Постанова
Іменем України
04 березня 2020 року
м. Київ
справа № 522/8199/17
провадження № 61-37876св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальна установа «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси»,
третя особа - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 жовтня 2017 року у складі судді Загороднюка В. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» (далі - КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси»), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: скасувати наказ директора КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» від 10 березня 2017 року № 34/к «Про оголошення догани»; скасувати наказ директора КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» від 12 квітня 2017 року № 44/к «Про припинення трудового договору»; поновити його на роботі.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що оскаржувані накази відповідача є незаконними, оскільки 09 березня 2017 року він був відсутній на роботі з поважних причин, а саме в цей день він подавав до Приморського районного суду міста Одеси позовну заяву «Про врегулювання трудових відносин», яка була зареєстрована судом за вхідним номером 25299/17, а також писав зустрічну заяву до Приморського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області. Крім того, стосовно нього здійснюється політичне переслідування, пов`язане зі службовою діяльністю його матері.
Заперечуючи проти позову, КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» вказувала на те, що вимоги позивача є безпідставними. 09 березня 2017 року ОСОБА_1 на власний розсуд та без відома керівництва пішов до суду і поліції для вирішення своїх справ. Підставою для звільнення його з посади було систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, неодноразове застосування до нього дисциплінарних стягнень і прогул без поважних причин.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що 09 березня 2017 року позивач допустив порушення трудової дисципліни, а саме - був відсутній в цей день на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, що не пов`язано з виконанням його службових обов`язків чи доручень керівництва. Також позивач не спростував позицію відповідача про систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, та про неповажність причин його прогулу. Оскаржувані накази видані в установленому законом порядку, а тому підстав для їх скасування немає.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 жовтня 2017 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суди проігнорували його клопотання про виклик свідків та не вирішили їх в установленому законом порядку шляхом винесення ухвал. Крім того, місцевий суд не виніс ухвалу за результатами розгляду клопотання про залучення Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради як третьої особи. Посадові особи відповідача підставляли його під незаконне звільнення та подавали йому як юрисконсульту на підпис підроблені документи, а після невдалих спроб такого подання не створили йому належних умов праці.
У липні 2018 року КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, тому підстав для їх скасування немає. Оспорювані накази видані в порядку, визначеному чинним законодавством. Посилання заявника на його політичне переслідування виходять за межі предмета доказування в цій справі, а його доводи про ігнорування судами його клопотань про виклик свідків спростовуються матеріалами справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.
19 липня 2018 року справа № 522/8199/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана та звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 зроблено висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування всіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Як роз`яснено в пункті 22постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - Постанова від 06 листопада 1992 року № 9), усправах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України можливе лише за певних умов:
- порушення мають стосуватися трудових обов`язків, які випливають із трудового договору, правил внутрішнього трудового розпорядку;
- невиконання чи неналежне виконання трудових обов`язків має бути систематичним, тобто трудове правопорушення вчинене працівником, до якого протягом року вже застосовувалося дисциплінарне або громадське стягнення;
- невиконання або неналежне виконання обов`язків допущено без поважних причин, тобто за наявності вини працівника у формі умислу чи необережності.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (пункт 24 Постанови від 06 листопада 1992 року № 9).
Положення КЗпП України не містять заборони щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника з кількох підстав, якщо такі підстави є самостійними і не виключають можливості їх одночасного застосування.
Судами встановлено, що наказом директора КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» від 15 лютого 2017 року № 25/к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 16 лютого 2017 року на посаду провідного юрисконсульта.
Наказом директора КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» від 09 березня 2017 року № 69 створено комісію з фіксації факту відсутності на робочому місці у робочий час (далі - Комісія) провідного юрисконсульта ОСОБА_1 .
09 березня 2017 року Комісією складено акт про відсутність 09 березня 2017 року з 09 год. 20 хв. по 17 год. 00 хв. на робочому місці у робочий час провідного юрисконсульта ОСОБА_1 .
Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_1 на акт від 09 березня 2017 року він був відсутній на роботі в цей день у зв`язку з тим, що з метою вирішення особистих справ відвідував Приморський відділ поліції, після чого поїхав до Приморського районного суду міста Одеси подавати позовну заяву.
Наказом директора КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» від 10 березня 2017 року № 34/к провідному юрисконсульту ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, що полягає у відсутності його на роботі, яка не пов`язана з виконанням службових обов`язків та доручень керівництва установи, більше трьох годин протягом робочого дня 09 березня 2017 року.
03 квітня 2017 року та 04 квітня 2017 року Комісією складено акти про відсутність на робочому місці у робочий час провідного юрисконсульта ОСОБА_1 більше трьох годин протягом робочих днів 03-04 квітня 2017 року.
Наказом директора КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» від 05 квітня 2017 року № 42/к провідному юрисконсульту ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, що полягає у відсутності його на роботі більше трьох годин протягом робочих днів 03-04 квітня 2017 року та систематичному невиконанні без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Наказом директора КУ «Територіальний центр соціального обслуговування Приморського району міста Одеси» від 12 квітня 2017 року № 44/к ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пунктів 3, 4 статті 40 і статті 43-1 КЗпП України з посади провідного юрисконсульта за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, та прогул без поважних причин. Підстава: пояснювальна записка позивача; службова записка заступника директора; акти відсутності працівника на робочому місці з 05 по 12 квітня 2017 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що ОСОБА_1 без поважних причин вчинив прогули і систематично не виконував обов`язків, покладених на нього трудовим договором, за що його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани, та не надав доказів поважності його відсутності на роботі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявника про те, що суди проігнорували його клопотання про виклик свідків і не вирішили його в установленому законом порядку, є безпідставними, оскільки згідно з журналом судового засідання Приморського районного суду міста Одеси від 18 жовтня 2017 року та протоколом судового засідання Апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2017 року суди заслухали пояснення позивача і думку учасників справи щодо заявлених клопотань та відмовили в їх задоволенні у зв`язку з тим, що вони не стосуються предмета спору.
Посилання ОСОБА_1 на те, що місцевий суд не вирішив питання про залучення Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради як третьої особи в цій справі, є необґрунтованими, оскільки в судовому засіданні 08 серпня 2017 року суд заслухав його доводи, з`ясував думку учасників справи та вирішив задовольнити вказане клопотання відповідача, про що свідчить журнал судового засідання Приморського районного суду міста Одеси від 08 серпня 2017 року.
Аргументи заявника про те, що за результатами розгляду його клопотань про виклик свідків та вирішення питання про залучення Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради як третьої особи в цій справі судами не винесено судових рішень, також не заслуговують на увагу.
Відповідно до частини другої статті 208 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час вирішення місцевим судом клопотання заявника про виклик свідків (далі - ЦПК України 2004 року), питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Аналогічні правові положення містяться у частині другій статті 258 ЦПК України.
Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 209 ЦПК України 2004 року ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Ухвали суду, постановлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання.
Правові норми аналогічного змісту містяться у частинах четвертій і п`ятій статті 259 ЦПК України.
Таким чином, клопотання заявника про виклик свідків були розглянуті судами в установленому на час їх розгляду процесуальним законом порядку.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_1 про повернення судового збору за подання касаційної скарги та зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві повернути йому сплачений ним судовий збір в розмірі 1 347,20 грн, тому не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про звільнення його від сплати та повернення сплаченого ним судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов