№ 521/1439/18

Постанова

Іменем України

17 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 521/1439/18

провадження № 61-6759св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест»,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянікова Олена Ярославівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» на постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня

2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - ПАТ «УПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» (далі - ТОВ «Криптоінвест»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянікова О. Я., про визнання недійсним нікчемного правочину, витребування майна та визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначено, що продаж спірної нерухомості відбувся з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки був здійснений після того, як 30 квітня 2015 року постановою Правління Національного банку України

№ 293/БТ ПАТ «УПБ» віднесено до категорії проблемних та запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку», відповідно до зазначеної постанови було установлено цілий ряд обмежень у здійсненні діяльності ПАТ «УПБ» та призначено куратора Національного банку України.

28 травня 2015 року постановою Правління Національного банку України від №348 банк віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28 травня 2015 року №107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ». Цим рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29 травня 2015 року по 28 серпня 2015 року (включно).

Під час здійснення перевірки виявлено, що договір купівлі-продажу є нікчемним, оскільки має безоплатний характер. Нікчемність оспорюваного договору встановлено протоколом комісії з перевірки договорів №2/1 від 30 червня

2015 року.

13 лютого 2018 року ОСОБА_1 передав спірне приміщення, як загальний внесок, до статутного капіталу ТОВ «Криптоінвест».

З урахуванням наведеного, змінивши предмет позову, просило:

визнати недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлового приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_1 , що нотаріально посвідчений 28 травня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я.;

витребувати у ТОВ «Криптоінвест» на користь ПАТ «УПБ» нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 637373951101;

визнати за ПАТ «УПБ» права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 637373951101;

стягнути з відповідача на користь ПАТ «УПБ» понесені витрати на оплату судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28 травня 2015 року, посвідчений нотаріально, що вимагається статтею 657 ЦК України, та зареєстрований в реєстрі за № 1614, що відповідає статті 210 ЦК України. Договір вчинено повноважними особами, що мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Правочин було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, який виконано в повному обсязі. А тому доводи позивача щодо нікчемності договору купівлі-продажу є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи і задоволенню не підлягають. Позовна вимога про визнання недійсним нікчемного правочину є невірно обраним способом захисту прав. Оскільки позовні вимоги щодо витребування майна у останнього власника ТОВ «Криптоінвест» та визнання права власності на вказане нерухоме майно за ПАТ «УПБ» носять похідний характер від позовної вимоги про визнання недійсним нікчемного правочину, тому відсутні підстави для задоволення указаних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою суду від 10 лютого 2021 року судом до участі у справі замість позивача ПАТ «УПБ» залучено його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста»).

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Витребувано у ТОВ «Криптоінвест» на користь ПАТ «УПБ», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», нежитлові приміщення 1-го поверху і підвалу, загальною площею 323,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 637373951101.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Стягнено зі ОСОБА_1 та ТОВ «Криптоінвест» в рівних частках на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 135 004,68 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Суд керувався тим, що спірний договір купівлі-продажу від 28 травня 2015 року є нікчемним, оскільки, уклавши спірний договір, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами. Оплата за договором мала бути здійснена третьою особою ТОВ «Розвиток-2012», яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ «УПБ», шляхом перерахування коштів з рахунку ТОВ «Розвиток-2012» на рахунок банку. Від продажу об`єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилася (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна).

Крім того, спірний правочин був укладений усупереч постанові Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ, відповідно до якої ПАТ «УПБ» установлено обмеження щодо будь-якого відчуження будівель і споруд.

Недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, тому оскаржуване судове рішення у частині визнання договору недійсним, як нікчемного слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині з інших правових підстав.

Визнання права власності з одночасним витребуванням майна є взаємовиключними позовними вимогами, а тому позовні вимоги в частині визнання права власності задоволенню не підлягають. Задоволення позовних вимог в частині витребування майна від ТОВ «Криптоінвест», яке було передано ОСОБА_1 до статутного капіталу, з урахуванням того, що правочин, який був укладений між банком та ОСОБА_1 , є недійсним з моменту його вчинення, є належним способом захисту.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ТОВ «Криптоінвест» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою,в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та в позові відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що належним способом захисту прав позивача є звернення до ТОВ «Кринтоінвест» з позовною вимогою про витребування майна і лише під час розгляду такої справи, суд може зробити висновок щодо дійсності/недійсності/нікчемності оспорюваного в справі №203/4466/17 договору. Однак враховуючи, що позивачем у справі є юридична особа, що заявляє вимоги щодо нерухомого майна, яке належить на праві власності іншій юридичній особі, то за загальними правилами такий спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 911/1122/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 911/3880/15, від 05 червня 2020 року у справі

№ 920/653/18).

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимог ПАТ «УПБ», правонаступник ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», про витребування у ТОВ «Криптоінвест» спірного нерухомого майна, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

У червні 2021 року ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що ні ОСОБА_1 , ні ТОВ «Криптоінвест» під час розгляду справи не заявлялося клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що вона підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. У діях ОСОБА_1 щодо відчуження нежитлового приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ., уже після пред`явлення до нього позовної заяви про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, вбачається зловживання процесуальними правами, а тому це є підставою для залучення нового власника співвідповідачем, а не закриття провадження у справі.

Рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 02 липня

2019 року у справі № 911/1122/18, від 05 грудня 2018 року у справі

№ 911/3880/15, від 05 червня 2020 року у справі № 920/653/18).

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року у задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про поновлення строку для подачі відзиву на касаційну скаргу відмовлено; відзив Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на касаційну скаргу ТОВ «Криптоінвест» залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що постановою правління Національного банку України від

30 квітня 2015 року № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» банк віднесено до категорії неплатоспроможних строком до 180 днів, із встановленням обмежень в його діяльності (а. с. 14-15 т. 1).

Постановою правління Національного банку України від 28 травня 2015 року

№ 348 «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії неплатоспроможних» банк віднесено до категорії неплатоспроможних та визнано такою, що втратила чинність постанову правління Національного банку України від 30 квітня

2015 року № 293/БТ (а. с. 13 т. 1).

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28 травня 2015 року № 107 та розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29 травня 2015 року по 28 серпня 2015 року включно (а. с. 16 т. 2).

Відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наказом від 29 травня 2015 року № 26/ТА було створено комісію, якою проведено перевірку договорів укладених ПАТ «УПБ» з іншими контрагентами протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації. Перевіркою встановлено, що між ПАТ «УПБ» в особі в. о. голови правління Каргаполова О. К. та ОСОБА_1 28 травня 2015 року укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. та зареєстрований в реєстрі за

№ 1614, згідно із пунктами 1.1, 1.2, 1.3 якого предметом продажу є нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 323,2 кв. м, що належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу від

12 лютого 2007 року (а. с. 23-31 т. 1).

Пунктами 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу визначено, що продаж нерухомого майна вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і складає 6 000 208,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 20 % у розмірі 1 000 034,67 грн, яка сплачується покупцем у гривнях шляхом безготівкового переказу договірної ціни на рахунок продавця № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «УПБ», після укладення цього договору, але не пізніше 30 червня 2015 року. Покупець має право залучити для здійснення оплати вартості нерухомого майна третіх осіб.

Відповідно до умов пункту 2.2 договору купівлі-продажу третьою особою - ТОВ «Розвиток-2012» оформлено платіжне доручення від 28 травня 2015 року № 208 з перерахування коштів зі свого поточного рахунку, відкритого у ПАТ «УПБ», на рахунок банку на суму 6 000 208, 30 грн, як оплата за ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 28 травня 2015 року (а. с. 81 т. 1).

Згідно із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

28 травня 2015 року за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року (а. с. 33 т. 1).

Постановою правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року

№ 562 відкликано банківську ліцензію ПАТ «УПБ» та прийнято рішення про ліквідацію банку (а. с. 17 т. 1).

Під час розгляду справи 13 лютого 2018 року об`єкт нерухомості, що є предметом спору, на підставі акту прийому-передачі ОСОБА_1 передав ТОВ «Криптоінвест» як внесок до статутного капіталу.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (частина друга статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановіВеликої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21) зазначено, що «за положеннями цього пункту Закону № 2346-ІІІ порядок здійснення внутрішньобанківського переказу визначається не тільки законами, а й нормативно-правовими актами НБУ та індивідуальними актами НБУ, які стосуються лише певного банку. Таким нормативно-правовим актом і є Положення № 346, а індивідуальним актом, що стосується ПАТ «УПБ», є постанова НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ, якою банку було заборонено: передавати в забезпечення вкладникам, іншим кредиторам майно та активи банку; використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки, всі розрахунки мали бути здійснені виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, тощо. Безумовно, нормативно-правове регулювання діяльності банку, який визнано проблемним, та нормативно-правове регулювання діяльності банку, в якому введено тимчасову адміністрацію, не є однаковим, однак є послідовним за своїми стадіями та підставами. При цьому ані Законом № 2121-ІІІ, ані Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою НБУ № 346, не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти (вказаний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 816/378/16). Однак зазначені дії банку повинні здійснюватися відповідно до законодавства, що регулює діяльність банку, віднесеного до проблемних, та постанов НБУ про його діяльність у цих умовах, з урахуванням обмежень, установлених цими постановами. Із цього випливає, що здійснення банком, віднесеним до проблемних, внутрішньобанківських розрахунків усупереч заборонам, визначеним у постанові НБУ про віднесення цього банку до проблемних, не відповідає законодавству і є незаконними діями.

Оскільки процедури виведення банку з ринку є тривалими у часі, то для захисту інтересів клієнтів банків, що є проблемними і виводяться з ринку, та задля збереження активів банку, які в подальшому повинні бути спрямовані на погашення заборгованості банку перед кредиторами, законодавством передбачена процедура визнання договорів, укладених банком, нікчемними з підстав, визначених статтею 38 Закону № 4452-VI. Велика Палата Верховного Суду повторює, що законодавство щодо банківської діяльності охоплює закони загального і спеціального характеру, підзаконні нормативні акти та акти індивідуального характеру, зокрема постанови НБУ. Так, процедури виведення банку з ринку банківських послуг як неплатоспроможного банку регулюються як Законом № 4452-VI, Законом № 679?XIV, Законом № 2121-III, так і зазначеними вище постановами НБУ із цих питань, зокрема Положенням № 346.

Разом з тим і зазначення у договорі зобов`язання про оплату передачі права вимоги та наявність платіжного доручення на переказ зазначених коштів без підтвердження їх фактичного надходження та зарахування на відповідні рахунки не є достатніми доказами для підтвердження оплатності такого договору. Такі протиправні дії разом з іншими обставинами свідчать про наявність передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав нікчемності правочинів, за якими банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1); або банк до дня визнання неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок яких став неплатоспроможним; або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (наприклад, у зв`язку з неотриманням реальних грошових коштів) (пункт 2); або банк уклав угоду щодо відчуження майна на умовах, що не є поточними ринковими умовами (пункт 3); або банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання іншим кредиторам переваг, кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому самому банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення (пункт 7). Оцінка дій учасників цих правочинів з метою встановлення підстав для визнання правочинів нікчемними повинна здійснюватися відповідно до усіх наданих доказів та встановлених фактичних обставин справи, а тому суди повинні робити висновки щодо наявності таких підстав, як у відповідності до загальних принципів цивільного права та принципів ділового обороту, так і усіх положень законодавства, у тому числі локального і індивідуального характеру в кожному конкретному випадку. Касаційний цивільний суд у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 203/4466/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 359/4886/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 554/9710/17, розглядаючи спори, правовідносини у яких виникли також у зв`язку з прийняттям Постанови НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ та здійсненням банком банківських операцій з фізичними особами через рахунки у ПАТ «УПБ», а не через кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ, дійшов висновку, зокрема про те, що здійснення таких операцій є порушенням законодавства і зазначеної постанови НБУ та разом з порушенням заборони на відчуження майна свідчать про нікчемність укладеного банком договору купівлі-продажу майна. Зазначений правовий висновок повністю відповідає наведеному в цій постанові висновку, відступати від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, притаманних правочинам даного виду, і сторони не досягнуть бажаного результату внаслідок вчинення нікчемного правочину. Нікчемний правочин породжує лише наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до статті 216 ЦК України такими наслідками будуть поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція) та відшкодування збитків або моральної шкоди, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків і є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Відмовляючи в позові, суди також виходили з того, що договір є оплатним, оскільки умовами договору передбачена така оплата. Однак такий висновок є помилковим, оскільки тільки наявність у договорі умови про оплату не свідчить про оплатність цього договору. Корегування структури банківського балансу (зміна обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на іншій у межах одного банку без реального надходження коштів та без відображення їх на кореспондентському рахунку за наявності відповідного обмеження) свідчить про безоплатність операції (розрахунку за договором) та разом з іншими обставинами цієї справи вказує на нікчемність договору відступлення на підставі пункту 1 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Зазначене обґрунтовується постановою НБУ № 293/БТ про визнання ПАТ «УПБ» проблемним, де встановлено обмеження для банку здійснювати розрахунки виключно через кореспондентський рахунок, положеннями пункту 1.12 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою НБУ від 17 червня 2004 року № 280».

За таких обставин апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів зробив обґрунтований висновок про те, що договір купівлі-продажу від 28 травня 2015 року є нікчемним, оскільки уклавши цей договір банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами. Оплата за договором мала бути здійснена третьою особою ТОВ «Розвиток-2012», яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ «УПБ», шляхом перерахування коштів з рахунку ТОВ «Розвиток-2012» на рахунок банку. Від продажу об`єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилася (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов`язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами. Вказаний правочин був укладений усупереч постанові правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ.

Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі

№ 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня

2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74),

23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 148) та інших.

Належним відповідачем за позовом про витребування нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно.

Тому належним способом захисту прав власності позивача є саме витребування спірного майна у ТОВ «Криптоінвест» і така вимога в цій справі заявлена.

Разом з тим у частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).

Розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що «прокурор просить, серед іншого, визнати недійсними свідоцтва на право власності, видані ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн»; визнати недійсними рішення Головного територіального управління юстиції в Київській області про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки; визнати недійсними договір іпотеки, укладений між ТОВ «Сілквей комунікейшн» і ТОВ «Зелена садиба», та договір іпотеки, укладений між ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Зелена садиба»; витребувати земельні ділянки на користь держави з незаконного володіння ТОВ «Березова роща» і ТОВ «Сілквей комунікейшн». Спір у цій справі в частині наведених у цьому розділі позовних вимог є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичних осіб, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, встановлення іншого речового права на таке майно (іпотеки), державної реєстрації таких прав. Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін справа в частині наведених вище позовних вимог віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства. Отже, судові рішення в частині зазначених у цьому розділі вимог слід скасувати, а провадження у справі в цій частині - закрити».

У справі, що переглядається, позовні вимоги Банку (правонаступник ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») про витребування нерухомого майна до іншої юридичної особи - ТОВ «Криптоінвест» в оскарженій частині за суб`єктним складом підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, що виключає можливість розгляду цієї справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.

Тому судам слід було закрити провадження у справі у вказаній частині, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), дають підстави для висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині витребування майна скасувати, провадження у справі в цій частині - закрити.

Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 255 256 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 рокув частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» нежитлових приміщень скасувати.

Провадження у справі № 521/1439/18 в зазначеній частині закрити.

Повідомити товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», що розгляд цієї справи в частині позовних вимог про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» нежитлових приміщень віднесений до юрисдикції господарського суду.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 рокув скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук