Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 521/15/15-ц
провадження № 61-7206св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (стягувач) - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідачі - комунальне підприємство «Парк культури та відпочинку
ім. Горького» та комісія з ліквідації комунального підприємства «Парк культури та відпочинку ім. Горького»,
заінтересовані особи: Одеська міська рада, виконавчий комітет Одеської міської ради, Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби
м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, комунальне підприємство «Парки Одеси».
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси,
у складі судді Мазун І. А., від 10 грудня 2019 року про заміну сторони виконавчого провадження та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,
від 01 березня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви про заміну сторони виконавчого провадження
24 липня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, в якій просила замінити боржника, а саме комісію з ліквідації комунального підприємства «Парк культури та відпочинку
ім. Горького» (далі - Ліквідаційна комісія) на Одеську міську раду та виконавчий комітет Одеської міської ради.
Заява ОСОБА_2 мотивована тим, що на виконанні в Першому Малиновському відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - ВДВС) перебувало виконавче провадження (далі - ВП) № 58319104 з виконання виконавчого листа № 521/15/15-ц, виданого 07 листопада 2018 року Малиновським районним судом м. Одеси про зобов`язання Ліквідаційної комісії виплатити ОСОБА_1 мінімальну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 82 157,42 грн, моральну шкоду в сумі 2 000 грн та судові витрати в сумі 20 322, 80 грн.
Постановою головного державного виконавця ВДВС Заліпаєва Ю. В.
від 15 квітня 2019 року ВП № 58319104 закінчено на підставі пункту 3
частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII
«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) - припинення
КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького».
ОСОБА_2 вважала, що процедура ліквідації КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» проведена без додержання вимог статей 111 112 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки Одеською міською радою, як засновником юридичної особи, рішення про затвердження ліквідаційного балансу КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» не приймалось, ліквідаційний баланс цього підприємства - відсутній. Одеська міська рада не здійснила контроль за додержанням процедури ліквідації КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького», що призвело до невиконання судового рішення, яке набрало законної сили і порушення майнового права ОСОБА_2 .
Крім того, виключення із статуту комунального підприємства «Парки Одеси» (далі - КП «Парки Одеси») пункту про правонаступництво щодо КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» здійснено без правового обґрунтування та з метою уникнення сплати кредиторської заборгованості.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково, замінено сторону виконавчого провадження - боржника у справі № 521/15/15-ц, а саме: комісію з ліквідації КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» на Одеську міську раду. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву ОСОБА_2 , послався на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) та у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі
№ 711/3298/17-ц (провадження № 61-29236св18), від 30 січня 2019 року у справі № 711/3306/17 (провадження № 61-7375св18), та від 21 серпня
2019 року у справі № 677/1745/15-ц (провадження № 61-31299св18), а також врахував, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 травня 2017 року не виконано; не доведено, що під час проведення засновником процедури ліквідації комунального підприємства «Парк культури та відпочинку ім. Горького», яка тривала з 2011 по 2018 роки, було вжито заходів до встановлення кредиторської заборгованості, наявності боргу перед
ОСОБА_1 ; проміжний ліквідаційний баланс комунального підприємства
не складався та рішенням сесії міської ради не затверджувався, а ліквідаційний баланс, як результат роботи комісії з ліквідації - взагалі відсутній; з боку засновника - Одеської міської ради не здійснено контроль за додержанням вимог законів під час проведення ліквідації підприємства, що привело до порушення майнового права ОСОБА_2 .
Відмовляючи у заміні боржника на виконавчий комітет Одеської міської ради, суд виходив із того, що засновником КП «Парк культури та відпочинку
ім. Горького» є саме Одеська міська рада, а не її виконавчий комітет.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційні скарги Одеської міської ради та ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що заява ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження вирішена судом першої інстанції по суті правильно, районним судом не допущено порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування ухвали від 10 грудня 2019 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року Одеська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 521/15/15-ц на ухвалу Малиновського районного суду
м. Одеси від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 01 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати в частині задоволення заяви ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які, ухвалюючи оскаржені судові рішення, неправильно застосували вимоги статті 442 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII, глави 11 ЦК України,
глави 8 Господарського кодексу України (далі - ГК України), вийшли за межі наданих ним повноважень, фактично змінили спосіб захисту порушеного права
ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , та зміст рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 травня 2017 року.
Заявник звертає увагу касаційного суду, що КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» припинено шляхом ліквідації у встановленому законом порядку без правонаступництва його прав та обов`язків будь-якими іншими особами, в тому числі Одеською міською радою чи її виконавчим комітетом.
Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що заміна сторони виконавчого провадження може бути здійснена за наявності відкритого виконавчого провадження, а матеріали справи № 521/15/15-ц не місять відомостей про повторне пред`явлення виконавчого листа № 521/15/15-ц, виданого 07 листопада 2018 року Малиновського районного суду м. Одеси, до виконання.
Крім того, суди неправильно визначили норми законодавства, що регулюють особливості господарської діяльності КП «Парк культури та відпочинку
ім. Горького», як комунального унітарного комерційного підприємства, та помилково застосували норми права, які регулюють діяльність казенних підприємств, в тому числі щодо відповідальності засновників за зобов`язаннями таких підприємств.
У ході розгляду справи судами не встановлено факту недостатності у розпорядженні КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» коштів на погашення заборгованості у зобов`язаннях, учасником яких воно було.
Висновки Верховного Суду у справах № 711/3306/17-ц, № 711/3298/17-ц,
та № 677/1745/15-ц, що застосовані судами в оскаржених судових рішеннях, стосуються інших правовідносин та інших фактичних обставин, аніж ті, які встановлені у розглядуваній справі.
Заявник також звертає увагу касаційного суду, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про заміну сторони виконавчого провадження у цій справі відсутнє рішення суду, яким було би встановлено протиправну діяльність, або бездіяльність органу місцевого самоврядування та/або його посадових осіб під час ліквідації КП «Парк культури та відпочинку
ім. Горького».
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 чи
ОСОБА_2 були заявлені вимоги про погашення боргу до Ліквідаційної комісії, як того вимагають положення статей 111 112 ЦК України.
Ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року в частині вирішення вимог про заміну сторони виконавчого провадження - боржника на виконавчий комітет Одеської міської ради в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив, в якому, посилаючись на законність на обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.
Вказувала на обов`язковість виконання судових рішень, які набрали законної сили, порушення допущені під час ліквідації боржника та на помилковість доводів касаційної скарги.
Крім того, вважала, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Фактичні обставини справи
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 травня 2017 року у справі № 521/15/15-ц позов ОСОБА_1 до КП «Парк культури та відпочинку
ім. Горького» та комісії з ліквідації КП «Парк культури та відпочинку
ім. Горького» задоволено частково.
Зобов`язано комісію з ліквідації КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» звільнити ОСОБА_1 з посади охоронця КП «Парк культури та відпочинку
ім. Горького» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України з 23 січня 2017 року; зробити в трудову книжку ОСОБА_1 запис про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронця КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» з 23 січня 2017 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, виплатити ОСОБА_1 мінімальну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23 вересня 2011 року по 23 січня 2017 року в розмірі 82 157,42 грн, моральну шкоду в сумі 2 000 грн та понесені судові витрати в сумі 20 322,80 грн.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2018 року залучено до участі у справі № 521/15/15-ц правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Видано дублікати виконавчих документів за рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 травня 2017 року.
Постановою державного виконавця ВДВС Колісніченко І. Е. від 12 січня
2019 року відкрито виконавче провадження № 58319104 з виконання виконавчого листа № 521/15/15-ц, виданого 07 листопада 2018 року Малиновським районним судом м. Одеси, щодо зобов`язання ліквідаційної комісії виплатити ОСОБА_1 мінімальну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 82 157,42 грн, моральну шкоду в сумі 2 000 грн, судові витрати в сумі 20 322,80 грн.
Рішенням Одеської міської ради №1292-VI від 20 вересня 2011 року створено КП «Парки Одеси» та ліквідовано низку комунальних підприємств, у тому числі КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького». Виконавчому комітету Одеської міської ради доручено здійснити заходи щодо ліквідації комунальних підприємств.
22 грудня 2011 року рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради
№ 726 створено комісію з ліквідації КП «Парк культури та відпочинку
ім. Горького», якій доручено підготувати ліквідаційний баланс для внесення на розгляд Одеської міської ради в термін до 01 січня 2012 року.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 310 від 26 липня
2018 року рішення Одеської міської ради № 726 від 22 грудням 2011 року знято з контролю як таке, що виконано у повному обсязі.
21 червня 2017 року за рішенням засновника (Одеська міська рада) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи
КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» без правонаступництва його прав та обов`язків третіми особами.
Постановою головного державного виконавця ВДВС Заліпаєва Ю. В.
від 15 квітня 2019 року виконавче провадження № 58319104 закінчено на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII у зв`язку із припиненням юридичної особи - боржника.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження після її перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавчим провадженням, як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою та другою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закон № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
За змістом частин першої та другої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником; заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його, на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною у правовідносинах, що допускають правонаступництво.
За приписами статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
Процесуальне правонаступництво у розумінні статті 55 ЦПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому
розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).
Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) прав і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.
Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником, або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва
(у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104
ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)).
Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи необхідно визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
За правилами частини п`ятої наведеної статті юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації.
Зазначених висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові
від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20).
При цьому, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на
будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості вчиняти дії згідно із Законом № 1404-VIII (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09, провадження № 61-16520сво18).
Судами у розглядуваній справі встановлено, що 21 червня 2017 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» та відомості про правонаступників вказаної юридичної особи відсутні.
Оскільки на час звернення ОСОБА_2 із заявою про заміну сторони виконавчого провадження КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» було припинено (ліквідовано) як юридичну особу, а Одеська міська рада не є правонаступником вказаного комунального підприємства, то висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для заміни комісії з ліквідації
КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» на Одеську міську раду є помилковими.
При цьому, суди попередніх інстанцій замість встановлення факту правонаступництва вдалися до оцінки наявності підстав для покладення на міську раду відповідальності за зобов`язаннями комунального підприємства та за невиконання рішення, ухваленого судом на користь ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП «Комбінат комунальних підприємств», боржник, банкрут) про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45 рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19 рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18, 19 рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації»,
пункт 35 рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.
При зверненні до суду з відповідною вимогою, у тому числі при здійсненні ліквідаційної процедури, має бути доведено, що особа чи орган, що контролює юридичну особу, своїми діями довела боржника до стану, що не дозволяє йому задовольнити вимоги кредиторів.
Так, у справі № 5023/4388/12, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду (провадження № 12-102гс18), КП «Комбінат комунальних підприємств» володіло майном на праві оперативного відання, що унеможливлювало передачу такого майна до ліквідаційної маси підприємства у разі визнання його банкрутом, а у рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справі «Єршова проти Російської Федерації» від 08 квітня 2010 року, підставою для субсидіарної відповідальності міської ради за зобов`язаннями комунального підприємства, створеного територіальною громадою, стали такі її дії, що призвели до банкрутства підприємства.
Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення ухвалені у справах № 711/3306/17-ц, № 711/3298/17-ц та № 677/1745/15-ц, виходив також із того, що умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 цього Кодексу є недостатність коштів наявних у розпорядженні створеного ним комунального підприємства.
Верховний Суд наголошує на тому, що сторона виконавчого провадження підлягає заміні лише на правонаступника, а наявність або відсутність умов для покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства не може встановлюватись під час вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження
№ 12-102гс18), та висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 711/3298/17-ц (провадження № 61-29236св18), від 30 січня 2019 року у справі № 711/3306/17 (провадження № 61-7375св18), від 21 серпня 2019 року у справі
№ 677/1745/15-ц (провадження № 61-31299св18), при вирішенні питання про заміну боржника у виконавчому провадженні у справі № 521/15/15-ц не могли бути застосовані.
Проте, наведене не позбавляє ОСОБА_2 , у разі, якщо вона вважає що Одеська міська рада має нести субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями
КП «Парк культури та відпочинку ім. Горького» або відповідати за невиконання судового рішення, права звернутися до суду з окремим позовом.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 19 вересня
2019 року у справі № 286/1862/16-ц (провадження № 61-19694св18).
Доводи ОСОБА_2 у відзиві про те, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню,
є помилковими з огляду на те, що в справі № 521/15/15-ц, крім вимог майнового характеру щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, були заявлені та вирішені судом немайнові вимоги щодо зобов`язання відповідачів вчинити певні дії.
Таким чином справа № 521/15/15-ц не є малозначною в силу закону та не визнавалась малозначною судом.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року в частині заміни сторони виконавчого провадження - боржника у справі № 521/15/15-ц на Одеську міську раду та постанову Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження - боржника у справі № 521/15/15-ц на Одеську міську раду відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович