Постанова Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 521/12361/16-ц
провадження № 61-11202св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчук В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Одеська універсальна товарна біржа «GIP» в особі ліквідатора представника Спеціалізованої державної податкової інспекції
у Приморському районі м. Одеси, Скіба Тетяна Сергіївна,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року в складі судді Гуревського В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до Одеської універсальної товарної біржі «GIP» (далі - ОУТБ «GIP») в особі ліквідатора представника Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, ОСОБА_7, треті особи:
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13 листопада 2001 року, укладеного між ОСОБА_8 і ОСОБА_1 , останній набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на вказане майно ОСОБА_1 зареєстрував у Комунальному підприємстві «Бюро технічної Інвентаризації» Одеської міської ради (далі - КП «БТІ» ОМР»)
14 листопада 2001 року. Проте ОСОБА_1 не зміг вселитися в указану квартиру, оскільки попередній власник - ОСОБА_9 , встановив замок на вхідні двері, чим перешкодив позивачу користуватися належним йому майном.
За заявою ОСОБА_9 31 січня 2002 року порушено кримінальну
справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою
статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У цій кримінальній справі ОСОБА_9 та ОСОБА_1 були визнані потерпілими. 10 лютого 2002 року в межах зазначеної кримінальної справи на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт.
У подальшому (23 вересня 2014 року) позивач дізнався, що у його квартирі, яка була опечатаною та арештованою, проживають невідомі особи, тому звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, за результатом розгляду якої порушено ще одну кримінальну справу. Під час кримінального провадження позивач дізнався, що державний реєстратор
21 листопада 2013 року з порушенням вимог закону скасував арешт спірної квартири, а 25 листопада 2013 року зареєстрував право власності на цю квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору, нібито укладеного 03 грудня 2001 року між останньою та ОСОБА_1 на ОУТБ «GIP». Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу від 25 листопада 2013 року
ОСОБА_2 продала зазначену квартиру ОСОБА_5 , яка відчужила це майно ОСОБА_6 , про що був укладений договір купівлі-продажу
від 31 січня 2014 року. 04 квітня 2014 року ОСОБА_6 продала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 .
За вказаними фактами за заявою ОСОБА_1 були порушені кримінальні провадження. ОСОБА_1 також намагався захистити свої права
і в судовому порядку, заявляючи вимоги, зокрема, про визнання дій державних реєстраторів протиправними, скасування прийнятих ними рішень тощо. Досудове розслідування за порушеними кримінальними провадженнями, в яких ОСОБА_1 є потерпілим, триває. Судовими рішеннями в інших справах встановлено факт неправомірного скасування арешту на спірну квартиру та факт незаконної реєстрації державним реєстратором прав на цю квартиру за ОСОБА_2 .
На час посвідчення ОУТБ «GIP» договору купівлі-продажу від 03 грудня
2001 року, сторонами якого зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , єдиним законним власником спірної квартири був останній. За даними
КП «БТІ» ОМР станом на 31 грудня 2012 року державна реєстрація права на спірну квартиру була за ОСОБА_1 . Державна реєстрація за
ОСОБА_1 ніколи не припинялась, переходу державної реєстрації від нього до іншої особи не відбувалося, тому саме він і є власником квартири. Недодержання нотаріальної форми договору і посвідчення ОУТБ «GIP» договору, який насправді не підписувався сторонами, свідчить про те, що квартира вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею і він може витребувати майно з чужого незаконного володіння.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати недійсним договір № 01/1232 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений на ОУТБ «GIP» між ним та ОСОБА_2 03 грудня 2001 року; витребувати
з володіння ОСОБА_7 та повернути у його володіння вказану квартиру; зазначити, що рішення суду є підставою для скасування усіх державних реєстрацій права власності на спірну квартиру, яка здійснювалася на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 04 квітня 2014 року між
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 31 січня 2014 року між ОСОБА_5 та
ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 25 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня
2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі
1 960,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири
АДРЕСА_1 на ОУТБ «GIP» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03 грудня 2001 року не укладався, тому відповідно до норм матеріального права не може бути визнаний недійсним. Крім того, судовими рішеннями в інших справах, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 не набув права власності на квартиру
АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку. Враховуючи викладене, заявлені у справі вимоги задоволенню не підлягають.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня
2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково.
Визнано недійсним договір від 03 грудня 2001 року № 01/1232
купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , укладений на ОУТБ «GIP» між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
Витребувано з володіння ОСОБА_7 та повернуто у володіння
ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_7 на користь держави судовий збір у розмірі
2 941,20 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , право власності набув правомірно, зазначена квартира вибула з власності позивача поза його волею, тому порушене право на зазначену квартиру підлягає захисту. Договір купівлі-продажу від 03 грудня 2001 року, нібито укладений на ОУТБ «GIP» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не посвідчений нотаріально, не підписаний його сторонами, не відповідає вимогам матеріального права. Договір, який є предметом оскарження, має дефект форми, дефект волі і дефект порядку укладення, що свідчить про те, що такий договір підлягає визнанню недійсним.
Квартира вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею, тому останній має право витребувати це майно з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 (добросовісного набувача). З 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому безпідставними є доводи позивача про необхідність застосування зазначеного способу судового захисту, який не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень
ОСОБА_7 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі
№ 145/2047/16-ц; Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі
№ 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19,
від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 02 вересня 2020 року
у справі № 417/7171/19, від 11 вересня 2019 року у справі № 367/5522/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 367/7447/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 521/19397/16-ц; Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15,
від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2723цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16. Також суди не врахували постанови Пленумів Верховного Суду України. Апеляційний суд не прийняв до уваги та не надав оцінку зібраним у справі доказам.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОУТБ «GIP» є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки не була стороною спірного договору, заміну неналежного відповідача на належного не здійснено, тому
в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що ОУТБ «GIP» в особі ліквідатора порушує його права та інтереси. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваним правочином є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Судом встановлено, що оскаржуваний договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладався, а правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
ОСОБА_1 вже звертався до суду з аналогічним позовом про витребування у ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 з тих підстав, що це майно вибуло з його власності поза його волею на підставі договору від 03 грудня 2001 року, який він не укладав, проте судовим рішенням у справі № 521/14976/15-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні зазначеної вимоги відмовлено. Таким чином, під час розгляду цієї справи суди зобов`язані були закрити провадження у зазначеній частині вимог. Суди у цій справі не встановили порушення прав
ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_7 .
Крім того, судовими рішеннями у справах № 521/14976/15-ц,
№ 512/19397/16-ц, які набрали законної сили та які мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено, що дійсним власником спірної квартири АДРЕСА_1
у 2001 році був ОСОБА_9 , а ОСОБА_1 не був власником зазначеного майна та придбав право власності на цю квартиру
у невстановленої особи, яка не мала права на її відчуження. Апеляційний суд з порушенням вимог процесуального закону поставив під сумнів факти, які встановлені судовими рішеннями в інших справах, які набрали законної сили.
Одночасне застосування статей 216 і 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є помилковим, не відповідає вимогам закону, оскільки заявлені у справі позовні вимоги є взаємовиключними, так як виконання однієї вимоги виключає можливість виконання іншої. Отже, задовольняючи вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 03 грудня
2001 року, суд апеляційної інстанції повинен був відмовити у задоволенні вимоги про витребування квартири у ОСОБА_7 . Посилання на кримінальні провадження є безпідставними, оскільки по зазначеним провадженням немає вироку суду, який набрав законної сили, а державним реєстраторам не повідомлено про підозру у вчиненні злочину. При цьому на час вчинення договору купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартира АДРЕСА_1 не перебувала під арештом.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона
є законною та обґрунтованою. Вказував, що ОУТБ «GIP» в особі ліквідатора
є належним відповідачем у цій справі, оскільки саме вказаною біржею допущено порушення під час посвідчення спірного правочину. Пред`явлення позову до ОСОБА_2 є безпідставним, оскільки вона визнає факт
не підписання договору, тому вона не порушувала прав позивача. Договір купівлі-продажу від 03 грудня 2001 року пройшов державну реєстрацію, тому апеляційний суд не мав підстав вважати його неукладеним, тобто невчиненим, отже, не міг відмовити позивачу у визнанні його недійсним. Підстави позовів у справі № 521/14976/15-ц та у цій справі не співпадають, що виключає можливість закриття провадження у справі. Позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права. Аналіз кримінальних проваджень, який зроблено судом апеляційної інстанції, носить неупереджений характер, відображує реальні обставини та свідчить про повноту та всебічність розгляду справи. Презумпція правомірності договору купівлі-продажу від 13 листопада 2001 року, за яким ОСОБА_1 придбав спірну квартиру, не спростована, тому він має право безумовно володіти своїм майном. ОСОБА_1 набув право власності у визначений законом спосіб на підставі договору, який є чинним. Особи, які стали власниками квартири після ОСОБА_1 (в тому числі і ОСОБА_7 ), набули право на це майно без законних підстав, а саме у результаті неправомірної біржової угоди, відповідно, єдиним законним власником квартири є позивач. Крім того, надана судами у іншій справі правова оцінка певному факту (щодо набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно) спростована під час розгляду цієї справи, зокрема, постановою слідчого від 19 серпня
2019 року, якій правильно надана правова оцінка судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вказувала, що ліквідатор ОУТБ «GIP» є належним відповідачем у цій справі. ОСОБА_2 не укладала (не підписувала) та не реєструвала договір
купівлі-продажу від 03 грудня 2001 року, а також не продавала спірну квартиру ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 25 листопада 2013 року. Останнім законним власником квартири був ОСОБА_1 , оскільки після нього всі правочини є неправомірними, тому він може витребувати це майно. Помилковими є доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині витребування майна, а також преюдиційності судових рішень в інших справах.
ОСОБА_3 надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому
просила постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона
є законною та обґрунтованою. Зазначала, що порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту, оскільки він довів, що квартира вибула з його власності поза його волею. При цьому ОСОБА_7 не заперечує, що ОСОБА_1 не укладав договір від 03 грудня 2001 року. Доводи ОСОБА_7 щодо невірного складу учасників справи та неможливості визнати договір недійсним
є припущеннями.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
03 липня 2021 року ОСОБА_7 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою 11 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 15 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що квартира
АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м, житловою площею 16,2 кв. м, належала на праві власності ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на житло від 05 листопада 1996 року, право власності було зареєстровано
в КП «БТІ» ОМР 24 грудня 1996 року.
За змістом довіреності від 07 жовтня 2001 року ОСОБА_9 уповноважив ОСОБА_10 розпоряджатись (продати, подарувати, обміняти) за ціну та на умовах за його розсудом, належну йому ( ОСОБА_9 ) квартиру АДРЕСА_1 . Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Левенець Т. П. і зареєстрована у реєстрі за № 4554.
ОСОБА_10 , що діяв на підставі дублікату довіреності від імені
ОСОБА_9 та дублікату свідоцтва про право власності на житло
від 05 листопада 1996 року, виданого 15 січня 2001 року, уклав 17 жовтня 2001 року з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого останній придбав квартиру
АДРЕСА_1 за 5 000 грн. Право власності зареєстровано в КП «БТІ» ОМР
26 жовтня 2001 року.
За договором купівлі-продажу від 13 листопада 2001 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Бардук М. Д., ОСОБА_8 продав ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 за 4 600 грн. Право власності за ОСОБА_1 зареєстровано в КП «БТІ» ОМР 14 листопада 2001 року.
30 січня 2002 року син власника спірної квартири ОСОБА_9 - ОСОБА_11 , звернувся до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальної справи за фактом заволодіння спірною квартирою невстановленими особами шахрайським шляхом. 10 лютого 2002 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України та накладений арешт на квартиру
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У травні 2002 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 про визнання довіреності та договорів купівлі-продажу спірної квартири недійсними, відшкодування майнової та моральної шкоди. Провадження у зазначеній справі
№ 1519/2-910/11 за вказаним первісним позовом і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_11 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення було зупинено.
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2015 року провадження у зазначеній справі № 1519/2-910/11 закрито, у зв`язку зі смертю ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За договором купівлі-продажу від 03 грудня 2001 року № 01/1232, укладеним на ОУТБ «GIP», ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Право власності за ОСОБА_2 зареєстровано в КП «БТІ» ОМР 07 грудня
2001 року.
Суд першої інстанції встановив, що при оформленні договору на ОУТБ «GIP» паспорти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відсутні, про що свідчать неправильно вказані адреси їх проживання.
Згідно з договором купівлі-продажу від 25 листопада 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Ковальською В. В., ОСОБА_2 продала ОСОБА_5 вказану квартиру.
31 січня 2014 року приватний нотаріус Марченко А. М. посвідчила договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 спірну квартиру.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 квітня 2014 року, посвідченого нотаріусом Панським А. В., ОСОБА_6 продала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 .
У провадженні Малиновського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа № 521/7507/15-ц за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Одеська універсальна товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 03 грудня 2001 року № 01/1232 недійсним.
Позовні вимоги у справі № 521/7507/15-ц мотивовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 13 листопада 2011 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 , проте вселитися в цю квартиру з дружиною ( ОСОБА_3 ) не зміг через перешкоди колишнього власника. У подальшому дізнався про укладення на товарній біржі від його імені з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу
від 03 грудня 2001 року, відповідно до умов якого остання набула у власність спірну квартиру. ОСОБА_1 вказував, що він не продавав квартиру
АДРЕСА_1 , а реєстрація права власності за ОСОБА_2 відсутня, про що свідчить довідка КП «БТІ» ОМР.
Під час розгляду справи № 521/7507/15-ц встановлено, що відповідно до висновку експерта від 01 серпня 2015 року підпис у графах «Продавець»
у договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 03 грудня 2001 року вірогідніше за все виконані не позивачем, а іншою особою. ОСОБА_2
в судовому засіданні в суді першої інстанції зазначила, що вона не укладала договорів на товарній біржі щодо квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 31 серпня
2015 року у справі № 521/7507/15-ц позов ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 03 грудня
2001 року № 01/1232.
Зазначене рішення оскаржено до апеляційного суду, проте ухвалою
від 25 січня 2016 року Апеляційний суд Одеської області прийняв відмову ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від вказаного позову та закрив провадження у справі № 521/7507/15-ц, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 31 серпня 2015 року скасував.
У подальшому ОСОБА_1 звертався до Малиновського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_7 про витребування квартири АДРЕСА_1 з підстав вибуття зазначеної квартири з власності поза його волею (справа № 521/14976/15-ц).
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 липня 2016 року у справі № 521/14976/15-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування квартири відмовлено у повному обсязі.
Апеляційний суд встановив, що з постанови від 18 вересня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12015160470005395 вбачається,
що 30 січня 2002 року до Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області звернувся ОСОБА_9 , стверджуючи,
що 17 січня 2001 року невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи належною йому квартирою
АДРЕСА_1 . Під час досудового слідства встановлено наявність
у ОСОБА_9 умислу, направленого на відчуження належної йому квартири, незважаючи на його показання про відсутність бажання продавати квартиру, і останні не могли розцінюватися як докази у зв`язку із тим, що ОСОБА_9 давав суперечливі показання під час розслідування.
У межах зазначеного досудового розслідування 19 вересня 2018 року
був допитаний ОСОБА_10 , який безпосередньо продав квартиру
ОСОБА_8 17 жовтня 2001 року, з протоколу допиту якого вбачається, що він є свідком, що також підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У шахрайських діях щодо заволодіння квартирою АДРЕСА_1 повідомлено про підозру ОСОБА_12 , яка звинувачується за частиною четвертою статті 358 та частиною четвертою статті 190 КК України (кримінальне провадження №12014160470004682).
За даними КП «БТІ» ОМР станом на 31 грудня 2012 року державна реєстрація права на квартиру АДРЕСА_1 була проведена за ОСОБА_1 .
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі
№ 815/1861/16 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ковальської В. В., треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , про скасування рішення
від 25 листопада 2013 року, індексний номер 8285403, номер запису про право власності 3524051, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 .
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_10 на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 315 766 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що останнім завдано шкоду
в розмірі вартості квартири
АДРЕСА_1 , за яку він сплатив кошти 13 листопада 2001 року, проте квартиру не отримав. Рішенням Київського районного суду міста Одеси
від 23 лютого 2017 року у справі № 520/15610/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року,
у задоволенні вказаного позову відмовлено.
ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ліквідатора ОУТБ «GIP»,
треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , укладеного на товарній біржі між нею та ОСОБА_1
03 грудня 2001 року. В обґрунтування вимог ОСОБА_2 зазначала, що вона не укладала спірний правочин, який, на її переконання, підроблений сторонніми особами, а також не здійснювала державну реєстрацію вказаної квартири.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 20 листопада
2018 року у справі № 521/13657/18 в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Вказане судове рішення оскаржено до апеляційного суду та ухвалою Одеського апеляційного суду справу № 521/13657/18 прийнято до провадження в порядку повторного автоматизованого розподілу.
Крім того, у січні 2017 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом,
в якому просила, зокрема, скасувати рішення державного реєстратора
від 25 листопада 2013 року про реєстрацію за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначала, що реєстратор не перевірила належним чином подані для реєстрації документи та безпідставно зареєструвала, зокрема, вказану квартиру, позбавивши справжнього власника прав на майно.
Постановою Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у справі
№ 521/533/17 в задоволенні позову ОСОБА_2 до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ковальської В. В., треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , Одеська міська рада, про скасування рішень про реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до приватного нотаріуса Ковальської В. В., треті особи: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_7 , про скасування рішення державного реєстратора про право власності від 25 листопада 2013 року, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі
№ 521/19397/16-ц у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора відмовлено.
Під час розгляду справи № 521/19397/16-ц Верховний Суд вказував, що рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 липня 2016 року у справі № 521/14976/15-ц, яке набрало законної сили та є преюдиційним встановлено, що ОСОБА_1 не є власником квартири
АДРЕСА_1 та звернувся із позовом до суду про скасування здійсненої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ковальською В. В. державної реєстрації вказаної квартири за ОСОБА_2 , яка продала спірну квартиру ОСОБА_5 ,
а та - ОСОБА_6 , яка відчужила її ОСОБА_7
Верховний Суд у справі № 521/19397/16-ц дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки у позивача відсутнє право на спірну квартиру, а тому його право не порушується проведеною відповідачем державною реєстрацією цієї квартири за іншою особою.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, в якому просив скасувати запис про припинення обтяження у вигляді арешту нерухомого майна від 21 листопада 2013 року, внесений до Єдиного реєстру речових прав державним реєстратором Зіборовою В. В. Вимоги обґрунтовані тим, що у січні 2002 року порушено кримінальну справу, у межах
якої 10 лютого 2002 року накладено арешт на квартиру
АДРЕСА_1 . Проте у серпні 2015 року під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження позивач дізнався про спірне рішення державного реєстратора щодо скасування запису про припинення обтяження. Позивач вважав, що вказане рішення
є незаконним та підлягає скасуванню.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі № 815/340/16, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року та постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 листопада 2013 року щодо припинення обтяження на підставі ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 05 квітня 2013 року у справі № 20826/2012.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у справі № 815/340/16, суди виходили з того, що державним реєстратором протиправно прийнято рішення про державну реєстрацію припинення обтяження (арешту), накладеного на квартиру
АДРЕСА_1 на підставі ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 05 квітня 2013 року у справі № 20826/2012, яка не містила інформації щодо набрання вказаним судовим рішення законної сили та зміст якої відрізняється від оригіналу вказаного судового рішення, з якого вбачається, що судом не приймалося рішення про зняття арешту зі спірного нерухомого майна.
Під час розгляду справи № 815/340/16 встановлено, що на запит суду були надані належним чином засвідчені копії постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 05 квітня 2013 року у справі № 20826/2012
та ухвали від 07 серпня 2015 року у справі № 521/12836/15-к, з відмітками про набрання вказаними судовими рішеннями законної сили. З копії постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 05 квітня
2013 року у справі № 20826/2012, яка набрала законної сили 13 квітня
2013 року, вбачається, що рішення про зняття арешту за даним кримінальним провадженням судом не приймалося.
ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Ковальської В. В., в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення останньої від 25 листопада 2013 року щодо реєстрації прав на квартиру АДРЕСА_1 , проте ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого
2022 року у справі № 420/12765/21 вказаний позов повернуто позивачу, оскільки він не усунув її недоліки у встановлений судом строк.
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_14 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ковальська В. В., в якому просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 липня 2016 року
у справі № 521/14976/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.
Під час розгляду справи № 521/14976/15-ц суди виходили з того, що
ОСОБА_1 не довів, що він є власником спірного майна - квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_7 володіє вказаним майном без відповідної правової підстави. При цьому судами зауважено, що спірна квартира вибула з власності саме ОСОБА_9
17 жовтня 2001 року. За життя ні власник спірної квартири - ОСОБА_9 , ні його правонаступник - син ОСОБА_11 , з різних причин, не змогли захистити свої порушені права в суді та в правоохоронних органах.
Жоден з правочинів, вчинених щодо спірного майна, недійсним
у встановленому законом порядку не визнано. ОСОБА_1 оспорював договір купівлі-продажу нерухомого майна № 01/1232, укладений 03 грудня 2001 року на ОУТБ «GIP» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте ним було подано заяву про відмову від позову, внаслідок чого провадження
у справі про визнання правочину недійсним було закрито.
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 13 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2022 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 липня 2016 року у справі № 521/14976/15-ц.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, в якому
просив визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири
АДРЕСА_1 , укладений 04 квітня 2014 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець), згідно з яким власником квартири є остання.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 22 січня
2019 року у справі № 521/6462/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 01 червня 2022 року, в задоволенні позову
ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу
від 04 квітня 2014 року відмовлено.
Під час розгляду справи № 521/6462/17 суди дійшли висновку, що вчиненням договору купівлі-продажу від 04 квітня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права та інтереси ОСОБА_1 не порушуються.
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 12 вересня
2022 року у справі № 521/9593/19 прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За статями 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Cпособи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій
Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це і стверджується позивачем і достеменно встановлено судом).
У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).
Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 жовтня
2022 року у справі № 227/3760/19-ц.
Враховуючи викладене, Верховний Суд не може погодитися з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 грудня 2001 року № 01/1232, укладеного на ОУТБ «GIP» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , предметом якого
є квартира АДРЕСА_1 .
Крім того, судовими рішеннями в інших справа, які набрали законної
сили, встановлено, що дійсним власником спірної квартири
АДРЕСА_1 у 2001 році був ОСОБА_9 , а ОСОБА_1 не був власником зазначеного майна та придбав право власності на цю квартиру у невстановленої особи, яка не мала права на її відчуження.
Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що
договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна на ОУТБ «GIP» між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03 грудня 2001 року не укладався, тому його не можна визнати недійсним, то рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно залишити в силі.
Встановлені судом першої інстанції обставини в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.
Апеляційний суд всупереч нормам процесуального права помилково залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції обставини, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, тому дійшов помилкового висновку про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
При цьому не можна погодитися з висновками судів в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження
у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року
в справі № 320/9224/17 зазначено, що за пунктом 3 частини першої
статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі
є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження
у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц вказано, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року
у справі № 924/1473/15).
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Європейський суд з справ людини у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що підстави та предмет позову
у справі, у якій ухвалені оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 доОСОБА_7 про витребування майна
є тотожними підставам та предмету позову у справі № 521/14976/15-ц, в якій ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до
ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ковальська В. В., про витребування квартири АДРЕСА_1 .
Як на підставу своїх вимог у справі № 521/14976/15-ц ОСОБА_1 посилався на те, що, зокрема, спірна квартира вибула з його власності на підставі підробленого документу - на підставі договору купівлі-продажу квартири, начебто укладеного 03 грудня 2001 року на товарній біржі, який він не підписував. У подальшому зазначена квартиру була неодноразово відчужена і останнім набувачем стала ОСОБА_7 . Вказував, що у нього ніколи не виникало наміру здійснити відчуження належної йому квартири.
Таким чином, вже існує рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 липня 2016 року, яке набрало законної сили, у справі
№ 521/14976/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ковальська В. В., про витребування майна із чужого незаконного
володіння - квартири АДРЕСА_1 , ухвалене в частині вимог про витребування з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
ОСОБА_7 наголошувала на наявності рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, та просила закрити провадження у справі, однак суди, не звернувши уваги не вищезазначене, залишили поза увагою пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України, не проаналізували позовні заяви у справі, яка переглядається, та у справі № 521/14976/15-ц, на предмет їх тотожності.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій помилково повторно розглянули заявлені ОСОБА_1 вимоги про витребування майна до ОСОБА_7 про той самий предмет і з тих самих підстав, тому провадження
у справі в цій частині необхідно закрити.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 447/2472/20.
Разом з тим касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного вирішення судом апеляційної інстанції вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за всіма особами, які без відповідних правових підстав набули право власності на спірну квартиру, тому оскаржувана постанова не підлягає перегляду в цій частині відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За частиною першою статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково
і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду в цій частині - скасувати.
За частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким
закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених
статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині.
Керуючись статтями 400 409 413 414 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року
скасувати в частині вирішення позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року в цій частині залишити в силі.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в частині вирішення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук