02.06.2023

№ 520/4945/19

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 520/4945/19

провадження № 61-18007св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство охорони здоров`я України,

третя особа - Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» Міністерства охорони здоров`я»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України на рішення Київського районного суду

м. Одеси від 06 грудня 2019 року у складі судді Огренич І. В. та на постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:

Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, третя особа -Державний заклад «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» Міністерства охорони здоров`я», про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України, міністерство) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді головного лікаря Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» Міністерства охорони здоров`я» (далі - ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України», санаторій) та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 12 лютого 2019 року Державний секретар МОЗ України видав наказ про його звільнення з посади головного лікаря Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України», достроково розірвавши контракт

від 16 червня 2014 року № 793 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Підставою для видання наказу про дострокове розірвання зазначеного контракту

та звільнення позивача з посади головного лікаря став лист Одеської обласної державної адміністрації від 17 грудня 2018 року № 9573/1/01-43/8082/2-18, акт про проведення комісійної перевірки МОЗ України в Державному закладі «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України».

На думку позивача, наказ державного секретаря МОЗ України про його звільнення

є незаконним як такий, що видано з порушенням норм законодавства про працю,

а також Положень про порядок укладання контракту з керівником підприємства,

що є у державній власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 та Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2013 року № 818.

Зокрема, при погодженні звільнення позивача із займаної посади Одеська обласна державна адміністрація не надала можливості подати письмові чи усні пояснення щодо звільнення. Крім того, наказ про звільнення прийнято з порушенням встановленого дводенного строку з моменту отримання погодження (20 грудня

2018 року), а майже через два місяці - 12 лютого 2019 року.

Крім того, наказ про звільнення було видано під час тимчасової непрацездатності працівника та його перебування на лікарняному.

Посилаючись на зазначене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог

(а. с. 72-73, т. 1), ОСОБА_1 просив суд:

- визнати наказ Державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України від 12 лютого 2019 року № 10-0 про звільнення ОСОБА_1 незаконним;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного лікаря Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України»;

- стягнути з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 18 березня 2019 року до дня поновлення на роботі із розрахунку 745,76 грн за кожен день вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України від 12 лютого 2019 року № 10-0 про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» МОЗ України».

Стягнуто з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 29 111,07 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановлено, що рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що оскаржуваний наказ виданий із порушенням норм законодавства про працю, а також Положень про порядок укладання контракту з керівником підприємства. Зокрема, при погодженні звільнення позивача з посади головного лікаря ДЗ «Зелена гірка» МОЗ України» голова Одеської обласної державної адміністрації у порушення вимог частин другої, четвертої пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 818 не отримав від позивача письмових чи усних пояснень щодо звільнення. Крім того, у порушення пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 818 відповідач видав наказ про звільнення позивача з пропуском встановленого дводенного строку з моменту отримання погодження голови Одеської обласної державної адміністрації, тобто наказ було видано майже через два місяці, лише 12 лютого 2019 року.

На думку судів, скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року МОЗ України подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси

від 06 грудня 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду

від 08 жовтня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року поновлено МОЗ України строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси

від 06 грудня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року.

Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд, виконуючи свої процесуальні обов`язки в частині належного сповіщення учасників справи про відкриття касаційного провадження, вжив усіх необхідних та передбачених законом заходів для забезпечення усіх учасників справи права доступу до суду, неодноразово направляючи для виконання та до відома копію ухвали Верховного Суду від 01 березня 2021 року та касаційної скарги із доданими до неї матеріалами, а також інформуючи учасників справи телефонограмою.

У квітні 2021 року справа № 520/4945/19 передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження МОЗ України посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано положення пункту 8 статті 36 КЗпП України, статті 21 КЗпП України, статей 1, 4 Закону України «Про оплату праці» без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 15 вересня року у справі

№ 205/4196/18, від 09 червня 2020 року у справі № 419/1965/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15.

Висновки судів про наявність підстав для визнання спірного наказу про звільнення незаконним є помилковими та суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 463/3091/15, у якій вказано, що з урахуванням контрактної форми трудового договору для припинення дії контракту визначальним є сам факт порушення, а встановлена вина керівника лише додатково підтверджує законність оскаржуваного наказу.

У цій справі факт порушення працівником умов контракту встановлено актом проведення комісійної перевірки МОЗ України та запропоновано достроково розірвати контракт із головним лікарем у зв`язку з численними порушеннями.

Рішення судів покладає додаткову відповідальність на роботодавця за те, що при погодженні звільнення позивача голова Одеської обласної державної адміністрації не отримав від працівника пояснення.

МОЗ України не знало та не могло знати на момент винесення наказу про звільнення про наявність чи відсутність отримання обласною державною адміністрацією відповідних пояснень у відповідача і зі свого боку дотрималося усіх вимог та порядку звільнення працівника.

Крім того, порушення Одеською обласною державною адміністрацією порядку при наданні погодження на звільнення головного лікаря у випадку, якщо вони мали місце, є самостійним предметом оскарження і не може оцінюватися під час розгляду цього спору в порядку цивільного судочинства.

Суди помилково застосували пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України

№ 818, оскільки в цьому випадку підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою для припинення трудового договору, яка не містить ознак дисциплінарного стягнення, а тому вказаний пункт постанови до спірних правовідносин не підлягає застосуванню.

Крім того, посилання судів на звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності не є підставою для поновлення його на роботі, оскільки в такому випадку негативні наслідки слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових правовідносин перший день після закінчення тимчасової непрацездатності, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 вересня

2020 року у справі № 205/4196/18.

Судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою той факт,

що контракт, укладений із ОСОБА_1 , діє до 16 червня 2019 року, а тому рішення про поновлення позивача на роботі ухвалено після закінчення терміну

дії контракту.

У частині вирішення питання про стягнення середнього заробітку суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що Міністерство охорони здоров`я є неналежним відповідачем, оскільки ДЗ«Зелена гірка» МОЗ України» є окремою юридичною особою публічного права і позивач отримував заробітну плату саме за рахунок санаторію в межах фонду заробітної плати.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» є державним спеціалізованим (спеціальним) санаторно-курортним закладом, заснованим на державній власності, що належить до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України та є закладом охорони здоров`я, що забезпечує надання санаторно-курортного лікування дітям, хворим на туберкульоз органів дихання, та дітям, хворим на неспецифічні захворювання легень, з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування, що підтверджується статутом закладу (а. с. 34-45, т. 1).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 червня 2002 року № 101-0 продовжено дію трудового договору з ОСОБА_1 на умовах нового контракту

(а. с. 46, т. 1).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 жовтня 2002 року № 103-0 ОСОБА_1 було призначено на посаду головного лікаря дитячого санаторію «Зелена гірка» (а. с. 47, т. 1).

16 червня 2014 року між МОЗ України в особі міністра Мусія О. С. та ОСОБА_1 укладено контракт № 793, згідно з умовами якого позивача було призначено на посаду головного лікаря Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» Міністерства охорони здоров`я України»

(а. с. 8-12, т. 1).

У пункті 7.1 сторони домовилися, що контракт діє з 16 червня 2014 року до

17 червня 2019 року і набирає чинності з дня його підписання сторонами.

Судами також встановлено, що у період із 03 вересня 2018 року до 10 вересня

2018 року Комісією МОЗ України проведено комісійну перевірку з питань дотримання статутної діяльності Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» за адресою: вул. Дача Ковалевського, 89, м. Одеса.

За результатами перевірки складено акт (а. с. 48-66, т. 1), з якого вбачається, що комісією були виявлені порушення головним лікарем ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» ОСОБА_1 пункту 3.2.2 контракту, а саме:

- не забезпечено раціональний добір кадрів та розстановку медичних кадрів, умови для підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників закладу;

- не вжито необхідних заходів щодо дотримання правил протипожежної безпеки;

- керівником порушено пункт контракту 3.2.6, зокрема в частині забезпечення дотримання санаторно-курортним закладом чинних протипожежних норм.

Станом на 10 вересня 2018 року закладом не проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, разом із тим, виготовлено технічні паспорти, укладено договір № 47/94 від 24 травня 2018 року з ПП «Дельта-Консалтінг» на проведення оцінки майна та триває процес оформлення права власності, чим не дотримано вимоги пункту 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пропозицій комісії МОЗ України, що проводила комісійну перевірку з питань дотримання статутної діяльності ДЗ «Дитячий і спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України», за порушення виконання умов контракту притягнути до дисциплінарної відповідальності головного лікаря ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» ОСОБА_1 та достроково розірвати з ним контракт.

Державний секретар МОЗ України Янчук Артем листом від 11 жовтня 2018 року

№ 11.3-14/2535/27093 звернувся до голови Одеської обласної державної адміністрації щодо погодження звільнення ОСОБА_1 із посади головного лікаря ДЗ «Дитячий і спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України». До вказаного листа було додано біографічну довідку позивача

на 1 аркуші (а. с. 69, т. 1).

Листом від 23 жовтня 2018 року № 7899/01-43/6766/2-18 Одеська обласна державна адміністрація звернулася до МОЗ України за додатковими матеріалами, зокрема, стосовно порушення головним лікарем ДЗ «Дитячий і спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» умов контракту (а. с. 70, т. 1).

Листом від 20 листопада 2018 року № 11.3-14/2124/30869 МОЗ України надано витяг з акта проведення комісійної перевірки МОЗ України в ДЗ «Дитячий і спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» (а. с. 67-70,

т. 1).

Листом Одеської обласної адміністрації від 17 грудня 2018 року № 9573/3/1/01-43/8082/2-18 було погоджено звільнення ОСОБА_1 із посади головного лікаря

ДЗ «Дитячий і спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» та надано картку погодження звільнення з посади керівника підприємства, установи та організації, що належить до сфери управління міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади головного лікаря

ДЗ «Дитячий і спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» ОСОБА_1 із пропозицією погодження звільнення Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (а. с. 32, т. 1).

Наказом Державного секретаря МОЗ України від 12 лютого 2019 року № 10-о було звільнено ОСОБА_1 із посади головного лікаря ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України», достроково розірвавши контракт від 16 червня 2014 року № 793, на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 6, т. 1).

Також встановлено, що ОСОБА_1 у період із 09 до 18 лютого 2019 року був тимчасово непрацездатним, що підтверджується листком непрацездатності серії 752895, виданим КУ «МКЛ № 11» (а. с. 7, т. 1).

Відповідно до листка непрацездатності ОСОБА_1 у період із 19 лютого 2019 року до 05 березня 2019 року, а також із 06 березня 2019 року до 15 березня 2019 року був тимчасово непрацездатним (а. с. 75, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 16 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року

№ 203, контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством.

Вирішуючи спори про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цього положення припиняється трудовий договір за наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

У справі, що переглядається, встановлено, що у період із 03 вересня 2018 року

до 10вересня 2018 року комісією МОЗ України проведено комісійну перевірку

з питань дотримання статутної діяльності ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України», у результаті якої складено акт, відповідно до якого комісією були виявлені порушення головним лікарем ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» ОСОБА_1 пунктів 3.2.2, 3.2.6 контракту в частині не забезпечення раціонального добору кадрів та розстановки медичних кадрів, умов для підвищення фахового і кваліфікаційного рівня працівників закладу; не вжиття необхідних заходів щодо дотримання правил протипожежної безпеки; не дотримання санаторно-курортним закладом чинних протипожежних норм. Крім того, станом на 10 вересня 2018 року закладом не проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, разом із тим, виготовлено технічні паспорти, укладено договір № 47/94

від 24 травня 2018 року з ПП «Дельта-Консалтінг» на проведення оцінки майна та триває процес оформлення права власності, чим не дотримано вимоги пункту

1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Комісією рекомендовано розірвати контракт із ОСОБА_1 .

Із дотриманням вимог законодавства, державний секретар Міністерства охорони здоров`я України звернувся до голови Одеської обласної державної адміністрації щодо погодження звільнення ОСОБА_1 із посади головного лікаря ДЗ «Зелена гірка» МОЗ України».

ДЗ «Зелена гірка» МОЗ України» та надано картку погодження звільнення з посади керівника підприємства, установи та організації, що належить до сфери управління міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади головного лікаря

ДЗ «Зелена гірка» МОЗ України» ОСОБА_1 із пропозицією погодження звільнення Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що голова Одеської обласної державної адміністрації у порушення вимог частин другої, четвертої пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 818 не надав працівникові можливості подати письмові чи усні пояснення щодо звільнення. Крім того, у порушення пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 818 відповідач видав наказ про звільнення позивача з пропуском встановленого дводенного строку з моменту отримання погодження голови Одеської обласної державної адміністрації, тобто наказ було видано майже через два місяці, лише 12 лютого 2019 року.

Тобто, правовою підставою для визнання недійсним наказу Державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України від 12 лютого 2019 року № 10-о про звільнення ОСОБА_1 із посади головного лікаря ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» шляхом достроково розірвання контракту від 16 червня 2014 року № 793 на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди вважали: 1) відсутність відібрання письмових чи усних пояснень Одеською обласною державною адміністрацією щодо звільнення ОСОБА_1 ; 2) видача наказу про звільнення без дотримання дводенного строку з моменту отримання погодження.

Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» керівники підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначаються та звільняються з посад за погодженням з головою відповідної місцевої державної адміністрації, крім керівників установ, підприємств і організацій Збройних Сил та інших військових формувань України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умовами конкурсу.

Згідно з пунктом 4 Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 жовтня

2013 року № 818 (далі - Порядок), пропозиція щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства, яке зареєстроване на території м. Києва та Севастополя, погоджується відповідно з головою Київської та Севастопольської міської держадміністрації; керівника підприємства, яке зареєстроване на території району - з головою райдержадміністрації.

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голова місцевої держадміністрації під час розгляду пропозиції щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства враховує усні чи письмові пояснення особи, що звільняється (пункт 5 Порядку).

Згідно з пунктом 6 Порядку повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом з карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 5 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи.

У разі коли протягом 5 днів повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації не надіслані, пропозиція вважається погодженою.

У цій справі Одеською обласною адміністрацією було розглянуто та погоджено лист із пропозицією про звільнення ОСОБА_1 із посади головного лікаря

ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України» у зв`язку з порушення ним умов контракту.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 761/27518/17, предметом спору у якій було скасування наказу про звільнення та поновлення

на посаді особи, звільненої також на підставі пункту 8 частини першої статті

36 КЗпП України, викладено правовий висновок про те, що положення статей

139-152 КЗпП України регулюють питання відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Звільнення позивача з роботи відбулося у відсутність відібрання і дослідження його письмових пояснень. Разом із тим, підставою для звільнення працівника були істотні порушення пункту контракту, а тому за доведеності порушення працівником не відібрання у нього пояснень щодо допущених порушень не може бути підставою для визнання наказу про припинення дії контракту та звільнення позивача незаконним.

Також у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі

№ 761/11572/18-ц зроблено правовий висновок про те, що ненадання певних даних, неуточнення відомостей, не відібрання пояснення не мають значення для вирішення спору, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідно до пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України положення, передбачені контрактом, є самостійними підставами припинення трудового договору, а його розірвання з підстав, визначених контрактом, які не містять ознак дисциплінарного порушення, не є дисциплінарним стягненням, а тому положення статті 149 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.

Таким чином, формальне порушення Одеською обласною державною адміністрацією шляхом не відібрання пояснень при погоджені звільнення

ОСОБА_1 не є безумовною підставою для визнання незаконним оскаржуваного наказу про звільнення та поновлення звільненого працівника на роботі, з огляду на встановлення порушення працівником умов контракту, що є самостійною підставою для припинення трудового договору.

Вважаючи достатньою підставою для визнання незаконним наказу про звільнення у зв`язку з пропуском встановленого дводенного строку з моменту отримання погодження голови Одеської обласної державної адміністрації, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули належної уваги на те, що по суті вказане не призвело до погіршення становища та порушення прав позивача,

а тому також не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваного наказу та не свідчить про його незаконність.

Враховуючи вказані обставини у їх сукупності у контексті цієї справи, колегія суддів виснує про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для визнання незаконним наказу Державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України від 12 лютого 2019 року № 10-0 про звільнення ОСОБА_1 , поновлення позивача на посаді та, відповідно, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом із тим, колегія суддів враховує, що на момент винесення оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним та перебував на лікарняному, що підтверджується відповідними листками непрацездатності.

Згідно зі статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника

з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019

у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 визначено, що однією з гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом

є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі

№ 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) зроблено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії щодо неможливості звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду

від 03 березня 2021 року у справі № 756/12746/19-ц, від 17 лютого 2021 року

у справі № 294/725/19, від 08 липня 2020 року у справі № 752/11686/18.

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Державного секретаря Міністерства охорони здоров`я України

від 12 лютого 2019 року № 10-о було звільнено ОСОБА_1 із посади головного лікаря ДЗ «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена гірка» МОЗ України», достроково розірвавши контракт від 16 червня 2014 року № 793

на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

Разом із тим, відповідно до листків непрацездатності ОСОБА_1 у період

із 09 лютого 2019 року до 18 лютого 2019 року, період із 19 лютого 2019 року

до 05 березня 2019 року, а також із 06 березня 2019 року до 15 березня 2019 року був тимчасово непрацездатним.

Відповідно до положень статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють із дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Таким чином, ураховуючи положення статті 241-1 КЗпП України, а також те, що

16 березня 2019 року є суботою (вихідним днем), враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, у цьому випадку необхідно усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: визначити датою припинення трудових правовідносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (найближчий робочий день), а саме - 18 березня 2019 року.

З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи справу, дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову зі зміною дати звільнення ОСОБА_1 .

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але порушено норми матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Зелена Гірка» Міністерства охорони здоров`я» з 12 лютого 2019 року на 18 березня

2019 року.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук