09.02.2023

№ 521/6462/17

Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 521/6462/17

провадження № 61-8649св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Ланський Анатолій Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року у складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Ланський А. В. (далі - приватний нотаріус),про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Позов обгрунтований тим, що квартира АДРЕСА_1 з 13 листопада 2001 року належала йому на праві приватної власності. Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 04 квітня 2014 року власником квартири є ОСОБА_3 .

Договір є недійсним, оскільки під час його укладення ОСОБА_2 ввела в оману ОСОБА_3 , навмисно не повідомила її про судовий спір щодо квартири, наявність боргу за комунальні послуги та накладений арешт з лютого 2002 року на спірне майно.

Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 04 квітня 2014 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки вимоги закону, визначені статтею 230 ЦК України, обрані позивачем, як підстава позову не можуть бути застосовані до договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між відповідачами, оскільки позивач та відповідачі не пов`язані правовідносинами купівлі-продажу, що виключає встановлення судом доведеності факту обману, умислу в діях відповідачів, істотності обставин, тощо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, просив їх скасувати, залишити позов без розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що він як позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції, не з`явився у судове засідання двічі, тому суд мав залишити позов без розгляду. Проте суд розглянув справу по суті та позбавив його можливості вирішити спір в майбутньому, оскільки наявність судового рішення, ухваленого по суті, забороняє особі знову ініціювати звернення до суду із таким позовом.

Про необхідність залишити позов без розгляду, у випадку повторної неявки належним чином повідомленого позивача, викладено правовий висновок у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, провадження № 61-17220св18,який суди не застосували при розгляді справи.

Крім того, на дату ухвалення рішення суду першої інстанції справа перебувала на стадії підготовчого провадження, оскільки суд не розглянув заявлені сторонами клопотання, що вирішується у підготовчому провадженні; всупереч положенням пункту 3 частини другої статті 200 ЦПК України суд не постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Суди не дослідили рішення суду в адміністративній справі № 815/340/16, згідно з яким встановлено, що спірний договір стосувався квартири, яка в момент відчуження перебувала під арештом. Продавець ОСОБА_2 не повідомила про вказані обставини покупця ОСОБА_3 , що є обманом та становить підставу недійсності договору купівлі-продажу.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, тому він не може бути визнаний недійсним за його позовом з підстав його вчинення під впливом обману. Вчиненням договору купівлі-продажу від 04 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права та інтереси ОСОБА_1 не порушено. Згідно з рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року у справі № 521/14976/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року, ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку. Доводи касаційної скарги про те, що квартира в момент відчуження перебувала під арештом, не відповідають дійсності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 квітня 2014 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 402.

При укладені договору нотаріус встановив особи сторін договору, перевірив їх дієздатність, належність продавцю ОСОБА_2 відчужуваної квартири.

Спірне майно на час укладення договору належало продавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року, реєстровий номер 227.

Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 31 січня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 221547251000, номер запису 4519934.

Після укладення договору, який оспорюється, відповідач ОСОБА_3 зареєструвала право власності на спірну квартиру, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав від 04 квітня 2014 року, реєстровий номер 5237522.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставами для касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України заявник зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, провадження № 61-17220св18.

Вивчивши матеріали справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Згідно зі статтями 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 14 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої, третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховний Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, провадження 14-75цс18.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивач та відповідачі не пов`язані правовідносинами купівлі-продажу, що виключає встановлення судом доведеності факту обману, умислу в діях відповідачів, істотності обставин, тощо. Суд першої інстанції врахував, що суд захищає порушене право особи, позивач має бути носієм певного права, порушення якого обумовило звернення особи за захистом до суду. Позивач не довів, що він є дійсно належним власником спірної квартири, якому належить право вимоги майна із чужого незаконного володіння.

Верховний Суд погоджується з цими висновками, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Отже, учасниками спору про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом обману, є сторони правочину (у цьому випадку продавець та покупець).

Крім того, згідно зі статтями 15 16 ЦК України задоволення позову судом можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права (інтересу) відповідачем.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 07 липня 2016 року у справі № 521/14976/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року, встановлено, що ОСОБА_1 не довів, що він є власником спірного майна, а ОСОБА_3 володіє квартирою правомірно. Суди зауважили, що спірна квартира вибула з власності саме ОСОБА_4 17 жовтня 2001 року, за життя ні власник спірної квартири ОСОБА_4 , ні його правонаступник - син ОСОБА_5 , з різних причин, не змогли захистити свої порушені права в суді та в правоохоронних органах.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу квартири, укладеного 14 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому не може бути суб`єктом звернення до суду із позовом про оспорення вказаного правочину на підставі статті 230 ЦК України.

Отже, вчиненням договору купівлі-продажу від 04 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права та інтереси ОСОБА_1 не порушуються, тому суди дійшли обгрунтованого висновку про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги, що на дату ухвалення рішення суду першої інстанції справа перебувала на стадії підготовчого провадження, суд не розглянув заявлені сторонами клопотання, що вирішуються у підготовчому провадженні; суд не постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті; суди не дослідили рішення суду в адміністративній справі № 815/340/16, яким встановлено, що спірний договір стосувався квартири, яка в момент відчуження перебувала під арештом, продавець ОСОБА_2 не повідомила про вказані обставини покупця ОСОБА_3 , що є обманом та становить підставу недійсності договору купівлі-продажу, не є підставами для скасування судових рішень, оскільки не підтверджені матеріалами справи і ОСОБА_1 не обґрунтував, які саме фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, залишилися невстановленими внаслідок не розгляду судом клопотань про допит свідків та витребування.

Доводи про непостановлення судом ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті є необґрунтованими, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, сьомою статті 130 ЦПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року) попереднє судове засідання проводиться з метою з`ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Попереднє судове засідання не є обов`язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі.

В ухвалі суду першої інстанції про відкриття провадження у справі від 01 вересня 2017 року не вирішувалося питання про проведення попереднього судового засідання, суд призначив справу до судового розгляду в судовому засіданні на 03 жовтня 2017 року (т. 1, а.с. 77).

03 жовтня 2017 року розгляд справи відкладено на 26 жовтня 2017 року, в цьому судовому засіданні оголошено перерву до 12 грудня 2017 року (т. 1, а. с. 141-142).

У судовому засіданні 12 грудня 2017 року суд оголосив переву до 08 лютого 2018 року (т. 1, а. с. 201).

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, згідно з яким викладено у новій редакції Господарський процесуальний кодекс України Цивільний процесуальний кодекс України Кодекс адміністративного судочинства України, а також внесено зміни до інших законодавчих актів України.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України наведеного Закону справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, після набрання ЦПК України чинності в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII суд розглядав справу по суті за правилами,що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме зі стадії розгляду справи по суті.

Крім того, наведені доводи не впливають на результат розгляду справи, оскільки у позові відмовлено у зв`язку з непорушенням прав позивача, з огляду на підстави позову - визнання договору недійсним відповідно до статті 230 ЦК України.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні ОСОБА_1 норм матеріального та процесуального права та зводяться до необхідності переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Щодо залишення позову без розгляду

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що він як позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не з`явився у судове засідання двічі поспіль, тому суд мав залишити позов без розгляду. Проте суд розглянув справу по суті та позбавив його можливості вирішити спір в майбутньому, оскільки наявність судового рішення, ухваленого по суті, забороняє особі знову ініціювати звернення до суду із таким позовом.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, на яку заявник посилається як на підставу касаційного осарження, викладено правовий висновок щодо необхідності залишення позову без розгляду у випадку повторної відсутності належним чином повідомленого позивача.

У справі № 757/23967/13-ц Верховний Суд залишив позовну заяву без розгляду, мотивуючи висновки тим, що відповідно до частини третьої статті 169 ЦПК України 2004 року у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Позивачпісля направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції у судові засідання, призначені на 30 червня 2015 року, 12 серпня 2015 року, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, не з`явилася, не повідомила причини неявки у судові засідання, заяв про розгляд справи за її відсутності не подавала. При цьому заявник не заперечує, що повторно не з`явилася до суду першої інстанції.

У пункті 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року та пункті 3 частини першої статті 257 ЦПК України слова «може», «має право», «за власної ініціативи» та інші законодавцем не застосовані. Отже, не передбачено можливість інших варіантів дій суду, окрім залишення позовної заяви без розгляду. З огляду на зазначене повноваження суду залишити позов без розгляду не є дискреційним, а відносяться до імперативних.

Отже, відповідно до пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року в разі повторної неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, суд зобов`язаний залишити позов без розгляду.

У цій справі провадження відкрито ухвалою Малиновського районного суду від 01 вересня 2017 року.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 2 ЦПК України 2004 року).

Станом на 15 грудня 2017 року суд першої інстанції справу по суті не розглянув та після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII керувався положеннями процесуального закону в оновленій редакції.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Цією нормою встановлено два випадки, у яких суд залишає позовну заяву без розгляду: позивач, який належним чином повідомлений, повторно не з`явився в судове засідання; позивач, який належним чином повідомлений, повторно не повідомив про причини неявки.

Отже, із 15 грудня 2017 року наслідки повторної неявки позивача у судове засідання змінилися та передбачають можливість розгляду справи за відсутності позивача, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з матеріалами справи на 27 вересня 2018 року було призначене судове засідання (т.2., а. с. 22-23).

27 вересня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Адабаш С. А. 27 вересня 2018 року подала письмову заяву про ознайомлення з матеріалами справи (т.2, а . с. 32).

У судове засідання 27 вересня 2018 року сторони не з`явилися (т.2, а .с. 34).

Про розгляд справи на 08 листопада 2018 року о 14 год 00 хв представник ОСОБА_1 - адвокат Адабаш С. А.була повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою (т. 2, а. с. 35).

Проте у судове засідання 08 листопада 2018 року позивач та його представник не з`явилися, що підтверджується довідкою від 08 листопада 2018 року про неявку сторін в судове засідання, справа відкладена на 22 січня 2019 року (т. 2, а. с. 40).

Позивач ОСОБА_1 в останнє судове засідання 22 січня 2019 року не з`явився, повідомлений про розгляд справи особисто, що підтверджується поштовим повідомленням 6504515222367, яке він отримав 03 грудня 2018 року (т. 2, а. с. 44).

Клопотання про відкладення розгляду справи 22 січня 2019 року подано адвокатом Адабаш С. А. до канцелярії суду в день судового засідання о 15 год 46 хв та обґрунтовано неможливістю явки самого позивача ОСОБА_1 в судове засідання.

Вирішуючи питання про можливість вирішення спору без участі позивача, суд першої інстанції встановив, що нез`явлення сторін не перешкоджає вирішенню спору.

Вирішуючи питання про можливість вирішення спору без участі позивача, суд першої інстанції встановив, що представник ОСОБА_1 - адвокат Адабаш С. А. 27 вересня 2018 року просила суд відкласти розгляд справи, надавши час на ознайомлення зі справою, проте з матеріалами справи не знайомилась, жодних клопотань по суті спору не подавала, клопотання про відкладення розгляд справи 22 січня 2019 року подано до канцелярії суду в день засідання через 46 хвилин після часу його призначення,адвокат як представник позивача відповідно до статті 64 ЦПК України наділений всіма правами та обов`язками сторони, які має належно виконувати, а обов`язкова явка особисто позивача у справі судом не визнавалась, тому дійшов висновку, що неявки позивача є зловживанням процесуальними правами з його боку, що з урахуванням предмета спору, доказів, наданих сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, строку розгляду справи, не перешкоджає її розгляду по суті.

З огляду на викладене, 08 листопада 2018 року позивач в судове засідання не з`явився, 22 січня 2019 року позивач в судове засідання не з`явився, але представник позивача -адвокат Адабаш С. А. повідомила суд про причини неявки позивача, тому відсутні підстави для застосування пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.

У справі № 757/23967/13-ц, на яку заявник посилається на підтвердження підстав касаційного оскарження, на відміну від цієї справи, встановлено обставини повторної неявки позивача у судове засідання та вирішено наслідки повторної неявки позивача у судове засідання відповідно до ЦПК України 2004 року, тому висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року, не підлягають врахуванню при розгляді цієї справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко