№ 521/20937/16-ц

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 521/20937/16-ц

провадження № 61-5778св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року у складі судді Гуревського В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , про зобов`язання привести каналізацію у відповідність до вимог Державних будівельних норм України (далі - ДБН) та здійснювати водовідведення з квартири після усунення недоліків, які прямо заборонені законом.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками є ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . В подальшому їх квартира об`єднана з квартирою № 5 , власником якої є ОСОБА_7 . Зазначила, що над їх об`єднаною квартирою на другому поверсі знаходиться об`єднана квартира відповідачів, в якій експерти при розгляді іншої цивільної справи, зафіксували нові трубопроводи водопостачання і каналізації, прокладені в порушення вимог пункту 2.28 ДБН. В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», яким не допускається кріплення приладів і трубопроводів безпосередньо до міжквартирних стін і перегородок, які огороджують житлові кімнати; вимог пункту 12.1.2 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», яким не допускається розташування внутрішніх інженерних комунікацій, обладнання, приладів обліку, регулювання і контролю в місцях, недоступних для технічного обслуговування і ремонту; вимог пункту 17.10 СНіП 2.04.01-85 «Внутрішній водопровід і каналізація будинків», яким прокладання внутрішніх каналізаційних мереж не допускається: під стелею, у стінах, у підлозі житлових кімнат, а також під стелею (відкрито чи приховано) кухонь. Внаслідок самочинних дій відповідачами встановлено сантехнічне обладнання над її житловим приміщенням; не забезпечений захист від можливого потрапляння вологи від цього обладнання до її приміщень; каналізаційна труба, до якої немає доступу для огляду, обслуговування і ремонту, проведена в підлозі відповідачів над її житловою кімнатою. Посилаючись на те, що відповідачі створили небезпечні для її життя і здоров`я умови проживання, позивач просила зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 привести мережу водовідведення квартири АДРЕСА_3 до діючих ДБН і правил та здійснити водовідведення з зазначеної квартири після усунення недоліків, які прямо заборонені законом.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2017 року до участі у справі залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (далі - ТОВ «Інфокс») в особі філії «Інфоксводоканал» як третю особу без самостійних вимог.

ІНФОРМАЦІЯ_1 третя особа ОСОБА_7 померла. Питання процесуального правонаступництва судом не вирішувалось.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції керувався частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та виходив з того, що ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом з пропуском позовної давності, про застосування якого заявила відповідач ОСОБА_2 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року змінено в його мотивувальній частині та залишено без змін в його резолютивній частині.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; суд першої інстанції не зазначив у своєму рішенні норму закону, яка у даній справі поширюється на вимогу позивача про захист її особистих немайнових прав, тому його висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за спливом позовної давності є помилковим.

Також апеляційний суд виходив із того, що у разі задоволення судом позову ОСОБА_1 , у тому вигляді як вона заявила вимогу (зобов`язання відповідачів привести каналізацію (мережу водовідведення) у відповідність до вимог ДБН), його неможливо буде виконати, оскільки позивач одночасно не заявила вимогу про приведення відповідачами свого приміщення в попередній стан шляхом демонтажу каналізації (мережі водовідведення).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в якій, з урахуванням уточнень та посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій не розглядали позовні вимоги заявника, предметом яких є система водовідведення (каналізації) під приміщеннями № 1, 2, 9 (колишня квартира № 11 ), влаштована в міжповерховому просторі над житловою кімнатою і кухнею квартири АДРЕСА_1 , а досліджували іншу систему водовідведення, яка є у квартирі відповідачів;

- документи і пояснення, які зібрали суди під час розгляду справи стосуються системи водовідведення приміщень, які не знаходяться над квартирою заявника та не є предметом спору;

- апеляційний суд ухвалив оскаржуване рішення за відсутності заявника та третіх осіб: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

- апеляційний суд прийняв до уваги відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу заявника, хоча в супереч вимог частини четвертої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до нього не були додатні докази надсилання (надання) копій відзиву всім іншим учасникам справи;

- без дослідження судом першої інстанції каналізації, яка встановлена під приміщеннями № 1, 2, 9 (колишня квартира № 11 ), влаштована в міжповерховому просторі над житловою кімнатою і кухнею квартири АДРЕСА_1 , за участю всіх учасників справи колегія суддів апеляційного суду не мала права встановлювати нові обставини справи та події.

У серпні 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із застосуванням засобів поштового зв`язку подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявники, не погоджуючись із доводами касаційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла заява ОСОБА_6 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 12 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року; відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 521/20937/16-ц ізМалиновського районного суду м. Одеси; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У серпні 2020 року матеріали справи № 521/20937/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року поновлено ОСОБА_6 строк для подання заяви про приєднання до касаційної скарги, прийнято заяву ОСОБА_6 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року справу № 521/20937/16-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками цього майна є треті особи ОСОБА_6 (дочка) та ОСОБА_5 (брат). В подальшому їх квартира об`єднана з квартирою № 5 , власником якої була ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На другому поверсі над їх об`єднаною квартирою, розташована об`єднана квартира № 9-11 , що належить на праві спільної часткової власності в рівних частках відповідачам ОСОБА_2 та її дітям ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У 2003 році, тобто до приватизації квартири відповідачами, ОСОБА_2 , для покращення житлових умов Малиновською районною адміністрацією приєднано до квартири № 9 квартиру № 11 . Крім того, згідно поясненням відповідача за рекомендацією посадовців дільниці № 2 КП ДЭЗ «Юго - Западний» та ТОВ «Інфокс» нею проведено водопровід з каналізацією.

За твердженням відповідача для прокладення каналізації було два способи: перший, шляхом обладнання стояка через квартиру № 4 з першого на другий поверх, або другий, прокладення каналізації під підлогою квартири на другому поверсі та виведення її за межи будинку.

У зв`язку з тим, що власниця квартири №4 ОСОБА_1 не надала згоду встановити стояк каналізації через її квартиру, то ОСОБА_2 вивела каналізацію за межі будинку на другому поверсі, по зовнішній стороні будинку спустила донизу та підключилася до домової каналізації.

Каналізаційна труба в квартирі відповідачів безшовна (без стиків), довжиною шість метрів та укладена в полу. Труба не кріпиться до міжквартирних стін чи перегородок, вона лежить на двох капітальних стінах будинку (лежак), трубу ізольовано для того, щоби на ній не збирався конденсат. Також було зроблено два люки для проведення ревізії в ході експлуатації труби, що дає можливість контролювати каналізаційну трубу на непередбачені випадки.

ОСОБА_2 провела каналізацію в 2003 році та не надала доказів того, що внутрішні та зовнішні інженерні комунікації, прокладені нею, з того часу дотепер протікали або були джерелом потрапляння вологи до її квартири.

Також встановлено, що в 2003 році відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були неповнолітніми.

До 2008 року ОСОБА_2 користувалася водопроводом та водовідведенням без укладання договору, сплачувала всі необхідні платежі. З 01 січня 2008 року нею з ТОВ «Інфокс» укладено договір № 24507 про надання їй послуг з водопостачання та водовідведення.

У зв`язку з цим, так як їх будинок стоїть на балансі в ЖКС «Черемушки», в 2011 році вона отримала у балансоутримувача будинку довідку, що ЖКС «Черемушки» не заперечує проти підключення квартири № 9 до внутрішньо-будинковій мережі водопроводу та водовідведення.

У 2016 році співробітниками міськканалізації при обстеженні встановлено, що квартиру № 9 підключено до центрального водовідведення, про що складено відповідний лист.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 19 березня 2013 року № 9802/23, який був виготовлений судовим експертом відділу БГ и ЕТД ЛІТВД ОСОБА_8 . Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, в рамках цивільної справи № 2/1519/6739/11 за позовом Малиновської районної державної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_2 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, про зобов`язання осіб привести самовільно реконструйовані квартири до попереднього стану, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, відшкодування моральної шкоди, встановлено прокладення у квартирі АДРЕСА_3 додаткових інженерних мереж: водопостачання і каналізації. А також те, що каналізаційна мережа, виконана у вигляді лежака, прокладеного у дерев`яному міжповерховому перекритті над житловою кімнатою нижче розміщеної квартири і стояка, прокладеного по стіні заднього фасаду, огороджуючи житлову кімнату, що не відповідає пункту 2.28 ДБН В.2.2.-15-2005 «Житлові споруди. Основні положення» і пункту 12.1.2 ДБН В.3.2-2-209 «Реконструкція, ремонт, реставрація об`єктів будівництва. Житлові будинки. Реконструкція і капітальний ремонт».

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що внаслідок самочинних дій відповідачів щодо встановлення сантехнічного обладнання над її житловим приміщенням; не забезпечення захисту від можливого потрапляння вологи від цього обладнання до її приміщень; проведення каналізаційної труби, до якої немає доступу для огляду, обслуговування і ремонту, в підлозі відповідачів над її житловою кімнатою, існує реальна загроза її життю і здоров`ю.

З урахуванням зазначеного, позивач просила суд зобов`язати відповідачів привести каналізацію у відповідність до вимог ДБН та здійснювати водовідведення з квартири після усунення недоліків, які прямо заборонені законом.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Згідно зі статтею 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до статті 276 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Зі змісту статті 319 ЦК України вбачається, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до статті 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Положеннями статті 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи спір, що виник між сторонами справи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що у разі задоволення судом позову ОСОБА_1 , у тому вигляді як вона заявила вимогу (зобов`язання відповідачів привести каналізацію (мережу водовідведення) у відповідність до вимог ДБН), його неможливо буде виконати, оскільки позивач одночасно не заявила вимогу про приведення відповідачами свого приміщення в попередній стан шляхом демонтажу каналізації (мережі водовідведення).

Також Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для застосування позовної давності у цій справі, але вважає помилковою аргументацію таких висновків з огляду на наступне.

Зокрема апеляційний суд вважав, що позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; суд першої інстанції не зазначив у своєму рішенні норму закону, яка у даній справі поширюється на вимогу позивача про захист її особистих немайнових прав, тому його висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 за спливом позовної давності є помилковим.

Разом з тим поняття особистого немайнового права в ЦК України визначається через перелік ознак, визначених у статті 269 ЦК України, а саме: особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом; особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту; особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою; фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав; особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

У статті 270 ЦК України визначено види особистих немайнових прав, зокрема, але не виключно: право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

ЦК України чи іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Аналіз змісту позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі (зобов`язання привести каналізацію у відповідність до вимог ДБН та здійснювати водовідведення з квартири після усунення недоліків, які прямо заборонені законом) не свідчить про те, що вони прямо випливають із порушення її особистих немайнових прав.

Тому посилання апеляційного суду на виключення, передбачені пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК України, які підставу для незастосування позовної давності у цій справі є безпідставними.

Разом з тим проведення системи водовідведення в підлозі житлової кімнати квартири АДРЕСА_3 , як вбачається із матеріалів справи, здійснено ще 2003 році і вона продовжує використовуватись відповідачами і наразі, отже такі спірні правовідносини є триваючими, що виключає застосування до них судом позовної давності.

Водночас Верховний Суд вважає, що помилковість обґрунтування оскаржуваної постанови апеляційного суду у вказаній частині не є підставою для її скасування.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд ухвалив оскаржуване рішення за відсутності позивача та третіх осіб: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_10 , разом із третіми особами: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які відповідно є її дочкою та братом (а. с. 2-4 т.1).

ОСОБА_1 була завчасно повідомлена про судове засідання, що відбулось 04 лютого 2020 року о 14 год 00 хв в Одеському апеляційному суді, про що свідчить її особистий підпис у довідковому листі (а. с. 172 т. 2).

Також у вказаному довідковому листі зазначено про направлення зокрема: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 судових повісток-повідомлень про розгляд справи 04 лютого 2020 року о 14 год 00 хв на адресу: АДРЕСА_11 .

Направлена апеляційним судом третім особам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 кореспонденція повернута відділенням поштового зв`язку «за закінчення терміну зберігання» без вручення адресатам (а. с. 173-176 т. 2).

В судовому засіданні 04 лютого 2020 року апеляційний суд, за відсутності позивача та третіх осіб: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , прийняв постанову, яка є предметом касаційного перегляду (а. с. 187-190 т. 2).

Позивач жодним чином не повідомила апеляційний суд про причини свої відсутності у судовому засіданні апеляційного суду, що відбулось 04 лютого 2020 року.

Тобто позивач, знаючи про дату та час розгляду її апеляційної скарги Одеським апеляційним судом, без поважних підстав ухилилась від участі у справі, не повідомила апеляційний суд про причини своєї неявки.

З огляду на вказане, Верховний Суд вважає, що відсутність позивача на судовому засіданні під час розгляду її апеляційної скарги та третіх осіб, що є її близькими родичами, жодним чином не вплинуло на правильність, законність та обґрунтованість винесеного судом апеляційної інстанції судового рішення.

Посилання у касаційній скарзі на те, що документи і пояснення, які зібрали суди під час розгляду справи, стосуються системи водовідведення приміщень, які не знаходяться над квартирою заявника та не є предметом спору, Верховний Суд також відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд прийняв до уваги відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу заявника, хоча всупереч вимогам частини четвертої статті 360 ЦПК України до нього не були додатні докази надсилання (надання) копій відзиву всім іншим учасникам справи, Верховний Суд вважає слушними, разом з тим, відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, що їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

РішенняМалиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко