№ 522/19956/18

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 522/19956/18

провадження № 61-18388св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Одеської міської ради,

третя особа - Одеська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 січня 2019 року у складі судді Бойчука А. Ю., постанову Одеського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 січня 2019 року, постанову Одеського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа: Одеська міська рада, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання свідоцтва недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлового підвального приміщення загальною площею 50 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2010 року.

Виконавчий комітет Одеської міської ради рішенням від 18 вересня 2006 року № 453 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» на підставі рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-1 «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» та розпорядження міського голови від 20 січня 2003 року № 59-01р «Про оформлення свідоцтв про право власності на об`єкти нерухомого майна» доручив Комунальному підприємству «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» провести технічну інвентаризацію об`єктів нежитлового фонду комунальної власності, зокрема, підвального приміщення № 601, площею 45,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення від 18 вересня 2006 року № 453 на спірний об`єкт нерухомого майна видано свідоцтво про право власності від 15 січня 2009 року.

Вважає, що вказане рішення органу місцевого самоврядування порушує її право як власниці спірного нерухомого майна.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 18 вересня 2006 року № 453 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси», в частині окремого об`єкту нежитлового фонду - підвального приміщення № 601 площею 45,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності / НОМЕР_1 / від 15 січня 2009 року на нежитлові приміщення підвалу № 601, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 18 вересня 2006 року № 453.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, який припинив свою дію шляхом його виконання, тому його скасування не є належним способом захисту прав позивачки.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого і апеляційного судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували питання фактичної передачі Одеській міській раді спірного нерухомого майна від виконавчого комітету Одеської обласної ради та не враховували норми законодавства, які регулюють порядок набуття такого права.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

27 грудня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу продажу від 14 травня 2010 року, укладеного із ОСОБА_2 , є власником нежитлового підвального приміщення загальною площею 50 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» весь житловий і нежитловий фонд перейшов до комунальної власності.

Територіальна громада м. Одеси набула право власності на спірний об`єкт нерухомості на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 та прийнятим на її виконання рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області».

На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України та вказаного рішення Одеської обласної ради виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення від 18 вересня 2006 року № 453 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси», яким доручено КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості провести технічну інвентаризацію об`єктів нежитлового фонду (пункт 1.1 рішення), виготовити технічні паспорти, свідоцтва про право власності та провести державну реєстрацію права комунальної власності на них (пункти 1.2., 1.3. рішення).

На підставі рішення від 18 вересня 2006 року № 453 на спірний об`єкт нерухомого майна видано свідоцтво про право власності від 15 січня 2009 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв`язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19 140 143 144 146 Конституції України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Конституції України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144).

На основі цього положення Конституції України в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України, суд визнає, зокрема, незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦК України).

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. При цьому особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (частина перша статті 321, частина перша статті 386 ЦК України).

Згідно із приписами статей 392 393 ЦК України захист права власності особиздійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання незаконним та скасування за позовом власника майнаправового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 18 вересня 2006 року № 453 та визнання недійсним свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 15 січня 2009 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 18 вересня 2006 року № 453.

Факт наявності права власності і, відповідно, правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для такої особи для звернення за захистом цього права.

Отже, Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_1 як особа, якій належить право власності на спірне нерухоме майно, наділена правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права.

При таких обставинах Верховний Суд вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неналежний спосіб захисту прав позивачки, оскільки відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення було здійснено державну реєстрацію права власності на спірне майно, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом судового розгляду.

Таким чином, суди попередніх інстанцій належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, надані сторонами докази не дослідили, фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення справи, не встановили, у зв`язку із чим судовий спір по суті не розглянули.

Зокрема, суди не встановили, чи порушуються оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 18 вересня 2006 року № 453 права та інтереси ОСОБА_1 , ураховуючи, що остання право власності набула після ухвалення органом місцевого самоврядування вказаного рішення. При цьому, судам необхідно з`ясувати на підставі якої угоди та коли набув право власності на спірний об`єкт нерухомого майна ОСОБА_3 , який відчужив вказане майно позивачці 14 травня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу продажу.

Також не встановлено, чи є належне ОСОБА_1 нежитлове підвальне приміщення загальною площею 50 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та спірний окремий об`єкт нежитлового фонду - підвальне приміщення № 601 площею 45,1 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , одним і тим же об`єктом нерухомого майна.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення заяви, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 січня 2019 року, постанову Одеського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун