Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 522/25618/15-ц
провадження № 61-15347св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Одеська міська рада,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,
представник особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С., від 28 липня 2021 року і виходив з наступного.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Одеської міської ради про виділ в натурі частки домоволодіння.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, щовін є власником 27/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу № 708/98 від 03 квітня 1998 року, укладеним на товарній біржі «Одеська нова біржа». Житловий будинок складався з житлової будівлі літ. А, житловою площею 78,1 кв. м, надвірних господарських споруд під літ. Б - сарай, літ. В - вбиральня, літ. Д, З, И - сарай, Е - душ, Ж, Е1 - вбиральня, К - гараж, № 1-2 огорожа, І - мостіння. Позивач вказував, що 27/100 частин вказаного домоволодіння, що йому належать, складаються із: (літ. А) 3-1 - коридор, 3-2 - кухня, 3-3 - житлова кімната, житловою площею 21 кв. м, К - гараж, Д - сарай, Е - вбиральня, а також йому належать 27/100 огорожі № 1, 2, 27/100 мостіння І, розташованих на земельній ділянці площею 1 437 кв. м. Інші 73/1000 частини домоволодіння не зареєстровані.
ОСОБА_1 просив виділити йому в натурі 27/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А - двох житлових кімнат житловою площею 21 кв. м, загальною - 38,5 кв. м, господарських споруд: гараж літ. К, сарай літ. Д, що розташовані на земельній ділянці площею 550,5 кв. м, як окрему одиницю, з адресою: АДРЕСА_2 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Тарасова А. В. від 21 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Виділено ОСОБА_1 в натурі 27/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , що складається з: літ. А - двох житлових кімнат житловою площею 21 кв. м, загальною площею 38,5 кв. м, господарських споруд: гараж літ. К, сарай літ. Д, що розташовані на земельній ділянці площею 550, 5 кв. м.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щовраховуючи наявні в матеріалах справи докази та висновок експерта, можливим є виділення 27/100 частки у домоволодінні АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для виділення сараїв під літ. В, в, оскільки право власності позивача на сарай під літ. В не підтверджено, а сарай під літ. в взагалі не відображений у наданій суду документації. Відповідно до матеріалів геодезичної зйомки площа земельної ділянки, що знаходиться в користуванні позивача, складає 550, 5 кв. м.
Щодо присвоєння адреси виділеній частині домоволодіння суд зазначив, що згідно з довідкою з адресного реєстру м. Одеси № 349336/1 від 17 травня 2013 року зарезервовано адресу об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_2 .
Суд дійшов висновку про неможливість встановлення адреси об`єкту нерухомості, що належить позивачу: АДРЕСА_2 , оскільки сплив дворічний термін резервування вказаної адреси з урахуванням довідки з адресного реєстру м. Одеси № 349336/1 від 17 травня 2013 року, якою зарезервовано адресу спірного об`єкта нерухомого майна.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що всі інші приміщення спірного житлового будинку належать на праві приватної власності особам, які взагалі не були залучені до участі у справі. Отже суд вирішив питання про їхні права та обов`язки без їх участі. Суд залучив до участі в якості відповідача ОСОБА_5 , яка була власником частини квартири АДРЕСА_3 у спірному житловому будинку, однак судом не було враховано, що ОСОБА_5 була не єдиним власником вказаної квартири, оскільки співвласником цієї квартири також був ОСОБА_6 .
Більше того, не приймаючи жодної процесуальної ухвали, суд розглянув справу, вказавши відповідачем Одеську міську раду, у той час як остання була залучена до участі у справі в якості третьої особи.
Також суд апеляційної інстанції вказав, що у відповідності до висновку судового експерта № 620 від 28 листопада 2019 року існує накладення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 550,5 кв. м, на межі земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:52:015:0060, площею 0,0082 га, що належить на праві користування ОСОБА_7 . Площа полігону накладення становить 10,4 кв. м.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 560/1049/16-ц, від 12 серпня 2021 року у справі № 208/5323/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявниця стверджує, що Одеська міська рада, як учасник справи та як власник орендованої ОСОБА_3 земельної ділянки, не оспорювала судову будівельно-технічну експертизу, якою визначено можливість виділу частини будинку в натурі, не просила скасувати заочне рішення суду першої інстанції, на підставі якого своїм рішенням № 1964-VIIвід 26 квітня 2017 року надала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Заявниця вказує, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 безпідставно були визначенні апеляційним судом співвласниками, чиї права нібито мають бути захищенні шляхом скасування заочного рішення. ОСОБА_1 не мав наміру захоплювати чужі земельні ділянки і саме тому, отримавши безпідставні відмови від власників сусідніх земельних ділянок, звернувся до суду із позовом про визнання за ним права на приватизацію земельної ділянки (справа № 522/19067/18, провадження у якій було зупинено до розгляду цієї справи).
Єдиною особою, яка вважає, що позивач порушив її права є орендар сусідньої земельної ділянки ОСОБА_3 , земельна ділянка якого належить Одеській міській раді і межує із земельною ділянкою позивача включно по стінам їхніх підсобних приміщень: сараїв та гаражу. ОСОБА_3 не звертався до суду з приводу зайняття позивачем його підсобних приміщень, з приводу самовільного захвату орендованої ним земельної ділянки.
Також заявниця вказує, що апеляційний суд не надав належної оцінки висновку додаткової земельно-технічної експертизи від 03 червня 2020 року № 038/2020, згідно з яким межі орендованої ОСОБА_3 земельної ділянки не накладаються на межі земельної ділянки, яка знаходиться у його фактичному користуванні. Вважає, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги. При вирішенні спору апеляційним судом неправильно застосовано положення статей 358 364 367 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/25618/15.
20 червня 2022 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 522/25618/15-ц розподілено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2022 рокусправу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про виділ в натурі частки домоволодіння призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті висновків апеляційного суду. Вказує, що суд першої інстанції розглянув справу за участю неналежного відповідача. Рішенням суду першої інстанції вирішено питання, що впливає на порядок користування земельною ділянкою ОСОБА_3 . Стверджує, що Одеська міська рада не є належним відповідачем у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником 27/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу № 708/98 від 03 квітня 1998 року, укладеним на товарній біржі «Одеська нова біржа».
Житловий будинок складається з житлової будівлі літ. А, житловою площею 78,1 кв. м, надвірних господарських споруд: літ. Б - сарай, літ. В - вбиральня, літ. Д, З, И - сарай, Е - душ, Ж, Е1 - вбиральня, К - гараж, № 1-2 - огорожа, І - мостіння.
27/100 частин зазначеного домоволодіння, що належать позивачу, складаються із: (літ. А) 3-1 - коридор, 3-2 - кухня, 3-3, 3-4 - житлова, житловою площею 21 кв. м, К - гараж, Д - сарай, Е - вбиральня, 27/100 огорожі № 1, 2, 27/100 мостіння І, розташованих на земельній ділянці площею 1 437 кв. м.
Станом на 1997 рік інші 73/100 частини домоволодіння ні за ким не зареєстровані. Інші приміщення в будинку літ. А, а саме квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 зареєстровані за громадянами, які в законному порядку набули право власності на вказані приміщення. 27/100 частин домоволодіння належать позивачеві на праві приватної власності.
Фактично ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 . Власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_10 , власниками квартири АДРЕСА_1 - є ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , в рівних частках по 1/4, власниками квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_13 (первісний відповідач) і ОСОБА_6 .
Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 96/16 від 30 червня 2016 року можливий виділ в натурі із спільної з територіальною громадою власності 27/100 частки у домоволодінні АДРЕСА_1 , що складається: в літ. А з приміщень 3-1 - коридор, 3-2 - кухня, 3-3, 3-4 - житлова, житловою площею 21 кв. м, загальна площа - 38, 5 кв. м, а також господарських будівель літ. К -гараж, літ. Д - сарай. Запропоновано порядок користування земельною ділянкою.
У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 522/19067/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Одеська міська рада, про зобов`язання не чинити перешкод у приватизації земельної ділянки. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
У відповідності до висновку земельно-технічної експертизи № 620 від 28 листопада 2019 року, проведеної у цивільній справі № 522/19067/18, існує накладення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 550,5 кв. м, на межі земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:52:015:0060, площею 0,0082 га, що належить на праві користування ОСОБА_3 . Площа накладення становить 10,4 кв. м (0,00104 га).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Згідно з частиною першою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурічастки із майна, що є у спільній частковій власності.
Частиною третьою статті 364 ЦК України передбачено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Позивач звернувся до суду з вимогами про виділ в натурі майна, що належить йому на праві спільної часткової власності.
Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України, 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Належним відповідачем у спорі щодо здійснення права спільної часткової власності є співвласники спірного майна.
Пред`являючи позов про виділення майна в натурі, позивач зазначив відповідачем Одеську міську раду, а не співвласників спірного нерухомого майна. Судом першої інстанції не приймалося процесуальне рішення про залучення до участі у справі співвласників спірного нерухомого майна.
Як слідує зі змісту статей 33 119 ЦПК України 2004 року на позивача покладено обов`язок визначити відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 303/6418/19 (провадження № 61-16790св20) зазначено, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц(пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-цта № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 5 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24). Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17(пункт 75) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54)).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального і процесуального права,дійшов правильного висновку про те, що позивач звернувся до суду із позовом до неналежного відповідача - Одеської міської ради, а рішення суду про задоволення позову може впливати на права інших співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 .
Судом апеляційної інстанції встановлено, що власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_10 , власниками квартири АДРЕСА_1 - є ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , в рівних частках по 1/4 частині, а власниками квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_13 і ОСОБА_6 .
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права ОСОБА_3 , оскільки існує накладення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 550,5 кв. м, на земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:52:015:0060, площею 0,0082 га, що належить на праві користування ОСОБА_3 .
Необхідно також враховувати, що між вказаним особами існує спір з приводу користування земельною ділянкою, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2021 року у справі № 522/19067/18, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_15 , ОСОБА_3 , Одеської міської ради про визнання права на приватизацію та визнання протиправним рішення і висновків відмовлено у повному обсязі.
Врахувавши права співвласників будинку та користувачів суміжних земельних ділянок, наявність спору між ними, суд апеляційної інстанції ухвалив обґрунтоване судове рішення про відмову у позові, оскільки позов про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, пред`явлено до неналежного відповідача.
Колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню на предмет його законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Висновки суду апеляційної інстанцій з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявниця посилалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта