08.08.2025

№ 523/12535/21

Постанова

Іменем України

04 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 523/12535/21

провадження № 61-5279св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2023 року у складі судді: Далеко К .О., та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2025 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Кострицького В. В., Назарової М. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей з матір`ю та стягнення аліментів.

Первісним позов мотивований тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Станом на час звернення ОСОБА_5 із цим позовом сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть через агресію та домашнє насильство з боку відповідача ОСОБА_2 , тому позивачка вважала, що шлюб носить суто формальний характер.

Малолітні діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , проте, фактично проживають разом із нею за адресою: АДРЕСА_2 .

При вирішенні питання щодо розірвання шлюбу у сторін виник спір щодо місця проживання дітей. Також позивачка зазначає, що зверталася до відповідача з приводу надання ним матеріальної допомоги на утримання малолітніх дітей та забезпечення їх гармонійного розвитку, виховання, навчання, проте, у добровільному порядку відповідач не надає позивачці такої допомоги, хоча має таку можливість, що стало підставою для звернення до суду також з вимогами про стягнення з нього аліментів.

ОСОБА_2 з 20 липня 2021 року по 05 січня 2023 року отримав дохід у розмірі 1 432 284,00 грн. Отже, щомісяця відповідач отримував 75 383,37 грн 1/3 частка (на двох дітей) від доходу відповідача складає приблизно 25 000 грн.

ОСОБА_1 , збільшивши позовні вимоги, просила:

визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з нею;

стягнути з відповідача ОСОБА_2 аліменти на малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 25 000 грн щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття.

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з батьком, у якому просив визначити місце проживання малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов обґрунтований тим, що під час вирішення питання щодо розірвання між сторонами шлюбу, ОСОБА_2 пропонував позивачці передати йому на утримання та виховання сина ОСОБА_6 , однак на таку пропозицію ОСОБА_1 безпідставно відмовилась.

ОСОБА_2 зазначав, що він має усі необхідні умови для проживання, виховання, розвитку та утримання дитини, працює, отримує стабільний заробіток, і має постійне місце проживання, та у більшій мірі він бере участь у вихованні та житті сина ОСОБА_6 , а позивачка не має можливості надати дитині ні належного виховання, ні матеріального забезпечення, оскільки не має стабільного доходу, належних умов проживання. Саме проживання сина з батьком відповідає інтересам дитини, оскільки син дуже прив`язаний до нього та хоче жити саме з ним, а розлучення дитини з батьком негативно вплине на його психологічний стан.

18 травня 2023 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Осьмініна С. Д. подав до суду заяву про зміну предмету позову, у якій просив:

визначити місце проживання з батьком за адресою: АДРЕСА_1 не тільки малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також і малолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю - ОСОБА_3 ;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітню дитину ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з дня звернення до суду - 09 липня 2021 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з дня звернення до суду - 09 липня 2021 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено;

у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивованетим, що:

при вирішення спору про визначення місця проживання дітей, суд першої урахував, що Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року);

судом встановлено, що як батько ОСОБА_2 , так і мати ОСОБА_1 здатні забезпечити належні умови для виховання та розвитку дітей, батьки займаються розвитком та вихованням дітей. Як батько, так і мати працюють, мають дохід. Малолітні діти мають добрі відносини із батьком ОСОБА_2 , він приймає участь у їх вихованні.

суд першої інстанції вказав, що під час заслуховування судом пояснень та думок малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу спору щодо місця проживання з батьком або з матір`ю, судом було встановлено, що безсумнівно на дітей впливають напружені, неприязні відносини між батьком та матір`ю, також батьки як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 намагались впливати на дітей. Зокрема, у судовому засіданні на запитання суду, чи не говорили батьки відповідати судді на запитання певним чином, малолітній ОСОБА_7 зазначив, що один раз батько говорив. В свою чергу, малолітній ОСОБА_8 також зазначив, що мати сказала сказати в суді, що він бажає проживати з матір`ю та зустрічатись із батьком;

суд зауважив, що дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, має обсяг прав, одним із яких беззаперечно є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Вказане право дитини при вирішенні спору, яким зачіпається її інтерес, підтверджено нормами як міжнародного, так і національного права;

враховуючи думки дітей, суд також розуміє, що малолітні діти є вразливі до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховує всі обставини, що могли спричинити формування саме таких думок у дітей, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вони в силу малолітнього віку неспроможні надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на них. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення способу участі батька у вихованні дітей, з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності. Вказаний висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року за результатами розгляду справи № 520/17217/13-ц, яку суд вважав за необхідним застосувати при розгляді справи;

суд першої інстанції у рішенні констатував, що у судовому засіданні за наслідком бесіди малолітні діти безсумнівно висловили своє особисте бажання постійно проживати із матір`ю, продовжуючи спілкування і зустрічі з батьком. Суд у цьому випадку врахував думки дітей, оскільки вони говорили чітко, без сумнівів, не були зажаті або схвильовані, розповідали багато подробиць їх життя, захоплень. В свою чергу, їх відкриті розповіді про те, що батько та мати намагались їх налаштувати на свій бік, лише свідчать про те, що на остаточну думку дітей батьки вплинути так і не змогли, а тому вони висловили у судовому засіданні свою особисту думку;

таким чином, суд першої інстанції виснував, що судом не встановлено таких обставин, а ОСОБА_2 не надав належних доказів тому, що поведінка чи дії матері дітей, визначення їх проживання з нею, можуть суперечити їх інтересам або впливати на них негативно, перешкоджати їх фізичному та духовному розвитку. Малолітні діти проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, а тому для зміни їхнього проживання вагомі підстави відсутні. При цьому, судом не встановлено обставин, які б давала підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з батьком, що фактично приведе до зміни місця проживання дітей, буде мати більш позитивний влив на них. Така позиція суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18. У контексті першочергового врахування інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків, суд встановив, що визначення місця проживання дітей разом із матір`ю відповідатиме їхнім інтересам, не призведе до зміни їх усталеного способу життя і не завдасть психологічної травми, у зв`язку з відсутністю необхідності зміни їхнього постійного місця проживання. З огляду на викладене, врахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітніх дітей, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, психофізіологічні особливості дітей, їх думку щодо місця проживання, висновок органу опіки та піклування, виходячи з балансу інтересів дітей та батьків, з найкращих інтересів дітей, суд дійшов висновку про те, що встановлення місця проживання дітей з матір`ю буде максимально відповідати інтересам дітей. При цьому, суд зазначив, що визначення місця проживання дітей з матір`ю не впливає на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Таким чином, виходячи з того, як буде найкраще для дітей, суд вважав, що на даний час проживання малолітніх дітей з матір`ю буде відповідати саме інтересам дітей, позитивно сприятиме їх розвитку як психологічному так і фізичному, а відтак заявлений первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити;

задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь аліментів на малолітніх дітей, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач з 20 липня 2021 року по 05 січня 2023 року за 19 місяців отримав дохід у розмірі 1 432 284 грн, при цьому останній не надав суду доказів щодо наявності на його утриманні інших дітей, непрацездатних батьків тощо, доказів розміру отримуваних доходів та витрат, про які зазначав під час розгляду справи, тому дійшов висновку, що сума аліментів у розмірі по 5 000 грн щомісячно на кожну дитину відповідає матеріальному стану та фінансовим можливостям ОСОБА_2 , а також є достатньою для задоволення належного рівня життя малолітніх дітей, для їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. При цьому, суд вважав необґрунтованою заявлену ОСОБА_1 суму аліментів в розмірі 25 000 грн на утримання двох неповнолітніх дітей щомісяця, оскільки її розмір не підтверджено належними та допустимими доказами, враховуючи перебування ОСОБА_2 як ФОП на спрощеній системі оподаткування.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 січня 2025 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення;

рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

при залишенні рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів, апеляційний суд виходив з того, що відповідач у добровільному порядку вчиняє певні дії щодо матеріального забезпечення дітей, зокрема, купує одяг тощо, тобто бере участь в їх утриманні, водночас не надає позивачці стабільної матеріальної допомоги на утримання дітей, отже між сторонами не досягнуто згоди щодо сплати на користь позивачки аліментів на дітей, які має сплачувати відповідач. Крім того, такі дії відповідача не впливають на визначений статтею 180 СК України обов`язок надавати утримання дитям у майбутньому, зокрема, за рішенням суду, у визначеному статтею 181 СК України порядку. Обставин щодо непрацездатності відповідача ОСОБА_2 , чи перебування на його утриманні інших осіб судом не встановлено. Отже виходячи з вказаних вище норм та ураховуючи встановлені судом у справі обставини, зокрема те, що малолітні діти сторін, проживають разом з позивачкою, та перебувають на її утриманні, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 аліментів;

апеляційний судом щодо доводів відповідача про недоведеність позивачкою понесення нею витрат на утримання дітей у розмірі 25 000 грн щомісяця, зауважено, що визначаючи розмір аліментів який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей сторін, судом першої інстанції враховано, що заявлений позивачкою розмір витрат є недоведеним, водночас, зваживши на рівність обов`язків батьків щодо утримання дітей та матеріальне становище ОСОБА_2 , дійшов висновку про те, що стягнення з нього на утримання малолітніх дітей по 5 000 грн щомісяця до досягнення дітьми повноліття, буде забезпечувати їх гармонійний розвиток та відповідати матеріальному стану ОСОБА_2 ;

відхиляючи посилання скаржника на мінімальний рекомендований розмір аліментів для дітей відповідного віку, як доказ фактичного покладення судом тягаря утримання дітей виключно на батька, колегія суддів, зауважила, що ОСОБА_2 не доведено, що стягнутий судом першої інстанції розмір аліментів на утримання малолітніх дітей, перевищує необхідний розмір їх потреб. Так, законом гарантований мінімальний рівень аліментів одного з батьків на рівні, не нижчому 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Однак цей розмір застосовується в тих окремих випадках, коли існують об`єктивні обставини, які свідчать про неможливість стягнення аліментів у більшому розмірі. Такі об`єктивні обставини мають бути підтверджені певними доказами про стан здоров`я відповідача і витрати на лікування, про неможливість працевлаштування і обмеження щодо виконання певних видів робіт, про наявність інших утриманців і витрати на їх утримання тощо;

також апеляційний суд щодо доводів ОСОБА_2 про залишення судом першої інстанції поза увагою висновків Верховного Суду про те, що кожна справа потребує індивідуального підходу при визначенні того чи є зараховані на картку фізичної особи-підприємця кошти є доходом (постанова від 22 березня 2023 року у справі №212/7585/20-ц) зауважив, що як під час вирішення судом першої інстанції справи так і під час апеляційного її перегляду відповідач ОСОБА_2 не надав суду жодних доказів на підтвердження фактичного розміру власних доходів, обмежившись лише посиланням на неможливість урахування судом виписок по його банківським рахункам. Таким чином, апеляційний суд вказав, що скаржник є працездатною особою, не спростував встановлених судом першої інстанції обставин щодо його доходу, інших утриманців не має, що свідчить можливість матеріально утримувати своїх дітей на рівні визначеному судом першої інстанції;

щодо позовних вимог ОСОБА_5 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітніх дітей сторін, колегія суддів, відхиляючи доводи скаржника про помилковість висновку суду першої інстанції щодо надання переваги проживанню дітей із матір`ю, звернула увагу на таке. Як встановлено судом, між сторонами існують напружені та неприязні стосунки, внаслідок чого між ними виник спір з приводу виховання, розвитку та утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які за позицією ОСОБА_2 мають проживати разом з ним, оскільки він має вищий за ОСОБА_1 рівень матеріального забезпечення (має у власності житло та більший, ніж у позивачки, розмір доходу) та на відміну від останньої приймає активнішу участь у розвитку, вихованні та забезпеченні дітей. Обставин стосовно ухилення сторін від виконання своїх батьківських обов`язків у відношенні їхніх дітей судом не встановлено. Під час вирішення судом першої інстанції справи, малолітні діти сторін син ОСОБА_10 та син ОСОБА_11 вказували про своє бажання проживати разом з мамою, тобто ОСОБА_1 , а з батьком бачитись на вихідних;

апеляційний суд вказав, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц;

у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі N 377/128/18 (провадження N 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку»;

апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання висновку Органу опіки та піклування Хаджибеївської (Малиновської) районної адміністрації Одеської міської ради від 12 вересня 2022 року № 1743/0120 необґрунтованим, при цьому зауважив, що ОСОБА_2 , не погоджуючись із цим висновком та зазначаючи про його незрозумілість, не навів ґрунтовних заперечень щодо хибності встановлених органом опіки обставин;

колегія суддів апеляційного суду відхилила зауваження скаржника про ізоляцію матір`ю дітей сторін від батька та вчинення нею тиску на дітей щодо відповідей на запитання суду, оскільки як було встановлено судом першої інстанції зі слів дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , вони не обмежені у спілкуванні, як із матір`ю так і з батьком, який також у свою чергу давав ОСОБА_13 певні інструкції, як варто відповідати на запитання суду. Оцінюючи участь ОСОБА_2 у розвитку та вихованні дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , а також відносини, що склались із ними колегія суддів, колегія суддів відхилила посилання скаржника на власну тривалу та відповідальну участь у вихованні дітей протягом 2020-2023 років, звертаючи увагу на те, що протягом розгляду цієї справи у період 2021-2023 роки ОСОБА_2 , стверджував про участь у розвитку та вихованні виключно ОСОБА_3 , надаючи суду докази на підтвердження саме цих обстави, зокрема, копії фіскальних чеків за період 2020-2023 роки. Надані після зміни позовних вимог скріншоти листування ОСОБА_2 також містять інформацію про спілкування відповідача за первісним позовом лише із сином ОСОБА_6 . Також колегія суддів зауважує про те, що ОСОБА_2 звертаючись до суду із клопотанням від 19 липня 2023 року просив суд з`ясувати думку виключно ОСОБА_6 . ОСОБА_2 не надано суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання дітей з матір`ю суперечитиме найкращому забезпеченню інтересів дітей, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком матиме більш позитивний вплив на дітей, ніж залишення їх проживати разом із матір`ю у звичному для них середовищі;

таким чином, за встановлених судом обставин справи, приймаючи до уваги ставлення кожного з батьків до дітей, зокрема і те, що житлово-побутові умови для проживання і їх розвитку, які створені матір`ю є належними, відсутність будь-яких обставин, які б давали підстави для висновку про негативний вплив матері на дітей, вчинення нею будь-яких дій, які суперечили б інтересам дітей, чи порушення їх права на спілкування з батьком, апеляційний суд вважав вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дітей разом з батьком.

Аргументи учасників справи

18 квітня 2025 рок ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2025 року (повне судове рішення складено 03 лютого 2025 року), в якій просив:

оскаржені судові рішення скасувати;

передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

Судом першої інстанції 16 вересня 2022 року безпідставно та без відома відповідача долучено до матеріалів справи висновок служби у справах дітей Малиновської районної адміністрації від 12 вересня 2022 року № 174/0120, поданий за клопотанням ОСОБА_1 . На момент подання цього висновку службу у справах дітей не було залучено до участі у справі. Ураховуючи, що вказаний орган не був учасником справи, подання такого доказу без поновлення строку є порушенням встановленого порядку, а прийняття такого доказу неправомірним. Таким чином, суд першої інстанції фактично поновив позивачці процесуальний строк на подання доказів без постановлення відповідної ухвали, без належного правового обґрунтування та з порушенням процесуального законодавства. Єдиною підставою, зазначеною у клопотанні позивачки, була зміна її адвоката. Висновок органу опіки, на який послався суд при ухваленні рішення, є недопустимим доказом у розумінні статей 83 84 89 ЦПК України, а його використання у рішенні призвело до порушення вимог щодо допустимості, достовірності та належності доказів;

суд першої інстанції, встановивши, що обоє батьків мають приблизно рівні можливості для забезпечення належних житлово-побутових умов для проживання та виховання дітей, все ж надав перевагу матері, не надавши при цьому жодного мотивованого пояснення, чому саме житлові умови позивачки є кращими або більш відповідними інтересам дітей;

висновок органу опіки та піклування було долучено до матеріалів справи з порушенням процесуального порядку, оскільки на момент подання висновку відповідний орган не був залучений до участі у справі, жодного поновлення строку на подання цього доказу не відбувалось, відповідної ухвали не постановлено, відповідач був позбавлений можливості ознайомитись з указаним документом та надати заперечення. Позивачкою єдиною підставою, зазначеною у клопотанні була зміна адвоката, що не є поважною причиною для поновлення строку на подання доказів;

суди не здійснили належної перевірки думки малолітньої дитини, яка могла бути сформована під впливом одного з батьків, що прямо суперечить підходу, викладеному у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20, у якій Верховний Суд вказав, що думка дитини не є безумовною підставою для визначення місця проживання та що суд повинен перевіряти її обґрунтованість, щирість і незалежність від стороннього впливу;

суд, визначаючи нове місце проживання дітей ( АДРЕСА_2 ) таким, що відповідає сталому зв`язку, не урахував, що до цього діти з народження були зареєстровані і фактично проживали за адресою: АДРЕСА_3 у квартирі батька, де буди створені належні побутові умови. Саме мати без узгодження з батьком змінила місце проживання дітей, які до того часу мали сталий зв`язок з батьком та проживали з ним. Таким чином, мати фактично поставила свої батьківські інтереси вище за найкращі інтереси дітей. Судами проігноровано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07 листопада 2023 року у справі № 750/9254/21 та від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, де зазначено, що одностороння зміна місця проживання дитини без згоди іншого з батьків не відповідає найкращим інтересам дитини, особливо якщо така зміна розриває її сталі соціальні зв`язки та емоційний контакт з обома батьками;

у апеляційній скарзі ОСОБА_2 детально обґрунтував те, що суд першої інстанції здійснив поверхневу та однобічну оцінку доказів, зокрема не урахував докази щодо фактичного проживання дітей з батьком у визначений період. Не надав належної оцінки документам, які підтверджують наявність у відповідача житлових умов для дітей, не зважив на письмові та електронні докази участі відповідача у вихованні та утриманні дітей. Апеляційний суд, не надав жодної оцінки указаним доводам, не спростував їх по суті, не навів мотивів чому вказані твердження відповідача є нібито необґрунтованими чи такими, що не заслуговують на увагу;

поза увагою судів залишилась істотна обставина, а саме те, що позивачка є громадянкою російської федерації та проживає в Україні на підставі посвідки на постійне місце проживання. У зв`язку з чим є обґрунтоване побоювання, що після завершення судових процесів вона може виїхати з дітьми до російської федерації без відома батька;

суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів у фіксованій грошовій сумі 10 000,00 грн щомісяця на двох дітей, не урахував правовий статус відповідача як фізичної особи-підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування (3 група);

суди: не встановили належним чином розмір доходу відповідача як фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування; не урахували постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 212/7585/20, згідно з якою при визначенні доходу ФОП суд зобов`язаний аналізувати не загальну систему надходжень, а їхню природу, характер та джерела, а також податковий статус особи; не дали мотивованої оцінки доводам щодо витрат позивачки та принципу рівності обов`язків обох батьків, порушивши вимоги статті 141 СК України.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року:

поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 28 січня 2025 року;

відкрито касаційне провадження у справі;

29 липня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 червня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2021 року у справі № 320/3307/21; від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20; від 07 листопада 2023 року у справі № 750/9254/21; від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19; від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц; від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц; від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17; від 22 березня 2023 року у справі № 212/7585/20; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір`ю, стягнення аліментів та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком. В іншій частині судові рішення не оскаржуються в касаційному порядку, а тому касаційним судом не переглядаються.

Фактичні обставини

Суди встановили, що з 26 лютого 2011 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, і від цього шлюбу мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які з червня 2020 року проживають разом з позивачкою, за адресою: АДРЕСА_2 , та перебувають на її утриманні.

Відповідно до інформації щодо відкритих рахунків на ім`я ОСОБА_2 встановили, що останній відкрив рахунки ПАТ «Банк Восток АТ «Універсал Банк». Випискою про рух коштів ПАТ «Банк Восток» підтверджується, що відповідач з 20 липня 2021 року по 05 січня 2023 року за 19 місяців отримав дохід у розмірі 1 432 284,00 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції був заслуханий малолітній ОСОБА_3 , за участю органу опіки та піклування, а також у присутності представників сторін, який зазначив, що йому 11 років, він навчається у 6 класі, нормально навчається, йому подобається малювати, він займався дизайном, його цьому навчала мати, наразі він займається самбо, відвідує Айс-Теп (школа програмування ігр), проживає з мамою, бабусею та прабабусею, його ніхто не ображає, йому комфортно проживати разом з матір`ю, створені необхідні умови для проживання, у нього є окреме ліжко. У батька він останній раз був під-час канікул у 2023 році, з мамою та батьком добрі відносини. З мамою - він частіше в будні дні, з батьком - у більшості випадків на вихідних. Шкільні заняття він робить у більшості випадків з бабусею. Він хотів би щоб залишилось так як є, щоб він постійно проживав з матір`ю та зустрічався з батьком. На запитання суду, чи не говорили батьки відповідати судді на запитання певним чином, зазначив що один раз батько говорив. На літо з батьком вони планували розважатися. Батько його багато чому навчив. З батьком - вони відвідують кафе, басейн, розважаються. З мамою - можуть в парк сходити, дома грають в різні ігри. Також зазначив, що був інцидент, де батько його захистив від хлопця, який його ображав.

Малолітній ОСОБА_4 , будучи заслуханим у судовому засіданні судом першої інстанції, за участю органу опіки та піклування, у присутності представників сторін, зазначив, що йому 6 років, до школи ще не ходить, проживає з мамою. Мама сказала сказати в суді, що він хоче проживати з нею, а до батька їздити. На запитання судді, а чого він сам бажає, зазначив що він бажає сам визначатись, з ким проживати, бажає проживати і з мамою, і з батьком, він бажає щоб вони примирилися. На батька він образився, оскільки він знімав його на камеру, щоб показати в суді, і щоб він не побачився з мамою. З мамою йому комфортно проживати. На запитання судді, чи буде йому комфортно, якщо він буде постійно проживати з батьком, а з мамою періодично зустрічатись, зазначив що не дуже це буде для нього комфортно. На запитання судді, чи буде йому комфортно, якщо він буде постійно проживати з мамою, а з батьком періодично зустрічатись, зазначив, що так буде комфортно, оскільки з батьком він і так бачився лише на вихідних. На пропозицію адвокатів ОСОБА_2., суддя попросила ОСОБА_12 надіслати батьку смс-повідомлення, з телефона, з яким він перебував у судовому засіданні, для перевірки того, чи може ОСОБА_11 писати смс-повідомлення. ОСОБА_11 не зміг написати смс-повідомлення, однак зміг направити матері на її номер смайлики у вигляді серця, а батьку почав набирати на телефоні монстрів. На запитання суду, чому монстрів, пояснив що ображається на батька, не вірить, що він його любить.

Згідно висновку Органу опіки та піклування Хаджибеївської (Малиновської) районної адміністрації Одеської міської ради від 12 вересня 2022 року № 1743/0120, третя особа на підставі наданих документів та враховуючи результат бесіди з матір`ю дітей та батьком, обстеження житлово - побутових умов проживання, вважає доцільним визначити місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Указаний висновок обґрунтовано наступними обставинами:

відносини між батьками дітей не склалися та рішенням Суворовського суду м. Одеси від 07 жовтня 2021 року (справа № 523/12536/21) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Мати дітей ОСОБА_1 звернулась до служби у справах дітей Одеської міської ради з заявою про визначення місця проживання малолітніх з нею;

малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , але проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з актом обстеження умов проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 04 липня 2022 року, складеного службою у справах дітей Одеської міської ради, для дітей створені належні умови для виховання та розвитку. Відповідно до довідки Одеської загальноосвітньої школи № 51 І-III ступенів Одеської міської ради Одеської області від 02 червня 2022 року № 81 ОСОБА_3 навчається в 5 класі вищезазначеного учбового закладу. Відповідно до довідки Одеського закладу дошкільної освіти «Ясла-садок» № 77 Одеської міської ради від 22 червня 2022 року № 28/01-15 ОСОБА_4 відвідує Одеський ЗДО № 77;

згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 працює у ФОП ОСОБА_14 та займає посаду дизайнер-виконавець графічних робіт. Згідно з характеристикою з місця роботи від 15 червня 2022 року ОСОБА_1 характеризується позитивно;

батько дітей - ОСОБА_2 звернувся до служби у справах дітей Одеської міської ради до визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з ним, а щодо до молодшого сина ОСОБА_4 , то він не заперечує, щоб він проживав з матір`ю, тому що він не є біологічним батьком. На теперішній час справа щодо встановлення батьківства розглядається у суді. ОСОБА_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов за вищезазначеною адресою від 08 липня 2022 року, складеного службою у справах Одеської міської ради, житлово-побутові умови задовільні, для дітей є все необхідне. Відповідно до листа Центру соціальних служб Одеської міської ради від липня 2022 року № 04/01-1633, фахівцями Центру 12 липня 2022 року було проведено бесіду з батьком дітей, ОСОБА_2 , та з`ясовано, що батько малолітнього ОСОБА_3 , вільно спілкується та бачиться з сином та бажає щоб ОСОБА_10 проживав з ним. Відповідач офіційно працює, має дохід, раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, не має хронічних захворювань, на обліку в психоневрологічному та інших диспансерах не перебуває.

Позиція Верховного Суду

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.

Щодо визначення місця проживання дітей

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін (абзац 1 частини другої статті 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 162 СК України). Тобто, в частині другій статті 162 СК України вказані ті юридичні факти, які є підставами для відмови органом опіки та піклування або судом у переданні дитини для проживання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року в справі № 161/12242/17 (провадження № 61-4622св23)).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що:

«тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено, що:

«закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) вказано, що:

«питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що:

«під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 148/1555/17 (провадження № 61-7147св19) зазначено, що:

«рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 (провадження № 61-5230св20) вказано, що:

«при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Так, судом першої інстанції на виконання вищенаведених положень, було заслухано думку ОСОБА_3, яка зазначала, що вона любить батька, бажає проживати лише з ним та з бабусею. Пояснила, що матір вона боїться, бо та її била, не приділяла їй уваги. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дійшли до висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком, надавши першочергове значення інтересам дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 199/2898/22 (провадження № 61-6126св23) вказано, що:

«зазначення у резолютивній частині рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним без батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам Верховного Суду при вирішені цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дитини».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) вказано, що:

«у частинах четвертій ? шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Однак винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень».

Судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23))

Касаційний суд вже зазначав, що:

якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер (див. пункт 65 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 569/22963/21 (провадження № 61-12563св22));

хоча суд не позбавлений можливості визначити роздільне місце проживання братів і сестер з обома батьками, однак головне в цьому - не порушити для дитини відчуття стабільності та спокою і врахувати якнайкращі її інтереси (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2024 року в справі № 361/1872/21 (провадження № 61-18120св23));

при визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року в справі № 127/9377/21 (провадження № 61-9677св24)).

Касаційний суд вже зазначав, що способом захисту може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини (див. див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 754/1447/23 (провадження № 61-6119св24)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди встановили, що:

між сторонами існують напружені та неприязні стосунки, внаслідок чого між ними виник спір з приводу виховання, розвитку та утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

висновком органу опіки та піклування Хаджибеївської (Малиновської) районної адміністрації Одеської міської ради від 12 вересня 2022 року № 1743/0120 вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 ;

під час вирішення судом першої інстанції справи, малолітні діти сторін син ОСОБА_10 та син ОСОБА_11 вказували про своє бажання проживати разом з мамою, тобто ОСОБА_1 , а з батьком бачитись на вихідних;

ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження того, що проживання дітей з матір`ю суперечитиме найкращому забезпеченню інтересів дітей, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком матиме більш позитивний вплив на дітей, ніж залишення їх проживати разом із матір`ю у звичному для них середовищі;

при задоволенні позову матері про визначення місця проживання дітей з нею, суди прийняли до уваги ставлення кожного з батьків до дітей, а також те, що житлово-побутові умови для проживання і їх розвитку, які створені матір`ю, є належними, відсутні будь-яких обставини, які б давали підстави для висновку про негативний вплив матері на дітей, вчинення нею будь-яких дій, які суперечили б інтересам дітей чи порушили їх право на спілкування з батьком.

За таких обставин, у контексті першочергового врахування інтересів дітей, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для якнайкращого забезпечення інтересів дітей визначення їх місця проживання з матір`ю відповідатиме їх інтересам, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір`ю та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей разом з батьком.

Аргумент касаційної скарги про те, що суди не здійснили належної перевірки думки малолітньої дитини, яка могла бути сформована під впливом одного з батьків є безпідставним, оскільки, зокрема судом першої інстанції було констатовано, що: у судовому засіданні, за наслідком бесіди, малолітні діти безсумнівно висловили своє особисте бажання постійно проживати із матір`ю, продовжуючи спілкування і зустрічі з батьком; суд у даному випадку враховує думки дітей, оскільки вони говорили чітко, без сумнівів, не були зажаті або схвильовані, розповідали багато подробиць їх життя, захоплень; в свою чергу, їх відкриті розповіді про те, що батько та мати намагались їх налаштувати на свій бік, лише свідчать про те, що на остаточну думку дітей батьки вплинути так і не змогли, а тому вони висловили у судовому засіданні свою особисту думку.

Аргумент касаційної скарги про те, щосуд першої інстанції фактично поновив позивачці процесуальний строк на подання висновку органу опіки та піклування від 12 вересня 2022 року № 1743/0120 без постановлення відповідної ухвали, без належного правового обґрунтування та з порушенням процесуального законодавства, висновок органу опіки, на який послався суд при ухваленні рішення, є недопустимим доказом у розумінні статей 83 84 89 ЦПК України, а його використання у рішенні призвело до порушення вимог щодо допустимості, достовірності та належності доказів, касаційний суд відхиляє з таких підстав.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Як свідчить аналіз відзиву від 05 червня 2025 року представника ОСОБА_2 - адвоката Осьмініна С. Д. (а. с. 132 - 140, том 2), апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції (а. с. 1 - 8, том 3) ні сам відповідач ні його представник не посилалися на те що такий висновок є неналежним, недопустимим чи недостовірним доказом. Тому в судів були відсутні підстави відповідати на цей аргумент.

Щодо стягнення аліментів

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття (стаття 51 Конституції України).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).

Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).

Касаційний суд вже підкреслював, що:

учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів;

невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина третя статті 181 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2022 року у справі № 521/5667/21 (провадження № 61-8145св22) вказано, що:

«за загальним правилом, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі статтями 182 183 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Суд визначає розмір аліментів в кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року в справі № 2-13112/10 (провадження № 61-6385св20) вказано, що:

«Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно з пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

08 липня 2017 року набрав чинності Закон України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо покращення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», яким частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».

Зазначена норма права правильно застосована районним судом на день ухвалення рішення суду (стаття 10 ЦПК України), а не на день пред`явлення позову, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не врахував положення статей 180-182 СК України щодо рівного обов`язку кожного з батьків по забезпеченню дитині необхідного матеріального утримання, наявності істотних обставин, які могли б впливати на виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, наявності стабільного доходу, а, отже, і можливості сплачувати аліменти, з урахуванням його матеріального стану, котрий фактично становить 12 356,40 грн щомісячно, інтересів та потреб саме дитини, тому суд дійшов висновку щодо зменшення розрахованої суми аліментних зобов`язань до 3 089,00 грн, що фактично становить 1/4 частини від його заробітку та дасть можливість належним чином виконувати покладені на нього законодавством зобов`язання.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Суд апеляційної інстанції неналежним чином перевірив обставини, визначені статтею 182 СК України, не взяв до уваги стан здоров`я і матеріальне становище дитини та батька дитини, з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини та положень статті 182 СК України щодо мінімального розміру аліментів на дитину, тому необґрунтовано зменшив розмір аліментів на дитину. При цьому докази, що підтверджують матеріальний стан ОСОБА_2 , дозволяють забезпечувати гармонійний розвиток дитини й таким доказам суд першої інстанції дав належну правову оцінку, а апеляційний суд, не вказавши для цього норми ЦПК України, які б порушив районний суд, переоцінив ті самі докази.

Отже, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 5 984,00 грн щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття».

Суди встановили: ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; діти проживають разом з позивачкою та перебувають на її утриманні; сторонами не досягнуто згоди щодо сплати на користь позивачки аліментів на дітей; позивачка ОСОБА_1 довела необхідність витрат на дітей в розмірі 25 000 грн; при визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на дітей, судами ураховано: рівність обов`язків батьків щодо утримання дітей, майновий стан та особу відповідача ОСОБА_2 , який є працездатним, має постійний дохід, що підтверджується виписками по його рахунках з банківських установ, а також наданими ним суду чеками витрат на дітей, не надав суду доказів наявності інших утриманців, не надав доказів розміру отримуваних доходів та витрат.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про стягнення з відповідача на користь матері ОСОБА_1 аліментів на дітей в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн щомісячно на кожного, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з дня звернення до суду до досягнення дітьми повноліття, що буде забезпечувати гармонійний розвиток дітей та відповідати майновому стану ОСОБА_2 .

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_2 на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 212/7585/20 необґрунтовані. В цій справі відбулося визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Натомість в справі № 212/7585/20 зроблено висновок про те, що отримані платником аліментів кошти у позику, які підлягають поверненню, не є доходом, з якого розраховуються аліменти, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін. Тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2025 року в частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір`ю, стягнення аліментів та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков