10.12.2023

№ 523/15202/18

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 523/15202/18

провадження № 61-5461св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Морозовим Олексієм Вікторовичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Черевка П.М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. (далі - приватний виконавець).

Скарга обґрунтована тим, що на примусовому виконанні приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 56873462 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5799/10, виданого Суворовським районним судом м. Одеси 20 липня 2018 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») заборгованості за кредитним договором від 17 червня 2006 року № CM-SME500/152/2008 у розмірі 1 216 613,44 грн, 1 820,00 грн державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» видано дублікат виконавчого листа № 2-5799/10 та поновлено строк для пред`явлення його до виконання.

27 липня 2018 року на підставі виконавчого листа № 2-5799/10 та ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 19 червня 2018 року відкрито виконавче провадження.

27 липня 2018 року приватний виконавець виніс постанову про накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно боржника, а також на грошові кошти всіх видів валют у межах суми боргу 1 365 500,00 грн.

02 серпня 2018 року приватний виконавець виніс постанову про опис та арешт майна боржника, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 81,6 кв. м, жилою площею 37,9 кв. м, розташованої на ХІ-му поверху ХІ-ти поверхового будинку.

23 серпня 2018 року приватний виконавець виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання - Товарну біржу «ПРОФІ-Т», для участі у виконавчому провадженні та надання висновку з питань оцінки ринкової вартості арештованого майна боржника - ОСОБА_1 , а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Попереджено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання - Товарну біржу «ПРОФІ-Т» про відповідальність згідно зі статтями 384 385 КК України за відмову або ухилення від надання висновку чи за надання завідомо неправдивого висновку.

10 жовтня 2008 року ОСОБА_1 повідомлено про результати проведеної оцінки вищевказаного майна та вручено під розписку копію висновку про вартість майна від 27 вересня 2018 року.

Згідно з висновком про вартість майна від 27 вересня 2018 року ринкова вартість (без урахування ПДВ) квартири АДРЕСА_1 становить 1 211 167,00 грн.

ОСОБА_1 не погодився з результатами визначення оцінки вищевказаної квартири, оскільки вважав її суттєво заниженою, вважав за необхідне оскаржити її у судовому порядку, посилаючись на порушення статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», пунктів 13, 15, 16, 17, 19, 28 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1).

На підтвердження вказаних порушень заявник надав звіт фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 від 12 жовтня 2018 року про оцінку майна № 184101, де ринкову вартість квартири оцінено в 1 838 000,00 грн з ПДВ та 1 531 667,00 грн без ПДВ.

Просив зупинити стягнення на підставі виконавчого листа № 2-5799/10, виданого Суворовським районним судом м. Одеси 20 липня 2018 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором від 17 червня 2006 року № СМ- SME500/152/2008 у розмірі 1 216 613,44 грн та 1 820,00 грн державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду скарги, визнати незаконними дії приватного виконавця щодо визначення вартості майна вказаної квартири відповідно до звіту про оцінку майна від 27 вересня 2018 року, визнати недійсним та скасувати звіт про оцінку майна від 27 вересня 2018 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. Також суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для зупинення стягнення на підставі виконавчого листа до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду скарги.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, щосуб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу, тому вимоги заявника в частині оскарження оцінки майна підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції не надав правову оцінку висновку експерта судово оціночно-будівельної експертизи від 20 листопада 2018 року, який відповідає вимогам статті 106 ЦПК України та застосував положення ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року щодо проведення експретизи виключно на підставі ухвали суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 рокуОСОБА_1 через адвоката Морозова О. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, ухвалити в цій частині нове рішення про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 451 ЦПК України, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазаначає, що ухвала суду, яка постановляється за результатами розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного/приватного виконавця, є формою завершення судового провадження з контролю за виконанням судового рішення, тому не відноситься до ухвал, що перешкоджають подальшому провадженнню у справі, оскільки фактично завершує судову процедуру розпочату за скаргою.

Суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 426/5262/19, провадження № 61-20004св19, згідно з яким ухвали, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, повинні бути розглянуті апеляційним судом з ухваленням відповідного рішення по суті.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на примусовому виконанні приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 56873462 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5799/10, виданого Суворовським районним судом м. Одеси 20 липня 2018 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором від 17 червня 2006 року № CM-SME500/152/2008 у розмірі 1 216 613,44 грн, 1 820,00 грн державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши ухвалу суду першої інстанції, дійшов висновку, що суд першої інстанції не надав правову оцінку висновку експерта судово оціночно-будівельної експертизи від 20 листопада 2018 року, який відповідає вимогам статті 106 ЦПК України та застосував положення ЦПК України щодо проведення експретизи виключно на підставі ухвали суду, яка була чинною в редакції ЦПК України до 15 грудня 2017 року. З цих підстав суд направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком з таких підстав.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами першою, другою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з частиноюпершою статті 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 27 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Стаття 374 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік повноважень суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Отже, відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аналізуючи вказану статтю можна дійти висновку, що суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості скасовувати ухвалу, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. У кожному випадку суд апеляційної інстанції повинен перевіряти чи перешкоджає ухвала суду першої інстанції подальшому провадженню у справі.

Повноваження суду апеляційної інстанції скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, кореспондуються зі статтею 379 ЦПК України, згідно з якою передбачено підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Питання, пов`язані із судовим контролем за виконанням судових рішень, врегульовані розділом VII ЦПК України, відповідно до якого скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, подається до суду першої інстанції, що розглянув справу, і такий розгляд не є окремим провадженням в окремій справі.

Однак розгляд скарги на дії державного або приватного виконавця має наслідком виконання або невиконання судового рішення як завершальної стадії судового процесу; такий розгляд є комплексом певних процесуальних дій його учасників, тому підпадає під термін «провадження у справі».

Судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду скарг на дії або бездіяльність державних або приватних виконавців, підлягають оскарженню у апеляційному та касаційному порядку (статті 353 та 389 ЦПК України).

За наслідками розгляду такої скарги суд постановляє ухвалу, яка за своєю суттю не є ухвалою лише з процесуальних питань, а має наслідком виконання або невиконання судового рішення, тому має суттєве значення для руху справи та судового процесу у цілому.

Відповідно до статті 379 ЦПК України наявні підстави для скасування ухвали суду з направленням справи для продовження розгляду справи, що означає, що розгляд справи не було завершено, а ухвала, якою такий розгляд завершено, не відповідає нормам процесуального права, тому розгляд справи потрібно продовжити по суті.

Разом з тим, за змістом розділу VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» скарга на дії судових виконавців розглядається по суті шляхом постановлення ухвали, тому при її перевірці у апеляційному порядку апеляційний суд, визначаючи свої повноваження, повинен керуватись положеннями статей 375-378 ЦПК України, які містять термін «судове рішення», що включає й ухвали суду, зокрема ухвали, постановлені за наслідками розгляду скарг на дії або бездіяльність державних виконавців.

Отже, системний аналіз указаних норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції не має повноваження на скасування ухвали суду першої інстанції, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії державного або приватного виконавця, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвали, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, повинні бути розглянуті апеляційним судом з ухваленням відповідного рішення по суті.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 426/5262/19, провадження № 61-20004св19, від 30 вересня 2020 року у справі № 344/5950/18, провадження № 61-13249св19 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 643/5556/14-ц, провадження № 61-11131сво19.

Направивши справу до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України у поєднанні з положеннями статті 379 ЦПК України.

Разом з тим, з огляду на правову природу ухвали суду, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії державного або приватного виконавця, така ухвала не є ухвалою у сенсі положення зазначених норми права, а є судовим рішенням, яке ухвалюється по суті скарги.

За таких умов нормами процесуального права, які визначають повноваження суду апеляційної інстанції при розгляду такої ухвали, є статті 375-378 ЦПК України.

Положення зазначених норм не передбачають право суду апеляційної інстанції на скасування таких ухвал з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з підстав, визначених статтею 379 ЦПК України.

Встановивши, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України мав підстави для скасування судового рішення частково або повністю та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, розглянувши справу по суті.

Всупереч зазначеним вимогам процесуального закону, суд апеляційної інстанції, скасувавши ухвалу суду першої інстанції, постановлену за наслідками розгляду скарги на дії приватного виконавця по суті цієї скарги, направив справу для продовження розгляду, а не розглянув скаргу по суті, усунувши в межах повноважень недоліки судового рішення.

Верховний Суд вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову, справу передати до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги по суті.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущення тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, передачу справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 406 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Морозовим Олексієм Вікторовичем, задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2020 рокускасувати,справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко