ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2024 року
м. Київ
справа №522/11225/22
адміністративне провадження № К/990/24967/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2023 року (головуючий суддя - Шляхтицький О.І., судді: Домусчі С.Д., Семенюк Г.В.)
у справі № 522/11225/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства.
I. РУХ СПРАВИ
1. У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №551 від 09 серпня 2022 року про примусове повернення в країну походження.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2018 році позивач прибув в Україну на навчання, перетнувши легально кордон. Під час навчання, він познайомився з дівчиною, з якою виникли стосунки та в подальшому у них народився син. Оскільки жінка перебувала у шлюбі, батьком дитини записано її чоловіка. Проте, наразі вони з дитиною проживають разом в орендованому приміщенні. 09 серпня 2022 року його притягнуто до відповідальності за порушення правил перебування іноземців в Україні та накладено стягнення у вигляді штрафу. Також, ним було втрачено свій закордонний паспорт, про що свідчить талон-повідомлення єдиного обліку №11082 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію. 09 серпня 2022 року ГУ ДМС в Одеській області прийняло рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Винесене рішення ГУ ДМС України в Одеській області, яким зобов`язано його покинути територію України до 07 вересня 2022 року позбавляє його права на спілкування з родиною та розлучає їх.
3. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2023 року позов задоволено.
4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2023 року скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2023 року та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
5. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
6. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що 03 листопада 2018 року громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України через КПП «Кучурган» легально, за паспортним документом громадянина Республіки Туркменістан для виїзду за кордон серії та номеру НОМЕР_1 з терміном дії з 22 травня 2013 року до 21 травня 2023 року, який в подальшому втратив за невстановлених обставин.
8. Позивач прибув на територію України з метою навчання, що підтверджується копією запрошення на навчання Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського», виданого 13 серпня 2018 року та дійсного до 13 лютого 2019 року.
9. 12 листопада 2018 року позивачу громадянину Республіки Туркменістан ОСОБА_1 була видана посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , терміном дії до 01 листопада 2021 року.
10. За фактом втрати паспортного документа громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 10 серпня 2022 року звернувся до відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській, про що свідчить талон - повідомлення єдиного обліку №11082 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію.
11. Громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
12. На підтвердження постійного місця проживання позивачем наданий договір оренди укладений його цивільною дружиною.
13. Водночас встановлено, що громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.
14. Співробітником Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області 09 серпня 2022 року під час проведення оперативно-профілактичних заходів по вул. Преображенська у м. Одесі, виявлено громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, та запрошено останнього до приміщення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за адресою: вул. Преображенська, 64, м. Одеса.
15. Отже, станом на 09 серпня 2022 року позивач - громадянин Республіки Туркменистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України перебуває незаконно.
16. За порушення частини першої статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, 09 серпня 2022 року стосовно громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії та номеру ПР МОД 008613 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 09 серпня 2022 року ПН МОД 008691 позивач притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1 700 гривень.
17. 09 серпня 2022 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийняте рішення № 551 про примусове повернення в країну походження громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 07 вересня 2022 року.
18. Громадянину Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, прийнято рішення про його примусове повернення. Останній зобов`язався не пізніше 07 вересня 2022 року залишити територію України. З вимогами статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ознайомлений 09 серпня 2022 року.
19. 17 серпня 2022 року громадянином Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , добровільно сплачено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 700 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 КУпАП, що підтверджується банківською квитанцією № ПН7461 Одеського відділення № 1 банку платника AT «Банк Форвард».
20. Згідно інформації Інтегрованої міжвідомчої інформаційної - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (далі - система Аркан) громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 06 вересня 2022 року у визначений термін з території України не виїхав.
21. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням про примусове повернення з України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
22. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дослідивши критерії необхідності у демократичному суспільстві та пропорційності законній меті примусового повернення до країни походження, тривалість перебування позивача в Україні, сімейний стан позивача та тривалість фактичних шлюбних відносин, постійне проживання позивача разом з цивільною дружиною та спільною дитиною, відсутність міцних соціальних зв`язків у позивача в країні громадянського походження та в будь-якій іншій країні, у зв`язку з чим примусове повернення позивача до Туркменістану не є пропорційним легітимній меті забезпечення міграційної політики держави України і порушує принцип справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи.
23. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів асоціальної характеристики позивача. Жодних порушень, окрім порушень правил перебування, позивач не вчиняв.
24. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що сам по собі факт наявності у позивача цивільної дружини та дитини не спростовує встановлені Відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України. Вказані факти можуть бути підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не можуть самі по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права.
25. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що бажання іноземця чи особи без громадянств, зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
26. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає підставу касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі №522/5661/22, від 18 січня 2021 року у справі №480/4556/18, від 18 листопада 2019 року у справі №820/5953/16, від 11 липня 2019 року у справі №303/5220/16-а та від 12 червня 2020 року у справі №753/14011/16-а.
27. У обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що враховуючи критерії необхідності у демократичному суспільстві та пропорційності законній меті примусового видворення, тривалість перебування позивача в Україні, його сімейний стан та тривалість фактичних шлюбних відносин, постійне проживання позивача разом з цивільною дружиною та спільною дитиною, матеріальне забезпечення ним родини, відсутність міцних соціальних зв`язків у нього в країні громадянського походження та в будь-якій іншій країні, примусове видворення ОСОБА_1 не є пропорційним легітимній меті забезпечення міграційної політики держави України і порушує принцип справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи.
28. Оскільки відповідачем не представлені дані про будь-які дії позивача, що б суперечили інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я і захисту прав та інтересів громадян України, то роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети - захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
29. У поданому відзиві на касаційну скаргу Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звертає увагу суду на те, що факт батьківства позивача не спростовує встановлені відповідачем порушення в його діях, тим більше чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України, а наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
31. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
33. Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
34. Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
35. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
36. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
37. В свою чергу, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 цього Закону).
38. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
39. Частинами першою-третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
40. Згідно з частинами першою та третьою статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
41. Частиною шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
42. Так, відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №150 від 15 лютого 2012 року (далі - Порядок №150), а саме підпункту 2 пункту 2 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
43. Відповідно до статті 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
44. Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.
45. Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в свою чергу, передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
46. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
47. Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України №353/271/150 від 23 квітня 2012 року (далі - Інструкція).
48. Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусове видворення на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
49. Пунктом 5 розділу І Інструкції передбачено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
50. За таких обставин, з огляду на порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що у відповідності до положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є підставою для прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
51. Не встановлено судами і підстав для заборони примусового повернення або примусового видворення позивача, встановлених статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
52. Суд зауважує, що доводи касаційної скарги зводяться виключно до того, що позивач має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, а тому Відповідач повинен був врахувати обставини його сімейного стану під час прийняття оскаржуваного рішення.
53. Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 18 березня 2021 року у справі №522/1441/18 та від 29 травня 2023 року у справі №522/5683/22, неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
54. При цьому бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №343/2242/16, від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 12 серпня 2020 року у справі №755/14023/17, від 13 жовтня 2021 року у справі №263/14519/20, від 13 квітня 2021 року у справі №211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26 січня 2022 року у справі №200/9761/20-а).
55. Варто також додати, що саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов`язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
56. Тобто мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на перебування його на території України нелегально.
57. Не заперечує того, що сам по собі факт шлюбу, та навіть народження дітей, не є перешкодою для видворення іноземця за межі країни перебування, і Європейський суд з прав людини.
58. Так, у справі Jeunesse v. the Netherlands (no 12738/10) Європейський суд з прав людини відзначив, що: «коли держава-учасниця толерує присутність іноземця на своїй території… така держава-учасниця дозволяє іноземцю приєднатися до суспільства приймаючої країни, формувати стосунки та створити родину. Однак це не тягне за собою автоматично обов`язку влади держави-учасниці, внаслідок зобов`язань відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дозволити йому чи їй оселитися в цій країні».
59. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач прибув на територію України в 2018 році, 12 листопада 2018 року позивачу була видана посвідка на тимчасове проживання терміном дії до 01 листопада 2021 року, однак після закінчення строку її дії до відповідних органів за дозвільними документами, захистом чи отримання статусу біженця позивач не звертався, а отже зі збігом відповідного строку останній знаходився на території України нелегально, що є грубим порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
60. За таких обставин, Суд не бачить неспівмірності та непропорційності між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, позаяк такі є адекватним реагуванням уповноваженого органу на порушення ним міграційного законодавства.
61. Разом з тим, оскільки позивачу не заборонено в`їзд в Україну, тож після здійснення необхідних дій щодо законності перебування в Україні, він матиме можливість повернутися.
62. Посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі №522/5661/22, від 18 січня 2021 року у справі №480/4556/18, від 18 листопада 2019 року у справі №820/5953/16, від 11 липня 2019 року у справі №303/5220/16-а та від 12 червня 2020 року у справі №753/14011/16-а є безпідставними, оскільки правовідносини, які були спірними у вказаних справах не є подібними до правовідносин, які виникли у справі, яка є предметом цього касаційного перегляду.
63. Так, судом касаційної інстанції надавалася оцінка: у справі №522/5661/22 правомірності рішення про примусове повернення з України з підстав оголошення останнього позивачу без перекладача; у справі №820/5953/16 правомірності рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні; у справі №303/5220/16-а правомірності рішення про примусове видворення за межі України.
64. У справі №753/14011/16-а до суду з позовом звертався міграційний орган про прийняття рішення про затримання та примусове видворення за межі України громадянки Республіки Узбекистан разом із неповнолітньою дочкою.
65. Що стосується справи №480/4556/18, то предметом її розгляду була правомірність рішення про примусове повернення з України з підстав відсутності у вказаному рішенні його дати, до якої позивач має покинути територію України. Окрім того, при складанні протоколу, винесенні постанови та прийнятті рішення було порушено права позивача на юридичну допомогу, при цьому справа розглядалася без участі перекладача.
66. Натомість у справі, що розглядається, предметом судового розгляду є оскарження рішення про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства виключно з підстав позбавлення позивача таким рішенням його права на спілкування з родиною.
67. Отже, правовідносини в усіх зазначених позивачем справах не є тотожними за суб`єктним, об`єктним і змістовним критеріями, що навіть враховуючи схожість предмету оскаржуваних рішень, однак враховуючи різні підстави відповідного оскарження, безпосередньо впливає на визначення співмірності та пропорційності між застосованими до позивача заходами та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до сімейного життя подружжя та їх дітей.
68. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.
69. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
70. Таким чином, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
71. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2023 року у справі №522/11225/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.А. Губська
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду