Постанова
Іменем України
11 березня 2020 року
м. Київ
справа № 522/20788/17
провадження № 61-21608св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Вознюк Матвій Пилипович,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану в м. Одесі Одеського міського управління юстиції,
представники відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дабіжа Олена Анатоліївна, адвокат Теплякова Тетяна Євгенівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вознюка Матвія Пилиповича, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Відділу державної реєстрації актів цивільного стану в місті Одесі Одеського міського управління юстиції про виключення відомостей з актового запису, що батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 .
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що ОСОБА_2 є її чоловіком, з яким вона знаходиться в шлюбі понад 30 років. В шлюбі з відповідачем, у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначала, що їй стало відомо про те, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до неї про розірвання шлюбу. Проте вважає, що її чоловік з таким позовом до суду не звертався.
Зазначала, що у свідоцтві про народження ОСОБА_4 , матір`ю якого є ОСОБА_3 , батьком дитини зазначений її чоловік, ОСОБА_2 .
Стверджувала, що ОСОБА_2 не перебуває в іншому шлюбі, ніколи не проживав однією сім`єю з ОСОБА_3 , отже, відомості про його батьківство є помилковими.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд виключити відомості з актового запису від 11 грудня 2015 року № 12600, на підставі якого видано свідоцтво про народження від 11 грудня 2015 року серії НОМЕР_1 , про те, що батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 визнає себе біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , а мати дитини ОСОБА_3 не оспорює батьківство ОСОБА_2 , отже, підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вознюка М. П. залишено без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що ОСОБА_1 не входить до кола осіб, яким законом надано право на звернення до суду із позовом про виключення відомостей з актового запису, що батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , який при цьому визнає себе батьком дитини.
Апеляційний суд вважав, що доводи позивача про необхідність встановлення кровного споріднення батька з сином, можливість ОСОБА_3 завагітніти, виносити та народити дитину, необхідність проведення ряд експертиз та дослідження медичної документації відповідачів, є необґрунтованими та безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вознюк М. П., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вознюк М. П. зазначає, що предметом судового розгляду є питання щодо наявності чи відсутності підстав для внесення до актового запису цивільного стану відомостей про особу, яка є батьком.
Вважає, що позивачем було подано позов, стосовно якого законодавством не передбачено обмежень щодо кола осіб, які мають право на його подання.
Стверджує, що суди попередніх інстанцій формально та поверхнево розглянули справу, неповно з`ясували обставини справи, що стало призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
У січні 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дабіжа О. А., подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України, відтак, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Вказує, що ОСОБА_2 визнає факт, що саме він є батьком ОСОБА_4 , здійснює його виховання в межах фактичних шлюбних відносин з його рідною матір`ю - ОСОБА_3 .
Вважає, що ОСОБА_1 не входить до кола осіб, яким законодавством надано право оспорювати його батьківство, а реєстрація ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 не порушує прав ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою судді Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 2, а. с. 32).
Під час спільного сімейного життя, сторони двічі укладали та розривали шлюб.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року, шлюб укладений 26 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було розірвано.
У свідоцтві про народження ОСОБА_4 від 11 грудня 2015 року серії НОМЕР_1 зазначено, що його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (том1, а. с. 9, 15).
Відповідно до листа Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 06 січня 2018 року № 117/51-25: «11 грудня 2015 року з метою державної реєстрації народження дитини до Відділу звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , надавши медичне свідоцтво про народження № 4223 від 12 грудня 2015 року, видане Комунальною установою «Одеська обласна клінічна лікарня» управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації» м. Одеси; паспорт громадянина України НОМЕР_2 від 03 жовтня 2002 року, виданий Жовтневим РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, паспорт громадянина України НОМЕР_3 від 30 серпня 1999 року, виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області та письмову заяву матері та батька дитини про визнання батьківства № 1634/12.6-45 від 11 грудня 2015 року в порядку статті 126 СК України» (том 1, а. с. 48).
У листі Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 16 серпня 2018 року вих. № 6238/51-25, зазначено, що 11 грудня 2015 року з метою державної реєстрації народження дитини до Відділу звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , надавши медичне свідоцтво про народження дитини, свої паспорти та заяву матері та батька дитини про визнання батьківства № 1634/12.6-45 від 11 грудня 2015 року. На підставі наданих документів, 11 грудня 2015 року відділом було проведено державну реєстрацію народження дитини, актовий запис № 12600. При реєстрації народження, відомості про батька внесені відповідно до статті 126 СК України та на підставі письмової заяви батьків. При державній реєстрації народження дитини, громадянин ОСОБА_2 особисто надавав паспортний документ громадянина України, про що свідчить особистий підпис батька в актовому записі про народження дитини № 12600 від 11 грудня 2015 року, в заяві матері та батька дитини про визнання батьківства № 1634/12.6-45 від 11 грудня 2015 року (том 2, а. с. 18-20).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Вознюка Матвія Пилиповича задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Статею 136 СК України передбачена можливість оспорювати батьківство лише особою, яка записана батьком дитини, а статтею 138 СК України можливість оспорювати батьківство лише матір`ю дитини та лише у тому випадку, якщо інша особа подала заяву про своє батьківство. Будь-яких інших суб`єктів оспорення батьківства законодавцем не визначено.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», оспорювання батьківства можливе лише після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а в разі її смерті не допускається.
Оспорити батьківство має право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень - шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, яка записана батьком, і дитиною. У разі доведення цієї обставини, суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
Розглядаючи позов ОСОБА_1 про виключення відомостей з актового запису від 11 грудня 2015 року № 12600 про ОСОБА_2 , як батька дитини ОСОБА_4 , суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивач не входить до кола осіб, які мають право оспорювати батьківство ОСОБА_2 , у зв`язку із чим правильно відмовили у задоволенні позову.
При цьому судами враховано та надано належну правову оцінку тому, що ОСОБА_2 визнає себе є біологічним батьком ОСОБА_4 , своє батьківство не оспорює, особисто звернувся з заявою до місцевого відділу реєстрації актів цивільного стану щодо реєстрації акту про народження дитини.
Отже, підстави вважати, що ОСОБА_2 не є біологічним батьком дитини та підстави проведення судово-генетичної експертизи у даному випадку відсутні, оскільки особами, які мають право на звернення до суду з позовом про виключення відомостей із актового запису про народження, такий факт не оспорюється.
Доводи касаційної скарги про необхідність проведення судово-генетичної експертизи у справі колегія суддів відхиляє з огляду на те, що проведення такої експертизи порушить гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод засади щодо заборони втручання у сімейне і особисте життя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Крім того, оскільки заявник не відноситься до кола осіб, які мають право звернення до суду з позовом про виключення відомостей про батьківство, відтак, вона не може заявляти клопотання про проведення судово-генетичної експертизи.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, правильно встановили правовідносини, що склалися, дослідили і надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вознюка Матвія Пилиповича залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк