№ 520/4394/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2024 року

Київ

справа №520/4394/19

адміністративне провадження №К/9901/311/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу № 520/4394/19 за позовом Фермерського господарства «Носовського В. П.» до Головного управління ДПС у Харківській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби у Харківській області, Бірківська селищна рада про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року (головуючий суддя - Мінаєва К. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року (головуючий суддя - Спаскін О. А., судді: Присяжнюк О. В., Любчич Л. В.),

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Фермерське господарство «Носовського В. П.» (далі - позивач, ФГ «Носовського В. П.») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просило: визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС щодо підготовки та подання Головному управлінню Державної казначейської служби в Харківській області (далі - ГУ ДКС) висновку про повернення надміру сплачених коштів з орендної плати за землю юридичних осіб за заявою Фермерського господарства «Носовського В. П.» №02/01 від 19 лютого 2019 року; зобов`язати ГУ ДФС подати до Державної казначейської служби висновок про повернення надміру сплачених сум грошового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб в сумі 1922799,12 грн за період з вересня 2016 року по грудень 2017 року за заявою ФГ «Носовського В. П.» №02/01 від 19 лютого 2019 року.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в судовому порядку визнані недійсними договори оренди землі, отже, у позивача були відсутні підстави для нарахування та сплати земельного податку. Однак, позивач помилково сплачував орендну плату за землю з юридичних осіб за 2016-2017, що призвело до наявності надміру сплачених податкових платежів без наявності підстав і обов`язку для такої сплати. На адвокатський запит адвоката ФГ "Носовського В.П." відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що тільки з моменту скасування державної реєстрації дії договорів оренди землі у ФГ "Носовського В.П." припиняється обов`язок сплачувати податки і збори, а така інформація до Управління не надходила. У зв`язку з викладеними обставинами позивач звернувся до суду з цим позовом для повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошового зобов`язання.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 03 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ГУ ДФС, яка полягає у не підготовці висновку про повернення ФГ "Носовського В. П." надмірно сплачених сум грошових зобов`язань за заявою №02/01 від 19 лютого 2019 року з відповідного бюджету та неподанні його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Зобов`язав ГУ ДФС підготувати висновок про повернення ФГ "Носовського В. П." надміру сплачених грошових зобов`язань за заявою №02/01 від 19 лютого 2019 року в частині 1881347,27 грн та подати його для виконання ГУ ДКС. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Між громадянином ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства у Харківській області укладені 16 договорів оренди строком дії 49 років на земельні ділянки загальною площею 1380,9482 га, розташованих на території Бірківської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, за наступними кадастровими номерами: 6324255300:03:000:0079, 6324255300:03:000:0078, 6324255300:03:000:0076, 6324255300:03:000:0075, 6324255300:02:000:0123, 6324255300:02:000:0126, 6324255300:02:000:0128, 6324255300:02:000:0129, 6324255300:02:000:0130, 6324255300:02:000:0133, 6324255300:02:000:0131, 6324255300:03:000:0080, 6324255300:02:000:0127, 6324255300:02:000:0124, 6324255300:03:000:0077, 6324255300:02:000:0132.

22 березня 2016 року між ОСОБА_1 , Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ФГ «Носовського В. П.» укладено 16 додаткових угод про внесення змін до договорів оренди, за якими орендарем земельних ділянок стає позивач - ФГ «Носовського В. П.» (т.1 а.с.204-217).

У 2016-2017 роках позивач подавав до контролюючого органу Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), у яких декларував до сплати і сплачував орендну плату в тому числі за вищевказані земельні ділянки.

Нововодолазький районний суд Харківської області рішенням від 23 грудня 2015 року у справі №631/1638/15 зокрема визнав недійсними вищевказані договори оренди (т.1 а.с.19-24). У цій частині судове рішення залишено без змін рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08 квітня 2016 року, а також ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2016 року.

Суди встановили, що ухвалою від 10 травня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відкривши касаційне провадження, постановив зупинити виконання рішення Новозаводського районного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 08 квітня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

Позивач 21 листопада 2018 року та 23 листопада 2018 року подав до контролюючого органу уточнюючі декларації з плати за землю за 2017 та 2016 роки, якими відкоригував суми нарахованої орендної плати за спірні земельні ділянки за період з вересня 2016 року по грудень 2017 року. Декларації були прийняті контролюючим органом, про що свідчать відповідні квитанції.

ГУ ДФС провело камеральні перевірки уточнюючих податкових декларацій ФГ «Носовського В. П.», за результатами яких порушень не встановило. Позапланова перевірка на підставі пункту 78.1.3 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не була проведена.

На виконання листа ФГ «Носовського В. П.» №11/01-1 від 28 листопада 2018 року Головне управління ДФС у Харківській області направило Бірківській селищній раді на погодження висновок №5764-52 від 06 грудня 2018 року про повернення на розрахунковий рахунок коштів в сумі 500000,00 грн з орендної плати юридичних осіб. Отримавши висновок відповідача, Бірківська селищна рада направила Головному управлінню ДФС у Харківській області лист від 11 грудня 2018 року №281, в якому зазначила, що не погоджує висновок. Бірківська селищна рада посилалась на те, що укладені договори оренди земельних ділянок є такими, що укладені відповідно чинного законодавства, будь-яких рішень про визнання даних договорів не правомірними або такими, що підлягають скасуванню, не прийнято, отже, сплачені кошти ФГ «Носовського В.П.» у розмірі 500000,00 грн є платою за укладеними договорами оренди земель сільськогосподарського призначення, а не помилково сплаченими грошовими зобов`язаннями (т. 1 а. с. 171-172).

19 лютого 2019 року позивач подав до відповідача заяву №02/01 про повернення помилково/надміру перерахованих коштів з орендної плати за землю з юридичних осіб у сумі 1922799,12 грн (т. 1 а. с. 31-32). Позивач, посилаючись на визнання недійсними договорів оренди в судовому порядку, а також те, що починаючи з жовтня 2016 року землекористувачем є Липковатівський аграрний коледж, зазначав, що відсутні підстави для нарахування і сплати плати за землю за період з жовтня 2016 року по грудень 2017 року.

ГУ ДФС листом від 05 березня 2019 року №10811/11/20-40-5205 повідомило позивача, що у зв`язку з наданням ФГ «Носовського В.П.» інформації про судові оскарження щодо права на користування земельними ділянками, заява потребує додаткового вивчення юридичними спеціалістами, та знаходиться на розгляді для з`ясування питання правомірності повернення переплати по коду платежу 18010600, яка виникла в результаті подання уточнюючих розрахунків. Також у листі відповідач зазначив, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, станом на 04 березня 2019 року ФГ «Носовського В. П.» має в користуванні земельні ділянки загальною площею 1380,9482 га, та є об`єктом оподаткування безпосередньо у ФГ «Носовського В. П.», що не є підставою для подання уточнюючих розрахунків та потребує внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Зазначено, що про результати розгляду буде додатково поінформовано (т.1 а.с.33).

Не отримавши результатів розгляду заяви, представник ФГ «Носовського В. П.» направив адвокатський запит до відповідача з проханням надати інформацію про результати розгляду заяви ФГ «Носовського В. П.» від 19 лютого 2019 року №02/01 (т. 1 а. с. 16).

Листом від 27 березня 2019 року №3598/Г/20-40-12-03-21 відповідач повідомив, що тільки з моменту скасування державної реєстрації дії договорів оренди землі, у ФГ «Носовського В. П.» припиняється обов`язок сплачувати орендну плату за землю. Інформація щодо розірвання та укладення додаткових угод по договорам оренди землі до ГУ ДФС у Харківській області не надходила. ФГ «Носовського В. П.» невідомо з яких причин змінило об`єкт оподаткування і зменшило податкові зобов`язання з орендної платі за землю шляхом надання уточненої податкової звітності, що в подальшому вплинуло на наявність сум переплати в інтегрованій картці платника. З метою повного дослідження інформації та упередження безпідставного повернення з бюджету значної суми з орендної плати за землю з юридичних осіб (1922799,12 грн) буде запропоновано платнику проведення звірення його стану розрахунків за відповідним платежем (т. 1 а. с. 17-18).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що набрання законної сили судовим рішенням про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними є обставиною, що зумовлює втрату у орендаря як відповідного права користуватися земельними ділянками, так і обов`язку сплачувати орендну плату, а момент державної реєстрації припинення речових прав в даному випадку не впливає на такий висновок. Також суди з`ясували наявність справи № 820/6539/16, у якій вирішується питання скасування державної реєстрації прав за спірними земельними ділянками, що зумовило відсутність можливості звернення з відповідною заявою до реєстраційних органів. Оскільки позивач вчинив всі необхідні дії для здійснення повернення сум грошового зобов`язання і подав заяву протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми, а згідно з наявними у матеріалах справи документами позивач не має податкового боргу, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ГУ ДФС і зобов`язання його подати висновок про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань. Водночас, з`ясовуючи розмір наявної переплати, суди встановили, що на час звернення до суду, сума переплати становила 1922799,12 грн. Після погашення податкового боргу позивача, як це передбачено пунктом 87.1 статті 87 ПК України, із суми 1922799,12 грн сума переплати з орендної плати складає 1881347,27 грн.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, Головне управління ДПС у Харківській області подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що за змістом статті 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) тільки з моменту державної реєстрації припинення речових прав на земельні ділянки з зазначеними кадастровими номерами, у ФГ «Носовського В. П.» припиниться обов`язок обчислювати та сплачувати орендну плату за землю. Разом з тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речовин прав на нерухоме майно, ФГ «Носовського В. П.» має в користуванні земельні ділянки на території Бірківської сільської ради Нововодолазького району Харківської області загальною площею 1456,9708 га, згідно з додатковими угодами, виданими 22 березня 2016 року до договорів оренди, укладених з Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про припинення у ФГ «Носовського В.П.» права користування/оренди зазначеними земельними ділянками.

Також, на переконання скаржника, помилковим є посилання судів попередніх інстанцій на судові рішення у справі №631/1638/15-ц, оскільки на цей час відсутнє остаточне судове рішення, яким встановлено обставини, які можуть бути підставою для задоволення позовних вимог у цій справі та яким встановлено відсутність у користуванні позивача земельних ділянок.

Ухвалою від 27 січня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за поданою скаргою з метою перевірки доводів скаржника.

18 лютого 2020 року від ФГ «Носовського В.П.» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач, посилаючись на правильність висновків судів першої і апеляційної інстанцій і безпідставність доводів касаційної скарги, просить останню залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. Позивач звертає увагу, що скаржник не зазначає, які докази чи доводи відповідача не були враховані судами попередніх інстанцій та в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Усім доводам відповідача суди надали належну правову оцінку, а текст касаційної скарги дублює відзив на позовну заяву.

На підставі Розпорядження в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , у провадженні якої перебувала справа № 520/4394/19, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, про що складено протокол від 04 липня 2024 року.

Для розгляду справи № 520/4394/19 визначено новий склад колегії суддів. Суддею-доповідачем визначено суддю Гімона М.М., судді: Васильєва І. А., Юрченко В. П.

Ухвалою від 08 липня 2024 року Верховний Суд прийняв справу до провадження, а також в порядку, встановленому статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховуючи реформування податкової системи і реорганізацію податкових органів, здійснив заміну Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ ВП 43983495).

Відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, а також доводи відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ключове питання у цій справі, з огляду на доводи касаційної скарги, полягає в тому, з якого моменту у платника податків припиняється обов`язок обчислювати та сплачувати орендну плату за землю: з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання договорів оренди недійсними чи виключно після державної реєстрації припинення речових прав на земельні ділянки.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, підпункту 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 ПК України плата за землю є обов`язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За змістом підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України, пунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а підставою для її нарахування - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об`єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Отже, використання землі є платним, плата за землю справляється у формі орендної плати або земельного податку. Платниками орендної плати є виключно орендарі земельної ділянки, а платниками земельного податку - власники земельних ділянок та/або землекористувачі.

Згідно зі статтею 6 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Статтею 21 Закону № 161-XIV встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Статтями 125 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 27 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону №1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Питання застосування частини другої статті 12 Закону №1952-IV вже неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом. Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №917/553/17, від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18, від 26 жовтня 2022 року у справі №538/2185/14-ц Верховний Суд дійшов висновку, що нормою частини другої статті 12 Закону №1952-IV законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії, та які мають пріоритет над записами, що містяться у цьому Державному реєстрі.

Усталеною також є позиція Верховного Суду (зокрема, але не виключно, постанова від 28 червня 2023 року у справі № 539/5295/21) про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 06 жовтня 2021 року у справі № 910/13574/20.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Отже, якщо систематизувати вищевказані правові позиції Верховного Суду, можна дійти висновку, що державна реєстрація речового права має похідний характер від набуття відповідного права. Аналогічний підхід є і до реєстрації припинення речових прав. Наявність судового рішення про визнання правовстановлюючого документа недійсним є підставою для скасування відповідних записів у державному реєстрі щодо наявності у відповідної особи речового права, в тому числі і права оренди земельної ділянки. Водночас відсутність такого запису, за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, не означає, що особа продовжує бути власником або користувачем певного майна.

Згідно зі статтею 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

У постанові від 03 лютого 2021 року у справі №804/4362/18 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що оскільки договір оренди землі припинився у зв`язку з настанням певного факту, визначеного законом - закінченням строку, на який його було укладено, нарахування до сплати орендної плати за 2016, 2017, 2018 роки є безпідставним.

Отже, виключно дійсний (діючий) договір оренди є підставою для нарахування і сплати орендної плати.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що набрання законної сили судовим рішенням у справі № 631/1638/15-ц, яким визнано недійсними накази Головного управління Держземагентства України в Харківській області щодо надання в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок, а також визнано недійсними укладені договори оренди, є обставиною, з якою пов`язується момент припинення у позивача обов`язку з нарахування і сплати орендної плати, адже позивач втрачає статус орендаря, а земельна ділянка - об`єкта оподаткування платою за землю у формі орендної плати.

Жодних аргументів щодо правильності вказаної у позові суми переплати з орендної плати, або щодо правильності поданих позивачем уточнюючих розрахунків про зменшення розміру орендної плати за землю за 2016, 2017 роки у касаційній скарзі не наведено. Відсутні заперечення сторін і щодо розміру сум, що визначений судами попередніх інстанцій, на які має бути складений висновок про їх повернення.

Доводи скаржника про те, що у справі № 631/1638/15-ц відсутнє остаточне судове рішення щодо розгляду заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, колегія суддів вважає недоречними, адже судові рішення по суті спору у справі № 631/1638/15-ц не втратили статусу таких, що набрали законної сили ані станом на момент розгляду справи №520/4394/19, ані на момент подання ГУ ДФС касаційної скарги, а тому є обов`язковими до виконання

Крім того, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, колегія суддів враховує, що станом на час здійснення цього касаційного перегляду Полтавський апеляційний суд ухвалою від 14 червня 2023 року у справі № 631/1638/15-ц у задоволенні заяв ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Харківської області від 08 квітня 2016 року відмовив, а рішення Апеляційного суду Харківської області від 08 квітня 2016 року у справі №631/1638/15 - залишив в силі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у справі за заявами ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Харківської області від 08 квітня 2016 року.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України за наслідками попереднього розгляду справи суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга, в межах її доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 341 343 350 355 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко