29.08.2023

№ 522/7321/18

Постанова

Іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 522/7321/18

провадження № 61-18988св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України,

треті особи: Підприємство з іноземними інвестиціями «Міханіки Україна», ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Медеол»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2018 року у складі судді Загороднюка В. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Погорєлова С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департаменту ДВС МЮУ), Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України (далі - ГВП ГПУ), треті особи: Підприємство з іноземними інвестиціями «Міханіки Україна» (далі - ПзІІ «Міханіки Україна»), ОСОБА_2 , в якому просив зняти арешт, накладений постановою про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 24 січня 2011 року, що прийнята старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу ГУ ВП ГПУ підполковником юстиції Топаловим В. З., на: нежиле приміщення, місце для стоянки автомобілів - нежитлове приміщення № 51 мінус другого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 17,9 кв.м, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10789222 від 03 лютого 2011 року; нежиле приміщення, місце для стоянки автомобілів - нежитлове приміщення № 82 мінус другого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10789008 від 03 лютого 2011 року; нежиле приміщення, місце для стоянки автомобілів - нежитлове приміщення № 83 мінус другого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10789523 від 03 лютого 2011 року; нежиле приміщення, місце для стоянки автомобілів - нежитлове приміщення № 84 мінус другого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10789325 від 03 лютого 2011 року.

Також просив зняти арешт, накладений 28 січня 2016 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А. Т., на виконання наказу № 916/4093/15 від 17 листопада 2015 року Господарського суду Одеської області, на нежитлове приміщення № 83 мінус другого поверху, за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Позивач посилається на те, що відповідно до договору купівлі-продажу № 01/10/2012 від 01 жовтня 2012 року він придбав у ПзІІ «Міханіки Україна» місце для стоянки під номером АДРЕСА_2 , що складається з нежилого приміщення мінус другого поверху, загальною площею 17,9 кв.м. Договір повністю виконаний сторонами.

Також, відповідно до договору купівлі-продажу № 02/10/2012 від 01 жовтня 2012 року, він придбав у ПзІІ «Міханіки Україна» місце для стоянки під номером 82 мінус другого поверху, яке розташоване в АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м; місце для стоянки під номером 83 мінус другого поверху, яке розташоване в АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м; місце для стоянки під номером 84 мінус другого поверху, яке розташоване в АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м. Договір повністю виконаний сторонами.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2016 року по справі № 522/14387/16-ц, позовні вимоги ОСОБА_1 до ПзІІ «Міханіки Україна» про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності задоволені частково. Визнано дійсним договір купівлі-продажу № 01/10/2012 від 01 жовтня 2012 року нежитлового приміщення, місця для стоянки автомобілів-нежитлове приміщення № 51 мінус другого поверху, яке розташоване по Грецькій площі у будинку під номером АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ПзІІ «Міханіки Україна»; визнано дійсним договір купівлі-продажу № 02/10/2012 від 01 жовтня 2012 року нежитлових приміщень, місць для стоянки автомобілів-нежитлові приміщення № № 82, 83, 84 мінус другого поверху, які розташовані по Грецькій площі у будинку під номером АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ПзІІ «Міханіки Україна».

В даному рішенні зазначено, що оскільки право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення не оспорюється відповідачем, суд вважає за можливе відмовити в задоволенні вимог позивача в частині визнання за ним права власності.

Таким чином, позивач вважає, що своїм рішенням суд фактично підтвердив його право власності на вказані нежитлові приміщення (місця для стоянки).

Зазначене вище нерухоме майно раніше належало ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, укладених між ПзІІ «Міханікі Україна» та ОСОБА_2 28 грудня 2007 року та 14 листопада 2008 року.

Разом із тим, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2016 року по справі № 522/13677/16-ц розірвано договір купівлі-продажу місця для стоянки під номером АДРЕСА_3 , що складається із нежилого приміщення мінус другого поверху, загальною площею 12,0 кв.м, укладений між ПзІІ «Міханікі Україна» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Карімовою Л. М. 14 листопада 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 830; розірвано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення під номером 83 мінус другого поверху, у будинку під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м, укладений між ПзІІ «Міханікі Україна» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Карімовою Л. М. 14 листопада 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 826; розірвано договір купівлі-продажу місця для стоянки під номером АДРЕСА_4 , що складається із нежилого приміщення мінус другого поверху, загальною площею 12,0 кв.м, укладений між ПзІІ «Міханікі Україна» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Карімовою Л. М. 14 листопада 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 834; розірвано договір купівлі-продажу місця для стоянки під номером АДРЕСА_2 , що складається із нежилого приміщення мінус другого поверху, загальною площею 17,9 кв.м, укладений між ПзІІ «Міханікі Україна» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Карімовою Л. М. 28 грудня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 748.

При зверненні ОСОБА_1 до державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації права власності на місця для стоянки автомобілів-нежитлові приміщення № 51, 82, 83, 84 мінус другого поверху, які розташовані по Грецькій площі у будинку під номером АДРЕСА_1 , позивачеві державним реєстратором було відмовлено у державній реєстрації місць для стоянки № 83, 84 через виявлені зареєстровані обтяження щодо вказаного нерухомого майна (відповідно рішень про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 32095685 від 28 жовтня 2016 року та № 33392534 від 11 січня 2017 року).

Як виявилося, постановою від 24 січня 2011 року про арешт майна та оголошення заборони його відчуження, яка прийнята старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу ГУ ВП ГПУ підполковником юстиції Топаловим В. З., було накладено арешт на:

- нежиле приміщення, місце для стоянки автомобілів - нежитлове приміщення № 51 мінус другого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 17,9 кв.м, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10789222 від 03 лютого 2011 року;

- нежиле приміщення, місце для стоянки автомобілів - нежитлове приміщення № 82 мінус другого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10789008 від 03 лютого 2011 року;

- нежиле приміщення, місце для стоянки автомобілів - нежитлове приміщення № 83 мінус другого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10789523 від 03 лютого 2011 року;

- нежиле приміщення, місце для стоянки автомобілів - нежитлове приміщення № 84 мінус другого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10789325 від 03 лютого 2011 року.

Постанова про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 24 січня 2011 року прийнята старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу ГУ ВП ГПУ підполковником юстиції Топаловим В. З. в рамках кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 222, частиною другою статті 366, частиною другою-третьою статті 358, частиною другою статті 209 КК України.

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 11 серпня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 222, частиною першою статті 366, частиною першою, третьою статті 358 КК України та призначено покарання.

При цьому, на підставі статті 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі та штрафу та додаткового покарання у вигляді права займати посади, та визнано призначене покарання відбутим. Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених частиною першою статті 366, частиною першою, третьою статті 358 КК України, закрито у зв`язку із закінченням строків давності. ОСОБА_2 в пред`явленому обвинуваченні у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 209 КК України визнано невинним і по суду виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Таким чином, позивач вважає, що підстави для подальшої дії арешту нежитлових приміщень місць для стоянки автомобілів № № 51, 82, 83, 84 в рамках кримінальної справи відпали.

Крім того, 28 січня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Назаровцем А. Т., на виконання наказу № 916/4093/15 від 17 листопада 2015 року Господарського суду Одеської області, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, якою, зокрема, накладено арешт на нежитлове приміщення № 83 мінус другого поверху, за адресою АДРЕСА_1 , що належать боржнику ПзІІ «Міханіки Україна».

Однак, ухвалою Господарського суду Одеської області від 04 липня 2016 року по справі № 916/4093/15 за позовом ТОВ «Ространснафтопродукт» до ПзІІ «Міханіки Україна» замінено сторони по справі та сторони виконавчого провадження на їх правонаступників, а саме - на ТОВ «Медеол». На підставі цієї ухвали 06 грудня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Назаровцем А. Т. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою закінчено виконавче провадження по виконанню наказу № 916/4093/15 від 17 листопада 2015 року.

Таким чином, позивач вважає, що підстави для подальшої дії арешту нежитлового приміщення місця для стоянки автомобіля № 83 в рамках господарської справи відпали.

ОСОБА_1 вказує на те, що його право власності на нежитлові приміщення - місця для стоянки автомобілів № № 51, 82, 83, 84, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , фактично обмежується існуванням вказаних арештів нерухомого майна, а тому він вимушений звернутися до суду з позовом про зняття арешту з належного йому майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Знято арешт, накладений постановою про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 24 січня 2011 року, яка прийнята старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу ГУ ВП ГПУ підполковником юстиції Топаловим В. З., на:

Знято арешт, накладений 28 січня 2016 року постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Назаровцем А. Т., на виконання наказу № 916/4093/15 від 17 листопада 2015 року Господарського суду Одеської області, на нежитлове приміщення № 83 мінус другого поверху, за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись із вказаним рішенням, ГВП ГПУ подало апеляційну скаргу.

УхвалоюОдеського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Медеол» (далі - ТОВ «Медеол»).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу ГВП ГПУ залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21 грудня 2020 року на адресу Верховного Суду від Офісу Генерального прокурора надійшла касаційна скарга на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

02 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ПзІІ «Міханікі Україна» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - місця для стоянки автомобілів-нежитлове приміщення під № 51 мінус другого поверху, яке розташовано в АДРЕСА_1 , у будинку під номером 3/4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Карімовою Л. М., зареєстрований в реєстрі за № 748.

14 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ПзІІ «Міханікі Україна» були укладені договори купівлі-продажу нежитлових приміщень - місць для стоянки автомобілів-нежитлових приміщень під № № 82, 83, 84 мінус другого поверху, які розташовані в АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Карімовою Л. М., зареєстровані в реєстрі за № № 830, 826, 834.

Постановою про арешт майна та оголошення заборони його відчуження від 24 січня 2011 року, яка прийнята старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу ГУ ВП ГПУ підполковником юстиції Топаловим В. З., накладено арешт на:

- нежиле приміщення, місце для стоянки автомобілів - нежитлове приміщення №84 мінус другого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м, що належить ОСОБА_2 , реєстраційний номер обтяження 10789325 від 03 лютого 2011 року.

Постанова про арешт майна та оголошення заборони його відчуження б/н від 24 січня 2011 року, прийнята старшим слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу ГУ ВП ГПУ підполковником юстиції Топаловим В. З. в рамках кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 222, частиною другою статті 366, частиною другою, третьою статті 358, частиною другою статті 209 КК України.

За частиною п`ятоюстатті 191 КК України у виді семи років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно- господарських функцій, строком на три роки та з конфіскацією усього належного йому майна.

За частиною другоюстатті 222 КК України у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000,00 грн з позбавленням права обіймати посади, пов`язаніз виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на два роки.

На підставі статей 70 72 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначити сім років позбавлення волі та штраф в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян, що становить 51 000,00 грн з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на три роки та з конфіскацією усього належного йому майна.

Покарання у виді штрафу виконувати самостійно.

Строк відбування покарання відраховувати з 11 серпня 2014 року, зарахувавши в строк термін перебування під вартою в Київському СІЗО Управління Державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області з 16 грудня 2010 року по 19 грудня 2012 року.

При цьому, на підставі статті 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі та штрафу та додаткового покарання у вигляді права займати посади, та визнано призначене покарання відбутим. Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ч.астиною першою статті 366, частиною першою, третьою статті 358 закрито у зв`язку із закінченням строків давності. ОСОБА_2 в пред`явленому обвинуваченні у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 209 КК України визнано невинним і по суду виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2016 року по справі № 522/13677/16-ц розірвано договір купівлі-продажу місця для стоянки під номером АДРЕСА_3 , що складається із нежилого приміщення мінус другого поверху, загальною площею 12,0 кв.м, укладений між ПзІІ «Міханікі Україна» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Карімовою Л. М. 14 листопада 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 830; розірвано договір купівлі-продажу нежитлового приміщення під номером 83 мінус другого поверху, у будинку під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 12,0 кв.м, укладений між ПзІІ «Міханікі Україна» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Карімовою Л. М. 14 листопада 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 826; розірвано договір купівлі-продажу місця для стоянки під номером АДРЕСА_4 , у будинку під номером третім/четвертим, що складається із нежилого приміщення мінус другого поверху, загальною площею 12,0 кв.м, укладений між ПзІІ «Міханікі Україна» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Карімовою Л. М. 14 листопада 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 834; розірвано договір купівлі-продажу місця для стоянки під номером АДРЕСА_2 , що складається із нежилого приміщення мінус другого поверху, загальною площею 17,9 кв.м, укладений між ПзІІ «Міханікі Україна» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Карімовою Л. М. 28 грудня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 748.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2016 року по справі №522/14387/16-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до ПзІІ «Міханіки Україна» про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності задоволені частково. Визнано дійсним договір купівлі-продажу № 01/10/2012 від 01 жовтня 2012 року нежитлового приміщення, місця для стоянки автомобілів-нежитлове приміщення № 51 мінус другого поверху, яке розташоване по Грецькій площі у будинку під номером АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ПзІІ «Міханіки Україна»; визнано дійсним договір купівлі-продажу № 02/10/2012 від 01 жовтня 2012 року нежитлових приміщень, місць для стоянки автомобілів-нежитлові приміщення № № 82, 83, 84 мінус другого поверху, які розташовані по Грецькій площі у будинку під номером АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ПзІІ «Міханіки Україна».

28 січня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Назаровцем А. Т. в межах виконавчого провадження ВП № 4969504, відкритого на виконання наказу № 916/4093/15 від 17 листопада 2015 року Господарського суду Одеської області про стягнення з ПзІІ «Міханіки Україна» на користь ТОВ «Ространснафтопродукт» заборгованості в сумі 45 493 189 грн, винесено постанову про арешт майна боржника ПзІІ «Міханіки Україна», якою, зокрема, накладено арешт на нежитлове приміщення № 83 мінус другого поверху, за адресою: АДРЕСА_1 , що належать боржнику.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04 липня 2016 року по справі № 916/4093/15 за позовом ТОВ «Ространснафтопродукт» до ПзІІ «Міханіки Україна» замінено сторони по справі та сторони виконавчого провадження на їх правонаступників, а саме - на ТОВ «Медеол».

На підставі цієї ухвали 06 грудня 2016 року головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Назаровцем А. Т. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою закінчено виконавче провадження по виконанню наказу № 916/4093/15 від 17 листопада 2015 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення яких можуть бути інші юридичні факти (пункт 4 частини другої вказаної статті).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії , яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 частини другої статті 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновкі містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

Предметом позову, що розглядається, є вимога ОСОБА_1 про скасування арешту майна, накладеного:

- постановою старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу ГУ ВП ГПУ підполковника юстиції Топаловим В. З. від 24 січня 2011 року про арешт майна, накладеного для забезпечення конфіскації майна в рамках кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 222, частиною другою статті 366, частиною другою, третьою статті 358, частиною другою статті 209 КК України;

- постановою головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Назаровца А. Т. від 28 січня 2016 року про арешт майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження ВП № 4969504, відкритого на виконання наказу № 916/4093/15 від 17 листопада 2015 року Господарського суду Одеської області про стягнення з ПзІІ «Міханіки Україна» на користь ТОВ «Ространснафтопродукт» заборгованості.

З урахуванням зазначеного належними відповідачами/співвідповідачами у справі, що розглядається, є: відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України (щодо вимог про зняття арешту майна, який накладено слідчим в межах кримінальної справи для забезпечення конфіскації майна на користь держави); ТОВ «Медеол» як правонаступник ТОВ «Ространснафтопродукт» (щодо вимог про зняття арешту майна, накладеного державним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП № 4969504 на виконання наказу № 916/4093/15 від 17 листопада 2015 року Господарського суду Одеської області).

Разом із тим, вказані особи як відповідачі (співвідповідачі) ОСОБА_1 у позові не зазначені, судом за клопотанням позивача до участі у справі у встановленому законом порядку залучені не були.

Зазначені обставини є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

При таких обставинах, ураховуючи, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, висновки судів про задоволення позову є помилковими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною першою статті 412 ЦПК України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, вказані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора підлягає задоволенню, а тому сплачений заявником судовий збір у сумі 2 819,20 грн за подання касаційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Офісу Генерального прокурора.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, треті особи: Підприємство з іноземними інвестиціями «Міханіки Україна», ОСОБА_2 , про скасування арешту майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Офісу Генерального прокурора 2 819,20 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун