % у статутному фонді та ОСОБА_4 зі вкладом до статутного фонду - 2 000,00 грн і часткою 20 % у статутному фонді.

30 листопада 2006 року ТОВ «Юдіта» подано реєстраційну картку, на підставі чого державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради ОСОБА_5 за № 1556120000024002 проведено державну реєстрацію включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру (про що зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо вказаного товариства від 18 січня 2022 року).

Відповідно до матеріалів юридичної/реєстраційної справи ТОВ «Юдіта» та реєстраційної картки від 30 листопада 2006 року відбулася державна реєстрація включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру, зміни вкладів та/або часток засновників ТОВ «Юдіта», що булі визначені у Статуті ТОВ «Юдіта», який було затверджено засновниками 27 серпня 1997 року при заснуванні вказаного товариства (зокрема і вкладу та частки ОСОБА_2 , відповідно 8 000,00 грн і 80 % у статутному фонді) - на момент такого включення не відбувалося.

Згідно з матеріалами юридичної/реєстраційної справи ТОВ «Юдіта» та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо вказаного товариства від 18 січня 2022 року, до 18 червня 2014 року зміни складу засновників та змін до установчих документів, реєстраційних дій зміни вкладів та/або часток засновників ТОВ «Юдіта» не відбувалося.

У 2014 році ОСОБА_2 на підставі рішення загальних зборів учасників вийшов зі складу учасників ТОВ «Юдіта».

18 червня 2014 року проведено державну реєстрацію зміни складу засновників та змін до установчих документів ТОВ «Юдіта».

У зв`язку із виходом ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «Юдіта» в рахунок повернення внесеного вкладу/частки на підставі рішення загальних зборів учасників, ОСОБА_2 було передано у приватну власність нерухоме майно, а саме: будівлі майстерні та складу матеріалів літ. «А»; будівля складу матеріалів літ. «Б»; будівля майстерні, адміністративна будівля літ. «Г»; будівля вбиральні літ. «Д»; навіс, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 і належать на праві приватної власності ТОВ «Юдіта» на підставі свідоцтва про право власності від 26 грудня 2012 року за № 193 та витягу з державного реєстру від 16 квітня 2014 року індексний номер 20616464 та земельну ділянку загальною площею 0,3712 га, кадастровий номер 5121056800:02:001:0063, за адресою: АДРЕСА_2 і належить на праві приватної власності ТОВ «Юдіта» на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 285954 від 01 березня 2006 року та витягу з державного реєстру від 27 грудня 2013 року, індексний номер 15557930.

Передача цього майна ТОВ «Юдіта» ОСОБА_2 здійснена за актом прийому-передачі від 22 травня 2014 року.

Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області ОСОБА_2 оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14 червня 2014 року № 23006129 - на нежитлові будівлі, загальною площею 959,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14 червня 2014 року № 23005758 - на земельну ділянку, площею 0,3712 кв. м, кадастровий номер 5121056800:02:001:0063, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_2 , з одночасним проведенням реєстрації права власності на вказане майно у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Рахнянської С. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в іншій частині не переглядаються в касаційному порядку.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску.

З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), пункт 96, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), пункт 10.29). З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, та зазначила, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що частка у статутному капіталі ТОВ «Юдіта» була набута ОСОБА_2 внаслідок внесення вкладу до статутного фонду/капіталу при заснуванні зазначеного товариства у 1997 році за рахунок власних/особистих коштів ОСОБА_2 , до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , тому і спірне нерухоме майно, набуте у 2014 році ОСОБА_2 внаслідок виходу зі складу учасників ТОВ «Юдіта», не є спільним майном подружжя і не підлягає поділу.

Також суд апеляційної інстанції правильно не взяв до уваги доводи позивачки про те, що спірне майно є спільною власністю подружжя, так як свідоцтво про право власності на це майно було видане ОСОБА_2 14 квітня 2014 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, при цьому суд вірно зазначив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що ОСОБА_2 належними, достатніми та достовірними доказами довів факт внесення ним до укладення шлюбу з ОСОБА_1 вкладу до статутного фонду/капіталу при заснуванні ТОВ «Юдіта» у 1997 році за рахунок власних/особистих коштів. Також відповідач довів те, що до 18 червня 2014 року зміни складу засновників та змін до установчих документів, реєстраційних дій зміни вкладів та/або часток засновників товариства не відбувалося, а спірне нерухоме майно передано у приватну власність ОСОБА_2 в рахунок повернення внесеного вкладу/частки на підставі рішення загальних зборів учасників, вже в період шлюбу, тому зазначене майно є його особистою приватною власністю.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо поділу нежитлової будівлі та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судові рішення в їх оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рахнянської Світлани Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник