№ 521/691/17

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 521/691/17

провадження № 61-6139св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська Вікторія Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2018 року у складі судді Поліщук І. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська Вікторія Валеріївна, про визнання недійсним заповіту.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання недійсним заповіту від 03 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В., яким ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіла ОСОБА_3 своє майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у померлої ОСОБА_4 , яка за життя працювала з лютого 2010 року у міському протитуберкульозному диспансері, завідуючим якого була ОСОБА_5 , склалися довірчі відносини із останньою, яка навіть після звільнення ОСОБА_4 у 2012 році підтримувала із нею приязні стосунки та допомагала у побуті. 06 липня 2011 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилось, та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати, та на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 , яка приходиться онукою ОСОБА_5 .

Позивач зазначала, що спадкодавець не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, внаслідок її хвороби у період з 31 липня 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , коли вона померла у міській клінічній лікарні № 1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2017 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гарську В. В.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 30 січня 2017 року.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_4 , складаючи оспорюваний заповіт, усвідомлювала значення своїх дій та мала здатність керувати ними, підстави для визнання заповіту, складеного 04 серпня 2016 року, недійсним відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Малиновського районного суду міста Одеси.

11 вересня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Зазначено, що ОСОБА_4 не могла усвідомлювати свої дії при складенні заповіту. Висновки посмертної судово-психіатричної експертизи ґрунтуються на даних, що померла не знаходилась на обліку психіатричних диспансерах та лікарнях.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 754/3352/14-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 310/10229/14-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 314/969/14-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1862/17 та, що суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 06 липня 2011 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилось, та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати, та на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом П`ятої одеської державної нотаріальної контори Саганович О. Ю. за реєстровим № 2-1002 (т. 1 а. с. 68).

Відповідно до листа приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гарської В. В. заповіт, посвідчений 06 липня 2011 року ОСОБА_6 державним нотаріусом П`ятої одеської державної нотаріальної контори за реєстровим № 2-1002, скасований ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 71).

04 серпня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений за № 602 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В. В., яким все своє майно, де б воно не знаходилось, та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день її смерті буде їй належати, та на що вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 99).

Вказаний заповіт було складено 04 серпня 2016 року о 13:20 вдома у спадкодавця за місцем її проживання: АДРЕСА_1 . Заповіт підписано власноруч ОСОБА_4 .

З копії карти виїзду швидкої допомоги від 04 серпня 2016 року вбачається, що о 14:20 до відділення швидкої допомоги надійшов виклик за адресою: АДРЕСА_1 , де проживала ОСОБА_4

ОСОБА_4 04 серпня 2016 року о 14:30 була оглянута лікарем. Звернулася більш ніж через 24 годин після початку хвороби (приблизно стала почувати себе недобре 01 серпня 2016 року о 04:00). Скарги на загальну слабкість, віддишку в стані спокою та при мінімальному навантаженні, нудота. Зі слів хворої, захворіла 01 серпня 2016 року, коли з`явилася біль в спині, нудота. Прийняла вказані симптоми за харчове отруєння, промивала шлунок. Больовий синдром ближче до вечора пройшов. За медичною допомогою звернулася 03 серпня 2016 року, викликався дільничний лікар. 04 серпня 2016 року сусіди викликали швидку допомогу.

З медичної карти ОСОБА_4 вбачається, що її 04 серпня 2016 року о 15:30 госпіталізовано до кардіологічного відділення КУ «Міська клінічна лікарня №1» з діагнозом інфаркт міокарда, дифузний кардіосклероз, кардіогенний шок, розрив міокарда, стан шоку, колапсу. Хвора, перебуваючи на стаціонарному лікуванні була при свідомості, при огляді лікаря скаржилася на віддишку, стан важкий, спостерігалась в`ялість. В 20:53 у хворої настала зупинка дихання та кровообігу. В 21:35 констатовано смерть.

ІНФОРМАЦІЯ_2 о 21:35 ОСОБА_4 померла, причина смерті гостра серцево-судинна недостатність, на день смерті померлій було 69 років.

З пояснень свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , вбачається, що ОСОБА_4 за життя будь-яких дивностей хворобливого характеру в поведінці не проявляла, була до дня смерті адекватною жінкою, навіть в побуті була раціональною, весь час перебувала в повному розумі, слідкувала за собою, незважаючи на пенсійний вік, в момент госпіталізації останньої бригадою швидкої медичної допомоги, вона перебувала в свідомості, спілкувалась з лікарями, описуючи свої скарги на стан здоров`я. Свідок ОСОБА_5 , яка посилалася на слабкий стан ОСОБА_4 під час розмови з нею за телефоном 03 серпня 2016 року, тим не менш не повідомляла, що вона не розуміла того, про що і з ким розмовляє.

В письмових поясненнях приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська В. В. зазначила, що 04 серпня 2016 року за реєстровим № 602, нею був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_4 . Під час особистої розмови були з`ясовані наміри ОСОБА_4 щодо посвідчення заповіту на користь ОСОБА_3 . Заповідачем особисто, власноручно складено, підписано та подано заяву з проханням посвідчити заповіт на користь ОСОБА_3 . При цьому, психічний та фізичний стан заявника був стабільним.

Висновком судово-психіатричної експертизи від 02 липня 2018 року, призначеної ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 01 лютого 2018 року, підтверджено, що ОСОБА_4 за представленими даними у період часу, якому відповідає укладання заповіту 04 серпня 2016 року хронічного, стійкого психічного розладу не виявляла, була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 1 а. с. 212 - 214).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої - третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду попередніх інстанцій, що складаючи оспорюваний заповіт, ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій та мала здатність керувати ними, що підтверджується відповідними доказами та показаннями свідків, а тому відсутні підстави для визнання заповіту, складеного 04 серпня 2016 року недійсним.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська