№ 522/19731/18

Постанова

Іменем України

22 липня 2022 року

місто Київ

справа № 522/19731/18

провадження № 61-16019св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, Виконавчий комітет Одеської міської ради, ОСОБА_2 ,

треті особи: Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2020 року, постановлене суддею Бондарем В. Я., та постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 листопаді 2018 року звернувся до суду із позовом, який у січні 2019 року доповнив та у якому просив суд:

- визнання незаконним розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - ПРА ОМР) від 31 липня 2003 року № 1338 (у частині, що стосується ОСОБА_2 );

- визнання недійсним свідоцтва, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради (далі - ВК ОМР) від 17 жовтня 2003 року про право власності на 7/25 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнання незаконним рішення ВК ОМР від 20 травня 2003 року № 245 «Про прийняття в експлуатацію реконструйованої частини двоповерхового житлового будинку з прибудовами, підвалом та мансардою та літньої кухні літ. «Т».

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він є співвласником - власником 1/10 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається в цілому з трьох окремих житлових будинків. У 2018 році йому стало відомо, що в результаті здійснення прибудови, на підставі спірного розпорядження, ОСОБА_2 отримала спірне свідоцтво, відповідно до якого її частка у домоволодінні збільшилася з 1/10 до 7/25 часток, що, однак, було можливе лише у разі отримання згоди на це інших співвласників домоволодіння, якої відповідач не отримувала.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, стверджувала, що права позивача жодним чином оспорюваними актами не порушуються, на його частку в домоволодінні ніхто не претендує, колишній власник частки позивача - його матір ОСОБА_7 надала згоду на реконструкцію тієї частини домоволодіння, яка належить відповідачеві; інші співвласники ОСОБА_5 та ОСОБА_8 теж надавали свою згоду на реконструкцію домоволодіння, а дія спірних рішень не порушує розрахунок ідеальних часток домоволодіння. Також відповідач зазначила, що позивач звернувся до суду зі спливом позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 05 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, Приморський районний суд м. Одеси залишив без задоволення позов ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок, що реконструкція спірного домоволодіння здійснена з дотриманням вимог статті 119 ЦК Української РСР, тому немає підстав вважати незаконним рішення ВК ОМР від 20 травня 2003 року № 245, яким затверджено акт Міської міжвідомчої комісії від 17 квітня 2003 року про прийняття в експлуатацію споруд та прийнято в експлуатацію реконструйовану частину двоповерхового жилого будинку з прибудовами, підвалом та мансардою, житловою площею 139, 3 кв. м, загальною площею 660, 7 кв. м, літню кухню літ. «Т», за адресою: АДРЕСА_1 .

Суди зазначили, що доводи про те, що ненадання окремої письмової угоди у вигляді договору про зміну часток як підстава для задоволення позову не ґрунтуються на вимогах норм ЦК Української РСР, який діяв на час здійснення реконструкції, оскільки укладення договору про зміну часток між співвласниками та ініціатором реконструкції законом не передбачалася, достатнім виявом погодження співвласників щодо реконструкції була письмова згода.

Посилання позивача на ненадання згоди співвласниками ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на проведення реконструкції апеляційний суд до уваги не взяв, оскільки ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що будь-яких заперечень щодо введення в експлуатацію реконструйованої будівлі до відповідача не мав. Матеріали справи не місять заперечень ОСОБА_8 щодо дій відповідача, натомість матеріали справи місять письмову згоду, підписану ОСОБА_9 про надання відповідачу згоди на здачу в експлуатацію реконструйованої будівлі. Заперечень щодо прийняття в експлуатацію споруд та прийняття в експлуатацію реконструйованої частини будівлі від ОСОБА_4 , яка є спадкоємицею ОСОБА_8 , матеріали справи не містять.

Виходячи з розрахунку часток всіх співвласників домоволодіння згідно з розпорядженням ПРА ОМР від 21 липня 2003 року № 1338, їх сума становить одиницю, тому посилання позивача на порушення ідеальних часток інших співвласників, які жодних претензій щодо реконструкції та зміни розміру часток на домоволодіння не пред`являли, суди визнали безпідставним.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 27 вересня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частин першої, другої статті 44, частини першої статті 113 ЦК Української РСР, підпункту 6.1 пункту 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5

(далі - Тимчасове положення), щодо необхідності укладення угоди у нотаріальній формі між співвласниками нерухомого майна, яке належить їм на праві спільної часткової власності, у разі здійснення перерахунку та зміни розміру часток.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 надала відзив на касаційну скаргу, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відповідач зазначила, що законом, чинним на момент здійснення реконструкції, не було передбачено укладення жодного договору про зміну розміру часток у співвласників, а лише вимагалася згода співвласників, яка і була отримана відповідачем. Заявник помилково ототожнює поняття згоди та угоди у формі договору. Позивач, на переконання ОСОБА_2 , не довів порушення своїх прав, а також звернувся до суду із пропуском позовної давності.

Заявник надав відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якому стверджував, що відповідач не спростувала доводів касаційної скарги.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 19 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

За правилами частин першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на підставі свідоцтва про спадщину, серія та номер 835, виданого 31 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Ганною Олександрівною, ОСОБА_1 є власником 1/10 частки домоволодіння, загальною площею 977, 5 кв. м, житловою площею 278,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до цього свідоцтва про право на спадщину за законом майно успадковане позивачем після смерті його матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на домоволодіння від 17 жовтня 2003 року, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності 7/25 часток домоволодіння, яке складається з трьох житлових будинків літ. «А», «Б2», «В», загальною площею 1039, 8 кв. м, житловою площею 280, 9 кв. м, літніх кухонь літ. «Т», «И», «Ж», вбиральні літ. «П», за адресою: АДРЕСА_1 .

Свідоцтво видане на підставі розпорядження ПРА ОМР від 21 липня 2003 року № 1338 «Про затвердження розрахунку ідеальних часток в домоволодінні АДРЕСА_1 », відповідно до якого у цьому домоволодінні затверджено за ОСОБА_3 8/25 часток домоволодіння; за ОСОБА_2 - 7/25 часток домоволодіння; за ОСОБА_5 - 3/10 часток домоволодіння; за ОСОБА_7 - 2/25 частки домоволодіння; за ОСОБА_8 - 1/50 частку домоволодіння.

Зазначене розпорядження прийняте на підставі розгляду ПРА ОМР звернення ОСОБА_3 у зв`язку з отриманням ним рішення ВК ОМР від 20 травня 2003 року № 245, яким затверджено акт міської міжвідомчої комісії від 17 квітня 2003 року про прийняття в експлуатацію споруд та прийнято в експлуатацію реконструйовану частину двоповерхового жилого будинку з прибудовами, підвалом та мансардою, жилою площею 139, 3 кв. м, загальною площею 660, 7 кв. м, літню кухню літ. «Т», за адресою: АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи містяться копії належним чином завірених розписок ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , відповідно до яких зазначені на той час співвласниками домоволодіння громадяни надали письмову згоду на реконструкцію та введення в експлуатацію реконструйованих частин домоволодіння, яка здійснена співвласниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Після отримання письмових згод ВК ОМР склав акт міської міжвідомчої комісії від 17 квітня 2003 року «Про прийняття в експлуатацію споруд», затверджений рішенням ВК ОМР від 20 травня 2003 року № 245, яким прийняв в експлуатацію реконструйовану частину домоволодіння та вирішив видати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на частини домоволодіння.

Відповідно до змісту цього акта комісією отримані згоди суміжних землекористувачів та співвласників, на підставі чого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості прийнято акт від 09 червня 2003 року «Про встановлення фактичного користування будівлями та спорудами», яким визначені об`єкти нерухомого майна, які знаходяться у фактичному користуванні всіх співвласників домоволодіння. Цей акт також підписали співвласники домоволодіння, в тому числі й ОСОБА_7 , яка на той час була співвласником домоволодіння.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ЦК Української РСР, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За правилами частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

У справі, яка переглядається, спір виник між співвласниками нерухомого майна щодо зміни розміру часток у спільному майні, здійсненого у 2003 році у зв`язку з реконструкцією одним із співвласників частини двоповерхового будинку.

За статтею 112 ЦК Української РСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом (частина перша статті 113 ЦК Української РСР).

Коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні (статті 119 ЦК Української РСР).

Відповідно до підпункту «а» пункту 6.1 Тимчасового положення (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування власникам спільних будівель, які на законних підставах зробили перебудову, прибудову, унаслідок чого змінилися належні їм частки. У разі якщо співвласники не згодні змінити частки добровільно, це питання вирішується в судовому порядку.

Системний аналіз наведених норм права і правил дає підстави для висновку, що співвласник нерухомого майна має право на зміну розміру часток у майні у разі збільшення в ньому за свій рахунок корисної площі будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти співвласників і в установленому порядку.

При цьому законодавець не визначив форму такої згоди співвласників майна.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням правил частин першої та другої статті 44 ЦК Української РСР Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 44 ЦК Української РСР повинні укладатись у письмовій формі: 1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; 2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством (стаття 42 ЦК Української РСР).

Встановивши, що співвласники нерухомого майна надали згоду на реконструкцію та введення в експлуатацію реконструйованих частин домоволодіння, що підтверджується їх письмовими розписками, обґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуваними рішенням, розпорядженням та свідоцтвом не порушені права ОСОБА_1 як співвласника нерухомого майна.

Доводи касаційної скарги про те, що між співвласниками майна мав бути укладений саме договір про зміну розміру часток Верховний Суд визнає безпідставними, оскільки такої вимоги чинним на той час законодавством не передбачалося. Наявність письмових розписок усіх співвласників майна підтверджує дійсну їх волю та згоду на проведення одним із них реконструкції спільного майна чи його частки.

Верховний Суд врахував, що надані співвласниками майна письмові розписки відповідали їхній внутрішній волі, протилежного під час розгляду справи позивач не довів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди встановили, що розпорядженням ПРА ОМР від 21 липня 2003 року № 1338 «Про затвердження розрахунку ідеальних частко в домоволодінні АДРЕСА_1 » у цьому домоволодінні затверджено за ОСОБА_3 8/25 часток домоволодіння; за ОСОБА_2 - 7/25 часток домоволодіння; за ОСОБА_5 - 3/10 частки домоволодіння; за ОСОБА_7 - 2/25 частки домоволодіння; за ОСОБА_8 - 1/50 частку домоволодіння.

Той факт, що ОСОБА_7 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , не отримала свідоцтва про право власності на 2/25 частку домоволодіння відповідно до зазначеного розпорядження, не може підтверджувати факт порушення її прав й прав її спадкоємця іншими співвласниками нерухомого майна, які належним чином здійснили оформлення своїх прав на нерухоме майно.

Додатково Верховний Суд врахував, що за життя ОСОБА_7 не вчиняла жодних дій щодо оскарження права власності ОСОБА_2 на визначену частку у спірному майні, а отже, погодилася із здійсненим перерозподілом часток у зв`язку із реконструкцією ОСОБА_2 частини нерухомого майна, яке є спільною власністю.

Верховний Суд врахував, що права на оскарження розпорядження ПРА ОМР від 31 липня 2003 року № 1338 (у частині, що стосується ОСОБА_2 ), свідоцтва, виданого ВК ОМР від 17 жовтня 2003 року про право власності на 7/25 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; рішення ВК ОМР від 20 травня 2003 року № 245 «Про прийняття в експлуатацію реконструйованої частини двоповерхового житлового будинку з прибудовами, підвалом та мансардою та літньої кухні літ. «Т». у ОСОБА_1 не могло виникнути до прийняття спадщини після смерті матері, оскільки за життя ОСОБА_7 мала таке право як співвласник нерухомого майна, проте таким правом не скористалася, а тому її спадкоємці, приймаючи спадщину, вважаючи, що оскаржувані розпорядження, рішення, свідоцтво порушували права спадкодавця, вправі оскаржити їх саме з тих підстав, що вони порушують їхні права як спадкоємців ОСОБА_7 .

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Потрібно враховувати, що до смерті ОСОБА_7 . ОСОБА_1 особисто не мав права чи інтересу, оскільки не був співвласником майна, а тому не вправі був самостійно оскаржувати такі розпорядження, рішення, свідоцтво з тих підстав, що вони порушують права його матері. Правом на позов наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме належного їй права іншою особою.

Надалі разом з переходом прав на спадкове майно (з моменту прийняття спадщини) право на його захист перейшло до спадкоємця співвласника спірного майна, яким є ОСОБА_1 .

Спадкоємці як універсальні спадкоємці особи спадкодавця у всіх його цивільних відносинах (окрім тих, у яких за законом не допускається перехід прав та обов`язків до спадкоємців, нерозривно пов`язаних з особою спадкодавця) замінюють собою померлу особу у цих правових відносинах без зміни усіх інших їх ознак та з незмінними змістом, правами та обов`язками. Для спадкоємців право на судовий захист спадкового майна зберігається та існує у межах механізму регулювання тих цивільних відносин, що виникли за життя спадкодавця. А отже, з прийняттям спадщини для спадкоємців наново не розпочинається перебіг позовної давності для надання тих прав та інтересів, що були порушені за життя спадкодавця.

Верховний Суд врахував, що з моменту зміни розміру часток у спірному майні (2003 рік) до моменту смерті ОСОБА_7 (2014 рік) минуло 11 років, протягом яких вона не оскаржувала зміну розміру часток у спільному майні, а отже погоджувалася з ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами, застосували норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак