№ 509/823/16-ц

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 509/823/16-ц

провадження № 61-38009св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого КузнєцоваВ.О.,

суддів: Жданової В. С., КарпенкоС.О., СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересована особа Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року у складі судді Курочки В. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Кононенко Н. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, яку уточнив у процесі розгляду справи, заінтересована особа Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут, про встановлення юридичного факту, посилаючись на те, що 17 липня 1992 року він був зарахований на навчання до Львівського військового ліцею імені Героїв Крут, в якому навчався до 15 червня1995 року. 25 червня 2004 року він змінив прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ». Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час його вступу до Львівського ліцею імені Героїв Крут, початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов`язаних. 01 липня 1992 року особові справи абітурієнтів з приписами було надіслано до ліцею з районних військових комісарів. У зв`язку із закінченням терміну зберігання особової справи він не має можливості отримати копію припису Овідіопольського районного військового комісаріат, за яким прибув на навчання до ліцею, та зарахувати період навчання у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут до загального терміну військової служби. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме день його прибуття на навчання до Львівського військового ліцею імені Героїв Крут (початок перебування на військовій службі) 17 липня 1992 року (згідно з наказом № 62 від 17 липня 1992 року про зарахування абітурієнта).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року заяву задоволено. Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 прибув на навчання до Львівського військового ліцею імені Героїв Крут і почав перебувати на військовій службі 17 липня 1992 року.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що довідкою Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут підтверджено, що заявник був зарахований до ліцею наказом від 17 липня 1992 року № 62. Припис Овідіопольського військового комісаріату про направлення на навчання до військового ліцею не зберігся. У 19921995 роках ліцей мав статус військового навчального закладу та керувався Тимчасовим Статутом Збройних Сил України, Статутом Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Листом Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 12 червня 2015 року заявнику відмовлено в зарахуванні періоду навчання у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут до загального терміну військової служби. Враховуючи викладені обставини, заява є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Аргументи скарги про те, що Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут створений в серпні 1992 року, не заслуговують на увагу, так як витягом з наказу від 17 липня 1992 року № 62 підтверджено зарахування ОСОБА_4 до 9 класу цього ліцею. Виходячи з того, що норми Конституції України мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії, суд відійшов від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 27 березня 2012 року у справі № 21-7а12 та від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-330а13. Відсутність припису військового комісаріату про направлення на навчання не може бути підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки зарахування часу навчання у військовому ліцею до вислуги років дозволяється здійснювати на підставі інших документів: наказу про зарахування на навчання, архівної довідки про період навчання тощо.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У червні 2018 року Військова частина НОМЕР_1 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи і не звернули уваги на те, що ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому з 01 вересня 1992 року по 17 червня 1995 року навчався заявник, не належить до військових навчальних закладів, а створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти» з метою підготовки кандидатів для вступу до цих закладів. Тому навчання в ньому не можна вважати навчанням у військовому навчальному закладі, а відтак і проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений в частині четвертій статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу». Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду України у подібних правовідносинах, викладену в постановах від 27 березня 2012 року у справі № 21-7а12 та від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-330а13, щодо застосування статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», а суд апеляційної інстанції безпідставно відійшов від зазначеної правової позиції.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області.

21 серпня 2018 року справа № 509/823/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що наказом директора Львівської республіканської спеціальної школи-інтернат від 17 липня 1992 року № 62 ОСОБА_5 був зарахований до 9 класу Львівського військового ліцею.

Відповідно до наказу начальника Львівського військового ліцею імені Героїв Крут від 15 червня 1995 року № 90 заявник був випущений з ліцею з видачею атестата про середню освіту.

Згідно з атестатом про повну загальну середню освіту заявник у 1995 році закінчив Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут.

Довідкою Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут від 16 червня 2015 року № 158 підтверджено, що абітурієнти 1992 року вступу прибули для складання вступних іспитів до Львівської республіканської спеціальної школиінтернат, яка відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 була реорганізована у Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут. Особові справи абітурієнтів були надіслані до ліцею з районних військових комісаріатів з приписами та документами, вказаними в умовах прийому. ОСОБА_5 успішно склав вступні іспити і був зарахований у списки особового складу Львівського військового ліцею, на всі види забезпечення і йому було надано звання «ліцеїст». Особові справи ліцеїстів знищуються після п`яти років зберігання з дня закінчення закладу, тому копію припису Овідіопольського районного військового комісаріат Одеської області, згідно з яким ОСОБА_5 прибув до ліцею, надати неможливо. Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут у 19921995 роках мав статус військового навчального закладу та керувався Тимчасовим Статутом Збройних Сил України, Статутом Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут.

Листом Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 12 червня 2015 року № 30/5405 заявнику повідомлено про те, що для зарахування періоду навчання у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут до загального терміну військової служби йому необхідно надати припис, виданий військовим комісаріатом, із зазначенням дати прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), який передбачений Законом України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції від 25 березня 1992 року.

У частині першій статті 234 ЦПК України 2004 року, частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 234 ЦПК України 2004 року, пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України 2004 року, частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснено в абзацах першому, сьомому пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Встановлення факту, що має юридичне значення, а саме день прибуття на навчання до Львівського військового ліцею імені Героїв Крут 17 липня 1992 року заявник обґрунтовував необхідністю зарахувати період навчання в цьому ліцеї до загального терміну військової служби. Тобто фактично вимоги заявника полягають у встановленні факту проходження військової служби в певний період. Такі вимоги не можуть розглядатися судами в порядку цивільного судочинства, зокрема в порядку окремого провадження.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання до Львівського військового ліцею, порядок проходження громадянами України військової служби визначається цим Законом, Положенням про проходження військової служби громадянами України та іншими законодавчими актами.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання до Львівського військового ліцею, початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов`язаних.

Законом України від 04 квітня 2006 року № 3597-IV було внесено зміни до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» та викладено його в редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до преамбули Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (преамбула в редакції Закону № 716-VIII від 06 жовтня 2015 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши юридичний факт, що ОСОБА_1 прибув на навчання до Львівського військового ліцею імені Героїв Крут і почав перебувати на військовій службі 17 липня 1992 року, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що цей ліцей у 19921995 роках мав статус військового навчального закладу і навчання заявника в ньому підтверджено сукупністю доказів.

Наведені висновки судів попередніх інстанцій зроблені з порушенням вимог матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Статтею 1 Конституції встановлено, що Україна є правовою державою.

Отже, як будь-яка правова держава Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, в тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) під доступом до правосуддя розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

01 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС України), який визначив повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

В Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, в тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Конституційний Суд України зазначив, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Крім того, у Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп Конституційний Суд України сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час звернення заявника до суду із заявою про встановлення юридичного факту, справа адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 15 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час звернення заявника до суду із заявою про встановлення юридичного факту, визначено, що публічна служба діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 6 КАС України в редакції, чинній на час звернення заявника до суду із заявою про встановлення юридичного факту, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України в редакції, чинній на час звернення заявника до суду із заявою про встановлення юридичного факту, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання до Львівського військового ліцею, військова служба є почесним обов`язком кожного громадянина України, особливим видом державної служби, пов`язаної з виконанням громадянином України загального військового обов`язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України. Встановлюються такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів військових кафедр (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання до Львівського військового ліцею, передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби визначається цим Законом, Положенням про проходження військової служби громадянами України та іншими законодавчими актами.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військова служба є публічною службою.

За таких обставин, враховуючи суть заявлених ОСОБА_1 вимог та суб`єктний склад спірних правовідносин, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим у випадку відмови суб`єкта владних повноважень зарахувати у термін військової служби період навчання заявника у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут він вправі оскаржити такі дії в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 1922 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу правовідносин, які виникли між учасниками справи, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної та суб`єктної юрисдикції справи та розглянули справу, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Керуючись статтями 255 256 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (Ізмаїльський прикордонний загін) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 квітня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут, про встановлення юридичного факту закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.О.Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С.О.Карпенко В.А.Стрільчук

М. Ю. Тітов