Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 523/11819/15-ц
провадження № 61-6672св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Пересипський»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси у складі судді Аліної С. С. від 03 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., від 21 квітня 2022 року,
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У липні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про демонтування камер відеоспостереження, знищення інформації та стягнення моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що вони та відповідачі проживають укомунальній квартирі (статус будинку - сімейний гуртожиток), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачки, без погодження з ними, встановили камери відеоспостереження, в коло огляду яких потрапляють вхідні двері комунальної квартири, загальний коридор, двері до загальної вбиральні і до загального душу, а також уся загальна кухня. Крім того, посилалися на те, що камери відеоспостереження працюють в режимі збереження інформації на певному носії, що порушує їхні конституційні права на недоторканість приватного життя.
Позивачі вважали, шо вищевказаними діями відповідачок їм завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях, нервових переживаннях, зміні звичного способу життя.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за власні кошти демонтувати камери відеоспостереження, розміщені у загальному коридорі та загальній кухні квартири АДРЕСА_2 ; зобов`язати відповідачів знищити інформацію, яка була отримана з використанням камер відеоспостереження відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; стягнути солідарно зі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 моральну шкоду на користь ОСОБА_1 у розмірі 3 000,00 грн та на користь ОСОБА_2 у розмірі 3 000,00 грн.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 березня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, КП «ЖКС «Пересипський».
Стислий виклад позицій інших учасників справи
Відповідачка ОСОБА_4 у відзиві на позовну заяву посилалася на безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зазначала, що ОСОБА_2 не мешкає у гуртожитку, встановлення камер відеоспостереження було узгоджено із власником гуртожитку та проведено з метою захисту належного відповідачкам майна, а у сектор зйомки потрапляє лише їхнє майно.
Основний зміст та мотиви рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03 лютого
2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду
від 21 квітня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності позовних вимог, а саме того, що розміщені відповідачами камери відеоспостереження порушують право на повагу до приватного і сімейного життя позивачів. Судами взято до уваги, що встановлення камер відеоспостереження було здійснено за погодженням з уповноваженими особами власника гуртожитку, вони не є прихованими, перебувають у місцях загального користування в гуртожитку та встановлені з метою забезпечення безпеки майна відповідачок (захисту майна та контролю за діями няні), захисту цивільного права від порушень і протиправних посягань, а не для фіксації особистого життя позивачів. Апеляційним судом встановлено, що відеоспостереження саме за позивачами не здійснювалось, при цьому не виявлено настання шкідливих для позивачів наслідків.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14 липня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі
№ 334/1644/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також посилається на неналежне дослідження судами зібраних у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, касаційна скарга містить посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що встановлені відповідачками, без згоди позивачів, які є законними власниками частини квартири, камери відеоспостереження порушують їхні права на невтручання в особисте і сімейне життя. Заявниця наголошує на тому, що відповідачки без її згоди здійснюють збір інформації про неї. Камера працює в режимі збереження інформації, а факт збереження такої інформації підтверджується приєднаним до матеріалів справи DVD-диском. При цьому зазначає, що на відеозаписах, які наявні на долученому до матеріалів справи DVD-диску, присутня саме вона.
Вважає, що сам факт відсутності згоди позивачів на встановлення камер відеоспостереження, в поле огляду якого потрапляють вони та об`єкти їхньої власності, і зберігання отриманої з них інформації - відеозаписів з фіксацію особистого життя позивачів, свідчить про обґрунтованість позовних вимог. Посилається також на те, що зазначені дії відповідачок завдали їй моральних страждань.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 523/11819/15-ц, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
30 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані і проживають в комунальній квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки КП ЖКС «Пересипський» від 02 березня 2017 року будинок АДРЕСА_1 прийнято на баланс
КП ЖКС «Пересипський» згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 25 серпня 2016 року № 253.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності ОСОБА_1 належить на праві приватної власності 467/1000 частин секції гуртожитку АДРЕСА_1 , а саме кімнати 23, 24 (42,72 кв. м загальної площі секції гуртожитку), а ОСОБА_2 належить 194/1000 частин секції гуртожитку - кімната 23-а (17,73 кв. м загальної площі секції гуртожитку).
06 червня 2015 року ОСОБА_4 за погодженням з балансоутримувачем гуртожитку, без погодження з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , встановила камери відеоспостереження в загальному коридорі та кухні.
ОСОБА_1 звернулася до Суворовського ВП Одеського міського управління ГУ МВСУ в Одеській області із заявою про неправомірні дії
ОСОБА_4 щодо встановлення відеоспостереження в загальному коридорі та на кухні комунальної квартири.
З листів Суворовського ВП Одеського міського управління ГУ МВСУ в Одеській області слідує, що вищевказана заява ОСОБА_1 розглянута, ознак кримінального правопорушення не виявлено, рекомендовано звернутися до суду.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пункту 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Спірні правовідносини, які виникли між учасника справи, стосуються встановлення камер відеоспостереження у квартирі, яка перебуває у спільній власності/користуванні сторін у справі, а саме у місцях загального користування: коридорі та кухні квартири АДРЕСА_2 .
Для правильного вирішення спору судам попередніх інстанцій необхідно було вирішити питання про дотримання при встановленні камер відеоспостереження гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема чи було втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя позивачів, якщо так, то чи було таке втручання проведено згідно із законом, чи переслідувало одну або декілька легітимних цілей, та чи було воно пропорційним.
Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (частина перша статті 19 Цивільного кодексу України).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у статті 8 проголошує право на повагу до приватного і сімейного життя.
Згідно із статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Положеннями статті 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення
будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною першою статті 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
За загальним правом фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина перша статті 302 ЦК України).
Частиною другою статті 14 Закону України «Про захист персональних даних»передбачено, що поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.
Відповідно до частин першої та третьої статті 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Зазначені положення цивільного законодавства спрямовані на захист особистих немайнових прав особи, зокрема особистого, сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб.
Відеоспостереження, приховане чи відкрите, визнається серйозним втручанням в приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 70838/13 Antovic and Mirkovic v. Montenegro від 28 листопада 2017 року, § 44).
Хоча мета статті 8 Конвенції переважно полягає у тому, щоб захистити осіб від свавільного втручання з боку органів державної влади, окрім цього первинно негативного зобов`язання, можуть існувати і позитивні зобов`язання, невід`ємні від дійсної поваги до приватного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на гарантування поваги до приватного життя навіть у сфері стосунків між приватними особами (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 6339/05 Evans v. The United Kingdom від 07 березня 2006 року, § 75).
Встановивши, що спірні камери відеоспостереження встановлені в приміщеннях квартири, які перебувають у спільному користування сторін, суди попередніх інстанції не звернули уваги на те, що як норми міжнародного права, так і національне законодавство не допускають проведення однією особою відеоспостереження та збору відомостей про іншу особу за відсутності її згоди, з певними виключеннями (наприклад, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру (частина перша статті 307 ЦК України).
У спірних правовідносинах ОСОБА_1 , яка є власником двох кімнат у спірній квартирі, не надавала своєї згоди на встановлення камер відеоспостереження в квартирі у місцях загального користування (коридор, кухня). При цьому погодження встановлення камер відеоспостереження з боку КП Житлово-комунальний сервіс «Пересипський», а не особами, безпосередньо яких стосується таке відеоспостереження, не може вважатися належною правовою основою для втручання в приватне життя позивачки.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачки посилались на те, що спірні камери відеоспостереження були встановлені з метою забезпечення безпеки їхнього майна (захист майна від викрадення) та контролю за діями няні.
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили із того, що мета встановлення спірних камер є легітимною та не спричиняє непропорційного втручання у особисте життя позивачки.
Колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
У статті 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено, що допоміжні приміщення у гуртожитку - це приміщення у гуртожитку, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку як житлового комплексу та побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб його мешканців (кухні, санвузли, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні (позакімнатні) коридори, колясочні, кладові, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Відповідно до частин першої, другої статті 6 зазначеного Закону власники житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у гуртожитку і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні гуртожитку. Допоміжні приміщення у гуртожитку передаються у спільну сумісну власність безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями.
Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Особливістю справи, яка переглядається, є те, що спостереження здійснювалося у житлі, яке перебувало у спільній власності/користуванні сторін спору. Відеоспостереження у місцях загального користування квартири, якими повсякденно користується позивачка в особистих (побутових) цілях без згоди останньої, з метою забезпечення схоронності майна відповідачок та контролю за діями няні, яка надавала послуги останнім, не може вважатися пропорційним втручання в приватне життя позивачки.
В аспекті пропорційності втручання колегія суддів ураховує характеристики допоміжних приміщень (кухня та загальний коридор, який забезпечує прохід до кімнат позивачки, кухні та санвузлу), необхідність у користуванні ними позивачкою, цільове призначення приміщень (повсякденне побутове користування), а також те, що забезпечення схоронності особистого майна відповідачок та контроль за діями няні можливі без втручання у приватне життя позивачки, зокрема шляхом встановлення камер відеоспостереження у кімнатах, які перебувають у користуванні відповідачок. При цьому відповідачки не довели існування обґрунтованого ризику зникнення, викрадення їхнього майна.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що внаслідок встановлення відповідачками камер відеоспостереження в місцях загального користування, без згоди позивачки, яка правомірно користуються такими приміщеннями, мало місце втручання у її право на повагу до приватного і сімейного життя, яке з урахуванням наведених вище обставин не можна визнати пропорційним.
Водночас, в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідачок знищити інформацію, яка була отримана з використанням спірних камер відеоспостереження відносно ОСОБА_1 , а також відшкодування на користь позивачки моральної шкоди, колегія судів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на необґрунтованість таких вимог.
У цьому аспекті, колегія судів звертає увагу на те, що пред`являючи вимоги про зобов`язання знищити інформацію, яка була отримана з використанням спірних камер відеоспостереження, ОСОБА_1 не конкретизували яку саме інформацію вона просить знищити, при цьому в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази зберігання у ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 інформації, яка порушує право на приватне життя позивачки, чи її поширення.
Посилання касаційної скарги на наявність у матеріалах справи диску із записом з відеокамер, який наданий відповідачкою з метою встановлення судом кута огляду спірних камер, не є безумовним твердженням зберігання у відповідачок станом на цей час інформації, яка порушує приватне життя позивачки.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
В контексті обставин цієї справи та обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди загалом правильним слід визнати висновок судів попередніх інстанції про недоведеність позивачкою факту завдання їй моральної шкоди внаслідок встановлення спірних камер відеоспостереження та проведення відеоспостереження.
При цьому, виходячи із обставин цієї справи, задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідачок демонтувати спірні камери відеоспостереження, колегія суддів вважає достатньою та справедливою сатисфакцією, спрямованою на відновлення порушеного права позивачки на повагу до приватного і сімейного життя, закріпленого у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідачок демонтувати камери відеоспостереження, із ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення таких вимог, заявлених ОСОБА_1
ОСОБА_2 судові рішення не оскаржував, отже у частині вирішення спору за його позовом судові рішення судів попередніх інстанцій не були предметом перегляду у касаційному провадженні.
Керуючись статтями 402 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 03 лютого
2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов`язання демонтувати камери відеоспостереження, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за власний рахунок демонтувати камери відеоспостереження, розміщені у загальному коридорі та загальній кухні квартири АДРЕСА_2 .
В іншій частині заочне рішення Суворовського районного суду міста Одеси
від 03 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович