ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 522/9079/17
провадження № 61-9551 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
заявник - державний виконавець Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
стягувач - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
представник боржника - адвокат Синько Олена Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Синько Олени Анатоліївни, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого
2022 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду
від 20 березня 2023 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст судових рішень та вимог заяви
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за договором позики.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 липня 2018 року у справі № 522/9079/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 28 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2
на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 661 775,00 грн, проценти за користування грошовими коштами у розмірі 211 758,00 грн та судові витрати у розмірі 6 816,28 грн.
05 вересня 2018 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 522/9079/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу
за договором позики у розмірі 661 775,00 грн, процентів за користування грошовими коштами у розмірі 211 758,00 грн, судових витрат у розмірі 6 816,28 грн.
Постановою державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції
в Одеській області Праведного М. Ю. від 25 вересня 2018 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 із виконання виконавчого листа № 529079/17, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення коштів в загальному розмірі 880 359,28 грн.
29 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 державний виконавець звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , а саме на 1/6 частку квартири
АДРЕСА_1 , у межах суми стягнення 880 359,28 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 листопада 2021 року вказану заяву державного виконавця повернуто без розгляду.
У грудні 2021 рокуу виконавчому провадженні № НОМЕР_1 державний виконавець звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , а саме на 1/6 частку квартири
АДРЕСА_1 , у межах суми стягнення 880 359,28 грн.
Заява державного виконавця мотивована тим, що 1/6 частина квартири
АДРЕСА_1 належить боржнику ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори
Пенчевим К. Л. 23 липня 2009 року за реєстровим номером 4-1288. Однак, указана частка у квартирі не зареєстрована в установленому законом порядку.
Зазначене є підставою для звернення до суду відповідно до статті 50
Закону України «Про виконавче провадження» для вирішення питання
про звернення стягнення на таке майно.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2022 року заяву державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника задоволено.
Звернуто стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , а саме на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом,
не зареєстровану в установленому законом порядку.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у провадженні Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа
№ 522/9079/17, виданого Приморським районним судом міста Одеси,
про стягнення з ОСОБА_2 (боржник) на користь ОСОБА_1 (стягувач) грошових коштів у розмірі 880 359,28 грн. Боржник ухиляється від виконання зобов`язань
за виконавчим документом, грошові кошти в рахунок погашення боргу не сплачені.
23 липня 2009 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К. Л. видано свідоцтво про право на спадщину за законом
№ 4-1488 ОСОБА_2 на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 . Право власності
на цю частку квартири не зареєстровано за ОСОБА_2 , тому заява державного виконавця підлягає задоволенню (стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження»).
Постановою Одеського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 07 квітня 2023 року про виправлення описки, заяву державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника (в порядку
статті 50 Закону України «Про виконавче провадження») задоволено.
Звернуто стягнення на нерухоме майно з примусового виконання виконавчого листа № 522/9079/17, виданого Приморським районним судом м. Одеси,
про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 880 359,28 грн, а саме: 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 ,
яка належить боржнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВМ № 219356, однак не зареєстрована в установленому законом порядку.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно зі свідоцтвом про право
на спадщину за законом, виданим у Спадковій справі № 221/2009 державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К. Л.
23 липня 2009 року, зареєстрованим у реєстрі за № 4-1488, ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить 1/6 частина квартири
АДРЕСА_1 , та складається в цілому
з трьох житлових кімнат, житловою площею 40,0 кв. м, загальною
площею 69,4 кв. м.
Указана квартира належить на праві спільної часткової власності декільком фізичним особам й у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні дані про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/6 частину квартира, що набута нею в порядку спадкування на підставі свідоцтва про право на спадщину
за законом.
Зазначені обставини є підставою для вирішення судом за зверненням державного виконавця питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника,
що набуто нею в порядку спадкування, проте не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Разом із цим, апеляційний суд змінив ухвалу районного суду в її мотивувальній
та резолютивній частинах, оскільки судом першої інстанції допущено помилки
в тексті судового рішення та не в повній мірі вказано деякі обставини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У червні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Синько О. А., звернулася
до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви державного виконавця відмовити.
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (абзац шостий частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, викладених
в ухвалі Верховного Суду від 06 липня 2023 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив
на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року клопотання заявника
про зупинення дії судових рішень задоволено, зупинено дію судових рішень
до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Синько О. А., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки за результатом розгляду відповідної заяви державного виконавця, так як державним виконавцем не вчинялися заходи примусового виконання, направлені на погашення заборгованості, ним не з`ясовано, чи наявні у боржника грошові кошти та інше майно, яке зареєстровано за боржником. Посилається також на інші порушення, допущені державним виконавцем у виконавчому провадженні.
Вважає, що судами попередніх інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Крім того, вказує на наявність обов`язкових підстав для скасування судового рішення (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України), оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , боржника, належним чином
не повідомленої про дату, час та місце розгляду справи в апеляційному суді.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від ОСОБА_1 , в якому вказується, що оскаржувані судові рішення ухвалено
з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,
3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Синько О. А., задоволенню
не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала районного суду у незміненій частині
та постанова апеляційного суду відповідають.
І. Щодо обов`язкових підстав для скасування судових рішень
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Касаційна скарга обґрунтовується, у тому числі, наявністю обов`язкових підстав для скасування судових рішень, зокрема, заявник касаційної скарги вказує,
що справу розглянуто апеляційним судом за відсутності боржника, належним чином не повідомленої про дату, час і місце розгляду справи (пункт 5
частини першої статті 411 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції у тексті оскаржуваної постанови вказав про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи, а також
про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України
є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими
за умови опонента.
ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було
б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом.
В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання,
але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (§ 25,
27 рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2011 року у справі «Trudov v. russia», заява
№ 43330/09).
Частиною першою статті 8 ЦПК України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи
або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації
про результати розгляду його судової справи.
Згідно з частинами другою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена
з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Частиною восьмою статті 128 ЦПК України закріплено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки
про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи
за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи,
що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем
її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення
про її доставлення.
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу
за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов,
які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно
з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію
у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні
(рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України», № 37666/13, § 6, 7 від 03 жовтня
2019 року).
ОСОБА_2 вважає, що її не було належним чином повідомлено про дату, час
і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Разом із цим, ОСОБА_2 була обізнана про наявність указаного судового спору, апеляційне провадження у справі було відкрито саме за її апеляційною скаргою
(а. с. 11, т. 2), вона отримувала відповідну судову кореспонденцію (а. с. 25, 27, т. 2), а її представник подав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи (а. с. 33, 37-38, т. 2).
Тобто апеляційним судом вживалися заходи щодо належного повідомлення боржника про дату, час і місце розгляду справи у спосіб, визначений процесуальним законом.
З урахуванням усіх обставин, не спростовує вказаного факту і те, що деяка судова кореспонденції поверталася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому за змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки
про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується
з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду:
від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18),
від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження №12-233гс18),
а також у постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2020 року у справі
№ 814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження №К/9901/16143/20), від 10 листопада 2021 року
у справі № 756/2137/20 (провадження №61-3782св21) та інших.
Крім того, ОСОБА_2 не повідомляла суд про зміну адреси, що є її процесуальним обов`язком (частина перша статті 131 ЦПК України).
Отже, Верховний Суд уважає безпідставними посилання касаційної скарги про те, що справу розглянуто без належного повідомлення боржника про дату, час і місце розгляду справи.
Доводи касаційної скарги у цій частині спростовуються матеріалами справи
та зводяться до власного тлумачення норм процесуального права, а тому відхиляються Верховним Судом.
Посилання касаційної скарги про неналежне повідомлення державного виконавця про розгляд справи в апеляційному суді відхиляються Верховним Судом,
так як у заявника касаційної скарги відсутні процесуальні повноваження
на представництво інтересів державного виконавця в суді касаційної інстанції.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що у даному випадку відсутні обов`язкові підстави для скасування судового рішення (частина перша статті 411 ЦПК України).
ІІ. Щодо вирішення заяви по суті
У справі, яка переглядається Верховним Судом, державний виконавець
у виконавчому провадженні звернувся до суду із заявою про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, а саме на 1/6 частину квартири в межах відповідної суми стягнення.
В обґрунтування заяви державний виконавець, посилаючись на статтю 50
Закону України «Про виконавче провадження», зазначив про те, що вказана частина квартири належить боржнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, проте, вона не зареєстрована за боржником у встановленому законом порядку.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 липня 2018 року у справі
№ 522/9079/17, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг
за договором позики у розмірі 661 775,00 грн, проценти за користування грошовими коштами у розмірі 211 758,00 грн та 6 816,28 грн судових витрат
(а. с. 65-67, т. 1).
На виконання вказаного рішення Приморським районним судом м. Одеси
05 вересня 2018 року видано виконавчий лист № 522/9079/17 на боржника
ОСОБА_2 про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики у розмірі 661 775,00 грн, процентів за користування грошовими коштами
у розмірі 211 758,00 грн, судових витрат у розмірі 6 816,28 грн (а. с. 212-213, т. 1).
Постановою державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції
в Одеській області Праведного М. Ю. від 25 вересня 2018 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 із виконання вищевказаного виконавчого листа
(а. с. 214-215, т. 1).
У цьому виконавчому провадженні державний виконавець звернувся до суду
для звернення стягнення на нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 , проте не зареєстроване в установленому законом порядку (а. с. 189, 211, т. 1).
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль
за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією
з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб,
що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами
та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону,
а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках
на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном,
яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10
цього Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень
у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти
в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»
у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна
чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення
на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Відповідно до частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника
не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається
до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Згідно із частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справу № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При розгляді справ указаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 761/19306/22 (провадження № 61-10806св23).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого у спадковій справі № 221/2009 державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К. Л. 23 липня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі
за № 4-1488, ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить 1/6 частина квартири АДРЕСА_1 , та складається в цілому із трьох житлових кімнат, житловою площею 40,0 кв. м, загальною площею 69,4 кв. м (а. с. 219, 220-221, т. 1).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно станом на 15 грудня 2021 року вищевказана квартира належить на праві приватної спільної часткової власності: 1/6 частка ОСОБА_4 (свідоцтво про право власності в порядку приватизації від 27 серпня 1996 року № 0826); 1/6 частка ОСОБА_5 (свідоцтво про право власності в порядку приватизації від 27 серпня 1996 року
№ 0826); 1/6 частка ОСОБА_6 (свідоцтво про право власності в порядку приватизації від 27 серпня 1996 року № 0826); 1/6 частка ОСОБА_7 (свідоцтво про право власності в порядку приватизації від 27 серпня 1996 року
№ 0826); 1/6 частка ОСОБА_2 (свідоцтво про право власності в порядку приватизації від 27 серпня 1996 року № 0826); 1/6 частка ОСОБА_3 (особа померла) (свідоцтво про право власності в порядку приватизації
від 27 серпня 1996 року № 0826) (а. с. 216-218, т. 1).
У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні дані
про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/6 частку спірної квартири (реєстраційний номер майна 27723208), що набута нею в порядку спадкування
на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом 23 липня 2009 року у спадковій справі № 221/2009.
Вказане є підставою для вирішення судом за зверненням державного виконавця питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, що набуто
в порядку спадкування, проте не зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Судами встановлено, що боржник ухиляється від виконання своїх зобов`язань
по поверненню грошових коштів, тобто судове рішення боржником не виконується.
Районний суд указав і про безрезультатність заходів щодо пошуку та примусового списання грошових коштів у боржника в межах виконавчого провадження.
На вказаному наголошено і у відзиві на касаційну скаргу.
Апеляційний суд вірно змінив судове рішення районного суду і відхилив доводи ОСОБА_2 про відповідні порушення державного виконавця при вчиненні виконавчих, оскільки за наявності правових підстав такі підлягають оскарженню шляхом подання скарги на рішення, дії, чи бездіяльність державного виконавця
у виконавчому провадженні. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги у цій частині.
При цьому у спірних правовідносинах стягнення звертається виключно на належну боржнику ОСОБА_2 частку у спільному майні, яка за нею не зареєстрована
у встановленому законом порядку.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те,
що приватний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з указаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації права власності на частину вищевказаної квартири за боржником унеможливлює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже, і виконання судового рішення.
У спірних правовідносинах приватним виконавцем було здійснено усі необхідні заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження»,
для належного виконання судового рішення. При цьому у силу положень
частини п`ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» боржник
не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу з метою виконання судового рішення про стягнення боргу, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 03 червня 2020 року у справі № 2-1799/11 (провадження № 61-36697св18), від 26 травня
2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).
Посилання касаційної скарги про те, що державний виконавець вчинив не всі дії для примусового виконання судового рішення є вочевидь зловживанням боржником своїх прав, так як ОСОБА_2 є боржником у виконавчому провадженні. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» особи,
які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Зокрема боржник зобов`язаний: утримуватися
від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується,
для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини та інше.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права
та незгоди з указаними висновками, вони спростовуються матеріалами справи
й не можуть бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно
та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Висновки судів по суті узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ
є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.
Верховний Суд також зазначає, що апеляційний суд фактично змінив мотивувальну та резолютивну частини ухвали районного суду, проте, не вказав
у резолютивній частині, що по суті судове рішення залишається без змін.
Разом із цим, указане не впливає на правильність зроблених судами висновків,
а правильне по суті і законне судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність
та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції
у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року було зупинено дію судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а отже, необхідно поновити дію судових рішень.
Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Синько Олени Анатоліївни, залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2022 року
у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня
2023 року залишити без змін.
Поновити дію ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого
2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 20 березня 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць