ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2025 року
м. Київ
справа № 520/15410/23
адміністративне провадження № К/990/21081/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонська В.Е., Мартинюк Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року (головуючий суддя - Подобайло З.Г., судді: Ральченко І.М., Присяжнюк О.В.)
та на додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (головуючий суддя - Подобайло З.Г., судді: Ральченко І.М., Присяжнюк О.В.)
у справі № 520/15410/23
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях
про визнання протиправною та скасування постанови.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 028800 від 01 червня 2023 року, винесену виконувачем обов`язків начальника відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті Богінським О. про застосування адміністративно-господарського штрафу (далі - спірна постанова).
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що спірна постанова є протиправною, оскільки він не є суб`єктом господарської діяльності та автомобільним перевізником, а відповідачем порушено вимоги Порядку проведення рейдових перевірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567) щодо сповіщення та обов`язкової участі особи у розгляді справи. Крім того, спірна постанова не містить обов`язкових заповнених реквізитів та доказів наявності складу правопорушення, вчиненого суб`єктом адміністративного правопорушення. Також вказує на дефектність акту від 18 квітня 2023 року, з огляду на наявність в ньому недостовірної інформації.
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
4. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 028800 від 01 червня 2023 року, винесену виконувачем обов`язків начальника відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті Богінським О. про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 .
5. Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року задоволено частково заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
6. Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року, скасувати додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
7. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Відповідно до вимог Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), положень Порядку № 1567 та на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок та направлення на перевірку від 14 квітня 2023 року (з періодом дії з 17 квітня 2023 року по 23 квітня 2023 року) відповідачем 18 квітня 2023 року проводилась рейдова перевірка на а/д Р-46 (Харків-Охтирка) 19 км.
9. Керуючись пунктами 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року № 422 (далі - Порядок № 422), співробітниками відповідача зупинено транспортний засіб (марки DАF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), водій якого відмовився надати посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, товарно-транспортну накладну встановленої форми (незважаючи на навантаження транспортного засобу), про що складено акт № 327909 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 18 квітня 2023 року. Водій від підпису вказаного акту відмовився.
10. В акті № 327909 від 18 квітня 2023 року у графі «номер дорожнього листа» вказано «-», в графі «що належить» вказано «ФОП ОСОБА_1 ».
11. Повідомленням № 36610/38/24-22 від 22 травня 2023 року ОСОБА_1 викликано для розгляду справи на 01 червня 2023 року з 9.00 до 12.00. Вказане повідомлення направлено поштою 25 травня 2023 року за № 0600027272018, 27 травня 2023 року знаходилось у точці видачі, а 30 травня 2023 року не вручене під час доставки.
12. За результатами розгляду акту від 18 квітня 2023 року № 327909 відповідачем прийнято спірну постанову за порушення вимог статті 60 Закону № 2344-III та застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф, копію якої направлено 02 червня 2023 року ОСОБА_1 разом із супровідним листом № 40151/38/24-22 від 01 червня 2022 року.
13. Вважаючи спірну постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у водія на момент проведення перевірки передбачених документів становить склад господарського правопорушення, за яке до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф. За таких обставин непред`явлення водієм посадовим особам відповідача під час проведення перевірки документів є підставою для застосування до автомобільного перевізника відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
15. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що спірна постанова прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, обґрунтовано та своєчасно.
16. Крім того, суд зазначив, що позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт повідомлено завчасно.
17. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог виходив з того, що контролюючий орган, застосовуючи до позивача адміністративно-господарській штраф, не встановив власника транспортного засобу, не обґрунтував ОСОБА_1 як автомобільного перевізника.
18. Суд звернув увагу, що Законом № 2344-III передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників, однак ОСОБА_1 не був автомобільним перевізником станом на дату проведення перевірки, тому він не є належним суб`єктом відповідальності.
19. При цьому наголосив, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - у підприємців та громадських формувань від 15 червня 2023 року відносно ОСОБА_1 підприємницька діяльність припинена 11 липня 2014 року (номер запису: 24710100002065151).
20. Суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідач встановив ОСОБА_1 як автомобільного перевізника виключно на підставі відомостей, зазначених в акті від 18 квітня 2023 року, в якому, зокрема, відображено лише про ненадання водієм свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
21. Крім того, відповідач не надав до суду жодного витребуваного документу (на виконання вимог ухвали суду від 27 лютого 2024 року), який слугував би підставою при прийнятті спірної постанови для визначення ОСОБА_1 як автомобільного перевізника. Також, до матеріалів справи не надано документ, який свідчить про приналежність транспортного засобу саме позивачу.
22. Приймаючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що враховуючи фактичний обсяг виконаної роботи, затрачений час адвокатом на надання таких послуг, підготовку цієї справи до розгляду в апеляційній інстанції, відсутність змін в нормативно-правовому регулюванні спірних правовідносин, незначну складність справи, заявлений розмір витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн є неспівмірним. Водночас, вважав, що 3000 грн є розумно обґрунтованими витратами на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача.
23. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач не є автомобільним перевізником, оскільки такий висновок зроблено на підставі доказів, наданих позивачем вперше вже під час розгляду цієї справи судом.
24. Скаржник наполягає на тому, що єдиним належним доказом правопорушення є акт від 18 квітня 2023 року, його зміст є однозначним, подвійного тлумачення не має, проте суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив надані ним докази.
25. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію стосовно предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника. Основну інформацію подає водій транспортного засобу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
26. При цьому скаржник, посилається на правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 340/4637/22, який не врахований судом апеляційної інстанції, який полягає в тому, що в основу оскарженого судового рішення покладено висновок про те, що позивач не є автомобільним перевізником, зроблений на підставі доказів, наданих позивачем вперше вже під час розгляду цієї справи судом.
27. Також скаржник не погоджується з додатковою постановою суду апеляційної інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. Вважає, що при визначенні суми суд порушив критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерії розумності розміру, виходячи з фінансового стану відповідача як органу державної виконавчої влади. Суд апеляційної інстанції не пересвідчився, що заявлені витрати не є співмірними зі складністю провадження, а відповідач є бюджетною організацією.
28. Позивач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
30. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статі 328 КАС України.
31. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з винесенням Укртрансбезпекою постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ОСОБА_1 за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III.
32. Частиною першою статті 48 цього Закону передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
33. Приписами частини другої статті 48 Закону № 2344-III передбачено, що документами для здійснення внутрішніх перевезень є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
34. Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
35. В силу частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
36. Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
37. З аналізу наведених норм слідує, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
38. Непред`явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
39. При цьому Законом № 2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.
40. Отже, ключовим у цій справі є питання, чи є ОСОБА_1 автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-III та, відповідно, особою, на яку покладається відповідальність за недотримання вимог статті 48 цього Закону, яка визначає документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
41. Приписами статті 1 Закону № 2344-III передбачено, що:
- автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
- водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка;
- послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
42. Із обсягу встановлених судами обставин цієї справи слідує, що контролюючим органом на підставі акту від 18 квітня 2023 року № 327909 винесено спірну постанову від 01 червня 2023 року № 028800, якою застосовано до ОСОБА_1 як перевізника адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн за порушення статті 48 Закону № 2344-ІІІ.
43. Позивач, заперечуючи правильність визначення відповідачем автомобільного перевізника, посилається на відсутність його вини у спірних правовідносинах, оскільки відповідно до доказів наданих відповідачем немає обґрунтованих підстав вважати, що він виступає перевізником, а тому не є суб`єктом адміністративного правопорушення. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - у підприємців та громадських формувань від 15 червня 2023 року відносно ОСОБА_1 , підприємницька діяльність припинена 11 липня 2014 року, номер запису: 24710100002065151.
44. У свою чергу, відповідач наполягав на тому, що перевізником транспортного засобу, який перевірявся, є саме ОСОБА_1 , посилаючись на відомості зазначені в акті від 18 квітня 2023 року № 327909, на підставі якого і була винесена спірна постанова.
45. Однак, як вбачається з матеріалів справи, акт проведення перевірки від 18 квітня 2023 року № 327909 не містить будь-яких відомостей на підтвердження того, що ОСОБА_1 є автомобільним перевізником.
46. Крім того, у вказаному акті відсутні: серія і номер свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; прізвище та ініціали водія; документ, що засвідчує особу водія.
47. Так, в акті зазначено, що транспортний засіб марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 належить ФОП ОСОБА_1 , однак не зазначено на підставі яких документально підтверджених доказів вказано саме позивача.
48. Як зазначив відповідач в додаткових поясненнях наданих вже до суду, факт приналежності транспортного засобу марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , саме ОСОБА_1 , установлено працівниками патрульної поліції, які знаходились поруч під час проведення перевірки.
49. Водночас, вказані обставини відповідач зобов`язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте цього не зробив.
50. Під час розгляду матеріалів справи та прийняття спірної постанови за цим розглядом відповідач встановив статус автомобільного перевізника позивача виключно на підставі відомостей зазначених в акті перевірки № 327909 від 18 квітня 2023 року, який, як стверджує відповідач в касаційні скарзі, є єдиним належним доказом вчиненого правопорушення.
51. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про адміністративне (чи інше) правопорушення. Чинним законодавством не визначено такий акт як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Вказаний документ є лише службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб`єктами, однак наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.
52. Колегія суддів звертає увагу, що вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
53. Як встановлено судом апеляційної інстанції, статус автомобільного перевізника позивача не підтверджений належними доказами. Крім того, відсутні також і докази того, що транспортний засіб марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить позивачу.
54. Крім того, в тексті спірної постанови в графі «свідоцтво про державну реєстрацію» зазначено «р.н. 20.06.1983 року», що свідчить про відсутність проведення належного розгляду адміністративної справи контролюючим органом щодо встановлення належності транспортного засобу зазначеного у постанові особі відносно якої проведено такий розгляд, на що обґрунтовано звертав увагу позивач звертаючись до суду з цим позовом.
55. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що посадова особа контролюючого органу застосувала до позивача адміністративно-господарській штраф за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт як до власника транспортного засобу за відсутності будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме він є його власником. Отже, відповідач не обґрунтував статус ОСОБА_1 як автомобільного перевізника.
56. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали у справі про порушення законодавства про автомобільний транспорт не містять достатньої інформації (серії і номер свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; прізвище та ініціали водія; документ, що засвідчує особу водія), що у спірних правовідносинах взагалі виключає можливість достовірно визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
57. Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21 вказав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника.
58. Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
59. Водночас нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
60. За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики.
61. У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року у справі № 440/17062/21 зауважено, що доказування правових підстав для рішення (його правомірності), за приписами частини другої статті 77 КАС України покладено на суб`єкта владних повноважень, який повинен довести фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
62. Колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій відповідач не надав жодного доказу, що під час перевірки автомобільним перевізником був позивач, тобто не спростував доводів останнього щодо безпідставності застосування саме до нього адміністративної відповідальності за встановлені порушення.
63. Вказані докази також не надані відповідачем і на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 27 лютого 2024 року про їх витребування.
64. Таким чином, з урахуванням приписів статті 77 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-III.
65. З огляду на наведене, є правомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірна постанова прийнята відповідачем відносно ОСОБА_1 без належного з`ясування усіх обставин справи та підтвердження їх належними доказами, а тому така постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
66. У контексті наведеного, не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України про неврахування висновку Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2023 року у справі № 340/4637/22, в якій висновок про те, що позивач не є автомобільним перевізником, зроблений на підставі доказів, наданих позивачем вперше вже під час розгляду цієї справи судом.
67. Інші наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав уважати про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.
68. Узагальнюючи наведене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку аргументам сторін і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Доводи скаржника не спростовують цього висновку й не дають підстав для скасування чи зміни рішення, яке оскаржується.
69. Щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції у цій справі колегія суддів зазначає таке.
70. Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
71. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
72. У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які ним були витрачені в суді апеляційної інстанції в розмірі 6000 грн.
73. Ключовим критерієм питання щодо стягнення правничої допомоги у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці судом касаційної інстанції необхідність саме такого розміру витрат.
74. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові зазначив про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача та стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
75. При визначенні суми відшкодування, суд апеляційної інстанції врахував критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, зазначив, що оскільки правова позиція представника позивача у судах першої та апеляційної інстанціях не змінювалась, об`єктивна необхідність для професійного досвідченого адвоката вдруге вивчати додаткові джерела права, судову практику зі спірних питань була відсутня, представник був обізнаним із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводи, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, а тому розмір таких витрат підлягає зменшенню.
76. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що апеляційний перегляд справи відбувався в порядку письмового провадження, на час апеляційного провадження між учасниками вже була сформована правова позиція, у тому числі щодо захисту прав та інтересів позивача та доводів відповідача, вказана справа є справою незначної складності, обсяг обставин, які є предметом доказування по даній справі, та доказів, якими підтверджуються ці обставини не є надто значним.
77. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
78. Статтею 19 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
79. Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
80. З викладеного слідує, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, а також представництво в судах тощо (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 640/16003/22).
81. Велика Палата Верховного Суду у своїх судових рішеннях вказує на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
82. За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
83. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
84. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
85. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
86. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
87. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
88. Отже, з аналізу викладених вище правових норм вбачається, що суд, приймаючи рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, повинен орієнтуватись на співмірність таких витрат та їх реальну вартість.
89. Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження витрат на суму на правову допомогу в сумі 6000 грн позивачем до суду апеляційної інстанції надано детальний опис робіт (наданих послуг) та розрахунку розміру винагороди адвоката за надання правничої допомоги в адміністративній справі за договором б/н про надання професійної правничої допомоги від 13 червня 2023 року, укладеного між адвокатом Маньком О.М. та ОСОБА_1 , адвокатом надано позивачу послуги на загальну суму 6056 грн, а саме складенні та підготовлені: позовна заява від позивача до Харківського адміністративного окружного суду, щодо визнання протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу № 028800 від 01 червня 2023 року; заперечення від позивача на клопотання (заяву) відповідача щодо поновлення процесуального строку на подання доказів; клопотання від позивача про визнання неналежними та недопустимими доказів наданих відповідачем; клопотання від позивача щодо встановлення порушення строку на подання заперечення відповідачем; апеляційна скарга до Другого апеляційного адміністративного суду від позивача на рішення Харківського адміністративного окружного суду від 20 вересня 2023 року; заява від позивача про відвід складу суддів Другого апеляційного адміністративного суду, яким не задоволено клопотання позивача, щодо дослідження доказів та дослідження відео доказу безпосередньо у суді; клопотання від позивача про винесення окремої ухвали суду у відношенні посадової особи виконуючого обов`язки начальником відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті; клопотання від позивача щодо розгляду справи з повідомленням та викликом сторін по справі; клопотання від позивача про виклик свідка у судове засідання старшого державного інспектора відділу державного (нагляду) контролю у Харківській області Пархоменко В.В.
90. На підтвердження факту сплати гонорару за виконання робіт позивачем надано квитанцію від 13 березня 2024 року № 01/24.
91. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що надані документи є такими, що підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, однак, визначений розмір не є співмірним із складністю справи та із виконаною адвокатом роботою в суді апеляційної інстанції.
92. В касаційній скарзі відповідач зазначає, що при вирішенні суми відшкодування апеляційний суд порушив критерії реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності його розміру, виходячи з фінансового стану відповідача як органу державної виконавчої влади. Також, на думку скаржника, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції має пересвідчитися, що заявлені витрати не є співмірними за складністю провадження а відповідач є бюджетною організацією.
93. Відповідно до частин першої, сьомої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
94. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
95. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір відшкодування, зменшив розмір витрат, застосувавши принцип співмірності відповідно до вимог частини п`ятої статті 134 КАС України. Судом враховано і наявність одного представника у суді апеляційної інстанції, і обсяг наданих послуг, і наявність заперечень відповідача стосовно розміру таких витрат.
96. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
97. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.
98. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
99. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341 345 350 355 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі № 520/15410/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
..........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Н.В. Мартинюк,
Судді Верховного Суду