ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 522/9382/23-Е
провадження № 61-15045св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Родіонова Вікторія Євгенівна,
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2024 року
у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду
від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Назарової М. В.,
Кострицького В. В., Коновалової В. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі - третя особа), про позбавлення батьківських прав,
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У травні 2023 рокупозивач звернулася до суду з позовом до відповідача за участі третьої особи про позбавлення батьківських прав.
2. Відповідач позовних вимог не визнав.
3. Суд першої інстанції у позові відмовив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
4. Позивач оскаржила рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказала те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навела у касаційній скарзі.
5. Ключовим у спірних правовідносинах є питання про те, чи наявні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.
6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК),
у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
7. Позов обґрунтований так:
- сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 10 березня 2020 року розірвано;
- ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 ;
- з часу фактичного розірвання шлюбних відносин з кінця 2019 року відповідач один раз бачився з дитиною, декілька раз телефонував синові та більше з ним не спілкувався;
- у 2020 році позивач переїхала до м. Миколаєва та 28 серпня 2020 року уклала шлюб з іншим чоловіком;
- син виховується позивачем та її чоловіком ОСОБА_4 , який хоче всиновити дитину;
- відповідач втратив родинний зв`язок із сином, не проявляв до дитини батьківської турботи та любові, не цікавився його розвитком фізичним і духовним, його навчанням в дитячому садочку, не вітав з днем народження та на свята, не виявляв інтересу до його внутрішнього світу, навіть у телефонному режимі, матеріально дитині не допомагає.
8. Враховуючи викладене, позивач просила позбавити відповідача батьківських прав щодо сина.
ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
9. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, у позові відмовлено.
10. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позбавлення батьківських прав є недоцільним, оскільки судом не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.
IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
12. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:
- всупереч постановам Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 суди, вирішуючи спір, не врахували інтереси дитини, а захистили лише інтереси батька, які не були порушені, та його права щодо батьківства, які він не реалізовував;
- суди не взяли до уваги, що відповідач перестав спілкуватися з сином, коли йому було близько року;
- відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дитини, ніколи не цікавився її життям.
V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
13. 16 січня 2025 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу, просив відмовити у її задоволенні, навівши такі мотиви:
- обґрунтування касаційної скарги ідентичне змісту позовної заяви та апеляційної скарги, яким суди надали відповідну оцінку;
- якщо позивач вважає, що розмір аліментів, який стягується за рішенням суду, є недостатнім для утримання дитини, то вона не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів.
- касаційна скарга не містить доказів того, що позивач намагалася виїхати з дитиною, але не змогла це здійснити через скрутний матеріальний стан та при цьому відповідач відмовився надати їй матеріальну допомогу;
- позивач не довела, що з лютого 2022 року відповідач взагалі на надавав жодної матеріальної допомоги дитині;
- відповідач станом на лютий 2022 року не мав заборгованості зі сплати аліментів;
- оскільки відповідач після припинення стосунків із позивачем не проживає
в одному місті, тому без попередніх узгоджень із нею часу зустрічатися з дитиною позбавлений можливості;
- крім того, в судах відповідач зазначав, що після припинення стосунків
з позивачем він неодноразово намагався зустрітися із дитиною, проте відбувалися конфлікти із новим чоловіком позивача, які закінчувалися бійками на очах у дитини;
- останній раз відповідач зміг зустрітися із дитиною тільки після виклику працівників органів поліції;
- у зв`язку із складними відносинами між позивачем та відповідачем та
з метою уникнення конфліктний ситуацій, відповідач намагається спілкуватися з дитиною хоча б через засоби відео зв`язку, проте позивач чинить перешкоди такому спілкуванню;
- стороною відповідача надані докази, які досліджені судами, та підтверджують, що відповідач постійно цікавився життям їх спільної з позивачем дитини, намагався брати участь у його вихованні, зокрема, шляхом організації дитячих свят, проте позивач категорично заперечувала проти цього і кожен раз вигадувала будь-які причини, щоб відповідач не зустрічався з дитиною і навіть не розмовляв по телефону;
- довідка від 16 січня 2023 року № 01, надана дитячим садком, не є належним та допустимим доказом, оскільки в ній не зазначено інформації щодо неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків;
- доводи позивача, що дитина не знає, що відповідач є його біологічним батьком спростовані під час допиту чоловіка позивача ОСОБА_4 , який повідомив, що дитина знає хто є його біологічним батьком;
- крім того, позивач в апеляційному суді також підтвердила, що дитина знає хто її біологічний батько;
- у матеріалах справи є переписка між позивачем та відповідачем, яка підтверджує постійний намір відповідача спілкуватися з дитиною, та ігнорування цих прохань зі сторони позивача;
- у суді першої інстанції також досліджено звукозапис телефонної розмови між позивачем та відповідачем, яка підтверджує твердження відповідача про вчинення перешкод позивачем у його спілкуванні з дитиною;
- позивач вводить суд в оману, стверджуючи, що її новий чоловік хоче усиновити дитину, оскільки шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 червня 2023 року розірвано;
- отже, позивач, звернувшись з цим позовом, взагалі мала намір позбавити дитину батьківської турботи, що не відповідає інтересам дитини, у зв`язку з чим виникають запитання щодо дійсних намірів позивача;
- позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позбавлення батьківських прав відповідача є крайнім заходом та який дійсно буде в інтересах малолітньої дитини, всі викладені позивачем обставини справи є перекрученими та не відповідають дійсності, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи та наявних доказів.
VI. Рух справи у суді касаційної інстанції
14. 11 листопада 2024 року представник позивачазвернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.
15. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження.
16. 27 січня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
VII. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
17. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували
в зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .
18. Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 10 березня 2020 року у справі № 665/33/20 шлюб між сторонами розірвано.
19. У Бериславському відділі державної виконавчої служби у Бериславському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на примусовому виконанні перебуває судовий наказ Бериславського районного суду Херсонської області від 05 травня 2020 року у справі № 647/1069/20 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 04 травня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.
20. Після розірвання шлюбу дитина проживає з матір`ю в будинку
на АДРЕСА_1 .
21. Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22 листопада 2023 року
№ 4933/02.02.01-22/04/14/23 недоцільним є позбавлення батьківських прав відповідача щодо сина.
VIII. Позиція Верховного Суду
22. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.
23. В першу чергу Верховний Суд звертає увагу на те, що взаємне задоволення батьків і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., наприклад, пункт 143 рішення Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії», заява № 36216/13). Розрив таких зв`язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім`ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов`язання держави вживати заходів для збереження зв`язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії, заява № 52557/14).
24. У цьому спорі ставиться питання про позбавлення відповідача батьківських прав (див. пункти 7-8).
25. Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини.
26. Верховний Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
27. У спірних правовідносинах на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини).
28. Важливо, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
29. Підстави для позбавлення батьківських прав закріплені в статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК) є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.
30. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначила пункт 2 частини першої статті 164 СК, тобтоухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
31. Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права (див. пункт 29), який був врахований судами попередніх інстанцій при вирішені спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
32. Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц).
33. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18).
34. Далі Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
35. У цій справі Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
36. Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
37. Суди правильно виснували, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини.
38. Також судами не встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.
39. Той факт, що на даний час відповідач проживає окремо від дитини, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.
40. Крім того, як на одну з підстав невиконання відповідачем батьківських обов`язків щодо сина, позивач посилалася на наявність заборгованості зі сплати аліментів, проте судами встановлено, що сторони визнали в суді апеляційної інстанції факт відсутності заборгованості з аліментних платежів у відповідача перед позивачем. І таке свідчить про те, що відповідач виконує свій батьківський обов`язок щодо матеріального забезпечення дитини. Крім того, сам по собі факт заборгованості зі сплати аліментів не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №638/16622/17).
41. За таких обставин суди попередніх інстанцій, з урахуванням висновку органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо сина (див. пункт 21) та якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, дійшли правильного висновку про відмову в позові.
42. Враховуючи наведене, узагальнені доводи позивача у касаційній скарзі про те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків з виховання дитини, самоусунувся від участі у її житті є недоведеними.
43. Аналізуючи доводи апеляційної скарги в частині посилання позивача на те, що з певного віку її сина виховує інший чоловік, якого ОСОБА_3 вважає своїм батьком і який має бажання усиновити дитину, апеляційний суд правильно зазначив, що вказане без доведення інших передбачених статтею 164 СК фактів не може бути підставою для переривання родинного зв`язку батька з сином.
44. Колегія суддів додатково зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 червня 2023 року у справі № 489/2202/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.
45. Вказаним спростовуються посилання позивача на те, що ОСОБА_4 має бажання усиновити дитину.
46. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду (див. пункт 12) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у зазначених позивачем постановах.
47. Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема факторів фактичного, емоційного, психологічного та матеріального характеру, і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку відповідних інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, яке рішення було б найкращим для дитини.
IX. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
48. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.
49. Незгода позивача із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
50. Суди належним чином з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
51. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.
52. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
53. Колегією суддів не встановлено підстав, передбачених статтею 396 ЦПК, для закриття касаційного провадження, про наявність яких стверджує відповідач.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400 401 402 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Родіонова Вікторія Євгенівна, залишити без задоволення.
2. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2024 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: П. І. Пархоменко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков