№ 523/4822/17

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 523/4822/17

провадження № 61-4140св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головне управління Національної поліції в Одеській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

треті особи:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок незаконних дій органів досудового слідства протягом тривалого часу йому як потерпілому було завдано значної моральної шкоди, що виразилось у незаконних рішеннях слідчих з приводу затягування досудового розслідування, відмови в порушенні кримінальної справи, закриття кримінального провадження, які неодноразово скасовувались судами.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на відшкодування моральної шкоди з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на його користь 1 700 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2018 року у складі судді Виноградової Н. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства, 1 700 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу завдано моральну шкоду внаслідок тривалості розслідування кримінальної справи, безпідставності закриття кримінального провадження, неналежного розгляду заяви позивача, внаслідок втрати сина та неспроможності притягнути до відповідальності винну особу, відчуття безпорадності перед слідчими органами в доведенні фактів, які мають істотне значення для розслідування та встановлення реальних обставин дорожньо-транспортної пригоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задоволено.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2018 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що статтями 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено вичерпний перелік випадків, що дають право на відшкодування шкоди у розмірах та порядку, встановлених законом. Апеляційний суд виходив із недоведеності заявлених вимог, оскільки позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачами моральної шкоди. Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування слідчим суддею цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України.

Оскарження у судовому порядку постанов про закриття кримінального провадження є процесуальним правом, реалізація якого заявником не має наслідком заподіяння йому у зв`язку з цим моральних страждань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, не дав належної правової оцінки доказам, доданих ним до позовної заяви. Статтями 1174 1176 ЦК України визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів. Апеляційним судом не надано оцінки доводам щодо завдання йому моральної шкоди.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Головного управління Національної поліції в Одеській області, у якому просить залишити оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона прийнята при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, у якому просить залишити оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, оскільки вона прийнята при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час досудового розслідування по кримінальному провадженні № 120140000000504 встановлено, 12 листопада 2001 року о 22 годині 40 хвилин, водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «Фольксваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Миколаївська дорога з боку просп. Добровольського в напрямку вул. Сортувальної в м. Одесі, навпроти будинку № 301 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який перетинав проїжджу частину зліва направо стосовно pyxy автомобіля, у невстановленому для переходу місці.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 одержав тілесні ушкодження, з якими був госпіталізований до Одеської обласної клінічної лікарні, де помер.

Під час дослідчої перевірки встановлено, що автомобіль «Фольксваген Пасат», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по правій смузі pyxy, попереду нього в лівій смузі pyxy попутного напрямку рухався мікроавтобус. 3-під передньої частини вказаного мікроавтобуса, зліва направо, раптово вибіг пішохід ОСОБА_5 , який знаходився в стані алкогольного сп`яніння (згідно з актом Одеського обласного наркологічного диспансеру № 5401 у крові ОСОБА_5 виявлено 3,27 % етилового спирту, що відповідає тяжкому ступеню алкогольного сп`яніння).

11 грудня 2001 року постановою слідчого по дорожньо-транспортним пригодам слідчого управління Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області майором міліції Лобановим С. М. відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно водія ОСОБА_4 .

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 09 березня 2004 року скасована вказана вище постанова від 11 грудня 2001 року, матеріали повернуто для додаткової перевірки (т. 1, а.с. 6).

20 вересня 2004 року старшим слідчим в OBC відділу розслідування дорожньо-транспортної пригоди слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області підполковником міліцїі ОСОБА_2 , на підставі додатково проведених оперативно-розшукових заходів, прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі пункт 2 статті 6 KПK України (редакція 1960 року).

20 листопада 2006 року Київським районним судом м. Одеси за розглядом скарги ОСОБА_1 на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, рішення слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи від 09 серпня 2004 року скасовано (т. 1, а.с. 172).

19 лютого 2007 року, 20 серпня 2009 року старшим слідчим в OBC відділу розслідування дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 прийняті рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі пункту 2 статті 6 KПK України (редакція 1960 року).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2008 року, за розглядом скарги ОСОБА_1 на відмову в порушенні кримінальної справи, рішення слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи скасовано (т. 1, а.с. 8, 9).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2010 року, за розглядом скарги ОСОБА_1 на відмову в порушенні кримінальної справи, рішення слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи скасовано (т. 1, а.с. 10-12).

20 червня 2012 року проведення додаткової перевірки за даним фактом доручено слідчому відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод старшому лейтенанту міліції Кормішенкову С. О. , яким винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі пункту 2 статті 6 KПK України (редакція 1960 року).

29 червня 2012 року прокуратурою області рішення слідчого скасовано. Однак слідчим Кормішенковим С. О. повторно винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

19 травня 2014 року відомості про вказану дорожньо-транспортну пригоду слідчим відділу розслідування дорожньо-транспортної пригоди лейтенантом міліціі Ніколовим В. М. внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження від 19 травня 2014 року № 12014160000000504 за частиною другою статті 286 KK України.

У провадженні було додатково проведено оперативно-розшукові заходи, допитано свідків та призначено експертизи, а саме:

- 02 червня 2014 року - судова автотехнічна експертиза за обставинами події;

- 03 червня 2014 року - судово-медична експертиза щодо характеру, локалізації та механізму утворення;

- 09 вересня 2014 року - комплексна судово-медична та транспортно-трасологічна експертизи;

- 03 березня 2015 року - автотехнічна експертиза за обставинами події.

Кримінальне провадження 19 березня 2015 року № 12014160000000504 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 KПK України у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_4 ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною другої статті 286 KK України.

25 березня 2015 року вказане провадження вивчено в прокуратурі Одеської області, якою узгоджено рішення слідчого та воно повернуто без скасування.

01 квітня 2015 року вказане провадження витребувано суддею Київського районного суду м. Одеси, де 03 квітня 2015 року рішення слідчого про його закриття скасовано.

27 квітня 2015 року у провадженні призначено автотехнічну експертизу за обставинами, згідно з висновком експерта від 03 червня 2015 року № 2097 покази ОСОБА_7 про наїзд автомобіля «Фольксваген Пассат», що рухався з перевищенням швидкості на пішохода на центральній розділювальній смузі дороги технічно не спроможні, бо суперечать об`єктивній інформації з місця дорожньо-транспортної пригоди.

29 травня 2015 року винесено постанову про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим.

30 червня 2015 року у кримінальному провадженні № 12014160000000504 прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.

24 липня 2015 року Київським районним судом м. Одеси, за розглядом скарги ОСОБА_1 рішення слідчого про закриття кримінального провадження № 12014160000000504 скасовано.

На час розгляду справи судами триває дослідча перевірка кримінального провадження.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду,визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував тим, що внаслідок незаконних дій органів досудового слідства протягом тривалого часу йому як потерпілому, було завдано значної моральної шкоди, що виразилось у незаконних рішеннях слідчих з приводу затягування досудового розслідування, відмови в порушенні кримінальної справи, закриття кримінального провадження, які неодноразово скасовувались судами.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Водночас, реалізація позивачами свого процесуального права і оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивачів.

Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України.

Саме по собі скасування слідчими суддями постанов про закриття кримінальних проваджень не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди та бездіяльність слідчих і прокурорів й причинний зв`язок між ними.

Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктами 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивачі повинні були довести належними та допустимими доказами завдання їм шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167 1174 ЦК України, що позивачем зроблено не було.

При цьому сам факт відмови в порушенні кримінальної справи, закриття кримінального провадження, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.

У зв`язку з цим доводи скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, не дав належної оцінки доказам доданим до позовної заяви, не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду судом касаційної інстанції, оскільки вона ґрунтується на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18.

З огляду на зазначене, Верховний Суд виходить із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про скасування рішення районного суду та відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав відповідних доказів протиправності діяння (бездіяльності) відповідачів та не довів наявності причинного зв`язку між моральними стражданнями та діями/бездіяльністю відповідачів.

На час розгляду справи судами дослідча перевірка кримінального провадження не закінчена.

Підстави та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування передбачено статтями 303 306 КПК України, а оскарження недотримання розумних строків - статтею 308 КПК України.

Разом з тим у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався із скаргами до суду та до прокурора вищого рівня в порядку, передбаченому статтями 303 306 308 КПК України.

Безпідставними є посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, оскільки правовідносини у цій справі та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк