№ 518/215/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 518/215/19

провадження № 51-3266км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

а також в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019160490000328, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Іванівського районного суду Одеської області від 01 грудня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. Звільнено від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки, якщо він протягом цього строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає ряд обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Прийнято рішення щодо цивільного позову, розподілу процесуальних витрат та долі речових доказів.

Вироком місцевого суду ОСОБА_7 засуджено за те, що він 08 вересня 2018 року, приблизно о 22:30, керуючи автомобілем марки «ЗАЗ 110309-42», д.н.з. НОМЕР_1 , який на момент ДТП знаходився у справному стані, рухаючись в смт. Ширяєве в напрямку від вул. Шклярука до вул. Коробченко, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, внаслідок чого поблизу магазину «Європа» навпроти домоволодіння № 120 по вул. Соборній здійснив наїзд на ОСОБА_8 , який знаходився в стані сильного алкогольного сп`яніння на проїжджій частині в горизонтальному положенні, після чого не зупинив свій автомобіль та зник з місця пригоди.

Порушення ОСОБА_7 вимог п. 2.3 «б», п.2.10 «а» ПДР знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події, внаслідок якої ОСОБА_8 загинув на місці, отримавши закриту травму тулуба у вигляді множинних переломів ребер, розривів легенів та правої долі печінки.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року вирок місцевого суду скасовано. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України закрито у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпані можливості їх отримання. Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди - залишено без розгляду.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свою позицію зазначає, що оскаржена ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, оскільки в ній не викладено належних мотивів, з яких апеляційний суд виходив приймаючи рішення про закриття кримінального провадження.

Вважає, що у цьому кримінальному провадженні була порушена засада безпосередності дослідження доказів, оскільки апеляційний суд надав усім фактичним даним іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, при цьому такі фактичні дані не були предметом повторного дослідження при апеляційному перегляді вироку.

Крім цього, прокурор стверджує, що висновки апеляційного суду про істотні порушення прав ОСОБА_7 , допущені на стадії досудового розслідування, зокрема проведення слідства поза межами встановленого КПК України двомісячного строку, є хибними, а надані стороною обвинувачення докази відповідають вимогам допустимості.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу з викладених у ній підстав.

Захисник ОСОБА_6 та виправданий ОСОБА_7 у судовому засіданні просили залишити без задоволення касаційну скаргу сторони обвинувачення, а оскаржуване рішення - без змін.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ч. 1 ст. 438 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, тобто такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Статті 370 та 418 КПК України визначають, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 серпня 2020 року (справа № 520/14112/14-к, провадження № 51-846км20), викладено позицію, про те, що рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284, ст. 417 КПК України має містити: встановлені судом першої інстанції обставини; аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку та переоцінку у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи; висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими.

Приймаючи рішення про скасування обвинувального вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону і правового висновку Верховного Суду не дотримався.

Так, у поданій касаційній скарзі прокурор акцентує увагу на тому, що апеляційний суд не виклав належних мотивів, з яких виходив приймаючи рішення про закриття кримінального провадження, безпідставно визнав наявність істотних порушень прав ОСОБА_7 під час досудового розслідування та з цих підстав прийшов до хибного висновку про недопустимість окремих доказів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції на підставі зібраних та перевірених у судовому порядку доказів (показань свідків та письмових документів) дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Не погоджуючись із вказаним вироком, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій, зокрема, стверджував, що рішення суду про доведеність його винуватості ґрунтується на припущеннях, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. У зв`язку із цим просив скасувати вирок і закрити кримінальне провадження.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши дане кримінальне провадження, дійшов висновку про обґрунтованість вимог, зазначених в апеляційній скарзі ОСОБА_7 , скасував вирок суду першої інстанції та закрив кримінальне провадження через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливості їх отримати.

Зокрема, дослідивши в судовому засіданні письмові докази, на які послався суд першої інстанції, апеляційний суд встановив, що орган досудового розслідування з моменту внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення (09 вересня 2018 року) до моменту оголошення ОСОБА_7 повідомлення про підозру (12 лютого 2019 року), штучно створив умови, якими, в порушення ст. 59 Конституції України, ст. 20 КПК України та ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» фактично позбавив його права на захист, а тому всі докази, що були отримані в зазначений період часу, є недопустимими.

Цей висновок апеляційний суд обґрунтував тим, що в порушенням вимог ч. 12 ст. 214 КПК України (якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, кримінальне провадження має бути відкрите щодо цієї особи) орган досудового розслідування, будучи достеменно обізнаним про те, що саме ОСОБА_7 причетний до ДТП, вніс до ЄРДР відомості не щодо конкретної особи, а лише по факту вчинення ДТП.

Так, на переконання апеляційного суду, витяг з ЄРДР, постанови про відібрання у ОСОБА_7 біологічних зразків для проведення експертиз від 09 вересня 2018 року, ухвали слідчих суддів від 02, 08 та 26 жовтня 2018 року та характеризуючі дані, отримані слідчим до набуття особою статусу підозрюваного, у своїй сукупності свідчать про те, що із самого свого початку досудове розслідування проводилося конкретно відносно ОСОБА_7 , а тому він до 12 лютого 2019 року, тобто до дня повідомлення про підозру, помилково перебував у статусі свідка, а не підозрюваного, і через це не міг реалізувати своє право на захист.

З цих же підстав, апеляційний суд зробив висновки, що строк досудового розслідування, який за ст. 219 КПК України становить 2 місяці, у цьому кримінальному провадженні слід обчислювати не з моменту вручення особі повідомлення про підозру, як прямо встановлено законом, а з дня внесення відомостей до ЄРДР, і за відсутності рішення про його продовження, частина доказів, зібрана після 09 листопада 2018 року, тобто поза межами досудового розслідування, є недопустимою.

Оскільки, на думку апеляційного суду, виключно показання свідків не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, а інших належних та допустимих фактичних даних прокурор не надав, то обвинувачений підлягав виправданню.

Проте, Верховний Суд не погоджується із такими висновками та визнає їх передчасними з огляду на наступне.

Так, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої висновки про те, що орган досудового розслідування повинен був внести до ЄРДР відомості про скоєння наїзду на потерпілого саме ОСОБА_7 , а не за фактом ДТП, послався на неіснуючу норму процесуального закону.

Крім цього, аналіз усталеної судової практики, зокрема постанов Верховного Суду (від 30 травня 2019 року, справа № 164/1457/16-к, провадження № 51-8008км18; 30 травня 2019 року, справа № 522/17642/17 провадження № 51-7998км18; 18 березня 2021 року, справа № 364/1215/17 провадження № 51-1970км20; 15 червня 2022 року, справа № 130/720/17 провадження № 51-2134км19) та Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, свідчить про те, що процесуальний закон не забороняє реєстрацію кримінального провадження саме за фактом вчинення кримінального правопорушення, а не виключно щодо конкретної особи, яка може бути до нього причетна.

З цих підстав, твердження апеляційного суду про допущені органом досудового розслідування порушення вимог ст. 214 КПК України є безпідставним, а висновки про створення умов, які фактично позбавили ОСОБА_7 права на захист - передчасними.

Що стосується висновків апеляційного суду про порушення строків досудового розслідування слід вказати наступне.

За приписами ст. 219 КПК України (в редакції, яка діяла на момент внесення відомостей до ЄРДР про ДТП, в результаті якої загинув потерпілий ОСОБА_8 ) строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження. Строк досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру становить: 1) шість місяців - у кримінальному провадженні щодо кримінального проступку; 2) дванадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) вісімнадцять місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину. Досудове розслідування повинно бути закінчено: 1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Аналіз вказаних положень процесуального закону свідчить, що законодавцем встановлено правило, відповідно до якого досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців виключно з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Повідомлення про підозру - це процесуальне рішення, яке приймається на стадії досудового провадження лише у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, на момент повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення органами досудового розслідування має бути зібрано достатньо доказів, які б свідчили про те, що: 1) кримінальне правопорушення дійсно мало місце і відомості про це внесені до ЄРДР; 2) відповідне кримінальне правопорушення вчинено конкретною особою, якій вручається повідомлення про підозру; 3) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке має містити склад відповідного кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, ОСОБА_7 повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, 12 лютого 2019 року після проведення ряду слідчих дій, за результатами яких орган досудового розслідування дійшов переконливого висновку, що саме він причетний до ДТП, в якій загинув потерпілий.

Твердження апеляційного суду, що строк досудового розслідування слід рахувати саме з дня внесення відомостей до ЄРДР, а не з моменту вручення повідомлення про підозру, суперечать вищенаведеним положенням КПК України та є необґрунтованими.

Крім уже зазначеного, колегія суддів касаційного кримінального суду не погоджується із висновками апеляційного суду про недопустимість як доказу - протоколу проведення слідчого експерименту від 09 вересня 2018 року та відеозапису до нього.

Частиною 1 ст. 87 КПК передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання.

В свою чергу, п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України передбачає, що суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Наведене узгоджується також із положеннями ч. 3 ст. 240 КПК, яка не містить заборони щодо залучення свідків для проведення слідчої дії з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження.

Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що відомості про ДТП до ЄРДР були внесені за фактом кримінального правопорушення, а не щодо ОСОБА_7 . Під час слідчого експерименту, який проведено 09 вересня 2018 року, тобто через добу після ДТП, ( ОСОБА_7 відмовився від участі у ньому), слідчий провів дану слідчу дію за участю понятих та з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а саме - встановлення конкретної відстані видимості пішохода, який знаходився у горизонтальному положенні на проїзній частині при ближньому та дальньому світлі фар автомобілю ЗАЗ за умов, максимально наближених до події ДТП.

У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б давали підстави вважати, що слідчим були вчинені дії, які порушували права чи свободи ОСОБА_7 , або слідчий у будь-якій формі примушував його до визнання своєї винуватості у ДТП. Не було у слідчого на той час і достатніх підстав вважати, що надалі ОСОБА_7 буде визнано підозрюваним і тільки після проведення відповідних криміналістичних експертиз останньому було оголошено про підозру.

З урахуванням наведеного, висновок апеляційного суду про недопустимість протоколу слідчого експерименту як доказу є безпідставним.

Слушними є і доводи прокурора про порушення принципу безпосередності дослідження доказів, оскільки як вбачається із оскаржуваної ухвали, апеляційний суд надаючи оцінку доказам по справі, кардинально відмінну від наданої судом першої інстанції, фактично обмежився лише дослідженням письмових доказів, але при цьому не допитав учасників кримінального провадження, тобто дослідив меншу сукупність доказів, на підставі яких місцевий суд зробив загальний висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Колегія суддів касаційного кримінального суду звертає увагу, що апеляційний суд закрив провадження саме на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто у зв`язку з недоведеністю в цілому винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину, що безальтернативно вимагало від апеляційного суду дослідження такої ж або більшої сукупності фактичних даних порівняно з місцевим судом та надання оцінки не лише кожному доказу окремо, а й їх сукупності.

Крім зазначеного, Верховний Суд погоджується із аргументами сторони обвинувачення про те, що апеляційний суд всупереч вимог ст. 419 КПК України, задовольняючи апеляційну скаргу обвинуваченого в мотивувальній частині своєї ухвали не навів належних мотивів на обґрунтування свого рішення.

Таким чином, апеляційний суд істотно порушив вимоги процесуального закону під час розгляду апеляційних скарг і дійшов передчасного висновку про скасування вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 та закриття кримінального провадження відносно нього на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпання можливості їх отримати, що в свою чергу вплинуло на застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що подану касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, а рішення апеляційного суду скасувати відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України, як таке що постановлене з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_10 ОСОБА_2 ОСОБА_3