Постанова
Іменем України
11 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 520/7826/18
провадження № 61-13597св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - Павел Ольга Юріївна ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павел Ольги Юріївни на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2018 року у складі судді Петренка В. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 , після смерті якого вона звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Русских Світлани Борисівни із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої було відкрито спадкову справу № 62305702.
У нотаріуса позивач отримала інформацію, що її батько заповів усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і все те, що могло належати йому на день смерті і на що він за законом мав би право, ОСОБА_3 Заповіт посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої Одеської державної нотаріальної контори Моторіною Надією Іванівною 02 жовтня 1996 року за реєстровим № 2-2166, номер у Спадковому реєстрі: 62305702.
Зазначала, що заповіт за формою не відповідає чинному на момент його посвідчення законодавству, оскільки складений з порушенням вимог до нотаріальної форми, а саме: у заповіті наявні виправлення кульковою ручкою, не вказані всі необхідні дані, ім`я спадкоємця надруковано з пробілом.
На підставі вказаного, вважаючи, що наявність таких помилок викликає обґрунтовані сумніви у дійсності та юридичній силі нотаріального документа, просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 та посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої Одеської державної нотаріальної контори Моторіною Н. І. 02 жовтня 1996 року за реєстровим № 2-2166.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оспорюваний заповіт складений з дотриманням вимог чинного на момент вчинення правочину законодавства, у передбаченій законом формі, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Павел О. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та необґрунтованими, оскільки не відповідають нормам матеріального права та ухвалені на підставі неповно з`ясованих фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, судами не враховано, що відповідно до пункту 17 Розділу ІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5 (далі - Інструкція № 18/5), що була чинною на момент складення оспорюваного заповіту, прізвища, імена та по батькові громадян повинні бути написані повністю із зазначенням місць їх проживання. Разом із тим, у порушення вказаної норми, відомості стосовно місця проживання спадкоємця у заповіті відсутні. Також, всупереч пункту 82 Глави І Розділу ІІІ Інструкції № 18/5 у заповіті не зазначені дата і місце народження заповідача.
Вказує, що наявні у заповіті виправлення здійснені з порушенням вимог законодавства, оскільки помилково написана літера у прізвищі спадкоємця не була закреслена, прочитати виправлене неможливо, а зроблене нотаріусом у заповіті застереження стосовно виправлення не містить дати внесення такого напису. Окрім того, зазначає, що судами не взято до уваги той факт, що ім`я спадкоємця надруковано з пробілом.
З указаного вбачається, що заповіт було складено з порушенням вимог щодо його форми, що є підставою для визнання його недійсним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому в серпні 2019 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що зазначення відомостей про особу спадкоємця, на обов`язковість яких вказує заявник, не передбачено Інструкцією № 18/5, виправлення у заповіті зроблено з дотриманням вимог законодавства, в написанні імені спадкоємця пробіл відсутній, а візуальне сприйняття великої відстані між літерами обумовлене властивостями друкарської машинки, на якій був виконаний текст заповіту.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 жовтня 1996 року ОСОБА_1 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої Одеської державної нотаріальної контори Моторіною Н. І. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2-2166, згідно з яким усе його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і все те, що могло належати йому на день смерті і на що він за законом мав би право, заповів ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Павел О. Ю. підлягає залишенню без задоволення.
Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Пленум Верховного Суду України в пункті 2 Постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Складений 02 жовтня 1996 року заповіт оспорюється в частині відповідності його оформлення законодавству. З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій, перевіряючи правильність оформлення заповіту, правильно керувалися положеннями законодавства, чинного на момент вчинення правочину, а саме нормами Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.
Згідно з частиною першою, другою статті 524 ЦК УРСР, що був чинним на час складення заповіту, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Статтею 534 ЦК УРСР передбачено, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Відповідно до статей 41-65 ЦК УРСР заповіт є угодою, яка має форму одностороннього правочину та породжує виникнення прав та обов`язків у інших осіб-учасників правочину.
Відповідно до статті 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Згідно зі статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Відповідно до пункту 82 Глави І Розділу ІІІ Інструкції № 18/5 (тут і надалі в редакції, чинній на момент складення оспорюваного заповіту), нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541 543 ЦК і особисто подані ними нотаріусу. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб не допускається. Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі та підписаний особисто заповідачем.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що оспорюваний заповіт складено у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його укладення, підписано особисто заповідачем і нотаріально посвідчено, а отже він відповідає вимогам, встановленим законодавством.
Що стосується посилання позивача на обов`язковість зазначення у заповіті місця проживання спадкоємця колегія суддів вважає, що така вимога передбачена пунктом 17 Розділу ІІ Інструкції № 18/5, який стосується загальних правил вчинення нотаріальних дій та, відповідно, не свідчить про обов`язковість її застосування до правовідносин, пов`язаних із вчиненням окремих нотаріальних дій, зокрема, посвідченням заповітів. Серед вимог до заповіту, перелічених у пунктах 82-88 Глави І Розділу ІІІ Інструкції № 18/5, відсутні вимоги щодо обов`язкового зазначення місця проживання спадкоємця. Доводи заявника про те, що всупереч пункту 82 Глави І Розділу ІІІ Інструкції № 18/5 у заповіті не зазначені дата і місце народження заповідача, не приймаються до уваги, оскільки вказаною Інструкцією таких вимог передбачено не було. Окрім того, статтею 541 ЦК УРСР не визнано обов`язковою необхідність внесення таких даних до заповіту.
Щодо посилання заявника на здійснення виправлень у заповіті з порушенням вимог законодавства колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 16 Розділу ІІ Інструкції № 18/5 дописки, закреслені слова чи інші виправлення, які є в документах, що подаються для вчинення нотаріальних дій, повинні бути застережені підписом посадової (уповноваженої на те) особи і печаткою установи, підприємства або організації чи особи, яка видала документ. При цьому виправлення повинні бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім виправлене чи викреслене.
Відповідно до пункту 17 Розділу ІІ Інструкції № 18/5 дописки і виправлення повинні бути застережені нотаріусом перед підписом відповідних осіб (учасників угод та інших осіб, які підписали угоду, заяву та ін.) і повторені в кінці посвідчувального напису. При цьому виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене, можна було прочитати.
Як вбачається із матеріалів справи й правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, виправлення літери у прізвищі спадкоємця здійснено відповідно до вимог законодавства, його можна прочитати, застереження стосовно виправлення було внесено в документ до підпису спадкодавця та повторено в кінці посвідчувального напису. Із вказаного застереження вбачається, яке виправлення бажала внести посадова особа в прізвище спадкоємця, що відповідає вимогам законодавства. Зазначення дати внесення такого напису Інструкцією № 18/5 не передбачено. Письмових заперечень стосовно внесеного застереження заповіт не містить та до суду надано не було.
Посилання заявника на те, що відповідно до вимог Інструкції № 18/5 виправлення мають бути здійснені виключно шляхом закреслення помилково написаного, не приймаються до уваги, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником законодавчих норм.
Щодо надрукованого з пробілом імені спадкоємця колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку стосовно того, що заповіт складений друкованим способом за допомогою друкарської машинки, а тому не можна стверджувати, що ім`я спадкоємиці надруковано з пробілом. У силу приписів частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження вказаної обставини.
Вищевикладене свідчить, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. При цьому суди обґрунтовано вважали, що оспорюваний заповіт складений з дотриманням вимог щодо його форми, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павел Ольги Юріївни залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян