25.01.2023

№ 522/10715/18

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 522/10715/18

провадження № 61-1401св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , державний реєстратор Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович, ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_6 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «САНВІТО ПЛЮС»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова О. В. (далі - державний реєстратор Іскрова О. В.), ОСОБА_5 , у якому просили:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36661846 від 17 серпня 2017 року прийняте державним реєстратором Іскровим О. В.;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 21918378 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно, а саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати у ОСОБА_5 та повернути у власність позивачів житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію від 01 червня 2018 року права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «САНВІТО ПЛЮС» (далі - ТОВ «САНВІТО ПЛЮС») та державну реєстрацію від 11 червня 2018 року права власності ОСОБА_5 на зазначений житловий будинок;

- зобов`язати ОСОБА_5 за свій рахунок відновити зруйнований спірний житловий будинок.

На обґрунтування позовних вимог зазначали, що 19 квітня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Порто-Франко» (далі - АКБ «Порто-Франко») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 818/1-06, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 49 900,00 дол. США зі сплатою 14,00 відсотків річних, на строк до 18 квітня 2011 року.

Того ж дня, на забезпечення виконання кредитного договору, між АКБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К. за реєстровим № У-237, відповідно до якого іпотекодавці передали банку в іпотеку ізолюльовану квартиру АДРЕСА_2 .

Розпорядженням Приморської районної державної адміністрації від 04 серпня 2006 року № 1900 окремо розташовану одноповерхову житлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3 , що складалася з квартири АДРЕСА_4 визнано самостійним домоволодінням з окремою поштовою адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне домоволодіння), власниками якого в рівних частках є громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2010 року у справі № 2-3249/10 задоволено позов Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Порто-Франко» (далі - ПАТ АБ «Порто-Франко»), як правонаступника АКБ «Порто-Франко» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 заборгованість за кредитним договором у розмірі 422 281,00 грн.

17 серпня 2017 року державний реєстратор Іскров О. В. на підставі статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36661846, яким зареєстрував право власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_4 , яка на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 13 квітня 2016 року № 452 є правонаступником іпотекодержателя.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, право власності на спірне домоволодіння перейшло до ТОВ «САНВІТО ПЛЮС», згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна від 01 червня 2018 року, виданого ТОВ «САНВІТО ПЛЮС», протоколом серією та номером 1/25-05, виданим 25 травня 2018 року ТОВ «САНВІТО ПЛЮС»

Надалі, право власності на спірне домоволодіння перейшло до ОСОБА_5 :

- 1/2 частка на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г. А. за реєстровим № 944;

Посилаючись на те, що первісний кредитор/іпотекодержатель вже скористався правом на стягнення заборгованості за кредитним договором за рішенням суду, новий іпотекодержатель у порушення статті 35 Закону України «Про іпотеку» не направляв їм письмову вимогу про усунення порушень, звернення стягнення на предмет іпотеки проведено без проведення оцінки майна, а також на те, що в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII) не може бути звернено примусове стягнення на належне позивачам домоволодіння, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_14 помер.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, до участі у справі як правонаступника ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено його спадкоємицю - ОСОБА_6 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачі не підтвердили недотримання іпотекодержателем ОСОБА_4 позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки з матеріалів справи убачається, що до заяви про здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно державному реєстратору ОСОБА_10 був наданий повний пакет документів, у тому числі вимога - повідомення про усунення порушень виконання основного зобов`язання, отримання якої підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 6502901570741, 6502901570733, 6502901570725, а також звіт про оцінку майна від 03 серпня 2017 року, виконаний фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 .

Позивачі також не довели, що спірне житло використовується ними як місце постійного проживання, що в них у власності не знаходиться інше житло, а тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закон № 1304-VII.

Одночасно суд відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позивачі обрали неефективний спосіб захисту, а саме зазначив, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію з внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому вимоги позивачів про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо спірного нерухомого майна не забезпечать ефективного відновлення їх прав.

В частині вирішення вимоги про витребування майна від добросовісного набувача, суд зауважив, що така вимога є похідною від вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 , а оскільки суд встановив безпідставність такої вимоги, то не підлягає задоволенню і вимога про витребування майна. Крім того, зазначив, що об`єктом позову про витребування майна з чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент звернення з позовом, тоді як спірний будинок є зруйнованим і позивачі просять зобов`язати добросовісного набувача відновити його до попереднього стану, а отже, ефективним в такому випадку є зобов`язально-правовий спосіб захисту права власності, визначений главою 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року змінено у частині його мотивів. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи мотиви незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Закону № 1304-VII, апеляційний суд вказав, що зазначений закон не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки він втратив чинність на час розгляду справи в усід апеляційної інстанції. Натомість, чинний Закон України «Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» врегульовує правовідносини кредитора-божника шляхом реструктуризації боргу за наявності відповідних умов.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2022 року скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначала пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц щодо незворотності дії в часі законів, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310//17 щодо застосування Закону № 1304-VII та Закону України «Про іпотеку».

Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Справа надійшла до суду касаційної інстанції у липні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди попередніх інстанцій установили, що 19 квітня 2006 року між АКБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ 818/1-06, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 49 900,00 дол. США зі сплатою 14,00 відсотків річних, на строк до 18 квітня 2011 року.

19 квітня 2006 року між АКБ «Порто-Франко» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., реєстрований № У-237, відповідно до якого іпотекодавці передали банку в іпотеку ізолюльовану квартиру АДРЕСА_2 .

Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 04 серпня 2006 року № 1900 одноповерхову будівлю за адресою: АДРЕСА_3 , яка складається з квартири АДРЕСА_4 визнано самостійним домоволодінням із самостійною поштовою адресою - АДРЕСА_5 , власником якого в рівних частках стали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_13 .

Юридична адреса спірного нерухомого майна змінювалася. На час вирішення справи в судах вказане нерухоме майно має адресу: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2010 року у справі № 2-3249/10задоволено позов ПАТ АБ «Порто-Франко», стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 заборгованість за кредитом у розмірі 422 281,00 грн.Зазначене судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося.

16 березня 2016 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс» (далі - ТОВ «Альянс Фінанс») укладений договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі і за кредитним договором від 19 квітня 2006 року № 818/1-06, укладеним між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1

13 квітня 2016 року між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_4 укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 19 квітня 2006 року № 818/1-06, укладеним між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1 , та за іпотечним договором реєстровий № У-237.

09 червня 2016 року ОСОБА_4 направила на адресу позивачів вимогу-повідомлення про усунення порушення основного зобов`язання, у якій повідомила позивачів про намір прийняти у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором від 19 квітня 2006 року № 818/1-06 у розмірі 52 851,00 дол США протягом тридцятиденного строку з моменту отримання цієї вимоги-повідомлення.

Отримання позивачами вимоги-повідомлення про усунення порушення основного зобов`язання від 09 червня 2016 року підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень № 6502901570741; 6502901570733; 6502901570725.

17 серпня 2017 року державний реєстратор Іскров О. В. прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .

Того ж дня, державний реєстратор Іскров О. В. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 21918378 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що з метою реалізації права на позасудовий спосіб звенення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього, іпотекодержателем ОСОБА_4 надала державному реєстратору ОСОБА_10 : іпотечний договірвід 19 квітня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К. за реєстровим № У-237;договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 13квітня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К. за реєстровим № 452; вимогу-повідомлення про усунення порушення основного зобов`язання, видану09 червня 2016року, видавник ОСОБА_4 ; рекомендоване повідомлення про вручення поштових відправлень № 6502901570741; 6502901570733; 6502901570725та опис; звіт фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 про незалежну оцінку житлового будинку, загальною площею 44,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; копію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06жовтня 2016 року усправі № 522/1674/16 про визнання спірного нерухомого майназа адресою: АДРЕСА_1 іпотечним майном, а також ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 липня 2016року у справі № 2/3249/10 про заміну стягувача на ОСОБА_4

25 травня 2018 року ОСОБА_4 передала майновий внесок у статутний капітал ТОВ «Санвіто Плюс» у вигляді майна, а саме: житловий будинок,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,за актом-приймання передачі від 01 червня 2018 року.

Надалі, право власності на спірне домоволодіння перейшло до ОСОБА_5 , спадкоємицею якого є ОСОБА_6 :

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

В касаційній скарзі заявник наголошувала на непрвиольному застосуванні судами Закону № 1304-VII, зокрема суд першої інстанції не врахував, що зазначений Закон розповсюджується і на позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що цей закон не підлягає застосуванню, оскільки на час рощзгляду справи судом апеляційної інстанції зазначений закон втратив чинність.

Перевіряючи зазначені доводи суд касаційної інстанції ураховує таке.

Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя за відсутності згоди останнього, набрав чинності 07 червня 2014 року.

Так, підпунктом 1 пункту 1 Закону № 1304-VII (тут і далі - у редакції, чинній на дату звернення стягнення на іпотечне майно) передбачено, що не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону № 1304-VIIпередбачено, що протягом дії цього Закону інші Закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його положень.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас,

Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Зважаючи на те, що реєстрація за іпотекодержателем ОСОБА_4 у позасудовому порядку права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у розумінні Закону № 1304-VII є примусовим зверненням стягнення на майно, тому для правильно вирішення спору судам належало перевірити наявність усіх умов, передбачених пунктом 1 Закону № 1304-VII, одночасне існування яких є підставою для застосування до спірних правовідносин мораторію на право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна у спосіб реєстрації у позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки.

Відхиляючи доводи позивачів щодо необхідності застосування до спірних правовідносин Закону № 1304-VII, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачами того, що спірне житло використовується ними як місце постійного проживання, і що у них у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Змінюючи у наведеній частині мотиви рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що положення Закону № 1304-VII не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вказаний закон втратив чинність на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, натомість прийнятий Закон України «Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», який врегульовує правовідносини кредитора-боржника шляхом реструктуризації боргу за наявності відповідних умов, та відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» якого, проведення відповідно до цього Закону реструктуризації зобов`язань, передбачених договором, є підставою для визнання судом відповідно до статті 432 ЦПК України таким, що не підлягає виконанню, виконавчого документа, виданого для звернення до виконання рішення суду (ухваленого до дня проведення такої реструктуризації), яким передбачено стягнення грошових коштів та/або звернення стягнення на нерухоме майно.

Зазначеного висновку апеляційний суд дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та без урахування правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, відповідно до якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Ураховуючи, що на момент виникнення спірних правовідночин, а саме реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, Закон № 1304-VII був чинним, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що зазначених Закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки втратив чинність на час розгляду справи у апеляційному порядку.

Разом з тим, ОСОБА_1 не спростувала висновок суду першої інстанції про те, що зазначенийЗакон не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивачі не довели наявності усіх умов, передбачених пунктом 1 Закону № 1304-VII, одночасне існування яких є підставою для його застосування, і в касаційній скарзі заявник не зазначає, що суд дійшов помилкового висновку в цій частині.

Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Отже, переглядаючи законність та обгрунтованість оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів.

Натомість Верховний Суд зауважує, що оскаржувані судові рішення містять суперечливі висновки щодо вирішення спору по суті.

Так, суд першої інстанції, з висновком якого в цілому погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одночасно з двох взаємовиключних підстав, а саме: 1) у зв`язку недоведеністю позовних вимог, 2) у зв`язку з обранням позивачами неналежного способу захисту, тоді як установивши, що заявлені позивачами вимоги не знайшли свого підтвердження, судам належало відмовити у задоволенні позову з підстав недоведеності порушення прав позивачів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали наявним у справі доказам належну оцінку та дійшли правильного висновку щодо вирішення спору, однак допустили неправильне застосування норм матеріального і процесуального прав, оскаржувані судові рішення підлягають зміні в редакції цієї постанови.

Ураховуючи, що за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень щодо вирішення спору по суті, а отже залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , понесені заявником судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частині в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко