ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2025 року
м. Київ
справа №522/713/16-а
адміністративне провадження № К/9901/57016/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року (Судді: Кравець О.О., Осіпов Ю.В., Бойко А.В.),
у справі № 522/713/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Одеської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення міської ради, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Приморського районного суду м.Одеси із адміністративним позовом до Одеської міської ради (далі - позивач, Одеська міська рада) та просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257 «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» (т. 1 а.с. 2-5).
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 30.10.2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257 «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» (т. 1 а.с. 142-145).
За наслідками апеляційного перегляду справи, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу Одеської міської ради - задоволено частково, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30.10.2017 року - скасовано. Прийнято нове рішення про часткове задоволення адміністративного позову. Рішення Одеської міської ради № 6257 від 21.01.2015 року «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» визнано нечинним у частині встановлення з 01.01.2015 року на території м.Одеси податку на майно в частині транспортного податку. В постанові зазначено, що рішення Одеської міської ради № 6257 від 21.01.2015 року «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» втрачає чинність у частині встановлення з 01.01.2015 року на території м.Одеси податку на майно в частині транспортного податку з моменту набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.
Зобов`язано Одеську міську раду невідкладно опублікувати резолютивну частину судового рішення у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, а саме у газеті «Одеській вісник», після набрання рішенням законної сили. Змінено розподіл судових витрат та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської міської ради (пл. Думська ,1 м.Одеса; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 26597691) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер обліковий номер платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 551,21 грн (т 2 а.с. 78-90).
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в доводах якої, посилаючись на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7, вказуючи про неправильно обраний судом апеляційної інстанцій спосіб захисту прав позивача, яким фактично на думку останньої узаконено стягнення у 2015 році транспортного податку з власників транспортних засобів, просила суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції (т. 2 а.с. 97-100).
Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу, відповідач просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки за доводами відповідача, позивач в касаційній скарзі вибірково посилається на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7, без врахування, що з огляду на положення пункту 1 частини 2 статті 162 КАС України (в ред. до 15.12.2017 року), у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови (т. 2 а.с. 111-120).
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.01.2015 року Одеською міською радою прийнято рішення № 6257 «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» (т. 1 а.с. 33-34). Згідно п. 1 вказаного рішення встановлено з 01.01.2015 року на території міста Одеса податок на майно в частині транспортного податку згідно з Положенням, що додається. При цьому, згідно Положення, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль.
З досліджених матеріалів справи судами встановлено, що оскаржуване рішення було оприлюднене у офіційному друкованому виданні Одеської міської ради - газеті «Одесский вестник» від 31.01.2015 року № 3 (5356) шляхом опублікування (т. 1 а.с. 36-39), а також вказане рішення було оприлюднене на офіційному веб-сайті Одеської міської ради (http://omr.gov/ua/ru/acts/council/66974/).
Судами також встановлено, що 22.06.2015 року ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 25116-17, яким визначено до сплати позивачеві транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн (т. 1 а.с. 51).
Підставою для звернення з цим позовом стала незгода позивача із прийнятим 21.01.2015 року Одеською міською радою рішенням № 6257 «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку», яким затверджено Положення про податок на майно в частині транспортного податку та встановлено з 01.01.2015 року ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 грн за кожен легковий автомобіль, який використовувався до 5 років і має об`єм циліндра двигуна понад 3000 куб. см. Послідовно позивач вказала, що це рішення тягне для неї наслідки, оскільки про прийняття відповідачем оскаржуваного рішення вона дізналася лише 29.08.2015 року, отримавши лист з податковим повідомленням-рішенням від ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 22.06.2015 року № 25116-17 про стягнення з неї транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн.
Однак, за доводами позивача, оскаржуване нею рішення міської ради прийняте 21 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, тому, враховуючи вимоги пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України та з огляду на прийняття Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» із порушенням принципу стабільності, передбаченого пп. 4.1.9 ст. 4 Податкового кодексу України, застосування контролюючим органом за доводами позивача його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Враховуючи викладене, позивач просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257 «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку».
Розглядаючи справу по суті та задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився в частині суд апеляційної інстанції, дійшли висновку про неправомірність прийняття Одеською міською радою рішення від 21.01.2015 року № 6257 «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» на 2015 рік, оскільки в розрізі вимог податкового законодавства, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі, за висновками судів попередніх інстанцій, норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Отже, зва висновками судів попередніх інстанцій, рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, а рішення Одеської міської ради № 6257 від 21.01.2015 року «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» мало набути чинності не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше, як з 01.01. 2016 року.
Однак, за наслідками апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, дійшов висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині обраного способу захисту порушеного права позивача, оскільки за висновками суду апеляційної інстанції, наявні підстави для часткового задоволення позову із виходом за межі позовних вимог в порядку ч.2 ст.9 КАС України, враховуючи вимоги статті 265 КАС України, шляхом визнання нечинним оскаржуваного рішення міської ради (т. 2 а.с. 78-90).
За доводами заявника касаційної скарги, обраний судом апеляційної інстанції спосіб захисту порушеного права позивача, на відміну від суду першої інстанції, порушує інтереси позивача, оскільки рішення міської ради втрачає свою чинність тільки з дня набрання законної сили рішення суду першої інстанції, а тому позивач просить суд залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257 «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» з часу його прийняття.
Колегія суддів касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу лише в межах доводів позивача вважає її такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою 30.11.2017 року (т. 2 а.с. 2-19), апеляційне провадження по якій відкрито Одеським апеляційним адміністративним судом 13 грудня 2017 року, тобто під час дії Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону від 03.08.2017 № 2136-VIII. Постанову за результатами апеляційного перегляду прийнято судом апеляційної інстанції 19 червня 2018 року (під час дії Кодексу адміністративного судочинства Українив редакції Закону від 15.12.2017 року № 2147-VIII).
У відповідності до п. 10 Розділу VII Перехідні Положення КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу (тобто в редакції Закону від 15.12.2017 року № 2147-VIII).
Так, у відповідності до частини другої статті 265 КАС України (в редакції Закону від 15.12.2017 року від 15.12.2017 № 2147-VIII) нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тобто, нормативно-правовий акт є чинним до набрання законної сили рішенням суду про визнання його протиправним та нечинним чи окремих його положень. Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду від 02 липня 2024 року у справі № 440/2984/21 (адміністративне провадження № К/990/2292/24), але не виключно.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване позивачем рішення є нормативно - правовим актом і це узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18 (адміністративне провадження № К/9901/20508/19), в якій Суд сформував висновок, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.
Отже, обраний судом апеляційної інстанції спосіб захисту порушеного права відповідає повноваженням суду, закріпленим у процесуальному законі, чинному станом на час розгляду і вирішення цієї справи у суді апеляційної інстанції (статті 264 265 КАС України в редакції, чинній після 15.12.2017 року), враховуючи вимоги п. 10 Розділу VII Перехідні Положення КАС України.
Загалом, доводи касаційної скарги зводяться до того, що резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції фактично тягне негативні правові наслідки до позивача, оскільки за її міркуванням, узаконено стягнення у 2015 році транспортного податку з власників транспортних засобі (в тому числі з неї).
Однак, колегія суддів звертає увагу, що як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним для ознайомлення, позивач захистила порушене право, шляхом звернення до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2015 № 25116-17, яким згідно з п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України їй визначено до сплати податкове зобов`язання за платежем 18011000 «Транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік у розмірі 25 000,00 грн. Разом з тим, постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року за наслідками касаційного перегляду справи, скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року у справі № 815/5786/15 (про відмову в задоволенні позову) та прийнято нове рішення, яким задоволено адміністративний позов. При цьому суд касаційної інстанції, прийнявши рішення про задоволення адміністративного позову дійшов висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов`язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року, а ні в 2015 році.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права або порушив норми процесуального права, тому касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року у справі № 522/713/16-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя: І.А. Васильєва
Судді: В.П. Юрченко
В.В. Хохуляк