№ 523/11247/19

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 523/11247/19

провадження № 61-5950 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,представник позивача -ОСОБА_2 ,відповідач-ОСОБА_3 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянувши на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини, звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів,

за касаційною скаргоюОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Гірняк Л. А., Цюри Т. В., Сегеди С. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив визначити місце проживання ОСОБА_4 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з батьком, звільнити його від сплати аліментів на утримання цієї дитини, та стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідачки щомісячно.

2. Заява мотивована тим, що після розірвання шлюбу син проживав з батьками колишньої дружини, оскільки вона постійно перебувала за межами України. 21 червня 2019 року відповідачка привезла сина позивачу зі всіма його документами, сама виїхала в Туреччину. З цього часу син проживає з ним, знаходиться на повному його утриманні. Позивач у більшій мірі бере участь у вихованні та житті дитини, ніж мати. Для дитини створені усі необхідні умови для проживання. Позивач вважає, що саме проживання сина з батьком відповідає інтересам дитини, оскільки син дуже прив'язаний до нього, він не чинить перешкод матері у спілкуванні з дитиною та отриманні дитиною піклування матері.

3. У зв'язку із зазначеним позивач також просить звільнити його від сплати аліментів відповідачці та стягнути з неї аліменти на його користь, оскільки вона на утримання дитини коштів не надає.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

5. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що сторони спору в рівній мірі дбають про дитину, але за наданими сторонами доказами умов проживання, враховуючи висновок органу опіки та піклування, який визнав доцільним проживання дитини з матір'ю, надав перевагу місцю проживання саме з матір'ю. Суд дійшов висновку, що залишення матір'ю дитини позивачу 21 червня 2019 року було тимчасовим заходом та пов'язане із його відмовою надати дозвіл на виїзд дитини за кордон.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

6. Постановою Одеського апеляційного суду від 02 червня 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена - рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року скасоване, прийняте нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційний суд визначив місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з ОСОБА_1 , звільнив батька дитини від сплати аліментів у твердій грошовій сумі (1 200,00 грн) на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_4 до досягнення ним повноліття. Крім того, з ОСОБА_3 вирішено стягнути на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 від дня пред'явлення позову до досягнення дитиною повноліття аліменти в розмірі 1/4 усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Також апеляційний суд вирішив питання розподілу судових витрат.

7. Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, а справа має вирішуватись з точки зору забезпечення найкращого інтересу дитини, тому до уваги мають братися не тільки цей висновок, а й більш широко ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. В цьому апеляційний суд додатково послався на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18.

8. Питання аліментів апеляційний суд вирішував на підставі матеріалів справи та у відповідності до правових норм Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - СК України), спираючись на рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

9. Здійснено розподіл судових витрат.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. Сторони судового спору перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 листопада 2013 року, який розірвано рішенням Суворовського районного суду від 05 квітня 2017 року у справі № 523/1304/17. В цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - син ОСОБА_4 .

11. Після припинення сімейних відносин у 2017 році ОСОБА_4 залишився проживати разом із матір`ю. А з 21 червня 2019 року до моменту прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду дитина проживала з ОСОБА_1 (батьком) у АДРЕСА_1 (площею 63,7 кв. м, з них житлова - 23,5 кв. м), яка на праві приватної власності належить позивачу. Батько та син проживають та зареєстровані в цій квартирі.

12. Сторони спору утворили нові сім'ї. Батьки характеризуються позитивно.

13. Позивач є приватним підприємцем, зокрема, спеціалізується на оптовій торгівлі фармацевтичними товарами, іншими товарами господарського призначення, основний вид діяльності у сфері вантажного автомобільного транспорту. Є платником єдиного податку 3 групи за ставкою 5 відсотків.

14. Відповідачка має вищу освіту, кандидат наук, проживає в Туреччині, куди виїхала 23 липня 2019 року з метою зміни місця проживання. Неодноразово зверталась до ОСОБА_1 щодо надання дозволу на виїзд ОСОБА_4 за кордон. Через відсутність дозволу вимушена була передати дитину батькові.

15. ОСОБА_4 відстає у мовному розвитку. З дитячого садка сина забирає батько, мати ніколи не бачили.

16. Відповідно до висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 12 лютого 2020 року № 01-05-3/38вх рекомендовано визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір'ю - ОСОБА_5 (попереднє прізвище відповідачки). Цим висновком встановлено, що ОСОБА_1 виконував усі рекомендації лікарів, відвідує з сином логопеда, невролога, психолога, масажиста, стоматолога. З 15 серпня 2019 року дитина відвідувала Одеський дошкільний навчальний заклад «Ясла-садок» № 66 (комбінованого типу).

17. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2018 року у справі № 523/1307/17 рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 18 квітня 2017 року скасоване, ухвалене нове рішення - позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задоволений. Зокрема, вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_4 починаючи з 25 січня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) аліменти у твердій грошовій сумі, яка становить 1 200,00 грн.

18. Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 08 червня 2018 року у справі № 523/929/18 позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені - визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 . Це судове рішення виконане - ОСОБА_5 знята з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. У липні 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, серед іншого, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року відкрите касаційне провадження у справі.

21. 12 жовтня 2022 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована пунктами 1 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411) частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України).

23. У жовтні 2022 року ОСОБА_3 направила до Верховного Суду відповідь на відзив позивача через систему електронного суду, у якій заперечила обґрунтованість аргументів цього відзиву та відстоює свої власні аргументи.

24. ОСОБА_3 вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином висновок органу опіки та піклування, що міститься у матеріалах цієї справи, та не приділив уваги матеріально-побутовим умовам проживання матері, які найкращим чином відповідатимуть інтересам дитини.

25. При цьому апеляційний суд, на думку ОСОБА_3 , застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини) та від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (щодо факторів, які враховуються при вирішенні питання визначення місця проживання малолітньої дитини відповідно до частини першої статті 161 СК України).

26. Інші доводи ОСОБА_3 , які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення та передбачають вихід за межі обмежень, встановлених статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд до уваги не бере.

(2) Позиція позивача

27. У вересні 2022 року представниця позивача, адвокатка Саінчук А. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому, крім іншого, просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення через її необґрунтованість, а постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2022 року - без змін.

28. Позивач вважає, що не підлягають розгляду додатки до касаційної скарги, якщо це порушує вимоги статті 400 ЦПК України.

29. За своєю суттю аргументи касаційної скарги зводяться до вимоги про переоцінку доказів у справі та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи. Зокрема, висновок органу опіки та піклування не є обов'язковим для суду в силу частини шостої статті 19 СК України. Апеляційний суд правильно оцінив докази у справі, належним чином встановив її обставини та дійшов правильного висновку у своєму судовому рішенні.

30. Інші доводи позивача, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, передбачають вихід за межі обмежень, встановлених статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд до уваги не бере. Зокрема, не беруться до уваги взаємовиключні аргументи з приводу того, що правовідносини у справах, на постанови Верховного Суду у яких в контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України посилається ОСОБА_3 , не є подібними до правовідносин цієї справи, тому апеляційний суд не мав враховувати відповідні правові висновки, й одночасно з приводу того, що апеляційний суд фактично врахував їх належним чином.

(3) Позиція інших учасників справи

31. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

32. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга статті 10 ЦПК України).

33. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

34. Суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (частина третя статті 45 ЦПК України).

35. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.

36. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).

37. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

38. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (згідно із пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

39. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

40. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (пункти 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), ратифікованої Постановою Верховної Ради УРСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини).

41. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункт 3 статті 9 Конвенції про права дитини).

42. При розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України).

43. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України).

44. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 СК України (стаття 141 СК України).

45. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (частина перша статті 153 СК України).

46. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

47. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (згідно із частинами третьою та четвертою статті 181 СК України).

48. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини врегульоване статтею 183 СК України.

49. Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац чотири частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про охорону дитинства)).

50. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга та третя статті 11 Закону про охорону дитинства).

51. Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

52. Згідно практики ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (Mamchur v. Ukraine, заява № 10383/09, п. 100), від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (M. S. v. Ukraine, заява № 2091/13, п. 76)).

53. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути приділена найкращим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі Хант проти України (Hant v. Ukrainе, заява № 31111/04, п. 54)).

54. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип передбачає, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень. Перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України» (Naumenko v Ukraine, заява № 41984/98, п. 91); від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, п. 40); від 28 червня 2018 року у справі «Осовська та інші проти України» (Osovska and Others v. Ukraine, заяви №№ 2075/13, 19306/13, 28131/13, 21478/14, 56107/14, п. 26)).

55. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у тій частині, яка не оскаржується жодним з її учасників, та відсутність оцінки думки самої малолітньої дитини у мотивувальних частинах судових рішень у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутні підстави для застосування статті 171 СК України. У цій справі жоден із учасників не оскаржує прийняті судові рішення на тій підставі, що суди безпідставно не застосували статтю 171 СК України.

56. В матеріалах справи відсутні докази того, що суди попередніх інстанцій перешкоджали ОСОБА_3 у реалізації її права на альтернативну експертизу, передбаченого статтею 103 ЦПК України, зокрема, за участю психолога. Сама ОСОБА_3 не обґрунтовує свої вимоги тим, що її позбавили можливості надати у суді першої інстанції альтернативний експертний висновок психолога щодо взаємостосунків з дитиною.

57. З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 щодо критеріїв подібності правовідносин, зокрема в контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд вважає, що з урахуванням того, на які саме за своїм змістом правові висновки вказує ОСОБА_3 , правовідносини у цій справі та справах № 402/428/16-ц й № 377/128/18 є подібними в контексті цих правових висновків. Разом з тим, відсутні підстави говорити про те, що апеляційний суд їх не врахував, оскільки власна інтерпретація відповідачкою застосування підходу про врахування найкращих інтересів дитини не визначає врахування чи неврахування судом такого висновку. Зокрема, власна інтерпретація відповідачкою поняття найкращого інтересу дитини, чи критеріїв та їх змісту, за якими такі інтереси мають встановлюватись, не є неправильним застосуванням правових висновків судом. В мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційний суд прямо вказав контекст, в якому спирається на відповідні висновки, викладені у зазначених двох постановах Верховного Суду. ОСОБА_3 не довела помилковість цих мотивів апеляційного суду.

58. Також в контексті посилання ОСОБА_3 на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що правовий висновок стосується саме питання застосування тієї чи іншої норми права або декількох норм права у їх взаємному зв'язку (взаємодії). Але саме рішення Верховного Суду по суті конкретної справи, з урахуванням обставин тієї справи, у тому числі на користь когось з батьків, не є правовим висновком, який мають враховувати суди.

59. Відповідно до правових висновків Верховного Суду (дивитись, наприклад, постанову від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18)) висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії - він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Отже, висновок, на який посилається ОСОБА_3 , є лише одним з доказів у справі, носить рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.

60. Суд першої інстанції не вказав в чому саме є переваги умов проживання матері над умовами проживання батька, тобто фактично поклався на рекомендацію відповідного висновку органу опіки та піклування, не навівши власних аргументів. Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, зазначене питання у цьому висновку орган опіки та піклування також належно не обґрунтовує.

61. Апеляційний суд звернув на зазначене увагу та вказав у мотивувальній частині, що висновок органу опіки та піклування не є обов'язковим для суду, якщо є підстави вважати його недостатньо обґрунтованим. Також апеляційний суд вказав, що він оцінює обставини справи не лише в межах цього висновку, а в межах всіх наявних у справі матеріалів з точки зору визначення найкращого інтересу дитини, а відтак враховує не тільки умови проживання, а й більш широкий спектр критеріїв, зокрема, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, частини першої статті 161 СК України.

62. Той факт, що висновки апеляційного суду не співпадають з баченням ОСОБА_3 не є доказом помилковості цих висновків. Апеляційний суд здійснює оцінку доказів та встановлених обставин справи у відповідності із умовами глави 5 ЦПК України.

63. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

64. Попри те, що ОСОБА_3 вказує на неналежне дослідження апеляційним судом документів стосовно легалізації її проживання у Туреччині, зокрема тих, які вона подала у апеляційній інстанції, апеляційний суд у мотивувальній частині свого рішення вказав про їх розгляд, зокрема, заяву щодо питання оформлення паспорта малолітній дитині ОСОБА_4 для виїзду за кордон від 18 серпня 2021 року.

65. Щодо цього Верховний Суд вважає необхідним зазначити в контексті тих доказів, які не існували на час розгляду справи судом першої інстанції, що відповідно до суті апеляційного перегляду судових рішень суду першої інстанції, правил статті 367 ЦПК України та сталої практики Верховного Суду - відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (дивитись, наприклад, постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18). Враховуючи резолютивну частину судового рішення апеляційного суду зазначене не є підставою для скасування цього судового рішення в силу частини другої статті 410 та частини другої статті 412 ЦПК України. В силу приписів цих правових норм також відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду через значну кількість описок, що містяться у ній, та незадовільний рівень якості опису юридичних документів.

66. Враховуючи зазначене та вимоги статті 400 ЦПК України, інші норми ЦПК України, які регулюють стадійність розгляду судової справи у судах різних інстанцій, будь-які події, які виникли після прийняття судового рішення про визначення місця проживання дитини, та впливають на її найкращі інтереси не можуть бути аргументами касаційного оскарження цього рішення. Подібні події можуть бути підставою для повторного розгляду відповідного питання компетентним судом за позовом того з батьків, який вважає, що такі події мають істотний сплив на врахування найкращих інтересів дитини.

67. У Верховного Суду відсутні підстави, передбачені ЦПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції. Якщо відповідачка вважає, що їй чиняться перешкоди у спілкуванні з її дитиною, то вона не позбавлена права звернутися до суду за захистом відповідного права з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з власною дитиною. Також, якщо відповідачка вважає, що з моменту розгляду справи судом першої інстанції відбулись зміни, які можуть бути підставами з точки зору забезпечення найкращих інтересів дитини для перегляду питання визначення місця проживання малолітньої дитини, вона не позбавлена права звернутись до суду повторно з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини з нею, доводячи свої аргументи щодо цих змін відповідно до правил ЦПК України у суді першої інстанції.

68. Відповідно до змісту мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення апеляційний суд погодився з обґрунтованістю вимоги позивача про стягнення аліментів у розмірі ј усіх видів заробітку відповідачки щомісячно. Однак у резолютивній частині постанови Одеського апеляційного суду від 02 червня 2022 року (абзац шостий) міститься описка - замість правильного «у розмірі ј усіх видів заробітку (доходу) щомісячно» зазначено «у розмірі % усіх видів заробітку (доходу) щомісячно». Верховний Суд вважає, що ця описка має бути виправлена з точки зору забезпечення належної визначеності відповідного судового рішення. Разом з тим, виправлення описок у судових рішеннях здійснюється в порядку статті 269, а не статті 412 ЦПК України.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

69. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

70. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 141 400 401 416 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 .

2. Залишити без змін постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: /підпис/ В. В. Пророк

/підпис/ А. І. Грушицький

/підпис/ Є. В. Петров