Постанова
Іменем України
12 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 522/10729/18
провадження № 61-18612св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,третя особа - ОСОБА_3 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Веселов Олександр Вікторович, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2019 року у складі судді
Єршової Л. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту родинних відносин та визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла
ОСОБА_4 , яка є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 , після смерті якої залишилося спадкове майно - однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м, житловою площею 20 кв. м.
Через відсутність відомостей про смерть ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що позивач не спілкувався з родичами через агресію з боку Росії, що сталася у 2014 році, поганий стан здоров`я, похилий вік, переживання через смерть сина, ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 лише у 2018 році, але йому було запропоновано звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Посилаючись на те, що факт того, що він є двоюрідним братом померлої ОСОБА_4 , встановлений рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13 серпня 2014 року (справа № 695/2767/14-ц),
позивач просив суд встановити факт, що він ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є двоюрідним братом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви до нотаріальної контори
про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , у шість місяців.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Приморський районний суд міста Одеси своїм рішенням від 18 грудня
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Одеський апеляційний суд своєю постановою від т14 вересня 2021 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2019 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що саме по собі необізнаність про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Тому підстав для задоволення позовних вимог немає. Разом з тим, вимога про встановлення факту родинних відносин позивача зі спадкодавцем є взаємопов`язаною з вимогою про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, тому вона також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Веселов О. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України - скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 720/109/19 (провадження № 61-14663св20).
Також як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на частину першу статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що сама по собі необізнаність про наявність заповіту не може бути поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, але у будь-якому разі причини, за яких особа не була обізнана про наявність спадщини на її користь, підлягають встановленню з огляду на конкретні обставини справи та не може бути безумовною підставою для відмови у визначенні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Разом з тим, заявник вказав, що не спілкувався зі спадкодавцем внаслідок тривалої хвороби, в подальшому через початок агресії з боку росії, у зв`язку з чим припинився зв`язок з родичами, які проживають на Україні, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті ОСОБА_4 є поважними причинами.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції 14 січня
2013 року, актовий запис про смерть № 544.
26 січня 2013 року після смерті ОСОБА_4 . Першою Одеською державною нотаріальною конторою заведено спадкову праву № 24/2013, яку закінчено 10 травня 2018 року.
26 січня 2013 року до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , звернувся ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Золотоноші Реєстраційної служби Золотоніського районного управління юстиції у Черкаській області 16 жовтня 2013 року, актовий запис про смерть № 343.
Після смерті ОСОБА_1 Золотоніською міською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 38/2014.
Суди також встановили, що Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області своїм рішенням від 13 серпня 2014 року у справі № 695/2767/14-ц задовольнив позов ОСОБА_2 до Золотоніської міської ради про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_5 , був двоюрідним братом ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнав право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 57,6 кв. м, житловою площею 36,1 кв. м, за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ,
в порядку спадкування за заповітом, посвідченим у приватного нотаріуса Золотоніського міського нотаріального округу Співак М. А. від 18 вересня 2013 року, реєстр № 711, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 .
Визнав право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,7 кв. м, житловою площею 20 кв. м, яка належала ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в порядку спадкування за заповітом, посвідченим у приватного нотаріуса Золотоніського міського нотаріального округу Співак М. А. від 18 вересня 2013 року, реєстр № 711, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1
06 квітня 2018 року нотаріус нотаріального округу міста Сургут
Ханти-Мансійського автономного округу - Югри Тюменської області Асадова Л. В. засвідчила підпис ОСОБА_1 на адресованій Першій Одеській державній нотаріальній конторі заяві про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 . Зазначена заява надійшла до Першої Одеської державної нотаріальної контори 14 травня 2018 року.
Листом від 18 травня 2018 року Перша Одеська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про неможливість оформлення права на спадщину після смерті ОСОБА_4 у зв`язку з пропуском ним шестимісячного строку для її прийняття. Аналогічний лист 13 червня
2018 року направлений представнику ОСОБА_1 - адвокату Веселову О. В.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, зазначав, що строк для подання заяви про прийняття ним спадщини пропущений з поважної причини, так як він мешкав на значній відстані від місця відкриття спадщини, є особою похилого віку, що є перешкодою для направлення заяви про прийняття спадщини поштою, що позивач і зробив більше чим через п`ять років після смерті спадкодавця.
Згідно зі статтями 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини
(статті 1220 1222 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України
у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі
№ 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року
у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
За загальним правилом, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позов про визначення додаткового строку на прийняття спадщини підлягає задоволенню у разі пропуску такого строку та доведення поважності причин пропуску строку.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцемпостійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові
від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, Верховним Судом
у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц (провадження № 61-12844св18), від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17 (провадження № 61-48230св18), від 11 серпня 2021 року у справі
№ 720/1079/19 (провадження № 61-14663св20), від 22 січня 2020 року
у справі № 592/18695/18 (провадження № 61-13558св19).
Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах
є незмінною та усталеною.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що саме по собі необізнаність про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
З огляду на матеріали справи, на підтвердження позовних вимог в частині доведення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 разом із позовною заявою були подані докази того, що
він знаходився на стаціонарному лікуванні з 23 січня по 27 лютого
2013 року, з 03 жовтня по 27 листопада 2014 року, з 05 серпня по 02 вересня 2015 року, з 15 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року. Позивач вказував, що, перебуваючи на стаціонарному лікуванні, в рекомендаціях лікаря зазначено далекі відстані долати протипоказано.
Однак, як суди встановили, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній раз позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 15 грудня
2016 року по 18 січня 2017 року, проте до нотаріуса звернувся у квітні
2018 року.
Отже, позивач не був позбавлений можливості звернутися із заявою про прийняття спадщини засобами поштового зв`язку до та після періоду свого стаціонарного лікування.
Крім того, позивач зазначав, що продовжує лікуватися як в стаціонарах, так й амбулаторно, що не завадило йому звернутися більш ніж через 5 років після смерті спадкодавця до нотаріальної контори щодо отримання спадкового майна.
Не може бути поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини переживання з причини смерті сина позивача, який помер майже за п`ять місяців до смерті спадкодавця.
Таким чином, саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що вимога про встановлення факту родинних відносин позивача зі спадкодавцем є взаємопов`язаною з вимогою про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, суди за вказаних обстави дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт2 частини другої статті 389 ЦПК України - скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 720/109/19 (провадження № 61-14663св20).
З урахуванням усталеної практики Верховного Суду, посилання в касаційній скарзі заявника про відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 720/109/19 (провадження
№ 61-14663св20) є необґрунтованими.
Посилання в касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, на частину першу статті 411 ЦПК України, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказану підставу касаційного оскарження заявник
у касаційній скарзі не обґрунтував.
Доводи касаційної скарги про те, що заявник не спілкувався зі спадкодавцем внаслідок тривалої хвороби, в подальшому через початок агресії з боку Росії, у зв`язку з чим припинився зв`язок з родичами, які проживають на Україні, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті ОСОБА_4 є поважними причинами, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вірно встановлено судами, позивач мав можливість дізнатись та отримати інформацію щодо свого родича й за допомогою засобів поштового чи телефонного зв`язку.
Єдиною причиною, яка могла б розглядатись судом як поважна, для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , це поганий стан його здоров`я.
Проте, суди встановили, що із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся через п`ять років після смерті ОСОБА_4 , а знаходився на стаціонарному лікуванні з 23 січня по 27 лютого 2013 року, з 03 жовтня по 27 листопада 2014 року, з 05 серпня по 02 вересня 2015 року, з 15 грудня 2016 року по 18 січня 2017 року. Тобто до та після періоду стаціонарного лікування, позивач не був позбавлений можливості направити заяву
про вступ у спадщину поштою, що як і зазначалось, він і зробив у квітні
2018 року. При цьому, матеріали справи не містять доказів, що у 2018 році стан здоров`я позивача покращився, напроти, позивач стверджував, що
у цей час він саме дізнався про смерть ОСОБА_4 і відразу звернувся
з заявою про прийняття спадщини.
Таким чином, стан здоров`я позивача також не був для нього об`єктивною, непереборною, істотною перешкодою для звернення з заявою про прийняття спадщини.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 318/1037/15-ц (провадження № 61-4630св18),
від 08 січня 2019 року у справі № 707/1023/17 (провадження
№ 61-26721св18), від 28 березня 2019 року у справі № 145/1108/17 (провадження № 61-39807св18).
Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У свою чергу, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду за приписами статті 400 ЦПК України.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження
№ 14-446цс18).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Веселов Олександр Вікторович, залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк