№ 520/10706/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 520/10706/19

провадження № К/9901/8089/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування наказу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ріялко Євгена Олександровича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року (суддя Біленський О. О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року (судді Присяжнюк О. В., Спаскіна О. А., П`янова Я. В.),

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУ НП в Харківській області), в якому просив скасувати наказ ГУ НП у Харківській області № 784 від 02.08.2019 в частині накладення на підполковника поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді суворої догани.

Позовні вимоги пояснив тим, що для притягнення до дисциплінарної відповідальності не було обґрунтованих підстав.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу в органах Національної поліції, є підполковником поліції та заступником начальника Київського ВП ГУНП в Харківській області - начальником слідчого відділу, що підтверджується витягом з наказу ГУ НП в Харківській області від 26.12.2016 № 587 о/с.

На підставі довідки про результати цільової перевірки оперативно-службової діяльності структурних та територіальних підрозділів ГУ НП в Харківській області, (якою встановлено, що в червні 2019 року працівники Національної поліції України виявили сім фактів укриття злочинів проти статевої недоторканості особи, шляхом списання заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення, відомості, про які потім внесено в Єдиного реєстру досудових розслідувань (3 - Шевченківський ВП, 2 - Київський ВП,1 - Холодногірський ВП та Кегичівське відділення поліції, 1 -Харківський ВП), заступник начальника ГУ НП в Харківській області склав рапорт № 14930/119-24/01-2019 від 03.07.2019.

На підставі цього рапорту наказом начальника ГУ НП в Харківській області № 1143 від 10.07.2019 призначено службове розслідування щодо поліцейських підрозділів ГУНП в Харківській області за фактами, про які вказано в рапорті.

За результатами службового розслідування Начальник ГУНП в Харківській області затвердив висновок, яким встановлено, що факти укриття злочинів проти статевої недоторканості особи, знайшли своє підтвердження, а саме підтверджено вчинення підполковником поліції ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, що виразились у порушенні вимог п. 3 та п. 4 ст. 39, ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), вимог пп. 3 п. 1 доручення Національної поліції України від 02.06.2017 № 5794/01/25-2017, п. 9 розділу VІ Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України № 575 від 07.07.2017.

Пунктом 2 наказу начальника ГУ НП в Харківській області № 784 від 02.08.2019 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області» підполковнику поліції ОСОБА_1 , заступнику начальника ВП - начальнику СВ Київського ВП ГУ НП в Харківській області, оголошено сувору догану за сукупністю вчинених дисциплінарних проступків, що виразились у порушенні вимог п. 3 та п. 4 ст. 39, ст. 214 КПК України, вимог пп. 3 п. 1 доручення НПУ від 02.06.2017 № 5794/01/25-2017, п. 9 розділу VI Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України від 07.07.2017 № 575.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани є встановлення під час службового розслідування, що ОСОБА_1 , з порушенням вимог ст. 214 КПК України, не вжив заходів щодо внесення до ЄРДР відомостей за заявою ОСОБА_2 , зареєстрованою в ІТС ІПНП Київського ВП від 26.05.2019 № 18311, та в порушення вимог пп. 3 п. 1 доручення НПУ від 02.06.2017 № 5794/01/25-2017, без складання супровідного листа на ім`я начальника органу (підрозділу) поліції щодо організації розгляду та прийняття рішення, згідно із Законом України «Про звернення громадян» або КУпАП, своєю резолюцією 26.05.2019 доручив розгляд вказаного матеріалу працівниками ВКП ВП. Крім того, висновками службового розслідування встановлено, що підполковник поліції ОСОБА_1 порушив п. 9 розділу VІ Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України № 575 від 07.07.2017 в частині неналежного контролю за виконанням доручення слідчого у кримінальному провадженні №12019220490002700 та у порушення вимог п. 3 та п. 4 ст. 39 КПК України не ознайомився з матеріалами кримінального провадження № 12019220490002693, не надав слідчому вказівок, не вжив жодних заходів, направлених на недопущення порушень слідчим вимог кримінального процесуального законодавства.

Відповідно до матеріалів службового розслідування, дисциплінарна комісія дослідила матеріали, якими підтверджено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а саме: супровідний лист ОСОБА_1 від 16.05.2019; рапорт старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області про отримання заяви та зареєстрованого ЄО за № 16996 від 16.05.2019 як розпусні дії (інші статеві злочини); пояснення ОСОБА_3 ; рапорт та довідку ВКП Київського ВП ГУНП в Харківській області Хребтова А.В.; протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 07.06.2019 за заявою ОСОБА_4 ; пояснення ОСОБА_3 ; витяг з ЄРДР по номеру кримінального провадження 12019220490002693 стосовно звернення ОСОБА_4 ; рапорт ВКП Київського ВП ГУНП в Харківській області Хребтова А.В. про отримання заяви та зареєстрованого ЄО за № 37324 від 28.10.2018; рапорт Власенко О.С. ; заява і пояснення ОСОБА_6 , протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію щодо заяви ОСОБА_6 ; витяг з ЄРДР по номеру кримінального провадження 12019220490002693 стосовно звернення ОСОБА_6 ; довідка про прийняття та реєстрацію заяви ОСОБА_6 ; пояснення ОСОБА_2 , супровідні листи щодо направлення кримінального провадження.

Не погодившись із правомірністю спірного наказу (в частині пункту 2), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 31 серпня 2020 року відмовив у задоволенні позову.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 лютого 2021 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що матеріалами службового розслідування підтверджено порушення позивачем п. 3 та п. 4 ст. 39 КПК України, ст. 214 КПК України, п. 9 розділу VІ Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України № 575 від 07.07.2017, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування п. 2 оскаржуваного наказу в частині оголошення ОСОБА_7 суворої догани.

З приводу аргументів позивача про те, що до його повноважень не входить перевіряти законність прийняття слідчим рішення, суди зазначили, що позивач як керівник органу досудового розслідування несе відповідальність за ефективність діяльності органу, дотримання вимог чинного законодавства підлеглими, керівником яких він є, тому може бути притягнутий до відповідальності разом із працівником, який вчинив порушення, якщо керівник вищого рівня, якому надано право накладати стягнення, дійде висновку про неналежну організацію та координацію керівником роботи підлеглих.

Суд апеляційної інстанції зазначив також, що застосування дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність не є крайнім заходом дисциплінарного впливу, а його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи, з урахуванням обставин у справі, та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Касаційне оскарження

У касаційній скарзі (з урахуванням уточнень) представник позивача просить скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою для касаційного оскарження зазначених судових рішень рішення заявник зазначив пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У цьому зв`язку пояснив, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення свого рішення не врахував висновків щодо застосування до спірних правовідносин норм Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, стосовно застосування дисциплінарного стягнення, кваліфікувавши поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 816/604/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 804/2828/16 та від 02 листопада 2020 року у справі № 280/5411/20.

Зазначив також, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібраних у справі доказів, зокрема посадову інструкцію, якою керувався позивач.

Ухвалою від 29 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

Відповідач у визначений судом строк не подав відзиву на касаційну скаргу.

Релевантні джерела права. Висновки Верховного Суду

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII; тут - у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

За частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

Відповідно до частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.

Згідно з частинами першою, другою статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Дисциплінарного статуту проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії. Дисциплінарні комісії формуються з поліцейських та працівників поліції, які мають відповідні знання та досвід, необхідні для ефективного проведення службового розслідування.

Згідно з частиною дев`ятою статті 15 Дисциплінарного статуту уповноважений член дисциплінарної комісії, що проводить службове розслідування, має право: одержувати пояснення щодо обставин справи від поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, та від інших осіб; одержувати в органах, закладах, установах поліції та їхніх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів справи; отримувати консультації спеціалістів з питань, що стосуються службового розслідування.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 (далі - Порядок № 893 ) службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VI Порядку № 893, зібрані під час проведення службового розслідування матеріали та підготовлені дисциплінарною комісією документи формуються нею у справу. Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

Проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків (пункт 1 розділу V Порядку № 893).

Згідно з пунктом 7 розділу V Порядку № 893, розгляд справи дисциплінарною комісією проводиться зазвичай у формі письмового провадження. Збирання та перевірка матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського у разі розгляду справи у формі письмового провадження здійснюються зазвичай шляхом, зокрема, одержання в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідних документів або їх копій та долучення до матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У межах порушених у касаційній скарзі питань і заявлених підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі колегія суддів має перевірити, зокрема, чи відповідають висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вимірі спірних правовідносин правовій позиції, яку висловив Верховний Суд у постановах від 25 квітня 2019 року у справі № 816/604/17 і від 26 листопада 2019 року у справі № 804/2828/16.

Інший аспект касаційного оскарження стосується порушення процесуального закону, яке, з погляду позивача, полягало у неповноті дослідження доказів і встановлення обставин справи. У цьому зв`язку позивач наголосив, що суди не дослідили його посадової інструкції й не аргументували, у чому полягає склад дисциплінарного проступку конкретно у його діяннях. Наголошує також, що як керівник не може нести відповідальності за дії своїх підлеглих.

З приводу першого із означених питань, то зважаючи на положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС (на підставі якого подано касаційну скаргу) у зіставленні з положеннями статті 341 КАС передусім треба зазначити, що (не)відповідність висновків апеляційного суду правозастосовним висновкам Верховного Суду можлива тільки у тому випадку, якщо фактологічні ознаки справи, у якій Верховний Суд висловив правову позицію, будуть схожими з тими, судове рішення (апеляційного суду) у якій є предметом касаційного перегляду.

У пункті 43 постанови від 25 квітня 2019 року у справі № 816/604/17, на яку покликається позивач, Верховний Суд зазначив: «<…> вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов`язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов`язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки».

Перше, на що потрібно звернути увагу, це те, що обставини і спірні правовідносини у справі № 816/604/17 відрізняються від тих, які були предметом розгляду у цій справі. Звернемо увагу, що спір у справі № 816/604/17 виник у зв`язку зі звільненням дільничного офіцера поліції ОСОБА_8 (позивач у тій справі) зі служби в органах Національної поліції за вчинення правопорушення, яке полягало в отриманні неправомірної вигоди за сприяння у закритті кримінального провадження. Службовому розслідуванню (щодо ОСОБА_8 ) передував факт внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄДРСР, що власне і спонукало провести за цим фактом розслідування.

Вочевидь, що обставини тієї справи різняться з тими, які встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, що своєю чергою не дає підстав орієнтуватися на згадану правову позицію касаційного суду, на яку покликається позивач, при вирішенні цієї справи. Понад те, Верховний Суд постановою від 25 квітня 2019 року скасував рішення судів першої і апеляційної інстанцій у справі № 816/604/17 і ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову. Таким чином суд касаційної інстанції висловив позицію про те, що за описаних у справі № 816/604/17 обставин позивач [ ОСОБА_8 ] не міг залишатися в органах поліції і підлягав звільненню. Власне, написані у пункті 43 указаної постанови судження цього суду є частиною його мотивації того, чому позивач як працівник правоохоронного органу, вчинивши поставлене йому за провину діяння, не міг залишатися на службі.

Висмикнувши із контексту окремі положення постанови Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 816/604/17 і спроектувавши їх у площину спірних правовідносин цієї справи, позивач дещо перекрутив суть підходу касаційного суду до вирішення спорів такої-от категорії. Крім того, посилання на згадану постанову касаційного суду у вимірі обставин цієї справи є недоречним, адже з огляду на наведені вище мотиви, правова позиція Верховного Суду у справі № 816/604/17 не є застосовною до правовідносин, з яких виник спір у справі, судові рішення у якій є предметом перегляду у цьому касаційному провадженні.

Щодо постанови Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 804/2828/16, то на неї позивач посилається, доводячи що як керівник не вчинив ніякого дисциплінарного проступку.

У цьому зв`язку позивач звернув увагу, що Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 804/2828/16 висловив згоду з тим, що відповідач (у тій справі) «не надав доказів вчинення дисциплінарного проступку саме позивачем, а не його підлеглим, тому прийняті спірні накази про звільнення позивача є неправомірними».

Крім того, за текстом згаданої постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 804/2828/16, «Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника, що позивач як керівник також окремо несе відповідальність за ефективність діяльності органу, дотримання вимог чинного законодавства підлеглими, керівником яких він є, та може бути притягнутий до відповідальності поряд з працівником, яким вчинено порушення. Як встановив апеляційний суд, відповідач не довів у чому саме полягає вина позивача щодо порушення службової дисципліни оперуповноваженим ОСОБА_9 . Такого факту як підлеглість не достатньо для притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади».

Наголошуючи на останньому реченні, представник позивача переконує, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували в чому полягає його вина. Водночас, з його погляду, обставини, які встановлено за наслідками службового розслідування і з чим погодилися суди попередніх інстанцій не доводять, що позивач як керівник вчинив дисциплінарний проступок.

Повертаючись до правової позиції Верховного Суду, до якої апелює представник позивача зауважимо, що спір у справі № 804/2828/16 стосувався звільнення особи (майора поліції ОСОБА_10 ) з посади начальника одного із відділень поліції (у Дніпропетровській області) за неналежну організацію роботи, направлену на зміцнення дисципліни та законності у підпорядкованому підрозділі, виявлення і припинення злочинних проявів серед підлеглих поліцейських, очищення підрозділів поліції від осіб, які своїми діями компрометують високе звання поліцейського.

Підставою для видання цього наказу стало порушення прокуратурою (на підставі матеріалів Управління внутрішньої безпеки) за фактом вчинення оперуповноваженим відділення поліції (капітаном ОСОБА_9 ), очільником якого був позивач у тій справі, кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (кримінальне провадження №42015040000001051).

За відсутності інших обставин, які б свідчили про наявність в особи складу правопорушення, Верховний Суд висловив згоду з висновками судів нижчих інстанцій про те, що за встановлених у тій справі обставин звільнення керівника на тій лиш підставі, що його підлеглий ймовірно причетний до вчинення кримінального правопорушення є неправомірним.

Незважаючи на поверхову схожість цих справ, сутнісно вони усе ж різняться. В обсязі встановлених в цій справі обставин можна виснувати, що позивачу як особі, яка займає керівну посаду і наділена відповідним обсягом повноважень, поставили за провину неналежне виконання посадових обов`язків, що охоплює не тільки виконання власне «своїх» обов`язків/функцій за посадою, але також організацію роботи у ввіреному йому структурному підрозділі загалом.

Наявність чималої кількості істотних порушень в організації роботи з повідомленнями про кримінальні правопорушення (у цій справі службова перевірка стосувалася укриття злочинів проти статевої недоторканості), відсутності належного контролю за тим, як опрацьовуються відповідні повідомлення і документи, за дотриманням дисципліни підлеглими сукупно дає підстави вважати, що керівник, який очолює відповідний структурний підрозділ, неналежним чином виконує свої посадові обов`язки.

З огляду на вимоги статті 341 КАС суд касаційної інстанції не може досліджувати доказів і встановлювати обставини справи, а правильність застосування апеляційним судом норм матеріального права перевіряє на основі встановлених фактичних обставин. У цьому сенсі висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 804/2828/16, не можуть слугувати прикладом для порівняння, адже спірні правовідносини у цих справах не є подібними.

З приводу доводів представника позивача про неповноту дослідження цього спору по суті. Водночас, наведені аргументи не ставлять під сумнів повноту встановлення обставин справи, а покликання на необхідність вивчення посадової інструкції не пояснює які саме (інші) обставини (які мають значення для вирішення справи) це має підтвердити чи спростувати. Судячи з аргументації представника позивача, дослідження посадової інструкції мало б заперечити висновки судів про винуватість позивача і правомірність застосування до нього дисциплінарного стягнення.

Утім, у вимірі підстав для касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС у поєднанні з вимогами частини другої статті 353 КАС, ці аргументи не дають достатніх підстав для нового розгляду справи. Потрібно додати, що докази, які залишилися поза увагою суду, повинні мати значення для правильного вирішення справи. Фактичні обставини, на основі яких суди попередніх інстанцій вирішили цю справу, представник позивача по суті не заперечує, адже його мотивація стосується того, як суди оцінили з правової позиції ці обставини і дії позивача як керівника, а не відсутність порушень в роботі структурного підрозділу органу поліції як таких.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведені мотиви, колегія суддів вирішила, що позаяк висновки щодо застосування норми права, які викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 816/604/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 804/2828/16, на які покликається скаржник у касаційній скарзі (з урахуванням уточнень до неї) стосуються правовідносин, які не є подібними до тих, з яких виник спір у цій справі, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю.

Щодо інших доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі з підстави, встановленої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС, то обсязі встановлених обставин справи і правового регулювання спірних відносин підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій (з мотивів неповноти дослідження доказів) суд не встановив.

Керуючись статтями 339 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ріялко Євгена Олександровича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року в частині оскарження зазначених судових рішень з підстави, встановленої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - закрити.

2. У решті касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ріялко Євгена Олександровича залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя М. І. Смокович

Судді О. Р. Радишевська

Н. В. Шевцова