№ 520/8307/15-ц

Постанова

Іменем України

10 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 520/8307/15-ц

провадження № 61-20255св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Субботіна Людмила Валентинівна, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2019 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про виділення в натурі частки домоволодіння.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є власником 15/50 часток домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ. «А», житловою площею 75,7 кв. м та надвірних споруд: гаража літ. «В», вбиральні літ. «Г»,

1-6 - огорожі, I-VI мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 625 кв. м.

Посилаючись на те, що між ним та відповідачами, які є співвласниками домоволодіння, постійно виникають сварки, вони перешкоджають йому у реалізації його права власності на належну йому частку домоволодіння, позивач просив виділити в йому натурі у власність частку спільного майна, а саме 15/50 часток домоволодіння, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 28 липня 2015 року замінено первісного відповідача ОСОБА_4 на належного - ОСОБА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Ураховуючи, що в будинку АДРЕСА_1 співвласниками домоволодіння здійснено самочинні перебудови, будь-які дії щодо поділу та виділу частки в натурі є неможливим без визнання права власності на здійснені перебудови.

Зокрема, у договорі дарування 15/50 частки домобудівлі від 10 серпня 2004 року зазначено, що житлова площа будинку складає 75,7 кв. м, в той час як згідно з технічними паспортами 2012 року житлова площа будинку збільшилась до 90,5 кв. м.

Крім того, земельна ділянка, на якій розташований будинок, позивачеві на праві власності не належить, а спір щодо порядку користування землею знаходиться на розгляді в Київському районному суді м. Одеси.

Позивач не надав доказів на підтвердження того, що виділ в натурі належної йому частки з нерухомого майна не порушить права відповідачів.

Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, також зазначив, що поділ на самостійні об`єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними державними будівельними нормами, поділ у добровільному або судовому порядку можливий лише за умови, якщо співвласники оформили право власності або право користування на земельну ділянку під будинком. Без документів на землю виділ частки значно складніший, оскільки для поділу будинку у добровільному чи судовому порядку необхідна технічна можливість виділити кожному співвласнику відокремлене приміщення з власним входом.

За відсутності будь-якої з цих умов, виділ суперечитиме вимогам закону, а отже, є неможливим, як в добровільному, так і в судовому порядку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Субботіна Л. В,, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій належно не перевірили його (позивача) доводів по суті позовних вимог, не встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, не дослідили зібрані у справі докази.

Зокрема, суди помилково не взяли до уваги рішення народного суду Київського району м. Одеси від 27 червня 1978 року, яким здійснено поділ спірного житлового будинку, а також висновки судової будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2016 року № 839/24 та від 22 листопада 2019 року

№ 17-2639/6279/6280, згідно з якими технічно виділити у власність позивача його частку у спільному домоволодінні можливо, зазначено варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок, а тому дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 286/3653/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 570/4748/15-ц, Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1726цс16, від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16; недослідження зібраних у справі доказів.

У червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

З метою встановлення технічної можливості виділу частки позивача у справі була призначена судова будівельно-технічна експертиза, висновки якої суперечили технічним паспортам сторін та іншим наявним у справі доказам, у зв`язку з чим у справі була проведена повторна судова будівельно-технічна експертиза.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано відхилив висновок повторної судової будівельно-технічної експертизи, оскільки експертом неправильно визначено правовий статус спірного майна як малоквартирного житлового будинку.

Суд першої інстанції належно дослідив зібрані у справі докази, зокрема копії технічних паспортів та встановив, що позивач виконав будівельні роботи, внаслідок яких збільшилася площа спірного приміщення кухні.

Таким чином, з огляду на наявність самочинно збудованого нерухомого майна, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку що таке майно не може бути предметом поділу (виділу) на підставі статей 364 367 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Безпідставними є посилання заявника на помилкове неврахування судами рішення народного суду Київського району міста Одеси від 27 червня 1978 року, яким здійснено поділ 18/25 частки домоволодіння, згідно з яким частка ОСОБА_5 у домоволодінні визначена у розмірі 21/50, а ОСОБА_6 - 15/50. Із вказаного рішення неможливо встановити загальний розмір житлового будинку на дату його поділу.

Крім того, внаслідок самочинно здійснених прибудов спірний будинок втратив тотожність із тим, який позивач отримав у дарунок, а отже, не може бути предметом поділу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Субботіна Л. В., на підставі пунктів 1, 4частини другої статті 389 ЦПК України; пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що згідно з договором дарування частини домобудівлі від 10 серпня 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , останній прийняв у дар належні дарувальнику 15/50 частки домобудівлі АДРЕСА_1 , та складається в цілому з житлового будинку під літерою «А», житловою площею - 75, 7 кв. м, та надвірних споруд: «В» - гаража, «Г» вбиральні , 1-6 - огорожі, І-VІ - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 625 кв. м.

Згідно з договором дарування від 29 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , остання прийняла у дар 21/50 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 48, 2 кв. м, у тому числі житловою - 34, 7 кв. м, зазначена частка житлового будинку складається з: кухні 3-1, житлової кімнати 3-2, житлової кімнати 3-3, коридору 3-4, сан. вузла 3-5, гаражу літ. «В», що розташована на земельній ділянці 625 кв. м, яка знаходиться у фактичному користуванні.

ОСОБА_3 є власником 7/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом, виданим Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (далі - КП «БТІ» Одеської міської ради) від 09 листопада 1998 року та технічного паспорта від 03 серпня 2015 року до складу квартири

АДРЕСА_2 , виданим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та РОН» станом на 09 серпня 2012 pоку житлова прибудова «А2» (приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4 загальною площею

24,3 кв. м.), сарай «И» та вбиральня-душ (тимчасова споруда) «Е» - збудовані самочинно.

У листі КП «БТІ» Одеської міської ради від 18 серпня 2015 року зазначено, що згідно з матеріалами архівної справи за адресою: АДРЕСА_1 , технічні паспорти від 03 липня 2008 року та 09 серпня 2012 року містять деякі помилки.

Зокрема, у технічному паспорті від 03 липня 2008 року на поверховому плані, журналі внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень вказана кухня 1-4 площею 11,9 кв. м, замість площі 5,9 кв. м.

У технічному паспорті від 09 серпня 2012 року в журналі внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень вказана кухня 1-4 площею 11,9 кв. м, замість площі 5,9 кв. м.

Згідно з поточною інвентаризацією від 21 жовтня 1994 року у приміщенні 1-4 улаштована перегородка, внаслідок чого приміщення було поділено на два приміщення (1-4, 3-4), збільшена площа у приміщенні 3-3 за рахунок демонтування стіни. Таким чином, відбулася зміна площ приміщень, а саме: приміщення 1-4 площею 5,9 кв. м, 3-4 площею 6,0 кв. м, 3-3 площею 16,5 кв. м. Документи, що підтверджують ці зміни до бюро не надходили, розрахунок часток не здійснювався.

У 1997 році приміщення 3-4 поділено на два приміщення, 3-4 - коридор площею 2,3 кв. м та 3-5 - санвузол площею 3,5 кв. м, які входили до 21/50 частки житлового будинку.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2016 року у справі призначена судова будівельно-технічна експертиза.

На вирішення експерта поставлено наступні питання:

чи є технічна можливість, відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, виділити в натурі частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 15/50, яка належить ОСОБА_1 відповідно до часток співвласників ( ОСОБА_3 , якому належить 7/25 часток та ОСОБА_2 , якій належить 21/50 часток житлового будинку);

надати варіанти виділення частки в натурі житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 15/50, яка належить ОСОБА_1 відповідно до часток співвласників ( ОСОБА_3 , якому належить 7/25 часток та ОСОБА_2 , якій належить 21/50 часток житлового будинку) та вимог нормативно-правових актів.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2016 року № 839/24 15/50 частки домоволодіння ОСОБА_1 у складі: частина житлового будинку літ. «А» з прибудовами літ. «а», «а2», «а3», «а4», «А1», 1-1 тамбур площею 1,6 кв .м, 1-2 житлова площею 12,6 кв. м, 1-3 коридор площею 2,3 кв. м, 1-4 кухня площею 5,9 кв. м, 1-5 житлова площею 11,8 кв. м,

1-6 веранда площею 13,5 кв. м, 1-7 ванна площею 3,5 кв. м, сарай літ. «Г» здатна самостійно функціонувати і може бути виділена із спільного майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в самостійну одиницю у зв`язку з тим, що відповідає Державним будівельним нормам, підключена до інженерних мереж, є технічна можливість виділу ізольованої частини земельної ділянки під займаною частиною житлового будинку літ. «А» з прибудовами літ. «а», «а2», «а3», «а4», «А1» із самостійним виходом у двір власного користування.

Отже, технічна можливість виділу 15/50 частки домоволодіння ОСОБА_1 зі спільного майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у самостійний об`єкт нерухомості є.

Згідно з технічним паспортом, виданим Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» від 10 березня 2017 року, до складу квартири АДРЕСА_3 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 травня 2017 року у справі призначено повторну судову будівельно-технічну експертизу.

Згідно з висновком експерта від 22 листопада 2019 року № 17-2639/6279/6280 судової будівельно-технічної експертизи:

1. Виділити в натурі частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 15/50, яка належить ОСОБА_1 відповідно до часток співвласників ( ОСОБА_3 , якому належить 7/25 частки та ОСОБА_2 , якій належить 21/50 частки житлового будинку) та вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва технічно можливо.

Квартира № 1 є самостійним об`єктом у складі малоквартирного житлового будинку, надвірних будівель і споруд розташованих на виділеній парканами земельній ділянці, з самостійним входом з боку АДРЕСА_1 та безпосереднім виходом на приквартирну ділянку.

Квартира № 1 , яка належить ОСОБА_7 , відповідає технічним та санітарно-гігієнічним показникам, оснащена індивідуальними інженерними системами та технічними пристроями: опалення, енергопостачання, водопостачання, водовідведення, газопостачання, каналізації з підключенням до існуючих міських мереж та придатна до експлуатації за своїм функціональним та цільовим призначенням і цілорічному використанню.

Квартири №№ 1 , 2 , 3 функціонують як самостійні об`єкти з 1978 року.

2. Варіант виділення частки в натурі житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 15/50, яка належить ОСОБА_1 відповідно до часток співвласників ( ОСОБА_3 , якому належить 7/25 частки та ОСОБА_2 , якій належить 21/50 частки житлового будинку) та вимог нормативно-правових актів передбачає фактичний порядок користування приміщеннями квартири № 1 .

Фактичний розмір площі приміщення кухні «1-4» квартири АДРЕСА_7 , яка перебуває у фактичному користуванні позивача ОСОБА_8 з часткою 15/50 складає 11,7 кв. м та відповідає даним технічного паспорта від 10 березня 2017 року, складеного Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради».

До складу квартири № 1 площею 51,2 кв. м, у тому числі житловою - 24,4 кв. м, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1 входять такі приміщення: тамбур 1.1 площею 1,6 кв. м; житлова кімната 1.2 площею 12,6 кв. м, коридор 1.3 площею 2,3 кв. м, кухня 1-4 площею 5,9 кв. м, житлова кімната 1.5 площею

11,8 кв. м, веранда 1.6 площею 13,5 кв. м; ванна 1.7 площею 3,5 кв. м.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частина перша статті 364 ЦК України).

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці у праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Згідно із частиною третьою статті 364 ЦК України у разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Таким чином, для здійснення виділу майна в натурі зі спільної сумісної власності суд має встановити частки кожного зі співвласників.

Після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної власності припиняється, а тому при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, частка якого виділяється, та власнику (власникам), частки яких залишаються, мають бути виділені окремі приміщення, які повинні бути ізольованими від приміщень іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, підведену систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 цього Кодексу та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для державної реєстрації прав на них», який був чинним на час подачі позову.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у будинку АДРЕСА_1 співвласниками домоволодіння здійснено самочинні перебудови, які в тому числі призвели до збільшення площі будинку, а тому виділ позивачу частки в натурі є неможливим.

З таким висновком погоджується й Верховний Суд, оскільки суди дійшли його внаслідок правильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Субботіна Л. В., посилається на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 286/3653/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 570/4748/15-ц, Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1726цс16, від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16..

Перевіривши наведені доводи касаційної скарги Верховний Суд виходить з такого.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 зроблено висновок, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

У постанові Верховного Суду від17 квітня 2019 року у справі № 545/3753/16-ц зазначено, що: «відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Системний аналіз правових норм статей 183 358 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

[…]Оскільки учасники спільної часткової власності мають право власності на зазначене майно пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен виділити його співвласнику таку частину житлового будинку та нежитлових будівель, яка відповідає розміру та вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

У тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина житлового будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1443цс16 та від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2019 року у справі № 286/3653/18.

У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 570/4748/15, зазначено, що юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов`язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об`єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв`язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.

У разі, якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.

Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.

Наведені правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому обов`язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.

У ЦК України встановлюються особливі правила щодо добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.

Така добудова (прибудова) не є об`єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об`єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників; 2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України);

3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно за домовленістю між собою (частини другої статті 358 ЦК України).

За наведених обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обов`язковість згоди відповідача на добудову позивачем до будинку мансарди як співвласника спірного домоволодіння, оскільки вирішальною обставиною в контексті оцінки порушення прав відповідача, яка підлягала з`ясуванню судом, було те, чи здійснена ця добудова у встановленому законом порядку та чи порушує права останнього як співвласника».

У зазначеній справі, суди встановили, що позивачка отримала будівельний паспорт на реконструкцію житлового будинку, зареєструвала в Інспекції державного архітектурного контролю у Рівненській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт на реконструкцію житлового будинку, надалі здійснила необхідні будівельні роботи, по їх завершенню - зареєструвала декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівельні роботи на якому виконувались на підставі повідомлення про початок їх виконання, тобто здійснила прибудову у встановленому законом порядку.

Аналізуючи наведене необхідно дійти висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеними висновкам Верховного Суду щодо правильного застосування до спірних правовідносин статей 183, 358, 364, 367 ЦК України та ухвалені за інших фактичних обставин, встановлених судами у кожній справі.

Установивши, що внаслідок здійснення співвласниками будинку АДРЕСА_1 , самочинного будівництва (реконструкції, перебудови) площа зазначеного будинку збільшилася з 75,7 кв. м до 90,5 кв. м, частки співвласників не узгоджуються між собою, тобто спірний будинок втратив тотожність з тим, який позивач набув у власність згідно з договором дарування, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що реальний поділ домоволодіння відповідно до часток співвласників є неможливим.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій, зазначених у касаційній скарзі висновків Верховного Суду, заявник фактично їх цитує, проте не обґрунтував в чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, з огляду на їх неврахування. Висновків судів попередніх інстанцій щодо здійснення самочинного будівництва (реконструкції, перебудови) він не спростував.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково не врахували висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-1726цс16 є безпідставними з огляду на таке.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні спору про визнання розміру частки у спільному майні та виділ частки земельної ділянки, Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-1726цс16 зазначив, що в разі набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з виділеними частками, право власності на земельну ділянку переходить відповідно до розміру відокремлених у будинковолодінні часток.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Натомість у справі, яка переглядається,предметом спору було виділення в натурі частки домоволодіння. Вимог про поділ земельної ділянки ОСОБА_1 не заявляв.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, Верховний Суд зазначає таке.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до частини першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дослідив зібрані у справі докази, зокрема висновки судової будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2016 року № 839/24 та від 22 листопада 2019 року № 17-2639/6279/6280, оцінив зазначені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, про що навів відповідні мотиви у оскаржуваному судовому рішенні.

Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до незгоди заявника із встановленими судами обставинами справи та наданою ними оцінкою доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд також звертає увагу на таке.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Пред`явлення позову - це дія, яку вчиняє особа з метою захисту своїх прав, свобод чи інтересів шляхом подання позовної зави до суду першої інстанції. Отже, пред`явлення позову є вольовим актом особи, спрямованим на захист своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Посилаючись на наявність конфлікту між сторонами, як підставу для звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 не обґрунтував, в чому полягає порушення відповідачами його суб`єктивного права на 15/50 частки будинку АДРЕСА_1 . Не зазначив, конкретних складових спірного нерухомого майна, зокрема приміщень, які він просить виділити в натурі у його власність, їх характеристик, в тому числі площі, часу і підстав їх побудови чи реконструкції.

Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, заявник не спростував встановлених судами попередніх інстанцій обставин, зокрема щодо відмінностей у технічних характеристиках приміщень будинку № 75 , що унеможливлює визначення суті конкретних вимог позивача та можливості ухвалення судом касаційної інстанції власного рішення за заявленими позовними вимогами.

Водночас, погоджуючись з результатом вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, Верховний Суд урахував, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що поділ на самостійні об`єкти нерухомого майна можливий лише за умови, якщо співвласники оформили право власності або право користування на земельну ділянку під будинком, є помилковим, оскільки статтями 364 367 ЦК України не передбачено, що поділ будинку можливий лише у разі оформлення права на земельну ділянку, на якій він розташований.

Водночас зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Субботіна Людмила Валентинівна, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак