Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 520/107/15-ц
провадження № 61-12817св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Т. А., Сегеди С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 11 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11332773000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 11,8 % річних на строк до 11 квітня 2038 року.
Належне виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено іпотекою: згідно з договором іпотеки від 11 квітня 2008 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , відповідач передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі і за кредитним та іпотечним договорами, укладеними з ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 неналежним чином виконує свої зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 24 листопада 2014 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 2 599 814,89 грн.
Ураховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд у рахунок заборгованості у розмірі 2 599 814,89 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2015 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 11332773000 у загальному розмірі 2 599 814,89 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року, а саме - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2015 року задоволено. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 липня 2015 року скасовано.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 11332773000 у загальному розмірі 2 599 814,89 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року, а саме - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано обґрунтованістю підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову ПАТ «Дельта Банк» у задоволенні позову.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань є позасудовим способом врегулювання такого питання.
Позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ПАТ «Дельта Банк» просило скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що виходячи з положень частини другої статті 16, статті 590 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36 та частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання за рішенням суду є можливим.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, витребувано із Київського районного суду м. Одеси цивільну справу № 520/107/15-ц.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подавала.
Фактичні обставини, встановлені судами
11 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11332773000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000,00 доларів США зі сплатою 11,8 % річних на строк до 11 квітня 2038 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та є її приватною власністю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д. 11 квітня 2008 року, реєстровий номер 1696, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 11 квітня 2008 року за № 2830282.
Згідно з пунктом 4.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання відповідно до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку», яке згідно з пунктом 4.5 договору здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору.
Пунктом 5.2.1 договору іпотеки визначено, що позасудове врегулювання у спосіб передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
08 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях внаслідок передачі від АТ «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «УкрСиббанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а. с. 27-30).
Відповідно до розрахунку, наданого ПАТ «Дельта Банк», у ОСОБА_1 станом на 24 листопада 2014 року наявна заборгованість у сумі 2 599 814,89 грн, з яких: 1 497 513,58 грн - заборгованість за кредитом; 1 046 760,72 грн - заборгованість за відсотками; 55 540,59 грн - залишкова заборгованість за кредитним договором.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328 335 376 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Таким чином, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачає можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку.
Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верхового Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі за № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).
Договір іпотеки, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , право вимоги за яким набуло ПАТ «Дельта Банк», містить положення щодо можливості як судового, так і позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 5.2.1 цього договору іпотеки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання визначена як позасудовий спосіб врегулювання та передбачено, що такий спосіб звернення стягнення здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем за рішенням суду, з урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», і позивач у цій справі обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.
Відповідно до статей 38 39 ЦК України позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанова апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець