№ 520/5339/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2021 року

м. Київ

справа №520/5339/19

адміністративне провадження № К/9901/36496/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач)

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Літпол-Україна»

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів Кононенко З. О., Калиновського В. А., Сіренко О. І.,

у справі №520/5339/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Літпол-Україна»

до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Державної фіскальної служби України,

третя особа - Головне управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу, про визнання дій протиправними,

УСТАНОВИВ:

Рух справи

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Літпол-Україна» (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку, відповідач у справі), Державної фіскальної служби України, третя особа - Головне управління ДФС у Харківській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 жовтня 2018 року № 1398 в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до ТОВ «Літпол-Україна»; визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо складання та направлення до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України подання від 03 серпня 2018 року № 13914/5/99-99-14-06-02-16 в частині включення ТОВ «Літпол-Україна» до переліку суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких необхідно застосувати спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 15 серпня 2019 року позов задовольнив, визнав протиправним та скасував Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 жовтня 2018 року № 1398 в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до ТОВ «Літпол-Україна», визнав протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо складання та направлення до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України подання від 03 серпня 2018 року № 13914/5/99-99-14-06-02-16 в частині включення ТОВ «Літпол-Україна» до переліку суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких необхідно застосувати спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2019 року скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року та відмовив у задоволенні позову.

Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційної інстанції, Товариство 24 грудня 2019 року направило до Верховного Суду касаційну скаргу.

22 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 520/5339/19 з суду першої інстанції.

29 січня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

16 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено заяви суддів Чиркіна С. М., Бевзенка В. М., Єзерова А. А. про самовідвід, відведено цю колегію суддів від участі у розгляді справи №520/5339/19, передано матеріали до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому КАС України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 серпня 2021 року визначено колегію суддів Ханову Р. Ф. (головуючий суддя), Гончарову І. А., Олендера І. Я.

Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач зазначає, що згідно з Наказом Мінекономрозвитку №1398 від 02 жовтня 2018 року підставою для застосування спеціальної санкції стало порушення Товариством статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме - неповернення в Україну валютної виручки від румунського контрагента «SC Geschaltsdekorationen SRL» в сумі 14747,37 євро; подання Державної фіскальної служби України № 13914/5/99-99-14-06-02-16 від 03 серпня 2018 року.

Скаржник наголошує, що Товариством ще в суді першої інстанції надано докази про вжиття заходів щодо повернення валютної виручки в Україну, про вжиття таких заходів підприємство постійно повідомляло Головне управління ДФС в Харківській області та надавало копії судових рішень, наказів, ухвал, клопотань, листів, тощо, що підтверджується листами №02-02-2018 від 2 лютого 2018 року, № 02/03-1 від 02 березня 2018 року, №16/03-1 від 16 березня 2018 року, №18-05/2018 від 18 травня 2018 року, №19/09-2018 від 19 вересня 2019 року, №05/12-2 від 05 грудня 2018 року, №22/04-1 від 22 квітня 2019 року, копії яких, з відмітками про вручення знаходяться в матеріалах справи.

Посилаючись на положення статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-ХІІ від 15 квітня 1991 року (далі - Закон №959-ХІІ) та статей 1, 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року (далі - Закон №185/94-ВР), позивач зазначає, що у разі прийняття до розгляду судом позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно - імпортними контрактами, строки, передбачені статтею 1 цього закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується (частина третя статті 4 Закону №185/94-ВР). Таким чином, скаржник доводить, що законом прямо передбачено, що строк розрахунків за експортним контрактом зупиняється з дати прийняття судом позовної заяви підприємства про стягнення з нерезидента заборгованості. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції зробив у рішенні помилковий висновок про те, що вказана норма права лише звільняє підприємство від сплати пені, а не вказує на відсутність порушення закону. Натомість позивач не погоджується з таким висновком, оскільки вважає, що в частині третій статті 4 Закону №185/94-ВР йде мова саме про зупинення строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом у випадку відсутності вини підприємства в порушенні таких строків (у даному випадку - вина контрагента позивача, що встановлено відповідним рішенням суду) та, як наслідок, не застосування і пені за порушення таких строків як раз на підставі відсутності порушення закону відповідно.

Позивач також посилається на частину четверту статті 4 Закону №185/94-ВР, в якій зазначено, що підставою для поновлення строку за статті 1 цього ж Закону, є, зокрема, прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково, припинення (закриття) провадження у справі, залишення позову без розгляду. Таким чином у випадку задоволення судом позову підприємства про стягнення з нерезидента валютної заборгованості, строки розрахунків, про які йде мова в статті 1 закону про розрахунки в іноземній валюті - не поновлюються, а вважаються зупиненими, що виключає факт порушення закону з боку експортера.

Так, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що рішенням Господарського суду Харківської області від 08 травня 2018 року за справою №922/4196/17, що вступило в законну силу з 01 червня 2018 року, позов Товариства задоволено повністю, стягнуто з «SC Geschaltsdekorationen SRL» заборгованість за контрактом в розмірі 14747,37 євро, пеню, судовий збір.

Отже, скаржник вважає, що з дати прийняття Господарським судом Харківської області до розгляду позовної заяви Товариства про стягнення з «SC Geschaltsdekorationen SRL» заборгованості, строк повернення валютної виручки від нерезидента до Товариства за контрактом №1/20170515 від 15 травня 2017 року слід вважати зупиненим і станом на час прийняття спірного наказу Мінекономрозвитку та формування подання ДФС України такий строк не поновлено, з огляду на відсутність підстав, зазначених у частині четвертій статті 4 Закону.

Скаржник просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року по справі № 520/5339/19 повністю, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року залишити в силі.

6 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу Товариства, в якому він заперечує проти доводів касаційної скарги, доводить правомірність своїх дій та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Наказом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України №1398 від 02 жовтня 2018 року «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України» з 31 грудня 2018 року до Товариства застосовано спеціальну санкцію - режим індивідуального ліцензування зовнішньоекономічної діяльності згідно зі статтею 37 Закону №959-ХІІ.

Підставою для застосування спеціальної санкції стало порушення Товариством статті 1 Закону №185/94-ВР, а саме - неповернення в Україну валютної виручки від румунського контрагента «SC Geschaftsdekorationen SRL» в сумі 14747,37 євро; подання Державної фіскальної служби України № 13914/5/99-99-14-06-02-16 від 03 серпня 2018 року.

Складанню подання ДФС України та наказу Мінекономрозвитку №1398 від 02 жовтня 2018 року про застосування спеціальної санкції, передували такі події.

В червні 2017 року позивач по зовнішньоекономічному контракту №1/20170515 від 15 травня 2017 року передав у власність підприємству «SC Geschaltsdekorationen SRL». Румунія, м. Бухарест товар на загальну суму 28397,37 євро.

Відповідно до умов контракту, покупець оплатив товар частково, в сумі 7950 євро, що підтверджувалось відповідним банківськими виписками. Решта товару вартістю 14747,37 євро залишилась неоплаченою.

В грудні 2017 року позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з покупця боргу 14747,37 євро та пені за порушення строків оплати товару.

В лютому 2018 року позивач на запит Головного управління ДФС України в Харківській області №2088/10/20-40-14-06 від 22 січня 2018 року надав документи та відповідні пояснення, які підтверджують факт господарських відносин з нерезидентом та факт звернення позивача до суду.

Так, листом позивача №02-02-2018 від 02 лютого 2018 року до Головного управління ДФС в Харківській області надані контракт с покупцем, банківські виписки, міжнародні видаткові накладні з відмітками про передачу товару, документи щодо претензійної роботи, позовна заява до Господарського суду Харківської області з відміткою канцелярії суду, ухвали Господарського суду Харківської області по справі №922/4196/17 від 13 грудня 2017 року від 10 січня 2018 року про відкриття провадження по справі.

В березні 2018 року позивач листами №02/03-01 від 02 березня 2018 року, №16/03-01 від 16 березня 2018 року надавав до Головного управління ДФС в Харківській області виписки по валютних рахунках позивача та ухвали Господарського суду Харківської області про призначення справи до розгляду.

В квітні 2018 року інспектором Головного управління ДФС в Харківській області складено акт документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства ТОВ «Літпол-Україна» за період з 15 травня 2017 року по 28 лютого 2018 року за зовнішньоекономічним контрактом №1/20170515 від 15 травня 2017 року №1181/20-40-14-06-08/32134535 від 02 квітня 2018 року.

Відповідно до висновку акта перевірки, перевіркою встановлено порушення Товариством статті 1 Закону №185/94-ВР по зовнішньоекономічному контракту №1/20170515 від 15 травня 2017 року, який укладено з SC GeschaftsdeKorationen SRL. Румунія.

Позивачем було підписано акт перевірки з зауваженнями, та вказано, що підприємством ще до моменту здійснення перевірки надані інспектору всі документи і пояснення, які підтверджують зупинення строків розрахунків та факт вжиття заходів, направлених на повернення валютної виручки в Україну.

Протягом 2017 - 2019 років позивач неперервно вживав заходи щодо повернення валютної виручки в Україну.

Так, 08 травня 2018 року Господарський суд Харківської області виніс рішення по справі №922/4196/17 про задоволення вимог Товариства щодо стягнення з нерезидента SC Geschaftsdekorationen SRL суми заборгованості в розмірі 14727,37 євро та 49480,45 грн пені, судового збору.

Завірена належним чином копія вказаного рішення суду надавалася позивачем до ДФС України в Харківській області та до Мінекономрозвитку.

15 серпня 2018 року відповідно до вимог Договору між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах, позивач звернувся через Господарський суд Харківської області до компетентного суду Румунії з клопотанням про визнання та виконання на території Румунії вказаного судового рішення.

Оскільки виконання рішення українського суду на території іншої держави займає значний проміжок часу, на момент розгляду даної справи, рішення Господарського суду Харківської області ще не виконано, та перебуває на розгляді компетентного суду Румунії в м. Бухарест, що підтверджується листом Міністерства юстиції Румунії №2/98326/2018/18.02.2019 34660/2018 від 18 лютого 2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що про вжиття заходів щодо повернення валютної виручки в Україну позивач постійно повідомляв Головне управління ДФС в Харківській області та надавав копії судових рішень, наказів, ухвал, клопотань, листів, тощо, що підтверджується листами №02-02-2018 від 02 лютого 2018 року, №02/03-1 від 02 березня 2018 року, №16/03-1 від 16 березня 2018 року, №18-05/2018 від 18 травня 2018 року, №19/09-2018 від 19 вересня 2019 року, №05/12-2 від 05 грудня 2018 року, №22/04-1 від 22 квітня 2019 року, копії яких, з відмітками про вручення додаються до позову.

В червні 2018 року позивач звернувся до Мінекономрозвитку листом №30/05-01 від 30 травня 2018 року, надавши обґрунтування незаконності можливого застосування спеціальних санкцій за статтею 37 Закону №959-ХІІ, в якому вказав, що ним не порушено вимоги законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, затримка в поверненні валютної виручки сталася по вині покупця-нерезидента, а відповідне рішення господарського суду буде передаватися на виконання.

В серпні 2018 року позивач отримав від Мінекономрозвитку лист №4102-13/35023-07 від 10 серпня 2018 року - попередження про застосування спеціальної санкції за статтею 37 Закону №959-ХІІ на підставі подання ДФС України.

Листом №11/09-1 від 11 вересня 2018 року позивач надав Мінекономрозвитку відповідь - обґрунтування незаконності як подання ДФС України про застосування спеціальної санкції так і можливого наказу про її застосування.

В поясненнях позивач посилався в першу чергу на положення статей 1, 3, 4 Закону №185/94-ВР, статті 37 Закону №959-ХІІ, статей 217 218 239 Господарського кодексу України.

Додаткового до зазначених пояснень позивач надав до Мінекономрозвитку документи, які підтверджують вжиття ним заходів, направлених на повернення валютної виручки в Україну.

Далі, листом №22/02-19 від 22 січня 2019 року позивач звертався до Мінекономрозвитку з клопотанням про скасування спеціальної санкції та надав всі необхідні документи та пояснення щодо незаконності застосування таких санкцій.

Також, в лютому 2019 року Товариство звернулося з запитом до Міністерства юстиції Румунії щодо задоволення клопотання ТОВ «Літпол-Україна» про визнання та виконання на території Румунії рішення Господарського суду Харківської області від 08 травня 2018 року у справі №922/4196/17 про стягнення з румунського підприємства SC Gescliaftsdekorationen SRL боргу за зовнішньоекономічним контрактом.

В квітні 2019 року позивачу наданий лист Міністерства юстиції Румунії №2/98326/2018/18.02.2019 34660/2018 від 18 лютого 2019 року - повідомлення до Міністерства юстиції України про направлення клопотання ТОВ «Літпол-Україна» про визнання та виконання на території Румунії рішення Господарського суду Харківської області від 08 травня 2018 року по справі №922/4196/17 про стягнення заборгованості з SC Geschaftsdekorationen SRL (Румунія, м. Бухарест) до компетентного суду Румунії (м. Бухарест, сектор 1).

В травні 2019 року позивачем було надано Мінекономрозвитку документи, які підтверджують вжиття підприємством всіх можливих заходів, направлених на повернення валютної виручки та підтвердження про повідомлення як ДФС в Харківській області так і обслуговуючий банк про вжиття таких заходів.

Джерела права

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, та в межах повноважень у спосіб який передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 35 Закону № 959-XII (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і 37 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

Відповідно до статті 36 Закону № 959-XII порядок притягнення до відповідальності, здійснення відповідальності та звільнення від відповідальності визначається процесуальними законами України.

Статтею 37 Закону N 959-XII було установлено, що за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції, зокрема, застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 37 Закону № 959-XII подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб`єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Частиною першою статті 1 Закону №185/94-ВР встановлено, що виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

Відповідно до статті 3 Закону №185/94-ВР Національний банк України має право встановлювати строк, протягом якого куплена резидентом на міжбанківському валютному ринку України іноземна валюта для забезпечення виконання зобов`язань перед нерезидентом має бути використана за призначенням, і порядок її продажу в разі недотримання резидентом цього строку.

Частиною першою статті 4 Закону №185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Згідно з частиною третьою цієї статті Закону у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено (частина четверта статті 4 Закону №185/94-ВР).

Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону № 959-XII, затверджене наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52, пунктом 2.3. якого визначене, що індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та/або пов`язаних з ним законів України, і скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Пункт 4.2. Положення встановлює, що подання щодо застосування спеціальних санкцій до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності або тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності повинні містити інформацію: найменування та реквізити суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб`єктів господарювання мовою країни їхнього місцезнаходження), найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство; відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, іншу доцільну інформацію;

У поданні повинна міститись пропозиція щодо виду санкції, яку пропонується застосувати.

Якщо в отриманих поданнях зазначену інформацію повністю не відображено та відсутня в них інформація не перебуває в розпорядженні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, то Міністерство економічного розвитку і торгівлі України робить запит до ініціатора подання або до інших органів державного управління та валютного контролю, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, щодо яких є подання про застосування спеціальних санкцій, щодо уточнення інформації про суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 4.4. Положення у разі наявності в Міністерстві інших матеріалів (інформації) щодо діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких пропонується застосувати (скасувати, змінити вид, тимчасового зупинення дії) санкції, то ці матеріали долучаються до матеріалів про застосування (скасування, зміну виду, тимчасового зупинення дії) санкцій і розглядаються разом з поданням при прийнятті остаточного рішення.

Висновки Верховного Суду

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що Мінекономрозвитку України має право застосовувати до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України спеціальні санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, на підставі відповідного подання уповноважених органів, яке містить визначені законом реквізити.

При цьому Закон № 959-XII надає право органам доходів і зборів та іншим уповноваженим органам щодо внесення подання про застосування спеціальної санкції у разі виявлення порушень законодавства з боку суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності та не передбачає долучення до такого подання будь-яких підтверджуючих документів.

Таким чином, виявивши порушення вимог законодавства суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, органи доходів і зборів, мають право звертатись із поданням про застосування спеціальних санкцій. Остаточний висновок про доцільність застосування спеціальних санкцій приймається саме Мінекономрозвитку на підставі наданого уповноваженим органом подання і долучених до нього документів, а також матеріалів, що містяться у розпорядженні Міністерства. Існують обставини, за яких Мінекономрозвитку може відхилити подання про застосування санкцій, визначених статтею 37 Закону № 959-XII, яке надійшло від уповноважених органів, зокрема, спеціальна санкція у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності не може бути застосована, якщо на момент прийняття рішення про її застосування останнім усунуто порушення законодавства України, оскільки відсутня безпосередня мета застосування такої санкції.

В межах розгляду цієї справи суди установили, що на час прийняття Наказу Мінекономрозвитку рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/4196/17 ще не виконано, валютна виручка від румунського контрагента «SC Geschaftsdekorationen SRL» в сумі 14747,37 євро в Україну не повернута.

Застосування спеціальних санкцій, передбачених у статті 37 Законі № 959-XII, має на меті припинення та недопущення повторення відповідним суб`єктом господарювання порушення у сфері зовнішньоекономічних відносин. Якщо статтею 1 Закону №185/94-ВР закріплено присічні строки розрахунків при експорті товарів/послуг, недотримання яких утворює склад правопорушення, що і є підставою для застосування до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності відповідальності, то положеннями статті 4 Закону №185/94-ВР передбачено випадки зупинення перебігу таких строків та нарахування пені, а саме - у разі подання резидентом позову до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України. При цьому, з урахуванням положень частини третьої та п`ятої статті 4 Закону №185/94-ВР слідує, що такі строки зупиняються, а пеня не нараховується впродовж розгляду справи у відповідному суді, а із закінченням розгляду такої справи та у разі прийняття судом позитивного рішення на користь суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності, останній звільняється від обов`язку із сплати пені за порушення строків.

Таким чином, враховуючи вказані положення законодавства, сам лише факт звернення суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності до відповідного суду з позовом про стягнення заборгованості є підставою для звільнення саме від сплати пені (повністю або на відповідний строк), але не свідчить про відсутність в його діях порушень статті 1 Закону №185/94-ВР. Тобто, навіть за умови наявності рішення відповідного суду (суд, Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України), прийнятого на користь суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності про задоволення позову про стягнення з постачальника заборгованості, він автоматично не звільняється від відповідальності за порушення статті 1 Закону №185/94-ВР. Відтак, санкції, передбачені статтею 37 Закону № 959-XII, у разі неповернення виручки після спливу граничного строку, встановленого Законом №185/94-ВР, можуть бути застосовані Міністерством навіть за наявності позитивного рішення суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 березня 2021 року у справі №826/12552/18.

Позивач наполягає на відсутності в своїй діяльності порушень законодавства, посилаючись на вжиття ним усіх можливих практичних заходів на усунення порушень вимог Закону № 959-XII, а саме щодо стягнення з компанії-нерезидента боргу за невиконання умов контракту.

Разом з тим, вжиття усіх можливих практичних заходів на усунення порушень вимог Закону № 959-XII не свідчить про протиправність рішення відповідача, а може бути підставою для скасування дії застосованої санкції відповідно до частини дванадцятої статті 37 цього Закону.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими положеннями статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції зроблено правомірний висновок про відмову у задоволенні позову про скасування наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02 жовтня 2018 року № 1398 в частині застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до ТОВ «Літпол-Україна», визнання протиправними дій Державної фіскальної служби України щодо складання та направлення до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України подання від 03 серпня 2018 року № 13914/5/99-99-14-06-02-16 в частині включення ТОВ «Літпол-Україна» до переліку суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких необхідно застосувати спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності. Зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, на підставі доказів, які базувалися на об`єктивних, документально підтверджених даних, касаційний суд погоджується із позицією суду апеляційної інстанції про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позову. Вирішуючи даний спір, суд надав правову оцінку доводам сторін, якими вони мотивували свою правову позицію у справі, оцінив представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку.

Доводи касаційної скарги висновків суду касаційної інстанції не спростовують.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги та висновки суду першої інстанції, за якими Наказ Мінекономрозвитку підлягає скасуванню, оскільки відповідальність застосована ним скасована Законом України «Про валюту і валютні операції», який в силу статті 58 Конституції України має зворотню дію в часі. Вирішення спору у такий спосіб суперечить загально-правовому принципу дії норми права у часі. Суд перевіряє спірний акт індивідуальної дії на правомірність з урахуванням норм права, які діяли на час його прийняття суб`єктом владних повноважень.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга Товариства залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Літпол-Україна» залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі №520/5339/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова

Судді І. А. Гончарова

І. Я. Олендер