Постанова
Іменем України
01 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 521/14798/15-ц
провадження № 61-11648св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса),
відповідачі: ОСОБА_1 , Приватне підприємство НВКТФ «Лідер-люкс», ОСОБА_2 ,
треті особи: Приватне підприємство «Лідер-Т», Одеська міська рада,
позивач - Приватне підприємство НВКТФ «Лідер-люкс»,
відповідачі: Міністерство оборони України, Військова академія (м. Одеса), ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2015 року перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Приватного підприємства «Лідер-Т» (далі - ПП «Лідер-Т»), про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна, витребування і передання майна.
Позов мотивував тим, що порушено право власності держави в особі Міністерства оборони України на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 (8/1-а), яке є державною власністю, та входить до сфери управління Міністерства оборони України. Збитки заподіюються структурному підрозділу Міністерства оборони України - Військовій академії (м. Одеса).
У період до 04 жовтня 2013 року будівля перебувала на балансі та обліку квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, а в подальшому передано на баланс основних засобів Військової академії (м. Одеса). Вищевказане майно є військовим майном. Міністерство оборони України не подавало пропозицій, подань щодо його відчуження, передачі, Кабінет Міністрів України будь-яких рішень з цього приводу не приймав. Незважаючи на це, зазначене майно придбано Приватним підприємством НВКТФ «Лідер-люкс» (далі - ПП НВКТФ «Лідер-люкс») у Одеської міської ради за договором купівлі-продажу.
Позивач вважав, що державу в особі Міністерства оборони України незаконно позбавлено права власності на зазначене майно, у зв`язку з чим воно підлягає витребуванню від відповідача в порядку статей 387 і 388 ЦК України, а за державою в особі Міністерства оборони України повинно бути визнано право власності на вказану будівлю.
Ухвалою від 29 жовтня 2015 року Малиновський районний суд м. Одеси залучив до участі у справі ПП НВКТФ «Лідер-люкс» як третю особу.
У листопаді 2016 року ПП НВКТФ «Лідер-люкс» звернулося до суду з позовом до Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса), ОСОБА_1 про визнання права власності.
Позовну заяву мотивувало тим, що будівля за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 є одним і тим же об`єктом, хоча зареєстрована за двома різними особами: ОСОБА_1 і ПП НВКТФ «Лідер-люкс» відповідно. Одеська міська рада, яка відчужила спірне майно на користь ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» діяла правомірно, що було перевірено нотаріусом при посвідченні договору купівлі-продажу.
Заочним рішенням від 20 жовтня 2011 року Малиновський районний суд м. Одеси визнав право власності на будівлю АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , який відчужив спірне майно ОСОБА_4 , яка продала це майно ПП «Лідер-Т», яке також продало спірну будівлю за вказаною адресою ОСОБА_1 .
У подальшому, заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2011 року скасовано та ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2013 року позовну заяву залишено без розгляду. Тому ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем та не може мати речових прав на спірну будівлю.
ПП НВКТФ «Лідер-люкс» просило суд визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
У січні 2017 року перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) звернувся до суду із заявою про уточнення позову до ОСОБА_1 , ПП НВКТФ «Лідер-люкс», за участю третьої особи - ПП «Лідер-Т», про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна, витребування і передання майна.
Ухвалою від 12 січня 2017 року Малиновський районний суд м. Одеси позовну заяву ПП НВКТФ «Лідер-люкс» до Міністерство оборони України, Військова академія (м. Одеса), ОСОБА_1 про визнання права власності прийняв до розгляду разом з позовом першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_1 , ПП НВКТФ «Лідер-люкс», за участю третьої особи - ПП «Лідер-Т», про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна, витребування і передання майна.
Ухвалоювід 12 січня 2017 року Малиновський районний суд м. Одеси до участі у справі залучив Одеську міську раду як третю особу.
Ухвалою від 13 червня 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси до участі у справі залучив ОСОБА_2 як третю особу.
У серпні 2019 року перший заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) звернувся до суду із заявою про уточнення позову до ОСОБА_1 , ПП НВКТФ «Лідер-люкс», ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ПП «Лідер-Т», про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна, витребування і передання майна та просив суд визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю № 105 військового містечка № 17, зареєстровану за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , витребувати від ОСОБА_1 , ПП НВКТФ «Лідер-люкс» та ОСОБА_2 вказану нежитлову будівлю, зобов`язати ОСОБА_1 , ПП НВКТФ «Лідер-люкс» та ОСОБА_2 передати Міністерству оборони України зазначену нежитлову будівлю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 26 листопада 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси позов першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) задовольнив частково.
Визнав за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю № 105 військового містечка № 17, зареєстровану за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
У решті позову відмовив.
У задоволенні позовної заяви ПП НВКТФ «Лідер-люкс» відмовив.
Стягнув з Міністерства оборони України в дохід держави судовий збір в сумі 1 997,70 грн.
Стягнув з Військової академії (м. Одеса) в дохід держави судовий збір в сумі 1 997,70 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 925,80 грн.
Стягнув з ПП НВКТФ «Лідер-люкс» в дохід держави судовий збір в сумі 925,80 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 925,80 грн.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що Міністерством оборони України або іншими відомствами, будівлі та споруди військового містечка № 17, розташованого у місті Одесі, у тому числі будівля № 105 - майно Збройних Сил України, до комунальної власності не передавалися. Жодних доказів, на підтвердження передачі Кабінетом Міністрів України спірного об`єкту (військового майна) з державної власності до комунальної власності, матеріали справи не містять, а тому є підстави для визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на спірне майно.
Щодо інших позовних вимог суд дійшов висновку, що попри доведеність факту належності спірної будівлі до військового державного майна, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, у якої відповідно до статті 330 ЦК України виникло право на спірне майно, а отже згідно з статтею 338 ЦК України зазначене майно в неї витребуване бути не може.
Відмовляючи у задоволенні позову ПП НВКТФ «Лідер-Люкс», суд виходив з того, що приватне підприємство відчужило нерухоме майно на АДРЕСА_2 ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 22 грудня 2017 року, а тому ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» є неналежним позивачем, у нього відсутнє право вимоги про визнання права власності на нерухоме майно на АДРЕСА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановоювід 04 червня 2020 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року в частині часткового задоволення позову першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна скасував.
Ухвалив в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна залишив без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до ПП НВКТФ «Лідер-люкс» про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення нерухомого майна скасував. В скасованій частині провадження в справі закрив.
Змінив рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року про відмову в задоволенні позовної вимоги першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса), до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: ПП «Лідер-Т», Одеської міської ради про витребування та передання майна в частині мотивування.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПП НВКТФ «Лідер-люкс» до Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса), ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлову будівлю скасував. В скасованій частині провадження в справі закрив.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позовні вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем є необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції щодо встановлення факту неправомірних дій (бездіяльності) органів державної влади та місцевого самоврядування, які створили умови для незаконного вибуття спірного майна з володіння держави та його продажу є передчасними. В задоволенні позовних вимог про витребування та передання спірного нерухомого майна Міністерству оборони України з вище наведених мотивів, слід відмовити, оскільки вони є похідними від вимог про визнання права власності.
Питання визнання права власності на спірне нерухоме майно неодноразово розглядалося судами різних юрисдикцій.
Позовні вимоги, заявлені першим заступником військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до ПП НВКТФ «Лідер-люкс» щодо спірного нерухомого майна у відповідній частині підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, як і позовна заява ПП НВКТФ «Лідер-люкс» про визнання права власності на нежитлову будівлю, а тому провадження у справі в частині позовних вимог до юридичної особи слід закрити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, Міністерство оборони України просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм матеріального права, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 17 вересня 2020 року Верховний Суд поновив строк касаційного оскарження, відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження Міністерство оборони України зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права (статей 328 335 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126гс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою від 04 листопада 2021 року Верховний Суд справу призначив до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що для набуття територіальною громадою міста Одеси права власності на спірне майно мала б бути виконана обов`язкова умова набуття права комунальної власності - взяття на облік безхазяйного майна відповідно до статті 335 ЦК України, проте суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність набуття права власності територіальною громадою міста Одеси, як першого власника на спірну нежитлову будівлю, зазначивши лише про те, що віднесення спірного об`єкту до об`єктів комунальної власності не спростовано зібраними у справі доказами, тобто неправильно застосував статтю 328 ЦК України та не вказав правову підставу набуття Одеською міською радою права комунальної власності на спірне нерухоме майно (стаття 335 ЦК України);
апеляційний суд не встановив, чи обліковувалося Одеською міською радою спірне майно як безхазяйне та не встановив обставин користування спірним приміщенням перед внесенням до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації та відчуженню в 2013 році; залишив поза увагою факт самочинної реконструкції спірного майна;
ні Кабінетом Міністрів Україні, ні Міністерством оборони України будівлі та споруди військового містечка № 17, у тому числі будівля № 105 - майно Збройних сил України до комунальної власності не передавалося, з обліку в КЕВ м. Одеси не знімалося;
у Одеської міської ради були відсутні будь-які підстави для розпорядження (відчуження) будівлі шляхом укладення договору купівлі-продажу з ПП НВКТФ «Лідер-люкс» та в подальшому підстави для відчуження нерухомого військового майна на користь ОСОБА_2 ;
відсутність державної реєстрації прав на спірне майно не позбавляє об`єкт статусу військового майна, що належить до державної власності.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що відповідно до пункту 1 рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29 травня 1951 року № 27 «Про поновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнні та післявоєнні періоди для потреб Одеського військового округу» підтверджено належність Одеському військовому округу власних будівель, розташованих на території військового містечка № 17 (м. Одеса) відповідно до додатку № 1, а також встановлено, що в користуванні Одеського військового округу знаходяться інші будівлі місцевої ради, зокрема житлового фонду відповідно до додатку № 2. Крім того, вказаним рішенням відновлено права землекористування Одеського Військового Округу на земельні ділянки, відведені для потреб Одеського військового округу у довоєнний період; зобов`язано виконавчі комітети районних рад депутатів трудящих оформити в установленому законом порядку використання Одеським військовим округом будинків міського житлового фонду; запропоновано Управлінню головного архітектора міста оформити відновлення прав землекористування на земельні ділянки відповідно до додатків (т. 1, а. с. 9-10).
Згідно з додатком № 1 до зазначеного рішення до власних будівель Одеського військового округу відносяться, зокрема, будівлі на території військового містечка № 17 (Велика Фонтанська дорога, 4 станція). Загальна кількість будівель складає 46. Також зазначається, що будівлі під номерами 50, 53-56, 47 і 11 збудовані в 1941-1949 роках, будівля під номером 15 напівзруйнована, а під номерами 3, 6, 11, 16 та інші 16 - зруйновані (т. 1 а. с. 12-14). Відомості щодо будівлі під № 105 в зазначених матеріалах відсутні (т. 1 а. с. 9-10).
В матеріалах справи міститься Індивідуальна картка обліку будівлі № 105 за адресою: АДРЕСА_3 ; план будівлі сховища № 105; Генеральний план військового містечка № 17; акт приймання-передачі будинків, споруд та території військового містечка від 20 серпня 2013 року № 17; акт технічного стану будівлі № 105 в/м № 17 (т. 1, а. с. 11, 15, 16, 17, 19).
Відповідно до Індивідуальної картки обліку будівлі приміщення № 105 має загальну площу 68 кв. м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . В акті технічного стану будівлі в/м № 17 від 22 травня 2013 року також зазначена площа будівлі 68 кв. м, при цьому будівля № 105-склад знаходиться за межами огорожі Військової академії та обнесена парканом. На час прийому-передачі комісія не мала доступу до будівлі (т. 1, а. с. 19).
Рішенням Одеської міської ради від 18 червня 2013 року № 3509-VI та рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 04 липня 2013 року № 259 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» нежитлова одноповерхова будівля площею 55,1 кв. м на АДРЕСА_2 внесена до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2013 році (т. 1, а. с. 241).
Право власності Одеської міської ради на спірне нерухоме майно підтверджується наявним у справі свідоцтвом про право власності від 21 серпня 2013 року (т. 1, а. с. 112).
Відповідно до технічного паспорту спірного майна від 21 березня 2013 року площа нерухомого майна складає 55,1 кв. м, матеріал зовнішніх стін - черепашник, матеріал перекриття - дерев`яні балки (т. 1, а. с. 112, 113-114, 115-117).
Територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради 05 вересня 2013 року уклала з ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М. В. за реєстраційним № 667, згідно з умовами якого ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» придбало нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 55,1 кв. м (т. 1, а. с. 242-245).
На нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 заочним рішенням Малиновський районний суд м. Одеси від 20 жовтня 2011 року визнав право власності за ОСОБА_3 , яка надалі за договором дарування від 07 червня 2012 року передала це майно ОСОБА_4
ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відчужила спірне майно ПП «Лідер-Т», а ПП «Лідер-Т» продало вказане майно ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 19 січня 2015 року (т. 1, а. с. 22).
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2012 року заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2011 року скасовано, а ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2013 року позов ОСОБА_3 залишено без розгляду. Тобто, правова підстава, за якою ОСОБА_3 отримала право власності на нерухоме майно відпала.
У справі є дві адреси, за якими знаходиться спірне нерухоме майно: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 18 березня 2014 року № 1600-06/257/2 нежитлове приміщення під № 8/8 на Фонтанській дорозі та нежитлове приміщення під № 8/1-а на Фонтанській дорозі є одним і тим самим об`єктом нерухомості (т. 1, а. с. 57).
З вище наведених матеріалів вбачаються відмінності між нерухомими об`єктами, вказаними в Індивідуальній картці будівлі, плану будівлі-складу військового містечка та технічному паспорті. Відповідно до Індивідуальної картки будівля АДРЕСА_4 . В той час як відповідно до технічного паспорту нерухомого майна будівля знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (8/8). Відповідно до Індивідуальної картки будівля має площу 68 кв. м, в той час як відповідно до технічного паспорту - 55,1 кв. м, а відповідно до плану будівлі-складу військового містечка площа складає 53,16 кв. м.
У висновку експерта № 17-4735 судової будівельно-технічної експертизи у справі господарського судочинства № 916/700/17 від 25 червня 2018 року за результатами дослідження питання чи є об`єкт нерухомого майна (об`єкт військового нерухомого майна військового містечка № 17 м. Одеса, будівлі-сховища за ГП № 10) та одноповерхова будівля загальною площею 55,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 одним і тим самим об`єктом нерухомості встановлено, що будівля, відображена в Індивідуальній картці будівлі, плані будівлі-складу військового містечка та технічному паспорті від 21 березня 2013 року не є одним і тим самим об`єктом нерухомості.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 328 335 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126гс18).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у позові в частині вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, суд апеляційної інстанції виходив з їх необґрунтованості, а висновки суду першої інстанції щодо встановлення факту неправомірних дій (бездіяльності) органів державної влади та місцевого самоврядування, які створили умови для незаконного вибуття спірного майна з володіння держави та його продажу вважав передчасними. В задоволенні позовних вимог про витребування та передання спірного нерухомого майна Міністерству оборони України з вище наведених мотивів, слід відмовити, оскільки вони є похідними від вимог про визнання права власності. Питання визнання права власності на спірне нерухоме майно неодноразово розглядалося судами різних юрисдикцій.
Предметом розгляду цієї справи є вимога позивача про визнання права власності на нежитлову будівлю № 105 військового містечка № 17 , зареєстровану за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Тобто, законом надано право особі, яка вважає себе власником, звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого права власності. При цьому, враховуючи специфіку цивільного та цивільного процесуального законодавства на таку особу покладається обов`язок доведення наявності обставин та підстав визнання права власності на спірне майно.
Суд апеляційної інстанції оцінивши докази, обґрунтовано виходив з того, що відомості щодо будівлі № 105 в додатку № 1 до рішення Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 09 травня 1951 року № 27 відсутні, жодну з будівель, з вказаних у додатку № 1, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, не можливо ідентифікувати як спірну нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 (8/8). Надані позивачем докази не є достатніми для підтвердження факту того, що будівля № 105 військового містечка № 17 та нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 (8/8) є одним і тим самим спірним об`єктом і як наслідок належить до військового майна.
Крім того, за відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Південно-західного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року у справі № 916/700/17 за позовом Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до Одеської міської ради, ПП НВКТФ «Лідер - Люкс», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, ОСОБА_2 , за участю Військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України, про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу, відмовлено у позові про визнання недійсним свідоцтва від 21 серпня 2013 року № 8249237 про право власності на спірний об`єкт нерухомості та визнанні недійсним договору купівлі-продажу зазначеного об`єкту Одеською міською радою на користь ПП НВКТФ «Лідер - Люкс». Зазначене судове рішення набрало чинності та не скасовано.
Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Так, у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15, зазначеної заявником, як приклад, предметом спору було визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки, та за результатами розгляду якої Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що земельна ділянка відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними, тому повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали Ізмаїльській міськраді, яка видала оспорюване рішення та уклала спірний договір з перевищенням повноважень, у зв`язку з чим укладений спірний договір підлягає визнанню недійсним. Оскільки відсутні докази надання Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України згоди на відчуження земельної ділянки, переданої в оренду, то Ізмаїльська міськрада не мала законних підстав для припинення права землекористування позивачу. Держава в особі Кабінету Міністрів України, як власник спірної земельної ділянки, вправі на підставі статті 387 ЦК України вимагати її повернення з чужого незаконного володіння ТОВ «Дунайбункер», яке отримало цю земельну ділянку за оспорюваним договором.
У постанові Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, зазначеній заявником, як приклад, предметом спору було визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України, та за результатами розгляду якої Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у нього добросовісності такого володіння. Суди вказали, що оскільки договір міни укладений з порушенням чинного на дату його укладення законодавства про приватизацію державного майна і без належного погодження з Кабінетом Міністрів України, то відповідно ТОВ «Аста ЛТД» не мало правових підстав для передачі спірного майна позивачу як розрахунку за роботи, виконані за договором підряду, тобто договір міни в силу закону був неможливим, позивач це повинен знати (повинен був знати), і в цьому випадку про добросовісність не йдеться, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
У справі, що переглядається, прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) звернувся до суду з позовом про визнання державної власності на об`єкт нерухомого військового майна та його витребування, посилаючись на те, що Міністерство оборони України є власником, а Військова академія (м. Одеса) є розпорядником спірного нерухомого майна, яке Одеська міська рада, не будучи власником, відчужила ПП НВКТФ «Лідер-Люкс».
Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами, які наведені заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, а наведені в касаційній скарзі як приклади постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № № 910/17274/17, 916/3727/15, не свідчать, що суд апеляційної інстанції застосував невірно норми матеріального права.
Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме - статей 328 335 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 328 ЦК України та не вказав правову підставу набуття Одеською міською радою права комунальної власності на спірне нерухоме майно (стаття 335 ЦК України) є неприйнятними, оскільки суд виходив з недоведеності позовних вимог про законне право власності Міністерства оборони України на спірне нерухоме майно.
Доводи скарги про те, що апеляційний суд не встановив, чи обліковувалося Одеською міською радою спірне майно як безхазяйне та не встановив обставин користування спірним приміщенням перед внесенням до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації та відчуженню в 2013 році; залишив поза увагою факт самочинної реконструкції спірного майна; ні Кабінетом Міністрів Україні, ні Міністерством оборони України будівлі та споруди військового містечка № 17, у тому числі будівля № 105 - майно Збройних сил України до комунальної власності не передавалося, з обліку в КЕВ м. Одеси не знімалося; у Одеської міської ради були відсутні будь-які підстави для розпорядження (відчуження) будівлі шляхом укладення договору купівлі-продажу з ПП НВКТФ «Лідер-люкс» та в подальшому підстави для відчуження нерухомого військового майна на користь ОСОБА_2 , зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Доводів щодо відсутності підстав для часткового закриття провадження у справі, касаційна скарга не містить.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Судові витрати
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук