№ 521/3700/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 521/3700/21

провадження № 61-15104св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», представника ОСОБА_1 - адвоката Переходова Миколи Віталійовича на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Михайлюка O. A., та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про стягнення банківського вкладу, процентів та пені.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що 31 жовтня 2013 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» (відділення банку у м. Севастополі, вул. Генерала Острякова, 135, Автономна Республіка Крим) укладений договір банківського вкладу № SAMDN25000738907973, за умовами якого сума вкладу становила 75 000,00 грн, на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 18 % річних, проценти за вкладом нараховуються на рахунок/карту. Відповідно до пункту 1 договору вона може поповнювати свій вклад.

Якщо після закінчення строку дії договору вкладник не заявив банку про своє бажання повернути свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один рік.

Вказувала, що 28 травня 2020 року вона направила на адресу банку заяву про повернення банківського вкладу, яку він отримав 09 червня 2020 року, однак суму вкладу з процентами не виплатив.

Своїми діями банк завдав їй моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 15 000,00 грн.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь банківський вклад, проценти, пеню, три проценти річних, інфляційні втрати, відшкодувати моральну шкоду у загальній сумі 1 463 126,74 грн, із яких: 75 000,00 грн - сума банківського вкладу; 80 398,97 грн - проценти за банківським вкладом; 3 512,45 грн - 3 % річних за прострочення фінансового зобов`язання; 7 173,82 грн - інфляційні втрати; 618,750 грн - пеня, нарахована на суму вкладу, 663 291,50 грн - пеня, нарахована на проценти за банківським вкладом, 15 000,00 грн - моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми банківського вкладу, відсотків, пені, трьох відсотків річних, інфляційних витрат, моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 174 085,24 грн, із яких: 75 000,00 грн - сума банківського вкладу; 80 398,97 грн - проценти за банківським вкладом; 3 512,45 грн - 3 % річних за прострочення фінансового зобов`язання; 7 173,82 грн - інфляційні втрати; 8 000,00 грн - моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» до спеціального фонду державного бюджету судовий збір у розмірі 1 740,85 грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеними вимоги позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року в частині стягнення суми банківського вкладу, процентів, пені, 3 % річних, інфляційних втрат змінено, викладено мотивувальну частину у редакції вказаної постанови.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року в частині відшкодування моральної шкоди змінено, зменшено розмір моральної шкоди з 8 000,00 грн до 5 000,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині стягнення суми банківського вкладу, процентів, пені, 3 % річних, інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції вказав, що заява про дострокове розірвання договору була отримана відповідачем 09 червня 2020 року, а тому, з урахуванням положень пункту 10 договору, він є розірваним з 11 червня 2020 року, тобто з цієї дати припинились договірні зобов`язання за договором, отже, нарахування та стягнення пені (як за основним вкладом, так і за процентами) з цього моменту є неможливим. Натомість банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України. Банк не довів, що виконав свої зобов`язання з повернення вкладу та процентів, тому з нього підлягали стягненню 3 % річних у сумі 3 512,45 грн та інфляційні втрати - 7 173,82 грн.

Суд апеляційної інстанції врахував обставини справи та вважав, що відсутні підстави стверджувати, що банк довів відсутність протиправності та вини у завданні моральної шкоди. При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, зменшив розмір моральної шкоди з 8 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Короткий зміст касаційної скарги

У листопаді 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Переходов М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмовлених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 листопада 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

20 листопада 2024 рокуухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

20 листопада 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Переходова М. В. у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

25 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга АТ «КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 800/416/17 (провадження № 11-854заі18) та у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22), від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21).

Суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку доводам банку щодо переводу боргу до ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта. З огляду на те, що будь яких письмових заперечень від позивача щодо переведення боргу банком не надходило.

Суди послалися на пункт 10 договору, яким передбачено нарахування процентів, однак він не містить процентну ставку щодо ставки «на вимогу». Більше того, процентна ставка «на вимогу» від банку становить 0,01 % на рік ще з 2017 року, про що, зокрема зазначено на офіційному сайті банку. Уважає незрозумілими розрахунки суду апеляційної інстанції процентів за ставкою «на вимогу».

Оскільки суд не аргументував стягнуті проценти за договором, на які було нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, судові рішення в цій частині також підлягають скасуванню.

Позивач не довела факт наявності причинного зв`язку між шкодою у визначеному нею розмірі і протиправними діями відповідача та його вини в заподіянні шкоди.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Переходова М. В. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) та у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19 (провадження № 61-19237св20), від 29 червня2022 року у справі № 757/17252/18-ц (провадження № 61-18002св19), від 17 серпня 2022 року у справі № 752/25444/18 (провадження № 61-6867св20), від 22 лютого 2023 року у справі № 757/1623/20-ц (провадження № 61-5846св22).

Уважає, що на момент ухвалення судових рішень судів попередніх інстанцій договір банківського вкладу не був розірваний. Розірваним він може уважатися з 02 жовтня 2024 року, тобто з набранням рішенням суду законної сили, а не з 11 червня 2020 року, як помилково вказав суд апеляційної інстанції. Суди дійшли хибного висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені, неправильно застосували положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Переходов М. В. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDN25000738907973.

Згідно із розділом «Дані по вкладу» - сума вкладу становить 65 000,00 грн, на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 18 % річних, проценти за вкладом нараховуються на рахунок/карту № НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_1 може поповнювати свій вклад.

Із копій квитанцій встановлено, що 31 жовтня 2013 року у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» у Автономній Республіці Крим (м. Севастопіль, вул. Генерала Острякова, 135), ОСОБА_1 внесла кошти на депозитний рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 65 000,00 грн, 25 листопада 2013 року - 5 000,00 грн та 12 грудня 2013 року - 5 000,00 грн.

Згідно з пунктом 6 договору у випадку, якщо після закінчення строку дії договору вкладник не заявив банку про своє бажання повернути свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один рік.

28 травня 2020 року позивач направила на адресу АТ КБ «ПриватБанк» заяву про повернення банківського вкладу, яку банк отримав 09 червня 2020 року, однак сума вкладу з процентами не була виплачена.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та представника ОСОБА_1 - адвоката Переходова М. В. не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції у не зміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають вказаним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Згідно зі статтею 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій установили, що сторони уклали договір банківського вкладу на загальну суму 75 000,00 грн.

09 червня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяву ОСОБА_1 з вимогою про повернення грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку та процентів.

Доказів повернення банком позивачу коштів за вкладами матеріали справи не містять.

Задовольняюча позов, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. Встановивши, що сторони уклали договір банківського депозиту, позивач внесла кошти у загальній сумі 75 000,00 грн, суд зробив обґрунтований висновок про стягнення вкладу у зазначеній сумі та процентів, визначених у розділі «Інформація про вклад» у розмірі 18 % річних.

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Умовами договору банківського вкладу передбачено його пролонгацію на умовах договору банківського вкладу. Проценти під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу за процентною ставкою для вкладу цього найменування та строку, діючого в банку на закінчення попереднього строку вкладу без укладення додаткової угоди до договору. Поточний розмір діючої процентної ставки за вкладом можна дізнатися у відділенні або на сайті банку (пункт 8 договору).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував, що 31 жовтня 2013 року на рахунок, відкритий у банку, позивач внесла 65 000,00 грн, 25 листопада 2013 року - 5 000,00 грн, 12 грудня 2013 року - 5 000,00 грн.

Процентна ставка становила 18 % річних, тому сума процентів, яка мала нараховуватися на вклад за період з 31 жовтня 2013 року до 30 жовтня 2014 року, становить 13 425,00 грн.

Надалі проценти розраховані з урахуванням пункту 8 договору: за період з 31 жовтня 2014 року до 30 жовтня 2016 року, із розрахунку процентної ставки - 22 % річних, у сумі 33 000,00 грн; за період з 31 жовтня 2016 року до 30 жовтня 2017 року, із розрахунку процентної ставки 16 % річних, - 12 000,00 грн, за період з 31 жовтня 2017 року до 30 жовтня 2019 року, із розрахунку процентної ставки 11 % річних, - 16 500,00 грн; за період з 31 жовтня 2019 року до 10 червня 2020 року, із розрахунку процентної ставки 12 %, - 5 473,97 грн.

Всього процентів за період з 31 жовтня 2013 року до 10 червня 2020 року нараховано у розмірі 80 398,97 грн.

Суд касаційної інстанцій погоджується із розрахунком процентів, що розраховані періодами, залежно від зміни процентної ставки, поданим позивачем та арифметично правильно розрахованим.

Відповідач, заперечуючи проти наданого розрахунку, зокрема процентної ставки, свого розрахунку чи інших поточних розмірів діючої процентної ставки для такого виду вкладу (пункт 8 договору), не надав, що в силу вимог статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Таким чином, доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» у частині неправильного нарахування процентної ставки за договором банківського вкладу не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Таким чином, після звернення до банку із заявою (09 червня 2020 року отримана банком), між ОСОБА_1 та банком припинилися договірні відносини за договором банківського вкладу, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на спірні правовідносини не поширюється дія частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, після розірвання з 11 червня 2020 року договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, застосовуються приписи статті 625 ЦК України, у разі його невиконання

Натомість з 12 червня 2020 року позивач має право на стягнення з банку 3 % річних та інфляційних втрат (частини другої статті 625 ЦК України).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 199/10008/21 (провадження № 61-8897св24).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, надав оцінку розрахункам позивача, згідно з якими ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, просила суд стягнути: - 3 % річних за 275 днів, що відповідає періоду з 12 червня 2020 року до звернення з цим позовом до суду, у розмірі 3 512,45 грн;

- інфляційні втрати за 275 днів, що відповідатиме періоду з 12 червня 2020 року та до звернення з цим позовом до суду, у розмірі 7 173,82 грн.

Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, урахував, що після розірвання з 11 червня 2020 року договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів застосовуються приписи статті 625 ЦК України.

Банк, не погоджуючись з позовом у цій частині, будь-яких контрозрахунків ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав, що в силу вимог статей 12 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Незгоду із розміром компенсації майнових втрат позивача, передбачених статтею 625 ЦК України, з тих підстав, що банк не погодився із розрахунком процентів, нарахованих на вклад, без правового обґрунтування та з урахуванням, що в цій частині оскаржувані судові рішення залишено без змін, колегія суддів вважає неспроможною.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала таку шкоду; наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи та результатом цієї поведінки - моральною шкодою; вина завдавача такої шкоди. У разі встановлення особи, яка завдала моральну шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач має довести наявність цієї шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між нею та протиправною поведінкою її завдавача; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини з його боку. (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

У травні 2020 року позивач звернулася до банку із заявою про повернення їй вкладу та виплату процентів за користування вкладами. Банк ці вимоги не виконав.

З огляду на обставини цієї справи, які встановили суди попередніх інстанцій, колегія суддів вважає, що відшкодування апеляційним судом на користь позивачки компенсації моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн відповідає засадам розумності та справедливості, характеру правопорушення, втрати душевної рівноваги, моральних страждань і хвилювань позивачки, пов`язаних із її незадоволеним проханнями до банку повернути вклади за договором та виплатити проценти. Тривале неповернення позивачці коштів дозволяє компенсувати моральну шкоду в еквіваленті 5 000,00 грн. Відповідач не довів відсутності протиправності та вини у тривалому невиконанні обов`язку з виплати належних позивачці коштів.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним і ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником за договорами банківського вкладу, є безпідставними і необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Банк не надав належних і допустимих доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 згоди на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) у подібних правовідносинах.

Отже , суди дійшли правильного висновку, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Переходова М. В. про неправильне застосування судами положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів спростовує з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) викладено правову позицію про те, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено правову позицію про те, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини.

Окрім цього, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційних скаргах, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки ці доводи не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у не зміненній апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та представника ОСОБА_1 - адвоката Переходова Миколи Віталійовича залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2021 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець