Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 522/22802/17
провадження № 61-10739св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (правонаступник - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»),
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2018 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»(далі - ПАТ «УкрСиббанк»), публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), третя особа - ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (нині - АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11278251000, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 80 000,00 дол. США для особистих потреб (придбання квартири) з терміном повернення - до 26 грудня 2027 року.
В забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 26 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 170048, відповідно до пункту 1.1 якого поручитель поручився перед банком за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором № 11278251000 від 26 грудня 2007 року.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.
Рішенням Суворівського районного суду міста Одеси від 17 грудня 2014 року за позовом ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 по справі № 1527/2-451/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11278251000 від 26 грудня 2007 року.
Позивач посилався на те, що договір про відступлення права вимоги між ПАТ «Дельта банк» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено без його письмової згоди, що призвело до його моральних страждань, які він оцінює на суму 23 655 878,40 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги є безпідставними, посилаючись на правомірність та законність укладеного договору про відступлення права вимоги між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «УкрСиббанк» за кредитними договорами від 08 грудня 2011 року, позивач не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому відповідачами моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, не обґрунтував визначення розміру моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, при цьому задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 23 655 878,40 коп.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим,що суди не звернули уваги та не дали належної оцінки тому, що передача прав та обов`язків за договором поруки без його згоди, стала першою подією, яка спричинила моральну шкоду. Суд не з`ясував, які банком було вжито заходи для погашення заборгованості за кредитним договором, чи мало місце звернення стягнення на іпотечне майно, яка фактична сума заборгованості за кредитним договором існувала на момент прийняття рішення суду і як це вплинуло на заподіяння моральної шкоди. Суд проігнорував, що кредитним договором та договором поруки взагалі не передбачена передача прав.
Позиція інших учасників справи
29 липня 2019 року АТ «УкрСиббанк» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2019 року без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.
18 липня 2019 року матеріали цивільної справи № 522/22802/17 надійшли до Верховного Суду та 19 липня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
У липні 2019 року представник АТ «Дельта Банк» - Шевчук В. В.звернувся до Верховного Суду з заявою, в якій зазначив, що на даний момент новим кредитором за кредитним договором № 11278251000 від 26 грудня 2007 року та договорами забезпечення по ньому є товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року залучено ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» правонаступником ПАТ «Дельта банк» у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», ПАТ «Дельта Банк», третя особа - ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (далі - AT «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11278251000, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 80 000,00 дол. США для особистих потреб (придбання квартири) з терміном повернення - до 26 грудня 2027 року.
В забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 26 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 170048, відповідно до п. 1.1 якого поручитель поручився перед банком за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором № 11278251000 від 26 грудня 2007 року.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.
Рішенням Суворівського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11278251000 від 26 грудня 2007 року.
Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2017 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції. При цьому Верховним Судом звернуто увагу на не встановлення судом, з якої дати відбулося прострочення погашення заборгованості за кредитним договором, та не з`ясування, чи є чинною порука щодо всіх прострочених платежів. Інших порушень з боку суду апеляційної інстанції Верховним Судом не встановлено.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що він зазнав моральних страждань, оскільки договір про відступлення права вимоги, між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «УкрСиббанк» укладено без його письмової згоди.
Можливість заміни кредитора в зобов`язанні передбачена положеннями статті 512 ЦК України, відповідно до якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Відступлення права вимоги призводить до заміни сторони за кредитним договором (кредитора) та не змінює умови укладеного кредитного договору, зокрема, договору про надання споживчого кредиту № 11278251000 від 26 грудня 2007 року або договору поруки № 170048 від 26 грудня 2007 року.
Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, де зазначено, що «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним».
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Встановивши, що відсутні умови, необхідні для компенсації моральної шкоди, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в стягнення компенсації моральної шкоди.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 травня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. КратСудді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар В. І. Журавель М. М. Русинчук