№ 520/3556/16-ц

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 520/3556/16-ц

провадження № 61-9342св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеська державна академія будівництва та архітектури,

треті особи: Управління Держземагентства в м. Одесі Одеської області, Одеська регіональна філія Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Одеська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської державної академії будівництва та архітектури на постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської державної академії будівництва та архітектури (далі - ОДАБА), треті особи: Управління держземагентства в м. Одесі Одеської області, Одеська регіональна філія Державного підприємства «Центр державного

земельного кадастру», Одеська міська рада, про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовну заяву мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці, яка знаходиться у її фактичному користуванні, площею 0,0961 га, проте вона не може реалізувати своє право безоплатної приватизації зазначеної земельної ділянки, оскільки при здійсненні геодезичних землевпорядних робіт та виготовленні технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею ОДАБА на земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_2 , яку розробляла ліцензована землевпорядна організація КП «ЗКБ при УЗР» були допущені технічні неточності, внаслідок чого межі земельної ділянки, на якій знаходяться належні їй на праві власності будівлі та споруди, перетинаються з межами земельної ділянки, переданої у постійне користування ОДАБА.

Посилається на те, що частина земельної ділянки, переданої у користування ОДАБА та розташованої за адресою:

АДРЕСА_2 , накладається на земельну ділянку, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , на якій знаходяться належні їй будівлі і споруди, що порушує її права користування та розпорядження майном, а також право безоплатної приватизації земельної ділянки.

Відповідач відмовляється добровільно вжити заходів для звернення до компетентних органів з метою виправлення порушень і помилок, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості захистити свої законні права і інтереси іншим шляхом, ніж звернення до суду.

Вказувала на те, що вона є належним користувачем земельної ділянки площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 , а характер спірних правовідносин є похідним від правовідносин щодо реалізації та здійснення позивачем права власності на нерухоме майно, а саме - домоволодіння з надвірними спорудами, яке є невід`ємним від права на земельну ділянку, на якій воно розташовано.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за адресою: АДРЕСА_2 , виданий 06 листопада 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою за номером АДРЕСА_3 ;

- визнати земельну ділянку, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6, та земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6-7, такими, на які діє сервітут на право проходу та проїзду до житлового будинку

ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та вважати матеріали топогеодезичної зйомки із зазначеними зонами сервітуту невід`ємною частиною рішення;

- встановити порядок виконання судового рішення, відповідно до якого воно є підставою для оформлення ОСОБА_1 документів з приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки постійного землекористувача ОДАБА, будівлі якої розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;

- вжити заходів щодо забезпечення виконання рішення суду шляхом зазначення, що рішення суду є підставою для Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області для анулювання запису № 175 в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за адресою: АДРЕСА_2 , виданого

06 листопада 2001 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року у складі судді Калініченко Л. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала до суду належних доказів на підтвердження того, що під час виділу їй частки нерухомого майна в натурі між нею та іншими співвласниками домоволодіння був узгоджений порядок користування земельною ділянкою або такий порядок визначений на підставі відповідного договору, оформленого

у встановленому законом порядку, за наслідком чого ОСОБА_1 набула право користування саме на земельну ділянку, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 .

З урахуванням недоведеності позивачем свого права на користування відповідною земельною ділянкою зі встановленим розміром, межами, і, відповідно, відсутність порушення державним актом, виданим відповідачу,

її прав чи інтересів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції керувався тим, що недоведеність, а отже відсутність порушення права позивача, тягне за собою відмову у його захисті судом і, відповідно, має наслідком відмову у позові.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Одеської державної академії будівництва та архітектури за адресою: АДРЕСА_2 , виданий

06 листопада 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою за № 175.

Визнано земельну ділянку, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6, та земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6-7, такими, на які діє сервітут, на право проходу та проїзду до житлового будинку ОСОБА_1 , розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 , та вважати матеріали топогеодезичної зйомки із зазначеними зонами сервітуту невід`ємною частиною рішення.

Вирішено, що дана постанова є підставою для оформлення ОСОБА_1 документів з приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 , за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки постійного землекористувача, Одеської державної академії будівництва та архітектури, будівлі якої розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а також підставою для Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області для анулювання запису № 175 в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Одеської державної академії будівництва та архітектури за адресою: АДРЕСА_2 , виданого 06 листопада 2001 року.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 , звертаючись з позовом за захистом своїх прав як землекористувача, посилалась на те,

що вона є належним користувачем земельної ділянки, площею 0,0961 га,

на АДРЕСА_1 , а характер спірних правовідносин є похідним від правовідносин щодо реалізації та здійснення позивачем права власності на нерухоме майно, а саме - домоволодіння

з надвірними спорудами, яке є невід`ємним від права на земельну ділянку, на якій воно розташовано.

У висновку державної землевпорядної експертизи від 27 червня 2001 року, здійсненої на замовлення ОДАБА, щодо технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею, розробника та замовника зобов`язано погодити з суміжними землекористувачами акт встановлення меж, але це зауваження не було усунуто і акт встановлення меж земельної ділянки в натурі не погоджено із суміжними землекористувачами.

Що стосується заяви батька позивача ОСОБА_2 на ім`я начальника Управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 03 червня 1999 року щодо того, що він не має претензій стосовно земельної ділянки ОДАБА,

то відповідно до висновку № 1064/02 судово-почеркознавчої експертизи

від 21 травня 2014 року і рукописний текст вказаної заяви, і підпис в ній виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою, що свідчить про те, що він такої заяви не надавав.

Апеляційний суд дійшов висновку, що державний акт на землю

від 06 листопада 2001 року, виданий ОДАБА на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 28 квітня 2000 року, було складено з грубим порушенням вимог законодавства.

Суд першої інстанції не врахував, що землевпорядною організацією при проведенні попередніх робіт шляхом внесення у базу даних кадастрового центру інформації про земельну ділянку, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 , було встановлено, що частина земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні (у тому числі і частина земельної ділянки, на якій розташований належний позивачу житловий будинок), за документами знаходиться у користуванні ОДАБА,

що є перешкодою позивачеві у реалізації права користування та розпорядженні майном, зокрема приватизації земельної ділянки.

Між ОСОБА_1 , рівно як і з попередніми власниками нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з однієї сторони, та ОДАБА, з іншої, склався порядок користування суміжними земельними ділянками, яка розподілена між ними капітальним огородженням.

Право позивача на користування земельною ділянкою, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2009 року у цивільній справі

№ 2-3326/2009, яке набрало законної сили 03 серпня 2009 року.

Щодо строку позовної давності, про застосування якого заявив представник ОДАБА 01 червня 2016 року, апеляційний суд виходив із того,

що ОСОБА_1 довідалася про порушення свого права на приватизацію земельної ділянки, на якій розміщено належне їй на праві власності нерухоме майно, не у 2011 році, як про це зазначив представник ОДАБА, а у квітні

2013 року, оскільки після усіх її спроб вирішити питання в позасудовому порядку з ОДАБА не дали результатів, після чого 24 квітня 2013 року вона звернулась до суду з цим позовом.

З цих підстав та враховуючи, що з позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 30 березня 2016 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 лютого 2016 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, правового значення не має.

Крім того, оскільки зустрічний позов ОДАБА до ОСОБА_1 , за участю прокуратури Київського району м. Одеси, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованих житлових приміщень, огорожі, навісу ухвалою Київського районного суду

м. Одеси від 03 жовтня 2014 року залишено без розгляду за заявою ОДАБА

від 03 жовтня 2014 року (т. 3, а. с. 140, 141), то апеляційний суд дійшов висновку, що на даний час ОДАБА не має претензій до ОСОБА_1

з приводу фактичного користування нею земельною ділянкою, частка якої на підставі спірного державного акта знаходиться в довгостроковому користуванні ОДАБА.

Оскільки рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 квітня 2000 року № 161 є чинним, ОДАБА не позбавлена можливості одержати новий державний акт із правильними координатами та планом меж земельної ділянки.

Щодо вимог ОСОБА_1 про встановлення сервітуту на земельну ділянку, площею 0,0244 га, та на земельну ділянку, площею 0,0038 га, на право проходу та проїзду до належного їй на праві приватної власності житлового будинку

і господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що землевпорядною організацією при розробці проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки ОСОБА_1 було запропоновано встановлення сервітуту на земельну ділянку, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки

2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6, та на земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками

1-2-3-4-5-6-7, на право проходу та проїзду до вказаного житлового будинку

і господарських споруд, оскільки іншим шляхом пройти (проїхати) до будинку ОСОБА_1 неможливо.

Власником земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_2 , є Одеська міська рада, а відповідач ОДАБА є її фактичним володільцем.

Іншим шляхом, окрім як через земельні ділянки, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6, та через земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки

2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6-7, пройти (проїхати) до житлового будинку з господарськими будівлями, які належать ОСОБА_1 на праві власності, неможливо, що не заперечувалось учасниками справи, апеляційний суд дійшов висновку про встановлення ОСОБА_1 безстрокового, безоплатного сервітуту на зазначені земельні ділянки, на право проходу та проїзду до її житлового будинку з господарськими будівлями.

У частині вимог позивача про встановлення порядку виконання судового рішення і вжиття заходів щодо забезпечення його виконання апеляційний суд зазначив, що ухвалене ним судове рішення є достатньою правовою підставою для оформлення ОСОБА_1 документів з приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки постійного землекористувача ОДАБА, будівлі якої розташовані за адресою:

АДРЕСА_2 , а також підставою для Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області для анулювання запису № 175 у книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за вказаною адресою, виданого

06 листопада 2001 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року ОДАБА подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.

24 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), постановах Верховного Суду від 03 липня

2019 року у справі № 136/277/18 (провадження № 61-7199св19), від 24 липня 2019 року у справі № 521/14384/16 (провадження № 61-26180св18).

Також посилається на те, що апеляційний суд ухвалив судове рішення всупереч вказівкам, що містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року (провадження № 6-47378св14), які були обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи, та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 травня 2020 року у справі

№ 916/2187/18, від 31 березня 2021 року у справі № 910/23595/17.

На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, встановивши, що права

ОСОБА_1 не порушені, а отже, відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребувала зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови у задоволенні позову.

За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку,

що застосування позовної давності має відбуватися лише у разі якщо відповідачем оскаржено рішення суду першої інстанції в частині питання спливу позовної давності.

Таким чином, апеляційний суд застосував положення статті 261 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеному

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

Апеляційний суд у постанові зазначив, що з 2011 року ОСОБА_1 намагалась вирішити питання мирним шляхом з ОДАБА та після того,

як ці намагання не дали ніяких позитивних результатів, звернулася до суду у квітні 2013 року з відповідним позовом. Тобто суд вважав, що датою, коли

ОСОБА_1 довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, є дата звернення до суду, а саме 24 квітня 2013 року.

Проте такий висновок суперечить висновку щодо застосування статті 261

ЦК України, викладеному у постановах Верховного Суду, в яких зазначено,

що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення

у зацікавленої сторони права на позов, а не з моментом реалізації захисту порушених прав, як зазначено в оскаржуваній постанові.

Крім того, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не врахував,

що у ОСОБА_1 не виникло право власності на земельну ділянку, на якій розташовані об`єкти нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 , а рішення Київського районного суду м. Одеси

від 23 липня 2009 року цього факту не встановлює, тому земельний сервітут не міг бути встановлений.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 01 липня 2015 року (у справі № 6-47378св14) встановлено, що попередні власники житлового будинку та будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , будь-яких документів, які б посвідчували право власності або право користування землею, право власності на земельну ділянку, або встановлення меж земельної ділянки, не одержували, тому при переході права власності на нерухоме майно у ОСОБА_1 не виникло прав на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в порядку статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України. Сама по собі реєстрація позивачем права власності на новостворене нерухоме майно,

що відбулось внаслідок виділу частки із спільної часткової власності на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2009 року, не породжує автоматично прав на землю у ОСОБА_1 .

Таким чином, апеляційний суд встановив право ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , всупереч вказівкам, що містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року (у справі

№ 6-47378св14), які є обов`язковим и для суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОДАБА.

Вказаний відзив колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, зокрема, не містить доказів надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

У листопаді 2022 року на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про продовження встановленого судом строку на подання відзиву. Проте зазначене клопотання не скріплено кваліфікованим електронним підписом, а отже не підлягає розгляду, тим більше, що одночасно з його поданням заявником не вчинено процесуальної дії - відзив не подано (частина четверта статті 127 ЦПК України).

Фактичні обставини, встановлені судами

02 липня 1949 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 придбали будинок АДРЕСА_4 в рівних частках (т.1, а.с.16-18).

Рішенням Одеського міського виконавчого комітету від 16 липня 1956 року

№ 642 за ОСОБА_6 закріплено земельну ділянку, площею 1 820 кв. м,

у АДРЕСА_5 ( АДРЕСА_4 ),

що підтверджується архівною довідкою Державного архіву Одеської області від 06 травня 1998 року № 316/06/02 (т. 1, а. с. 23).

На підставі договору купівлі-продажу від 08 травня 1971 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_8 придбав 2/5 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 19-20).

23 квітня 1986 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу продав зазначену частку житлового будинку ОСОБА_2 (батько позивача).

26 травня 1998 року був підписаний акт державної технічної комісії про приймання в експлуатацію реконструйованої прибудови літ «Г3», загальною площею 82,9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , в частині домоволодіння, що належить ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 25).

Даний акт був затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 12 червня 1998 року № 786, яким також зобов`язано ОСОБА_2 переукласти документи на землекористування

у встановленому законом порядку (т. 1, а. с. 101).

15 липня 1998 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради затверджено розрахунок ідеальних часток по домоволодінню

АДРЕСА_4 та видано розпорядження № 985 (т. 1,

а. с. 100).

На підставі зазначеного розпорядження 07 серпня 1998 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво

№ НОМЕР_1 про право власності на 82/100 частку домоволодіння

АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 22).

27 серпня 1998 року в КП «ОМБТІ та РОН» зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану частку домоволодіння (т. 1, а. с. 22-звор).

20 серпня 2000 року ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 (позивач) прийняла в дар 82/100 частки домоволодіння з надвірними спорудами, що розташовані в АДРЕСА_4 , та складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літ. «Г», загальною житловою площею 121,4 кв. м, та надвірних споруд: «Д, З» - сараї, «Л» - вбиральня, «Т» - навіс, «Н» - гараж, № 1, 17 - огороджень, ІІ - мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 1618 кв. м, що підтверджується договором дарування від 20 серпня 2000 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., зареєстрованим в реєстрі за № 12005 (т. 1, а. с. 145).

06 листопада 2001 року Одеською міською радою народних депутатів на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 28 квітня

2000 року ОДАБА видано державний акт серії ОД № 000493 на право постійного користування землею - земельною ділянкою, площею 10,2691 га,

в межах згідно з планом землекористування, для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу (т. 1, а. с. 109).

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 23 липня 2009 року

у справі №2-3326/2009, яке набрало законної сили 03 серпня 2009 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов`язано ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не чинити перешкод ОСОБА_1 у реалізації права користування і розпорядження майном - здійсненні приватизації земельної ділянки, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 .

Виділено з домоволодіння АДРЕСА_4

в натурі частку у розмірі 82/100 часток домоволодіння, що складається

з житлового будинку під літ. «Г», а саме: «Г1», «Г2», «Г3», загальною площею 186,5 кв. м, житловою площею 133,3 кв. м, вбиральню під літ. «Л», навіс

літ. «Т», гараж під літ. «Н», сарай під літ. «З», за адресою:

АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_1 , та припинено її право часткової власності на вказану частку.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, що складається з житлового будинку під літ. «Г», а саме: «Г1», «Г2», «Г3», загальною площею 186,5 кв.м., житловою площею 133,3 кв.м., вбиральню під літ. «Л», навіс під літ. «Т», гараж під літ. «Н», сарай під літ. «З», за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 116-117).

Право власності на вказаний житловий будинок ОСОБА_1 зареєструвала в КП «ОМБТІ та РОН» 14 січня 2010 року за № 43708 в книзі 302/118,

що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 січня 2010 року № 25028809 (т. 1, а. с. 115).

У 2011 році ОСОБА_1 звернулася до Одеської міської ради для отримання дозволу на приватизацію та оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, також позивач уклала договір із землевпорядною організацією на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки (т. 1, а. с. 38).

Листом Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 22 липня 2011 року повідомлено ОСОБА_1 , що при виготовленні технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею ОДАБА на земельну ділянку за адресою:

АДРЕСА_2 , яку розробляла ліцензована землевпорядна організація КП «ЗКБ при УЗР», були допущені технічні неточності. Так, у каталогах координат кутів земельної ділянки та її площі, вирахуваних КП «ОМБТІ та РОН», що виконувало геодезичні вимірювання, виявилися технічні помилки, викликані недосконалістю вимірювальної техніки, якою користувалися організації на той період часу. Інформація з зазначеними неточностями була введена в базу АС ДЗК. Крім цього, у листі зазначено, що ОДАБА необхідно звернутись на адресу КП «ОМБТІ та РОН» з клопотанням щодо усунення неточностей, допущених вказаним підприємством, а саме проведення вимірювань меж вказаної земельної ділянки сучасними геодезичними вимірювальними приладами на місцевості. Зазначено, що внаслідок зазначених помилок межі частини належних ОСОБА_1 на праві власності будівель та споруд перетинаються з межами земельної ділянки, переданої у постійне користування ОДАБА (т. 1,

а. с. 33-34).

Зазначені обставини були також предметом перевірки прокуратури м. Одеси, за наслідками здійснення якої були встановлені порушення та направлені відповідні приписи про усунення порушень законодавства України у сфері земельних відносин до Одеської регіональної філії ДП «ЦДЗК» та управління Держкомзему у м. Одесі.

Так, у приписі прокуратури м. Одеси від 24 жовтня 2011 року на адресу начальника управління земельних ресурсів у м. Одесі Держкомзему України Швеця К. Ю. вимагалось вжити заходів щодо негайного усунення порушень вимог Закону та долучити до архівних матеріалів документацію із землеустрою по відведенню ОДАБА у постійне користування земельної ділянки, площею 10,2691 га, оновленого каталогу координат та плану меж на геопідоснові М 1:500, виконаного посадовими особами КП «ОМБТІ та РОН»

(т. 1, а. с. 91-93).

У листі КП «ОМБТІ та РОН» від 20 жовтня 2011 року, на виконання припису прокуратури м. Одеса просило начальника Управління земельних ресурсів у м. Одеса долучити до архівних матеріалів документації із землеустрою по відведенню ОДАБА у постійне користування земельної ділянки оновлений каталог координат та план меж на геопідоснові М 1:500. Вказало, що вимірювання меж земельної ділянки за фактичним використанням здійснено сучасними геодезичними приладами. Також зазначено, що здійснені коригування геодезичних даних наведеної земельної ділянки не змінюють її форми, місця розташування та площі (т. 1, а. с. 119).

Листом Головного управління Держземагенства в Одеській області

від 31 грудня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено, що для анулювання записів в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею необхідно звертатись до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції (т. 1, а. с. 96).

У лютому 2017 року ОСОБА_1 зверталась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у якому просила зобов`язати Комунальне підприємство «ОМБТІ та РОН» усунути порушення, допущені при здійсненні вимірювань по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , а саме - виключити частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходиться житловий будинок та надвірні споруди, що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , із технічної документації при відведенні земельної ділянки ОДАБА, за адресою: АДРЕСА_2 , до Державного земельного кадастру (справа № 522/2372/17).

За наслідком розгляду цивільної справи № 522/2372/17 25 липня 2017 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з тих мотивів, що позивачем не надано до суду достатніх доказів про порушення або оспорювання її права чи охоронюваного законом інтересу з боку відповідачів (КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області), що вказує про відсутність спору про право.

Під час розгляду справи ОСОБА_11 надала до суду висновок судової земельно-технічної експертизи № 86/18, складений 04 квітня 2019 року на підставі її заяви, яким встановлено, що частина земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОДАБА та розташована за адресою: АДРЕСА_2 , накладається на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на якій знаходяться будівлі та споруди, належні ОСОБА_1 відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2009 року у справі

№ 2-3326/2009. Площа накладення 439,32 кв. м (0,43932 га). Честина земельної ділянки, яка виділялась ОСОБА_6 , входить до земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні ОДАБА та розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 3, а. с. 148-156).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОДАБА підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу)

у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем(постановаВерховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, постанови Верховного Суду від 17 травня

2018 року у справі № 2-64/11, від 04 липня 2018 року у справі № 590/479/16).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом способів (частина третя статті 152 ЗК України).

У справі, яка переглядається, метою звернення до суду з позовом є захист прав позивача як землекористувача та вимоги, обґрунтовані тим, що вона

є належним користувачем земельної ділянки, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 , проте при вимірі меж земельної ділянки, яка була передана у користування відповідачу, не було враховано межі

її земельної ділянки, що призвело до накладання меж земельних ділянок одна на одну, чим і порушено її права.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині другій статті 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом з метою захисту права на земельну ділянку, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 , позивач під час розгляду справи не надала належних і допустимих доказів на підтвердження, що вона є належним користувачем зазначеної земельної ділянки саме у тому розмірі, на який вона посилається, що саме у такому розмірі за нею закріплено земельну ділянку у певних межах.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 20 серпня 2000 року набула право власності на 82/100 частки домоволодіння з надвірними спорудами,

що розташоване у АДРЕСА_4 , та складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літ. «Г», загальною житловою площею 121,4 кв. м, та надвірних споруд: «Д, З» - сараї, «Л» - вбиральня, «Т» - навіс, «Н» - гараж, № 1, 17 - огороджень, ІІ - мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 1618 кв. м.

Тобто під час набуття позивачем права власності на зазначену частку домоволодіння, яке перебувало у частковій власності, вона набула право на користування земельною ділянкою, площею 1618 кв. м, на АДРЕСА_4 .

Відповідно до частин першої, третьої статті 364 ЦК України позивач скористалась своїм правом на виділ зі спільної часткової власності належної їй частки домоволодіння в натурі, за наслідком чого на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2009 року у справі

№ 2-3326/2009 набула право власності на домоволодіння, що складається з житлового будинку під літ. «Г», а саме: «Г1», «Г2», «Г3», загальною площею 186,5 кв. м, житловою площею 133,3 кв. м, вбиральню під літ. «Л», навіс під

літ. «Т», гараж під літ. «Н», сарай під літ. «З», за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєструвала право власності в КП «ОМБТІ та РОН» 14 січня 2010 року.

Зазначеним судовим рішенням не вирішувався порядок користування земельною ділянкою, на якій знаходилось спільне майно, що перебувало

у спільній частковій власності.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою,

що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (частини перша, третя, четверта статті 88 ЗК України).

Загальні правила вирішення спорів щодо порядку володіння й користування земельною ділянкою застосовуються також у випадку, коли належний особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди.

Порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований належний співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхнього угодою залежно від розміру їхніх часток

у спільній власності на будинок, у зв`язку з чим при застосуванні статті 88

ЗК України при вирішенні спорів між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду.

При вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.

Якщо суд встановить, що співвласники визначили порядок користування

й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд встановлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Схожі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-841цс16, від 01 листопада 2017 року

у справі № 6-2454цс16, Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №686/6888/15 (провадження № 61-3419св19).

Під час розгляду справи позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що під час виділу її частки нерухомого майна в натурі між нею та іншими співвласниками домоволодіння був узгоджений порядок користування земельною ділянкою або такий порядок визначений на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку, за наслідком чого ОСОБА_1 набула право користування саме на земельну ділянку, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 .

Установивши наведені обставини, суд першої інстанції з урахуванням недоведеності позивачем свого права на користування відповідною земельною ділянкою зі встановленим розміром (площею 0,0961 га) і межами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що державним актом на постійне користування земельною ділянкою, виданим відповідачу, порушуються її права чи інтереси, зокрема саме щодо земельної ділянки, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову саме з підстав недоведеності факту порушення прав позивача на зазначену земельну ділянку, оскільки позивач не довела наявність у неї встановленого і підтвердженого права на неї саме у тих розмірах, на які вона посилається, і з визначеними межами цієї земельної ділянки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що між позивачем ОСОБА_12 , а також і з попередніми власниками нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з однієї сторони, та ОДАБА, з іншої, склався порядок користування суміжними земельними ділянками, які розподілено між ними капітальним огородженням. Проте апеляційний суд не врахував, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції правильно врахував, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що

ОСОБА_1 набула право користування саме на земельну ділянку, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 , а також, що відсутні докази узгодження порядку користування земельною ділянкою під час виділу позивачу її частки з нерухомого майна в натурі, або що між нею та іншими співвласниками домоволодіння був такий порядок визначений на підставі відповідного договору.

При цьому суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що за змістом частини першої 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (користувача).

Такий висновок відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 30 ЗК України, який був чинний до 1 січня 2002 року,

так і у чинній редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України), відповідно до якого особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, на підставі договору дарування від 20 серпня

2000 року, цей об`єкт було виділено в натурі із спільної часткової власності і право власності як на окремий об`єкт зареєстровано за нею 14 січня

2010 року, а отже, вона набула право власності на земельну ділянку, на якій розташований зазначений житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.

Проте, звернувшись до суду з позовом про визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, площею

10,2691 га, за адресою: АДРЕСА_2 , виданого 06 листопада 2001 року ОДАБА для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, позивач мала довести набуття нею права користування на земельну ділянку саме площею 0,0961 га, за захистом якого вона звернулася до суду, та що це право порушується зазначеним правовстановлюючим документом відповідача .

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначених обставин не врахував, належним чином не з`ясував та не перевірив, у зв`язку із чим помилково скасував правильне по суті судове рішення.

Крім того, апеляційним судом не було враховано, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності (право користування) на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності (право користування) на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу. Позивач клопотань про залучення до участі у справі Одеської міської ради як співвідповідача не заявляла.

Одеська міська рада є органом місцевого самоврядування, який видав оспорюваний у цій справі державний акт на право постійного користування земельною ділянкою та є власником земельної ділянки, щодо якої заявлено вимоги про встановлення земельного сервітуту. Проте зазначений орган не залучено до участі у справі як співвідповідача та він брав участь у справі як третя особа.

Таким чином, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право користування земельною ділянкою та встановлення земельного сервітуту з порушенням суб`єктного складу учасників справи.

За приписами пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У частині шостій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Ураховуючи часткове задоволення касаційної скарги ОДАБА, та, як результат, скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у касаційному порядку у розмірі 2 204,80 грн на користь відповідача, сплачений ним за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеської державної академії будівництва та архітектури задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2022 рокускасувати, рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Одеської державної академії будівництва та архітектури судовий збір за перегляд справи в касаційному порядку у розмірі 2 204 (дві тисячі двісті чотири) грн 80 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк