28.07.2024

№ 522/29302/13-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 522/29302/13-ц

провадження № 61-831 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_1 - адвокат Цаава Тамазі Лотієвич,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представник ОСОБА_4 - адвокат Колесніков Іван Леонтійович,

третя особа - Шоста одеська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Колеснікова Івана Леонтійовича, на постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада

2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , третя особа: Шоста одеська державна нотаріальна контора (далі - Шоста ОДНК), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили:

- визнати в порядку спадкування за законом право власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , за кожним із них, на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 після смерті батька - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 вищевказану квартиру.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній батько - ОСОБА_7 .

У цей самий день, тобто 29 вересня 2009 року, ОСОБА_8 , який діяв від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності, уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 із ОСОБА_9 .

У подальшому ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 24 лютого 2010 року відчужила квартиру ОСОБА_10 .

купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року. Повернуто сторони за цим договором у первісний стан, зобов`язано ОСОБА_11 повернути ОСОБА_9 14 461,00 грн. Визнано недійсним вищевказаний договір купівлі-продажу квартири від 24 лютого 2010 року. Повернуто сторони за цим договором у первісний стан, зобов`язано ОСОБА_9 повернути ОСОБА_10 14 461,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2012 року зазначене рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 лютого 2010 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , та повернення сторін у первісний стан скасовано, відмовлено у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року залишено без змін.

Позивачі посилалися на те, що договір купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року в судовому порядку визнано недійсним. Тому у них є право на визнання за ними в порядку спадкування за законом права власності на відповідну частку квартири після смерті батька - ОСОБА_7 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому вони мають право на витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (частина перша статті 388 ЦК України), оскільки така вибула з володіння спадкодавця поза його волею.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1

та ОСОБА_2 просили суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2013 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2015 року вищевказану ухвалу районного суду скасовано, справу направлено до суду першої інстанції

для продовження розгляду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання права власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_4 на 1/4 частку квартири в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на їхню користь 1/2 частини квартири.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року у складі судді Свяченої Ю. Б. позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено

без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не є власниками спірного нерухомого майна та не володіли ним.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не довели, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 24 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , є нікчемним. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2012 року цей договір купівлі-продажу спірної квартири визнано дійсним, тобто ОСОБА_10 є добросовісним набувачем.

Задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири у ОСОБА_3 призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки в такому випадку

на добросовісного набувача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Районний суд послався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах щодо захисту права власності та витребування майна.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року. Відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1

та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано в порядку спадкування за законом право власності за ОСОБА_1

на 1/4 частину квартири

АДРЕСА_1 , після смерті батька - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано в порядку спадкування за законом право власності за

ОСОБА_2 на 1/4 частину квартири

АДРЕСА_1 , після смерті батька - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/4 частину вказаної квартири.

Витребувано з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2

1/4 частину зазначеної квартири.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна квартира,

яка належала на праві власності ОСОБА_7 , була відчужена ОСОБА_9

на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 29 вересня 2009 року від імені власника ОСОБА_11 на підставі довіреності, тобто в день смерті ОСОБА_7 . Цей договір купівлі-продажу у судовому порядку визнано недійсним (справа

№ 2-170/11). Тому він не створює юридичних наслідків.

Спірна квартира є спадковим майном після смерті ОСОБА_7 , вона вибула

з володіння власника поза його волею. Позивачі, як і частина відповідачів, є його дітьми. Вони звернулися до нотаріуса з відповідними заявами про прийняття спадщини і вважаються такими, що прийняли спадщину.

У вищевказаній справі № 2-170/11 судом апеляційної інстанції роз`яснено

ОСОБА_1 її право на витребування спірного майна у добросовісного власника - ОСОБА_3 , яка набула квартиру у власність на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 24 лютого 2010 року між нею та ОСОБА_9 .

Тому позивачі мають право витребувати спірну квартиру із чужого володіння ОСОБА_3 (частина перша статті 388 ЦК України). Визначаючи розмір частки позивачів у спірному майні, апеляційний суд урахував кількість спадкоємців ОСОБА_7 .

Суд апеляційної інстанції врахував відповідні норми ЦК України та судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У лютому 2024 року представник ОСОБА_4 - адвокат Колесніков І. Л., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року, у змісті якої просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2024 року клопотання представника ОСОБА_4 - адвоката Колеснікова І. Л., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника

ОСОБА_4 - адвоката Колеснікова І. Л., на постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, визначених в ухвалі Верховного Суду від 08 лютого 2024 року. Витребувано

із Приморського районного суду м. Одеси вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_13 , на постанову Одеського апеляційного суду

від 16 листопада 2023 року повернуто заявнику, після невиконання вимог ухвали Верховного Суду від 24 січня 2024 року, якою касаційну скаргу було залишено

без руху й надано заявнику строк для усунення її недоліків.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року заяву представника

ОСОБА_3 - ОСОБА_13 , про повернення судового збору задоволено. Зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України

у м. Києві повернути ОСОБА_3 сплачений судовий збір.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Колеснікова І. Л.,

мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки

про задоволення позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Апеляційний суд застосував правові позиції Верховного Суду,

які не є релевантними до спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права й розглянув справу за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , проте їхній процесуальний статус,

як учасника справи, не визначений. Вони не порушили права та інтереси позивачів, не ставили під сумнів права позивачів на спірне майно. Вимоги до них позивачами

не ставляться. У даній справі всі відповідачі не оспорюють майнові права позивачів, що виключає можливість пред`явлення до суду відповідного позову.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред`явили до суду віндикаційний позов

до добросовісного набувача майна, однак вони не є власниками спірного майна. При цьому вони просили витребувати на їхню користь майно не як об`єкт цивільних прав, а відповідні частки у спірному майні. Суд апеляційної інстанції вказані обставини не досліджував.

Суд апеляційної інстанції не врахував норми національного та міжнародного права, які регулюють питання права власності та можливості витребування майна

від добросовісного набувача, а також відповідну прецедентну практику ЄСПЛ.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Цаава Т. Л., подав

до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

У березні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив

на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Крім того, вона просить закрити касаційне провадження у справі, оскільки касаційна скарга не містить підстав касаційного оскарження, передбачених нормами ЦПК України, так як правові висновки, на які посилається заявник касаційної скарги, не є подібними до справи, яка переглядається Верховним Судом (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_7 на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 на підставі: свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації 17 жовтня 2000 року № 0543 (1/3 частина); свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою ОДНК 28 вересня 2009 року (2/3 частини).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (а. с. 7, т. 1).

У цей самий день, 29 вересня 2009 року, ОСОБА_11 , який діяв від імені

ОСОБА_7 за довіреністю, уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири

з ОСОБА_9

09 листопада 2009 року Шостою ОДНК було заведено спадкову справу № 779/09 після смерті ОСОБА_7 (а. с. 32-70, т. 1).

До державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини в межах встановленого шестимісячного строку звернулися: позивачі: ОСОБА_1

(09 листопада 2009 року), ОСОБА_2 (09 листопада 2009 року), відповідачі: ОСОБА_4 ( 02 березня 2010 року ), ОСОБА_5

( 29 березня 2010 року ) (а. с. 33-36, т. 1).

ОСОБА_9 відчужила квартиру ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 лютого 2010 року.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 (а. с. 133, т. 4).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року (справа № 2-170/11) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання недійсними правочинів задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року. Повернуто сторони за цим договором у первісний стан, зобов`язано ОСОБА_11 повернути ОСОБА_9

14 461,00 грн. Визнано недійсним вищевказаний договір купівлі-продажу квартири від 24 лютого 2010 року. Повернуто сторони за цим договором у первісний стан, зобов`язано ОСОБА_9 повернути ОСОБА_10 14 461,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а. с. 14-15, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Колеснікова І. Л., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , третя особа: Шоста ОДНК, в якому, з урахуванням ухвали суду першої інстанції

від 02 липня 2019 року, якою позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , просили визнати за кожною із них

в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частку квартири

АДРЕСА_1 після смерті

батька - ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та витребувати

з незаконного володіння ОСОБА_3 на їхню користь вищевказану квартиру.

Тобто спір стосується визнання за позивачами права власності на спірне майно

в порядку спадкування за законом і витребування цього майна на їхню користь

із чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтями 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга

статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право

на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування

за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця

та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини

є останнє місце проживання спадкодавця (стаття 1262 ЦК України).

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець

за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За загальним правилом право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою,

для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини

не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна квартира, яка належала

на праві власності померлому ОСОБА_7 , була відчужена 29 вересня 2009 року, тобто безпосередньо в день смерті останнього, на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного з ОСОБА_9 . Цей договір купівлі-продажу було укладено від імені продавця ОСОБА_11 , який діяв на підставі довіреності

від 28 вересня 2009 року.

ОСОБА_9 , у свою чергу, відчужила квартиру ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 лютого 2010 року. На момент звернення позивачів до суду з даним позовом право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_10 .

Судом враховано, що ОСОБА_1 оспорили вказані договори купівлі-продажу квартири у судовому порядку.

Тобто вищевказаний договір купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року

у судовому порядку визнано недійсним, сторони за цим договором повернуто у попередній стан.

Відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь

ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше

не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто

ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі

№ 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини,

які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також

їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини

є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли

він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, надав належну оцінку преюдиційним обставинам, установленим судом у вищевказаній справі № 2-170/11.

Суд апеляційної інстанції у вищевказаній справі визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року, а сторони за цим договором повернуто у попередній стан.

При цьому судом було роз`яснено ОСОБА_1 її права на звернення до суду

із позовом щодо витребування спірного майна у власника майна - ОСОБА_3 .

Апеляційним судом ураховано преюдиційні обставини, встановлені

у вищевказаному судовому рішенні.

Верховний Суд зазначає, що правові наслідки недійсності правочину регламентовано статтею 216 ЦК України.

Згідно з частиною першої вказаної норми права недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все,

що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано,

за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу спірної квартири від 29 вересня 2009 року визнано недійсним, тому цей договір не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 ЦК України).

Апеляційним судом установлено, що спірна квартира є спадковим майно,

що залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 .

Надавши оцінку наявним у справі та витребуваним судом доказам, зокрема копії спадкової справи, апеляційний суд указав, що з відповідними заявами

про прийняття спадщини в межах встановленого частиною першою статті 1270

ЦК України шестимісячного строку для прийняття спадщини звернулися спадкоємці першої черги, а саме діти померлого ОСОБА_7 , у тому числі

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто позивачі у справі.

Позивачі є спадкоємцями першої черги після смерті батька (стаття 1261

ЦК України), вони подали відповідні заяви про прийняття спадщини

у встановлений строк, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя стаття 1296 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 210/1609/15-ц (провадження № 61-40313св18) зазначено, що право на спадщину виникає

з моменту її відкриття і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав

із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках, у тому числі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3

частини першої статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі

№ 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу

та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності

на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності

на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване

за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога

про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна

з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме

за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження

№ 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі

№ 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року

у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Крім того, судом у справі № 2-170/11 було роз`яснено ОСОБА_1 її права

на звернення до суду із позовом щодо витребування спірного майна в останнього його власника.

Зважаючи на вищенаведені обставини, а саме визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, у зв`язку із укладенням якого квартира, яка є спадковим майном, вибула із власності померлого ОСОБА_7 , враховуючи звернення позивачів у встановлений строк із заявами про прийняття спадщини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право на звернення до суду із позовом про витребування належної їм частки спірного майна із володіння ОСОБА_3 (частина перша статті 388 ЦК України), що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного

з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема

від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року

у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) Велика Палата Верховного Суду відступила від відповідних висновків Верховного Суду України та висновків Верховного Суду про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі, що спростовує посилання касаційної скарги про неможливість витребування на користь позивачів відповідних часток

у спірному майні.

При цьому розмір таких часток визначено з урахуванням усіх спадкоємців померлого ОСОБА_7 і касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів у цій частині.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння

та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо

у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12)).

Тобто, спадкоємець який прийняв спадщину може пред`являти віндикаційний позов.

Таким чином, апеляційний суд вірно вирішив спір по суті й ухвалив рішення

про задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

При цьому стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить

у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того,

чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди перевірили добросовісність набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи

зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року

у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі

№ 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі

№ 925/1351/19).

Верховний Суд зазначає, що останній набувач майна - ОСОБА_3 , в якої витребувано спірне майно на користь позивачів, у касаційному порядку судове рішення апеляційного суду не оскаржила й процесуальних повноважень

ОСОБА_4 на представництво та захист її інтересів не надавала.

Таким чином, висновки апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційним судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, у тому числі, що стосуються процесуального статусу відповідачів, детальних висновків щодо кожного з них, оскільки суд апеляційної інстанції ухвали правильне судове рішення по суті спору, а відповідні доводи зводяться до власного тлумачення норм процесуального оправа та до незгоди з висновками суду по суті спору. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань

(частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави

їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування вказаної касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень,

але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують

у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи

(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін,

якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження у справі, оскільки касаційна скарга не містить підстав касаційного оскарження, передбачених нормами ЦПК України, так як правові висновки,

на які посилається заявник касаційної скарги, на її думку, не є подібними

до справи, яка переглядається Верховним Судом (пункт 5 частини першої

статті 396 ЦПК України).

Підстави для закриття касаційного провадження визначені статтею 396

ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Вивчивши зміст клопотання про закриття провадження у справі, колегія суддів уважає, що підстави для закриття касаційного провадження, передбачені

статтею 396 ЦПК України, відсутні. Тому у його задоволенні слід відмовити.

При цьому правові підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі наведено Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження,

їм необхідно було дати правову оцінку під час касаційного перегляду зазначеної справи.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат касаційним судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Колеснікова Івана Леонтійовича, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року залишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець