№ 521/2-3752/11

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 521/2-3752/11

провадження № 61-15783св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 18 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 1999 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позову вказав, що з 02 квітня 1977 року він перебував з відповідачем у шлюбі, під час якого, у січні 1992 року мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4 отримала в дарунок 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 та згодом обміняла її на 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Крім цього, 20 серпня 1993 року ОСОБА_4 придбала 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 та обміняла її на 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_4 . Квартири № 11 та № 13 наразі об`єднані, хоча мають різні номери.

11 грудня 1991 року ОСОБА_3 отримала в дарунок від ОСОБА_5 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_7 , та зареєструвала своє місце проживання у цьому житлі.

10 листопада 1994 року ОСОБА_3 отримала в подарунок від ОСОБА_6 частину 5-кімнатної квартири АДРЕСА_8 .

04 серпня 1997 року він надав відповідачу довіреність на укладення від його імені угод, використовуючи яку, остання подарувала належну йому на підставі договору №2-2026 від 17 березня 1992 року 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_9 своїй матері ОСОБА_4 , без його згоди на те, про що він дізнався лише у вересні 1999 року.

Крім того, 2-кімнатна квартира АДРЕСА_10 реконструйована та з`єднана з квартирою № 7 , після чого дві окремі квартири стали однією п`ятикімнатною, але в БТІ зазначені як самостійні.

На підставі фіктивного договору купівлі-продажу № 3365 від 12 вересня 1997 року ОСОБА_3 продала квартиру АДРЕСА_10 своєму батькові - ОСОБА_7 .

Починаючи з 1992 року по 1995 рік, за рахунок спільних з ОСОБА_3 коштів, а з 1996 року по 1997 рік - в основному лише за його власні кошти, в квартирах за адресою: АДРЕСА_12 та 8 ; АДРЕСА_13 , 11 та 13 проводився капітальний ремонт, переобладнання та реконструкція, які значно збільшили їх вартість.

Враховуючи викладене та неодноразово уточнивши позовні вимоги, позивач в порядку поділу спільного майна подружжя просив суд:

- поділити квартиру АДРЕСА_7 , що належить сторонам на праві спільної часткової власності, та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину цієї квартири;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на реконструкцію, проведену у квартирах АДРЕСА_10 , в сумі 150 000 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені за проведені ремонтні роботи у квартирах АДРЕСА_10 , АДРЕСА_2 , в сумі 425 000 грн, які були особистою власністю ОСОБА_1 ;

- поділити транспортний засіб марки ISUZU Gemini, 1989 року випуску, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину вказаного транспортного засобу.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Справа судами розглядалась неодноразово.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат, понесених за проведені ремонтні роботи у квартирах АДРЕСА_2 , поділ транспортного засобу марки ISUZU Gemini, 1989 року випуску, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину вказаного транспортного засобу, залишено без розгляду.

По інших позовних вимогах: про поділ квартири АДРЕСА_7 та стягнення витрат, понесених на реконструкцію, проведену у квартирах АДРЕСА_16 , в сумі 150 000 грн продовжено розгляд справи по суті.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року, залишеному без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про поділ квартири АДРЕСА_7 та автомобіля ISUZU Gemini, 1989 року випуску, а також про стягнення витрат, понесених на реконструкцію, проведену у квартирах АДРЕСА_16 , суд першої інстанції виходив з припинення між сторонами з 1996 року подружніх відносин з посиланням на встановлення цієї обставини рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_9 та визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири.

Крім того, суд також вважав безпідставним обґрунтування позивачем підтвердження факту реконструкції вказаних квартир рішенням Жовтневого (Приморського) районного суду м. Одеси від 07 травня 1996 року, так як у вказаному рішенні встановлено, що ОСОБА_3 проводила ремонтні роботи у цих квартирах за особисті кошти без проектної документації, робочих креслень. Тобто зазначеним рішенням не підтверджуються обставини здійснення (завершення) ремонтних робіт ОСОБА_2 за спільні подружні кошти, та факт здійснення реконструкції спірних квартир.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Змінено рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку суду про припинення між сторонами з 1996 року подружніх відносин з посиланням на встановлення цієї обставини рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_9 та визнання права власності на 1/2 частину квартири.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони визнають факт перебування їх у шлюбі до 1998 року та відсутність відомостей щодо часу припинення шлюбу. Вказана обставина не підлягала доказуванню, в тому числі і в порядку частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року, з посиланням на рішення Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року щодо припинення подружніх відносин між сторонами у 1996 році.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на реконструкцію квартир, суд першої інстанції не застосовував рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 07 травня 1996 року як преюдиційне, а досліджував інші докази проведення вказаної реконструкції у вигляді інвентаризаційних справ та інформації бюро технічної інвентаризації, що відобразив у рішенні з посиланням на відповідні матеріали цивільної справи.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 18 липня 2019 рокузмінено постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року шляхом виключення з мотивувальної частини цього судового рішення висновків про припинення між сторонами: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подружніх відносин з 1996 року з посиланням на встановлення цієї обставини рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_9 та визнання права власності на Ѕ частину квартири.

В іншій частині постанову залишено без змін.

Додаткова постанова мотивована тим, що у резолютивній частині постанови Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року відображено внесення змін щодо висновків суду про припинення між сторонами подружніх відносин з 1996 року лише у рішення суду першої інстанції, а про зміну у відповідній частині постанови Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року не зазначено.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення та внесення відповідних змін і у вказану постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 18 липня 2019 року та залишити в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи № 2-955/98 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 підтвердила факт припинення подружніх стосунків із ОСОБА_1 з 1996 року. Аналогічні обставини були установлені під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири. Вказані обставини відповідно до вимог статті 61 ЦПК України 2004 року є преюдиційними, а змінюючи судові рішення, якими ці обставини були установлені, суд апеляційної інстанції переоцінив докази у справі, що знаходиться поза межами його повноважень.

З 14 по 18 липня 2019 року ОСОБА_1 знаходився в іншій країні, при цьому суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив його про час та місце розгляду справи, у порушення процесуальних норм розглянувши справу 16 липня 2019 року без його відсутності, що відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 22 серпня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 02 квітня 1977 року в Іллічівському РАЦСі м. Одеси зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим 02 квітня 1977 року, серії НОМЕР_3 (а.с. 46, т. 3).

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був розірваний 27 червня 2001 року (свідоцтво про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_4 (а.с. 48, т. 3).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року (а.с. 97-103, т. 3) по цивільній справі № 22ц-130-2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_9 та визнання права власності на Ѕ частину квартири, встановлено, що у 1996 році подружні відносини між сторонами було припинено.

Вказане рішення Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 20 червня 2012 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення апеляційної інстанції не відповідають з таких підстав.

За правилами частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до частини третьої статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року, ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги тим, що судове рішення у справі про визнання угоди недійсною в частині встановлення судом моменту припинення подружніх відносин не може бути преюдиційним у справі про розподіл сумісного майна подружжя, а тому просила суд виключити з мотивувальної частини вказаних судових рішень висновки про припинення між сторонами: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подружніх відносин з 1996 року з посиланням на встановлення цієї обставини рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року.

Зі змісту рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року та постанови Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року вбачається, що при розгляді цієї справи судами установлені обставини припинення між сторонами фактичних подружніх відносин з 1996 року. При цьому ці обставини суди установили з посиланням на рішення Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року (а.с. 97-103, т. 3) по цивільній справі № 22ц-130-2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє очікуваний результат, матиме найбільших ефект.

У справі, що переглядається, спір між сторонами щодо поділу майна подружжя триває з 1999 року. Під час судового розгляду сторони неодноразово у своїх поясненнях, в тому числі і письмових, вказували про припинення подружніх відносин як у 1996 році так і у 1998 році. При цьому обставини припинення фактичних подружніх відносин сторін неодноразово були предметом встановлення судів.

Так, зокрема рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 1998 року (справа № 2-955 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу), яке набрало законної сили, були установлені обставини припинення фактичних подружніх відносин сторін у 1996 році. Аналогічні обставини були установлені також і у рішенні Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року по цивільній справі № 22ц-130-2011, на яке і посилались суди в оскаржуваних судових рішеннях.

Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що визнання вказаних обставин преюдиційними суперечить нормам закону та порушує права ОСОБА_2 . При цьому суд посилався на те, що сторони визнають факт перебування їх у фактичних шлюбних відносинах до 1998 року, а тому в силу статті 60 ЦПК України 2004 року ці обставини не підлягають установленню під час розгляду цієї справи.

Разом із тим, судом не було враховано, що із заявою про встановлення цього факту в порядку окремого провадження сторони не звертались, а за умови встановлення цих обставин іншими судовими рішеннями, які набрали законної сили, обраний ОСОБА_2 спосіб захисту своїх прав не буде ефективним, тобто не призведе до їх поновлення.

Крім того, колегія суддів враховує, що особа, яка оспорює встановлені судовим рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року обставини, повинна оскаржити саме це судове рішення у передбаченому процесуальним законом порядку. При цьому безпідставним є висновок апеляційного суду про те, що факт припинення подружніх відносин у 1996 році сторонами визнавався, оскільки саме звернення до суду як ОСОБА_2 з апеляційною скаргою, так і ОСОБА_1 - із касаційною, свідчить про протилежне.

Положеннями статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі про поділ майна подружжя підставно послались на обставини, встановлені у рішенні Апеляційного суду Одеської області від 13 січня 2012 року по цивільній справі № 22ц-130-2011, яке набрало законної сили, а суд апеляційної інстанції в оскаржуваних постановах дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для застосування преюдиції в частині визначення моменту припинення між сторонами подружніх відносин у 1996 році та виключення посилань на ці обставини у оскаржуваних судових рішеннях.

Керуючись статтями 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 липня 2019 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 18 липня 2019 року скасувати, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2016 року тапостанову Апеляційного суду Одеської області від 21 серпня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович