ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 травня 2024 року
м. Київ
справа № 510/1014/22
провадження № 61-2107св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Георгієва Ніна Ігнатівна,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Служба у справах дітей Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Виконавчий комітет Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року у складі колегії суддів:Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Назарової М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, Виконавчий комітет Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову посилалась на те, що її донька ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідач ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка є бабусею неповнолітнього ОСОБА_4 , який проживає разом із нею, знаходиться повністю на її утриманні.
ОСОБА_1 належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, протягом останніх років не бачив дитину, не дзвонив, не цікавився її життям та здоров`ям, морально та матеріально не підтримує його, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішньої освіти та не створює умов для отримання ним освіти.
У неповнолітнього ОСОБА_4 немає до батька почуттів. Всю відповідальність за життя, здоров`я та безпеку дитини несе позивачка.
Посилаючись на викладені обставини та уточнивши в подальшому позовні вимоги, позивачка просила суд позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 08 червня 2023 року позов задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Рені Одеської області, громадянина України, щодо його неповнолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , який є батьком неповнолітнього ОСОБА_4 , ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Суд прийняв до уваги думку дитини, яка наполягала на задоволенні позовних вимог, та вважав, що у цьому випадку, думка дитини є головною обставиною в ухваленні рішення.
Також суд прийняв до уваги висновок виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 21 жовтня 2022 року № 179, відповідно до якого орган опіки та піклування вважав, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього сина є доцільним.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 08 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачкою не надано достатніх належних та допустимих доказів винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення його від виховання сина, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Апеляційний суд зазначив, що під час розгляду органом опіки та піклування питання про позбавлення його батьківських прав та під час судового розгляду справи відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , висловлював бажання спілкуватися з дитиною, зазначав що спілкується з сином за допомогою засобів мобільного зв`язку та вказував, що бабуся, з якою проживає дитина, неодноразово висловлювала заперечення щодо спілкування дитини з батьком.
Суд відхилив висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 21 жовтня 2022 року № 179, зазначивши, що він не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30 січня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року.
У касаційній скарзі заявниця просить скасувати постановуапеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
05 березня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вальченка В. В. звернувся до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
26 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 27 червня 2007 року.
Батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 вересня 2007 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ренійського районного управління юстиції Одеської області.
ОСОБА_2 (позивачка у справі) є матір`ю ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04 липня 1974 року, та, відповідно, є бабусею ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 проживає разом з бабусею ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ОСББ «Пентагон-Рені» № 31 від 11 липня 2022 року
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 21 жовтня 2022 року № 179, позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є доцільним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення у справі, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачкою не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
При цьому прийнято до уваги, що ОСОБА_1 бажає спілкуватися з дитиною, вчиняє дії для зміни ситуації та налагодження відносин з сином, заперечує проти позбавлення батьківських прав.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновком органу опіки та піклування від 21 жовтня 2022 року № 179, зазначивши, що він не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Докази та обставини, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов