23.06.2023

№ 521/8356/18

Постанова

Іменем України

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 521/8356/18

провадження № 61-12477св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Управління Служби безпеки України в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року під головуванням судді Целуха А. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа-Управління Служби безпеки України в Одеській області, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) майнову та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури, у загальному розмірі 625 342 грн за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на його користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

В обґрунтування позову зазначив, що 11 травня 2011 року стосовно нього проведені оперативно-розшукові заходи, що підтверджується матеріалами досудового слідства, зокрема, обвинувальним висновком від 22 вересня 2011 року.

16 травня 2011 року відносно нього порушено кримінальну справу № 932 за частиною першою статті 359 КК України.

05 липня 2011 року щодо ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід - підписка про невиїзд.

11 квітня 2014 року вироком Малиновський районний суд м. Одеси ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 359 КК України і призначено покарання у вигляді одного року обмеження волі.

Застосовуючи дію статей 75 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на один рік.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу Малиновський районний суд м. Одеси залишив попередній - підписку про невиїзд.

09 жовтня 2014 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу захисника в інтересах ОСОБА_1 задовольнив частково, вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2014 року, стосовно ОСОБА_1 , засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 359 КК України скасував, кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 359, частиною третьою статті 15, частиною другою статті 359 КК України закрив.

17 липня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасував, справу направив на новий апеляційний розгляд.

22 жовтня 2015 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу захисника в інтересах ОСОБА_1 задовольнив частково, вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2014 року, відносно ОСОБА_1 , скасував, кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 359, частиною третьою статті 15, частиною другою статті 359 КК України направлено прокурору Одеської області для додаткового розслідування, запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено колишній - підписка про невиїзд.

В подальшому слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Одеській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22016160000000061 від 10 лютого 2016 року внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 359 КК України із зазначенням ОСОБА_1 в якості особи, що скоїла злочин, у короткому викладі обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

26 вересня 2017 року слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ухвалою частково задовольнив клопотання адвоката позивача та встановив строк 2 (два) місяці з моменту отримання органом досудового розслідування зазначеної ухвали для проведення процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування (в порядку статті 114 КПК України), по кримінальному провадженню № 22016160000000061.

24 листопада 2017 року кримінальне провадження № 22016160000000061 закрито, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Позивач зазначав, що внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування йому завдано моральну шкоду, що виразилася у незаконному повідомленні про підозру та незаконному триманні під вартою.

Розмір майнової шкоди у сумі 52 000 грн позивач підтверджував договором про надання правової допомоги від 15 травня 2011 року, звітом адвоката до договору про надання правової допомоги, квитанцією до прибуткової накладної. Розмір моральної шкоди обґрунтовував тим, що порушення розумних строків розслідування та розгляду кримінальної справи, застосування до нього протягом всього строку розслідування та розгляду кримінальної справи запобіжного заходу - підписки про невиїзд, через що він був позбавлений можливості вільно виїжджати з постійного місця проживання, тобто фактично був позбавлений законного права свободи пересування, що стало причиною обмежень в його житті, порушення нормального та звичного способу життя, порушення і розриву його соціальних зв`язків, пригніченого стану, почуття приниження, відчаю і страху, погіршення загального стану здоров`я. Суму моральної шкоди позивач визначив у розмірі 573 342 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 22 жовтня 2018 року позов задовольнив.

Стягнув з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, пов`язану з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 52 000 грн.

Стягнув з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 суму заподіяної моральної шкоди у розмірі 573 342 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства та прокуратури були порушені конституційні права позивача, що завдало йому фізичних і моральних страждань, які призвело до погіршення психологічного стану. Визначаючи розмір моральної шкоди, районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством 6 років 5 місяців (77 місяців) в період з 16 травня 2011 року до моменту закриття кримінального провадження від 10 лютого 2016 року № 22016160000000061 та визначив відшкодування моральної шкоди в подвійному розмірі мінімального розміру заробітної плати, що становив 3 723 грн ( 286 671 грн х 2= 573 342 грн.)

Стягуючи 52 000 грн майнової шкоди суд виходив з того, що за надання правової допомоги адвокатом в рамках кримінальної справи ОСОБА_1 поніс майнову шкоду в розмірі 52 000 грн, які підлягають стягненню з держави.

Одеський апеляційний суд постановою від 27 жовтня 2022 року, з урахуванням ухвали про виправлення помилки від 27 жовтня 2022 року, апеляційну скаргу ДКСУ задовольнив частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року скасував та прийняв постанову.

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шкоду завдану незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду грошові кошти в сумі 564 900 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), ДКСУ, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

Водночас, стягуючи моральну шкоду в подвійному розміру, суд першої інстанції не мотивував збільшення мінімальної заробітної плати вдвічі.

Між тим, апеляційний суд вважав, що з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством 77 місяців, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості та з врахуванням мінімальної заробітної плати у розмірі 6 700 грн, розмір моральної шкоди становить 512 900 грн.

Разом з тим, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте, суд першої інстанції на це уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з ДКСУ шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.

Крім того, у зв`язку з наданням позивачу правничої допомоги у кримінальній справі, суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми, сплаченої позивачем у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, у розмірі 52 000 грн, яка підлягає відшкодуванню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В грудні 2022 року ДКСУ подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц, Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18.

Разом з тимкасаційна скарга мотивована тим, що позивачем не обґрунтовано причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового слідства та прокуратури та тяжкими фізичними і моральними стражданнями.

Суди попередніх інстанцій взяли на себе вирішення питання стосовно визначення розміру шкоди, чим порушили визначений законом порядок визначення розміру належного відшкодування.

Крім того, суд апеляційної інстанції порушив розумні строки розгляду апеляційної скарги, що призвело до збільшення розміру відшкодування шкоди на користь позивача.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року Управління Служби безпеки України в Одеській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити касаційну скаргу, а оскаржені судові рішення скасувати.

Зазначає, що доводи ОСОБА_1 ґрунтуються на власних твердженнях, які не підтверджуються іншими доказами. При цьому, витрати на правову допомогу, понесені позивачем під час кримінального розслідування, не можуть бути предметом майнової шкоди в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, оскільки не встановлено незаконність дій органів досудового слідства, у ОСОБА_1 відсутні підстави для відшкодування майнової чи моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України.

Крім того, слід враховувати, що ОСОБА_1 під час розслідування кримінальної справи не був відсторонений від посади або звільнений з роботи, він продовжував працювати, тобто його нормальні життєві зв`язки не порушено такою мірою, що це викликало в нього моральні страждання, які він оцінив у подвійному розмірі заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Малиновського районного суду м. Одеси.

Справа № 521/8356/18 надійшла до Верховного Суду 20 лютого 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 травня 2011 року стосовно ОСОБА_1 проведені оперативно-розшукові заходи, що підтверджується матеріалами досудового слідства, зокрема, обвинувальним висновком від 22 вересня 2011 року.

16 травня 2011 року старшим слідчим 2 відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області капітаном юстиції Проскурніним А. Н. порушено кримінальну справу № 932 стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 359 КК України.

05 липня 2011 року старшим слідчим 2 відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області капітаном юстиції Проскурніним А. Н. щодо ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід - підписка про невиїзд.

26 серпня 2011 року старшим слідчим 2 відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Одеській області капітаном юстиції Проскурніним А. Н. порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 15, частиною другою статті 359 КК України, яку того ж дня було об`єднано в одне провадження з кримінальною справою № 932.

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 359 КК України і призначено покарання у вигляді одного року обмеження волі.

09 жовтня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу захисника в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково; вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2014 року, стосовно ОСОБА_1 , засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 359 КК України скасовано; кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 359, частиною третьою статті 15, частиною другою статті 359 КК України закрито.

17 липня 2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

22 жовтня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу захисника в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково; вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2014 року, відносно ОСОБА_1 скасовано; кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 359, частиною третьою статті 15, частиною другою статті 359 КК України направлено прокурору Одеської області для додаткового розслідування; запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено колишній - підписка про невиїзд.

26 вересня 2017 року слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ухвалою частково задовольнив клопотання адвоката Пономаренка Д. В., який діяв в інтересах позивача, та встановив строк 2 (два) місяці з моменту отримання органом досудового розслідування зазначеної ухвали для проведення процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування (в порядку статті 114 КПК України), по кримінальному провадженню № 22016160000000061.

24 листопада 2017 року кримінальне провадження № 22016160000000061 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо відшкодування моральної шкоди

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону про відшкодування шкоди (стаття 1 Закону).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Схожий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Відповідні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, встановивши, що період перебування ОСОБА_1 під слідством складає період з 16 травня 2011 року до моменту закриття кримінального провадження № 22016160000000061 від 10 лютого 2016 року, відповідно до якого внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 359 КК України - 24 листопада 2017 року і становить 6 років 5 місяців (77 місяців), дійшли правильного висновку про те, що внаслідок притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, порушення звичайних життєвих зв`язків позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то доводи касаційної скарги щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що з врахуванням мінімальної заробітної плати в розмірі 6 700 грн апеляційний суд зазначив розмір відшкодування моральної шкоди 512 900 грн. Проте, враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством, який складає 6 років 5 місяців (77 місяців), тому розмір відшкодування моральної шкоди становить 515 900 грн (6 700 * 77 = 515 900).

Однак, помилкове зазначення апеляційним судом у мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваної постанови, що розмір відшкодування моральної шкоди становить 512 900 грн, замість 515 900 грн, не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, оскільки за змістом частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Фактично апеляційний суд допустив арифметичну помилку, тому питання про внесення відповідних виправлень може бути вирішене цим судом в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в рамках кримінальної справи

Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 15 травня 2011 року між ОСОБА_1 та адвокатом Пономаренко Д. В. укладений договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні № 932, порушеній щодо ОСОБА_1 , за частиною першою статті 359 КК України, згідно з умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу у кримінальному провадженні, використовуючи при цьому засоби захисту, передбачені КПК України та іншими Законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підзахисного, з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, а підзахисний за це зобов`язується виплатити адвокату гонорар в сумі 10 000 грн.

Згідно з додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги від 15 травня 2014 року розрахунок гонорару адвоката за надання послуг оплата послуг захисника складає 52 000 грн.

03 травня 2018 року адвокатом складений звіт про надання правничої допомоги за період з 15 травня 2011 року до 03 травня 2018 року, а підзахисним ОСОБА_1 07 травня 2018 року здійснено оплату послуг за таку допомогу у розмірі 52 000 грн.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми, сплаченої позивачем у зв`язку з наданням йому правничої допомоги, у розмірі 52 000 грн, яка підлягає відшкодуванню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Такий правовий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21).

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц, Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки фактичні обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду та у наведених заявником справах не є однаковими. При цьому, питання щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і судувирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи. Апеляційним судом встановлено всі фактичні обставини справи, враховано доводи сторін, надано належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосовано вищезазначені норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ЦК України та Конвенції.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Наведена у касаційній скарзі ДКСУ вимога про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки вказане рішення районного суду скасовано апеляційним судом.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров