18.02.2025

№ 523/11791/16-ц

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 523/11791/16-ц

провадження № 61-534св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, у складі судді Шепітко І. Г., від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., від 29 листопада 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про вселення.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з відповідачем перебував у зареєстрованому шлюбі з 2005 по 2011 роки, вони сумісно проживали у квартирі, однак відповідач через місяць після розірвання шлюбу змінила замки та перешкоджає йому у користуванні житлом.

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, вселити його до квартири АДРЕСА_1 .

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона є власником зазначеного житла, відповідач є її колишнім чоловіком і зареєстрований у квартирі, однак не проживає з лютого місяця 2010 року, він забрав усі свої речі та добровільно залишив помешкання, особистих речей відповідача у квартирі немає, у квартирі на даний час вона проживає зі своїм чоловіком та дочкою від першого шлюбу, відповідач також одружився і мешкає зі своєю новою сім`єю за іншою адресою, а тому позивач просила суд визнати його такими, що втратив право користування житлом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що первісні позовні вимоги не підлягають до задоволення, а зустрічні належить задовольнити, оскільки позивач у добровільному порядку залишив квартиру у лютому місяці 2010 року і з того часу, до розгляду апеляційним судом у червні 2016 року його апеляційної скарги на рішення Суворовсього районного суду міста Одеси про поділ майна подружжя, жодних спроб вселитися до спірної квартири не вчиняв, тобто на протязі шести років не проживав у квартирі.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки спірна квартира належить ОСОБА_2 на праві власності на законних підставах, натомість відповідач за зустрічним позовом не проживає у квартирі понад рік та втратив право користування зазначеним житлом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної оцінки обставинам справи, які свідчать про те, що відповідач за первісним позовом перешкоджала позивачу у користуванні спірним житловим приміщенням, про що зокрема свідчить звернення позивача до правоохоронних органів. Висновки судів про те, що позивач у 2010 році у добровільному порядку зашив житлове приміщення і з того часу не реалізовував своє право на вселення у спірну квартиру не ґрунтуються на обставинах справи. ОСОБА_1 . Зазначає, що звертаючись до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя у 2012 році у справі № 1527/12258/12, він порушував питання щодо зобов`язання відповідача не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28 січня 2005 року по 30 червня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб між сторонами розірвано (а. с. 36, 39).

У період шлюбу 15 травня 2007 року ОСОБА_2 придбала двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка є її особистою власністю, що встановлено рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року у справі № 1527/12258/12, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2016 року (а. с. 5-12).

Вказаним рішенням суду вирішено визнати квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 75,5 кв. м, житловою площею 41,6 кв. м, особистою власністю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15 травня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., зареєстрованого в КП «ОМБТІ та РОН» 16 травня 2007 року під реєстраційним номером 2798 в книзі 650пр-68.

ОСОБА_1 залишив спірну квартиру у лютому 2010 року. Крім того, відповідно до довідки ОСББ «Ювілейне» від 20 березня 2012 року ОСОБА_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з лютого 2010 року (а. с. 48).

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Частиною другою статті 405 ЦК України встановлено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітута як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Подібні положення містять статті 76, 81 чинної редакції ЦПК України.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічних позовних вимог та відмову у задоволенні первісних вимог, враховуючи те, що ОСОБА_1 з лютого 2010 року не проживає у квартирі, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , що встановлено рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2015 року у справі № 1527/12258/12. Із позовом до суду про поділ майна подружжя у справі № 1527/12258/12 ОСОБА_1 звернувся лише у 2012 році, а тому він втратив право на користування спірним житлом.

Слід зазначити, що при вирішенні справи № 1527/12258/12 ОСОБА_1 не довів порушення своїх прав на користування спірною квартирою, у задоволенні його позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 було відмовлено.

Як встановлено судами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28 січня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 30 червня 2011 року, тобто з вказаної дати сторони справи не є членами сім`ї. ОСОБА_2 проживає із своїм чоловіком та повнолітньою дочкою від першого шлюбу у спірній квартирі, яка складається з двох житлових кімнат. ОСОБА_1 також перебуває у шлюбі, а тому підстави для вселення останнього до спірного житлового приміщення відсутні. У той же час, враховуючи розірвання шлюбу, створення сторонами інших сімей та непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі більше одного року, є підстави для визнання останнього таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог та відмови у задоволенні первісних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович