ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 521/14439/15-ц
провадження № 61-655св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернулось з позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання майна іпотечним та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивований тим, що між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), 14 листопада 2007 року було укладено кредитний договір CNL-502/043/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав від банку кредит в розмірі 206 061,16 дол. США зі строком користування кредитом до 14 листопада 2022 року.
В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № PCL-502/043/2007 від 14 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., та зареєстрований в реєстрі під номером 2468. Відповідно до умов цього іпотечного договору предметом іпотеки був житловий будинок АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Із довідки Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 11 січня 2010 року позивачу стало відомо, що відповідачем одержавно державний акт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, на день подачі позову земельна ділянка, в порушення пункту 2.3.7 кредитного договору, не була передана позивачу в іпотеку.
18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України» укладено договір про відступлення права вимоги. Згідно з вказаним договором ПАТ «ОТП Банк» відступив, а позивач прийняв право вимоги за кредитними договорами та договором іпотеки, зокрема й договорами укладеними з відповідачем.
Також позивач зазначав, що відповідачем неодноразово порушувались вимоги щодо щомісячного повернення кредиту та станом на 16 липня 2015 року заборгованість за кредитом становить 23 401 113,33 грн.
Позивач просив:
визнати земельну ділянку, площею 0,0215 га, кадастровий номер 5110137300:47:009:032, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , іпотечним майном;
звернути стягнення на предмети іпотеки за договором іпотеки № PCL-502/043/2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., та зареєстрованого в реєстрі під номером 2468, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 243,1 кв. м, на якій розташований вказаний будинок, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних ринкових цін з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальній сумі 23 401 113,33 грн по курсу 22,107282 на 16 липня 2015 року, яка складається з: тіло кредиту - 199 515,72 дол. США (еквівалент у гривні на день розрахунку - 4 410 750,29 грн), відсотки за користування кредитом - 28 124,09 дол. США (еквівалент у гривні на день розрахунку - 621 747,19 грн), пеня за прострочення виконання зобов`язань - 18 368 615,86 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 01 червня 2017 року у складі судді Целух А. П. позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання майна іпотечним та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.
Звернено стягнення на предмети іпотеки за договором іпотеки № PCL-502/043/2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., та зареєстрованого в реєстрі під номером 2468, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 243,1 кв. м, на якій розташовано вищевказаний будинок, шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних ринкових цін з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальній сумі 23 401 113,33 грн по курсу 22,107282 на 16 липня 2015 року вказана заборгованість за кредитним договором № CNL-502/043/2007 від 14 листопада 2007 року.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у сумі 3 654,00 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що:
між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», 14 листопада 2007 року укладено кредитний договір № CNL-502/043/2007, відповідно до умов якого позичальник отримав від банку кредит в розмірі 206 061,16 дол. США зі строком користування кредитом до 14 листопада 2022 року. В якості забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору між банком та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки предметом якого є житловий будинок. 18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги. Згідно з вказаними договорами ПАТ «ОТП Банк» відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг України прийняв право вимоги за кредитними договорами та договором іпотеки, зокрема й договорами укладеними з відповідачем. Відповідачем неодноразово порушувались вимоги щодо щомісячного повернення кредиту. Згідно із розрахунком заборгованості від 16 липня 2015 року заборгованість за кредитом складає 23 401 113,33 грн. Сума залишку заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом має бути стягнута в валюті кредиту, а сума пені за прострочення виконання зобов`язання та сума штрафу за порушення умов кредиту - в національній валюті України. Тому суд вважав за необхідне звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 243,1 кв. м, на якій розташовано вищевказаний будинок, шляхом проведення прилюдних торгів.
Додатковим рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 12 січня 2018 року у складі судді Целух А. П. резолютивну частину рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 01 червня 2017 року у справі № 521/14439/15 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання майна іпотечним та звернення стягнення на предмет іпотеки, доповнено четвертим абзацам, який викладено в наступній редакції:
«визнати земельну ділянку, площею 0,0215 га, кадастровий номер 5110137300:47:009:0032, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, іпотечним майном».
Додаткове рішення мотивоване тим, що:
виходячи з аналізу частини шостої статті 6 Закону України «Про іпотеку», якщо в іпотеку передається будівля (споруда), розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю, то іпотека поширюється й на належну іпотекодавцю земельну ділянку або її частину, на котрій розташована відповідна будівля (споруда). Судовим розглядом встановлено, що житловий будинок, що переданий в іпотеку, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 . Тобто іпотека поширюється і на будинок що перебуває в іпотеці, та земельну ділянку, що є складовою частиною предмету іпотеки. Вимоги позивача є способом забезпечення вимог як позикодавця та іпотекодержателя. З огляду на викладене, вимоги позивача підлягають задоволенню в частині визнання спірної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, іпотечним майном.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2018 року залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_2 - неповнолітню ОСОБА_3 , інтереси якої представляв законний представник ОСОБА_5 .
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2020 року поновлено представнику ОСОБА_3 , яка є законним правонаступником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 червня 2017 року.
Заяву представника ОСОБА_3 , яка є законним правонаступником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 червня 2017 року у справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання майна іпотечним та звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без задоволення.
Протокольною ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2023 року залучено як правонаступника ТОВ «ОТП Факторинг України» - ОСОБА_1 .
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» залишено без задоволення.
Апеляційні скарги законного представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задоволено частково.
Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 червня 2017 року скасовано.
Додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 січня 2018 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 (правонаступник - ОСОБА_3 ), третя особа - ОСОБА_4 , про визнання майна іпотечним та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.
Звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PCL-502/043/2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., та зареєстрованим в реєстрі під номером 2468, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,0215 га, кадастровий номер 5110137300:47:009:0032, на якій розташовано вищевказаний будинок, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту № CNL-502/043/2007 від 14 листопада 2007 року в розмірі: за тілом кредиту 199 515,72 дол. США, за відсотками за користування кредитом 8 701,56 дол. США, сума пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 52 018,13 грн, штрафні санкції в сумі 525 грн.
Початкову ціну встановлено на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у сумі 3 654,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
щодо клопотання про застосування позовної давності
Відповідач ОСОБА_2 приймав участь в справі через свого представника ОСОБА_8., який неодноразово подавав клопотання в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, знайомився з матеріалами справи. Отже, сторона відповідача була обізнана про судовий процес, представник відповідача знайомився з матеріалами справи та приймав участь в розгляді справи. Разом з тим, сторона відповідача ОСОБА_2 не скористалася наданими законом процесуальними правами та про застосування строків позовної давності до суду не зверталася;
при цьому апеляційний суд зауважив, що за обставинами цієї справи кредитор скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості з відповідачів. Зокрема, 14 вересня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (поручитель) про стягнення заборгованості. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року позов був задоволений повністю (справа № 2-5801/10). Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2012 року вказане рішення було скасоване в частині вимог про стягнення заборгованості до поручителя ОСОБА_2 . Судове рішення апеляційного суду було залишене без змін ухвалою суду касаційної інстанції. Отже, кредитор змінив строк виконання кредитного договору шляхом звернення до суду з відповідним позовом до боржників. За встановлених обставин апеляційний суд відхилив відповідні доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 .
Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню
14 вересня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (справа № 2-5801/10). Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року стягнено в солідарному порядку заборгованість за кредитом в сумі 1 577 909,97 грн (199 515,72 дол. США), суму відсотків за користування кредитом в розмірі 68 818,03 грн (8 701,56 дол. США), суму пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 52 018,13 грн, штрафні санкції в сумі 525 грн, а всього 1 699 271,13 грн. Вказане рішення було скасоване в частині вимог про стягнення заборгованості до ОСОБА_2 рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2012 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Оскільки рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року в справі № 2-5801/10 був визначений розмір заборгованості за кредитним договором, який мав сплатити позичальник, тому звернення стягнення на іпотечне майно має відбуватися саме на вказану суму заборгованості: за тілом кредиту 199 515,72 долари США, за відсотками за користування кредитом 8 701,56 доларів США, сума пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 52 018,13 грн, штрафні санкції в сумі 525 грн. Разом з тим, апеляційний суд вказав, що відповідно до пункту 5-2 Прикінцевих положень Закону України «Про іпотеку» рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Щодо визнання майна іпотечним
Відповідно до пункту 3.2 договору іпотеки, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , та за яким предметом іпотеки є житловий будинок, в разі звернення стягнення на предмет іпотеки до набувача будівель та споруд переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться предмет іпотеки, згідно з умовами, погодженими з власником земельної ділянки чи на підставі положень законодавства. Відповідно до підпункту і) пункту 5.1 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується протягом дванадцяти місяців з моменту нотаріального посвідчення цього договору отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться предмет іпотеки та передати її в іпотеку іпотекодержателю. 13 травня 2009 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на спірну земельну ділянку. Додатковим договором № 3 до кредитного договору доповнено частину № 1 кредитного договору терміном «Строк для введення в іпотеку Банку земельної ділянки» - до 14 січня 2010 року. Докази введення земельної ділянки в іпотеку матеріали справи не містять. За таких обставин, оскільки договором іпотеки було прямо передбачено, в разі звернення стягнення на предмет іпотеки до набувача будівель та споруд переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться предмет іпотеки, згідно з умовами, погодженими з власником земельної ділянки чи на підставі положень законодавства. При цьому іпотекодавець взяв на себе обов`язок протягом дванадцяти місяців з моменту нотаріального посвідчення цього договору отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться предмет іпотеки та передати її в іпотеку іпотекодержателю. Тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання земельної ділянки предметом іпотеки;
щодо визначення ціни предмета іпотеки, апеляційний суд зауважив, що відповідно до частин другої статті 39 Закону України «Про іпотеку», статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» ціна предмета іпотеки визначається на стадії примусового виконання рішення суду.
Щодо доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про те, що відповідач не знав про розгляд справи судом, про відкриття провадження в справі, не був належним чином повідомлений про розгляд справи на 01 червня 2017 року, апеляційний суд вказав, що вказані обставини спростовуються матеріалами справи та послався на статтю 44 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2024 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 рокускасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
апеляційним судом не було встановлено чи пропущено позовну давність кредитором з урахуванням того, що кредитор скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості з відповідачів. Вказує, що строк основного зобов`язання настав 30 вересня 2009 року, у подальшому позовна давність перервалася зверненням банку до суду 30 серпня 2010 року, тому кредитор за кредитним договором міг звернутися до суду у межах позовної давності до 31 серпня 2013 року, проте звернувся лише 28 серпня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності;
висновки апеляційного суду суперечать висновками Верховного Суду, викладеним у постановах у справах № 922/2416/17 у справі N° 686/10276/20, № 501/528/18 відповідно до яких якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та виходить із того, що його право, як іпотекодержателя порушене, належним способом захисту є звернення до суду з позовом про визнання права іпотекодержателя;
апеляційним судом врахований висновок Верховного Суду у справі № 520/1185/16-ц, який стосується перебування на земельній ділянці об`єкту незавершеного будівництва, а не передачі земельної ділянки в іпотеку у майбутньому, як у цій справі;
суд апеляційної інстанції не врахував, що спірна земельна ділянка не має жодного відношення до предмету іпотеки, визначеному у статті 3 договору іпотеки, положення договору іпотеки взагалі не передбачають можливості визнання майна іпотечним за відсутності волевиявлення іпотекодавця щодо передачі майна в іпотеку та підписання відповідного договору. Посилання позивача на підпункт 2.3.7 пункту 2 кредитного договору є необґрунтованими, оскільки вказаний пункт не підписано іпотекодавцем;
вважає, що, укладений 15 червня 2021 року між ТОВ «Стандарт фінанс групп» та ОСОБА_6 договір, є договором факторингу, остання не має ліцензії на здійснення фінансових послуг, тому наявні передбачені законом підстави для визнання договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки недійсним. З урахуванням викладеного, апеляційний суд не мав право залучати правонаступника позивача до вирішення питання про недійсність договору.
Крім цього, ОСОБА_3 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання земельної ділянки предметом іпотеки, яку в іпотеку має бути передано на підставі кредитного договору, а не на підставі договору іпотеки.
Позиція інших учасників справи
У квітні 2024 року ОСОБА_1 за підписом представника ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене судове рішення без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є правонаступником кредитора - ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Кредитор змінив строк виконання кредитного договору шляхом звернення до суду з відповідним позовом до боржників, тому підстави для задоволення заяви про пропуск позовної давності відсутні. Вказує, що умовами договору іпотеки передбачено, що земельна ділянка також є іпотечним майно, в тому числі право іпотекодержателя на земельну ділянку в разі звернення стягнення на житловий будинок, тому суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок про наявність підстав для визнання земельної ділянки предметом іпотеки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У квітні 2024 року матеріали справи № 521/14439/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 521/14439/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/382/21 (провадження № 14-132цс24).
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2025 року поновлено касаційне провадження у справі № 521/14439/15-ц. Повернуто ОСОБА_3 додатки до касаційної скарги № 1-2, 4-11. Справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 березня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 466/1875/14-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 19 червня 2023 року у справі № 686/10276/20, від 08 червня 2022 року у справі № 501/528/18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах)..
Фактичні обставини
Суди встановили, що 14 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладено кредитний договір № CNL-502/043/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав від банку кредит в розмірі 206 061,16 дол. США зі строком користування кредитом до 14 листопада 2022 року.
14 листопада 2007 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PCL-502/043/2007, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., та зареєстрований в реєстрі під номером 2468 в якості забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору. Відповідно до умов цього іпотечного договору предметом іпотеки є житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 288 кв. м, що належить іпотекодавцю ( ОСОБА_2 ) на праві приватної власності, що підтверджується заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2007 року, справа № 2-6015/07.
Відповідно до пункту 3.2 договору іпотеки в разі звернення стягнення на предмет іпотеки до набувача будівель та споруд переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться предмет іпотеки, згідно з умовами, погодженими з власником земельної ділянки чи на підставі положень законодавства.
Відповідно до підпункту і пункту 5.1 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується протягом дванадцяти місяців з моменту нотаріального посвідчення цього договору отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться предмет іпотеки та передати її в іпотеку іпотекодержателю.
13 травня 2009 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯЖ № 723126 на земельну ділянку площею 0,0215 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
16 листопада 2009 року сторони уклали додатковий договір № 3 до кредитного договору від 14 листопада 2007 року, яким доповнили частину № 1 кредитного договору терміном «Строк для введення в іпотеку Банку земельної ділянки» - до 14 січня 2010 року.
Докази введення земельної ділянки в іпотеку матеріали справи не містять.
14 вересня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (справа № 2-5804/10). Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року позов був задоволений повністю, стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитом в сумі 1 577 909,97 грн, суму відсотків за користування кредитом в розмірі 68 818,03 грн, суму пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 52 018,13 грн, штрафні санкції в сумі 525 грн, а всього 1 699 271,13 грн. Вказане рішення було скасоване в частині вимог про стягнення заборгованості до ОСОБА_2 рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2012 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду від 04 грудня 2012 року було залишене без змін.
18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги. Згідно з вказаними договорами ПАТ «ОТП Банк» відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг України» прийняв право вимоги за кредитними договорами та договором іпотеки, зокрема й договорами, укладеними з відповідачем.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 помер. Спадкоємцем померлого є ОСОБА_3 .
15 червня 2021 року між ТОВ «ОТП Факторинг України» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп» укладений договір факторингу та договір про відступлення права вимоги, відповідно до яких ТОВ «ОТП Факторинг України» передав, а ТОВ «Стандард Фінанс Групп» прийняв право грошової вимоги за кредитним договором та додатком № 1 до нього та договором іпотеки, укладеними з відповідачами.
15 червня 2021 року між ТОВ «Стандард Фінанс Групп» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до яких ТОВ «Стандард Фінанс Групп» передав, а ОСОБА_1 прийняла право грошової вимоги за кредитним договором та додатком № 1 до нього та договором іпотеки, укладеними з відповідачами.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання земельної ділянки іпотечним майном
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23))
Іпотека є правом на чужу річ (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).
У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).
У справі за позовом іпотекодержателя про визнання права іпотеки (чи про визнання права іпотекодержателя або визнання предметом іпотеки чи іпотечним майном) при відчуженні предмета іпотеки належним відповідачем є особа, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21 (провадження № 14-132цс24) зазначено, що:
«обов`язки іпотекодавця, коли він є третьою особою в основному правовідношенні, мають виключно майновий характер, а не особистий. З цього слідує, що спадкоємці такого іпотекодавця успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.
У цьому й проявляється особливий статус майнового поручителя, який особисто не вступає у боргові зобов`язання, а гарантує належне виконання іншою особою - боржником цих зобов`язань своїм майном, яке він чітко визначає в іпотечному договорі, а звернення стягнення на це майно припиняє його подальшу участь у зазначених зобов`язаннях.
Наведене вище співвідноситься з нормами частини третьої статті 23 Закону України «Про іпотеку», за якими якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, то такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. […]
норми статей 1281 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов`язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов`язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].
У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах».
У частині другій статті 5 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції на час укладення договору іпотеки) визначено, що предметом іпотеки може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.
Об`єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; воно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом (частина перша статті 5 Закону України «Про іпотеку»).
Якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована (частина четверта статті 6 Закону України «Про іпотеку»).
Це положення Закону України «Про іпотеку» узгоджується із визначеним у статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України загальним принципом, за яким визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду.
За змістом статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно зі статтею 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18) зазначено, що:
«іпотека як право на чужу річ поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ, що визначена в договорі;
існують такі окремі об`єкти цивільних прав, як земельна ділянка і об`єкт незавершеного будівництва, який зведений на цій ділянці. Унаслідок цього відбувається окреме регулювання іпотеки земельної ділянки та визначення, за яких випадків об`єкт незавершеного будівництва, який зведений на цій ділянці, буде предметом іпотеки;
частини п`ята та шоста статті 6 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулювали правовідносини щодо передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій вже були розташовані будівлі чи об`єкт незавершеного будівництва на момент укладення договору іпотеки. У такому разі предметом іпотеки були і будівлі (споруди) чи об`єкт незавершеного будівництва;
учасники цивільних відносин за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин, як договір могли встановити в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки. У випадку відсутності такої вказівки в договорі іпотеки, що іпотека поширюватиметься й на будівлю (споруду) чи об`єкт незавершеного будівництва, що будуть збудовані після укладення договору іпотеки, підстави для поширення іпотеки на такі об`єкти відсутні».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернулось з позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , в якому, зокрема просило визнати земельну ділянку іпотечним майном. Позов обґрунтований тим, що між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк» 14 листопада 2007 року було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав від банку кредит в розмірі 206 061,16 дол. США зі строком користування кредитом до 14 листопада 2022 року. Виконання зобов`язання за кредитним договором було забезпечено договором іпотеки, укладеним між банком та ОСОБА_2 , предметом іпотеки був житловий будинок АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Із довідки Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 11 січня 2010 року позивачу стало відомо, що відповідачем одержано державний акт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, на день подачі позову земельна ділянка, в порушення пункту 2.3.7 кредитного договору, не була передана позивачу в іпотеку. Оскільки ОСОБА_4 неодноразово порушувались вимоги щодо щомісячного повернення кредиту та станом на 16 липня 2015 року заборгованість за кредитом становить 23 401 113,33 грн. Просив визнати земельну ділянку, площею 0,0215 га, кадастровий номер 5110137300:47:009:032, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , іпотечним майном;
ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2018 року залучено до участі у справі як правонаступника відповідача ОСОБА_2 - неповнолітню ОСОБА_3 , інтереси якої представляв законний представник ОСОБА_5 ;
апеляційний суд встановив, що:
відповідно до підпункту і пункту 5.1 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується протягом дванадцяти місяців з моменту нотаріального посвідчення цього договору отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться предмет іпотеки та передати її в іпотеку іпотекодержателю;
13 травня 2009 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯЖ № 723126 площею 0,0215 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
16 листопада 2009 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_4 уклали додатковий договір № 3 до кредитного договору від 14 листопада 2007 року, яким доповнили частину № 1 кредитного договору терміном «Строк для введення в іпотеку Банку земельної ділянки» - до 14 січня 2010 року. Докази введення земельної ділянки в іпотеку матеріали справи не містять;
при задоволенні позовної вимоги про визнання права іпотеки на спірну земельну ділянку, апеляційний суд вказав, що договором іпотеки було прямо передбачено обов`язок іпотекодавця протягом дванадцяти місяців з моменту нотаріального посвідчення цього договору отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться предмет іпотеки та передати її в іпотеку іпотекодержателю. ОСОБА_2 не виконав цього обов`язку. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційного суду про задоволення позову в цій частині;
разом з тим, оскільки резолютивна частина оскарженої постанови суду апеляційної інстанції не містить висновків щодо позовної вимоги про визнання права іпотеки на спірну земельну ділянку, додаткова постанова апеляційним судом з приводу цього не ухвалювалася, колегія суддів вважає, що резолютивну частину постанови апеляційного суду слід доповнити абзацом шостим наступного змісту: «Визнати право іпотеки на земельну ділянку, площею 0,0215 га, кадастровий номер 5110137300:47:009:0032, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ». Абзаци шостий, сьомий, восьмий, дев`ятий, десятий вважати абзацами сьомим, восьмим, дев`ятим, десятим, одинадцятим.
Щодо позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) зазначено, що: «наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. […] з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення у резолютивній частині слід зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 (провадження № 61-2539св22) зазначено, що: «кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Розрахунок заборгованості, наданий банком, відповідач не спростував, не надав власного розрахунку, а також доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши наданий банком розрахунок, вважав, що він є неповним, необґрунтованим, оскільки такий охоплює лише проміжок часу з 11 червня 2020 року по 01 квітня 2021 року, а тому вказаний розрахунок не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі. Однак суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 у справі № 278/2290/20 (61-20956св21) зазначено, що: «кредитор у порядку статті 1050 ЦК України звернувся до суду з позовом до позивачів у цій справі про дострокове стягнення кредитної заборгованості у гривнях, в зв`язку з чим змінив не лише строк виконання основного зобов`язання, а й валюту зобов`язання. У рішенні Житомирського районного суду Житомирської області від 27 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 08 липня 2015 року, у справі № 278/4213/14-ц, задоволено позов кредитора та у резолютивній частині рішення суду стягнуто з ОСОБА_2 62 499,72 грн, як і просив кредитор у позові, а не у доларах, як було зазначено у кредитному договорі, чи в еквіваленті до долара. Тобто кредитор сам визначив заборгованість за кредитним договором у валюті України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 902/492/17 (провадження № 12-52гс18) зазначено, що: «положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; […] За наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячиіз дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 278/1523/15-ц (провадження № 61-5389св23) зазначено, що: «рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником і поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, має для цих осіб, якщо вони брали участь у розгляді справи, преюдиційне значення».
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п`ята статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що:
«[…] особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі.
Отже при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі».
У справі, що переглядається:
суд апеляційної інстанції встановив, що:
14 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав від банку кредит в розмірі 206 061,16 дол. США зі строком користування кредитом до 14 листопада 2022 року;
14 листопада 2007 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом якої є житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 288 кв. м, що належить іпотекодавцю ( ОСОБА_2 ) на праві приватної власності, що підтверджується заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2007 року, справа № 2-6015/07;
14 вересня 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (справа № 2-5804/10). Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року позов задоволений повністю, стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитом в сумі 1 577 909,97 грн (199 515,72 дол. США), суму відсотків за користування кредитом в розмірі 68 818,03 грн (8 701,56 дол. США), сума пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 52 018,13 грн, штрафних санкцій в сумі 525 грн, а всього 1 699 271,13 грн. Вказане рішення було скасоване в частині вимог про стягнення заборгованості до ОСОБА_2 рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 грудня 2012 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду від 04 грудня 2012 року було залишене без змін;
у вересні 2017 року ОСОБА_2 помер;
якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, то такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки;
відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень Суворовським районним судом м. Одеси в рішенні суду від 20 грудня 2010 року у справі № 2-5804/10 встановлено, що залишок заборгованості за кредитом складав 1 577 909,97 грн, сума відсотків за користування кредитом в розмірі 68 818,03 грн, сума пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 52 018,13 грн, штрафних санкцій в сумі 525 грн;
рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником і іпотекодателем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, має для цих осіб, якщо вони брали участь у розгляді справи, преюдиційне значення;
при частковому задоволенні позову суд апеляційної інстанції правильно вважав, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року у справі № 2-5804/10 має преюдиційне значення для цієї справи. Проте, суд помилково вказав, що цим рішенням встановлено заборгованість ОСОБА_4 в розмірі: за тілом кредиту 199 515,72 дол. США, за відсотками за користування кредитом 8 701,56 дол. США. Такі висновки суду апеляційної інстанції спростовуються розміром заборгованості, який визначений у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року;
таким чином, постанову суду апеляційної інстанції слід змінити, абзац сьомий резолютивної частини викласти в наступній редакції:
«Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PCL-502/043/2007, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В. та зареєстрованим в реєстрі під номером 2468, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,0215 га, кадастровий номер 5110137300:47:009:0032, на якій розташовано вищевказаний будинок, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту № CNL-502/043/2007 від 14 листопада 2007 року в розмірі: за тілом кредиту 1 577 909,97 грн, за відсотками за користування 68 818,03 грн, сума пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 52 018,13 гривень, штрафні санкції в сумі 525 гривень».
Щодо доводів касаційної скарги про застосування позовної давності
У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України). (б) опосередковано (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18)).
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).
Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не має вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки (чи про визнання права іпотекодержателя або визнання предметом іпотеки чи іпотечним майном) при відчуженні предмета іпотеки.Сутність вимоги іпотекодержателя до особи, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна) про визнання права іпотеки при відчуженні предмета іпотеки не виключає застосування до неї позовної давності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21), зазначено, що:
«У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
29 січня 2016 року до суду першої інстанції надійшла заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , який діяв на підставі довіреності, про ознайомлення з матеріалами справи. В матеріалах справи також міститься розписка ОСОБА_8 про ознайомлення з матеріалами справи та отримання копій матеріалів (т. 1, а. с. 168, 169);
07 жовтня 2016 року до суду першої інстанції надійшла заява представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , про розгляд клопотання про призначення експертизи у його відсутність, щодо задоволення клопотання не заперечує (т. 1, а. с. 200);
01 червня 2017 року Малиновським районним судом міста Одеси ухвалено заочне рішення;
таким чином, відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_8 був повідомлений про розгляд справи, який неодноразово подавав клопотання в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, поважних причин, які б об`єктивно позбавляли ОСОБА_2 (його представника) зробити в суді першої інстанції заяву про застосування позовної давності, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності та зауважує про правильність висновків апеляційного суду в цій частині.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що укладений 15 червня 2021 року між ТОВ «Стандарт фінанс групп» та ОСОБА_6 договір, є договором факторингу, остання не має ліцензії на здійснення фінансових послуг, тому наявні передбачені законом підстави для визнання договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки недійсним, оскільки станом на час ухвалення рішення суду першої інстанції зазначений договір є чинним, авідповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги даютьпідстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено частково без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити, доповнивши та виклавши абзац шостий та сьомий резолютивної частини в редакції цієї постанови.
Оскільки колегія суддів змінює постанову апеляційного суду, що не вплинуло на обсяг задоволених позовних вимог, томуновий розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року змінити.
Резолютивну частину постанови апеляційного суду доповнити абзацом шостим наступного змісту:
«Визнати право іпотеки на земельну ділянку, площею 0,0215 га, кадастровий номер 5110137300:47:009:0032, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ».
Абзаци шостий, сьомий, восьмий, дев`ятий, десятий вважати абзацами сьомим, восьмим, дев`ятим, десятим, одинадцятим.
Абзац сьомий резолютивної частини викласти в наступній редакції:
«Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PCL-502/043/2007, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В. та зареєстрованим в реєстрі під номером 2468, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,0215 га, кадастровий номер 5110137300:47:009:0032, на якій розташовано вищевказаний будинок, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту № CNL-502/043/2007 від 14 листопада 2007 року в розмірі: за тілом кредиту 1 577 909,97 гривень, за відсотками за користування 68 818,03 гривень, сума пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 52 018,13 гривень, штрафні санкції в сумі 525 гривень».
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року в зміненій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко